Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/2585/20 (910/16526/20)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" вересня 2021 р. Справа№ 910/2585/20 (910/16526/20) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Остапенка О.М. суддів: Отрюха Б.В. Сотнікова С.В. за участю секретаря судового засідання: Добродзій Є.В. у присутності представників сторін: від позивача: не з`явились відповідач-1: Кисельов Д.В. особисто від відповідача-1: Григорян Г.Г. - договір №ДНПД/Г/03/02/20 від 28.02.2020 від відповідача-2: не з`явились розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 року у справі № 910/2585/20 (910/16526/20) (суддя Омельченко Л.В.) за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до

1. Фізичної особи-підприємця Кисельова Дмитра В`ячеславовича

2. ОСОБА_1 про визнання договору недійсним у межах справи №910/2585/20 за заявою Фізичної особи-підприємця Кисельова Дмитра В`ячеславовича про неплатоспроможність боржника фізичної особи-підприємця ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду міста Києва від 24.02.2021 року у справі №910/2585/20 (910/16526/20) відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог ГУ ДПС у місті Києві до ФОП Кисельова Д.В. та ОСОБА_1 про визнання договору дарування 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіною О.В. 22.01.2020 року за реєстраційним номером 85, недійсним у межах справи №910/2585/20 за заявою ФОП Кисельова Д.В. про неплатоспроможність боржника фізичної особи-підприємця. Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ГУ ДПС у місті Києві звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 року у даній справі та передати справу для продовження розгляду до господарського суду міста Києва. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 року колегією суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Отрюха Б.В., Сотнікова С.В. апеляційну скаргу ГУ ДПС у місті Києві на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 року у справі №910/2585/20 (910/16526/20) повернуто скаржнику без розгляду на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору та роз`яснено, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню з нею до апеляційного господарського суду у загальному порядку після усунення вказаних недоліків. 07.06.2021 року ГУ ДПС у місті Києві звернулось до Північного апеляційного господарського суду повторно. Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 07.06.2021 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Копитова О.С., Сотніков С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у місті Києві на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 року у справі №910/2585/20(910/16526/20) залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі, а також поданням апеляційної скарги після закінчення строків, установлених статтею 256 ГПК України, та без клопотання про поновлення цих строків та встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених в ухвалі, протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали. Відповідно до відомостей, які містяться на зворотньому поштовому повідомленні, уповноважена особа скаржника отримала копію вищезазначеної ухвали суду апеляційної інстанції 17.06.2021 року. 24.06.2021 року, згідно відтиску поштового штемпеля на конверті, тобто у встановлений судом строк, скаржником на виконання ухвали від 14.06.2021 року подано платіжне доручення про сплату судового збору в сумі 6 306,00 грн., а також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. У зв`язку з перебуванням судді Копитової О.С. у відпустці протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2021 року для розгляду справи №910/2585/20(910/16526/20) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М.,судді:Сотніков С.В., Отрюх Б.В. Ухвалою суду від 30.06.2021 року вищевказаною колегією суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у місті Києві на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 року у справі №910/2585/20(910/16526/20), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 12.08.2021 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі. У поданому через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судове засідання, призначене на 12.08.2021 року, не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Остапенка О.М. на лікарняному. Після виходу головуючого судді Остапенка О.М. з лікарняного та суддів Отрюха Б.В. і Сотнікова С.В. з відпустки ухвалою суду від 30.08.2021 року призначено справу до розгляду на 23.09.2021 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі. Відповідач-1 та його представник в судовому засіданні 23.09.2021 року проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Представники скаржника та відповідача-2 в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляли. Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 23.09.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 року у даній справі - залишити без змін, з огляду на наступне. Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Разом з тим, 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства. Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа №910/2585/20 про неплатоспроможність фізичної особи-підприємця Кисельова Д.В., провадження у якій відкрито ухвалою суду від 10.06.2020 року за заявою боржника. У жовтні 2020 року ГУ ДПС у місті Києві звернулось до господарського суду міста Києва в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства з позовною заявою до ФОП Кисельова Д.В. та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири за адресою АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіною О.В. 22.01.2020 за реєстраційним номером

85. Як зазначає позивач у позовній заяві, згідно з даними декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність за 2019 рік квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить боржнику Кисельову Д.В. та його матері ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності. На зборах комітету кредиторів, що відбулися 02.10.2020 року, боржником було повідомлено, що між ним та його матір`ю було укладено договір дарування частини вищезазначеної квартири. Разом з тим, згідно із ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою ст. 42 Кодексу, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Відповідно до ст. 1 Кодексу, заінтересованими особами стосовно боржника є особи, які перебувають у родинних стосунках із фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими. Отже, на думку позивача, договір дарування частини квартири був укладений боржником із заінтересованою особою протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про його неплатоспроможність. Крім того, позивачем зазначено, що згідно із ст. 113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою. Оскільки Книга четверта Кодексу не містить окремих положень щодо процедури визнання недійсними правочинів, що укладаються фізичними особами, оскарження відповідних правочинів здійснюється відповідно до ст. 42 Кодексу. Згідно із ст. 131 Кодексу до складу ліквідаційної маси не включається житло, яке є єдиним місцем проживання сім`ї боржника (квартира загальною площею не більше 60 квадратних метрів або житловою площею не більше 13,65 квадратного метра на кожного члена сім`ї боржника чи житловий будинок загальною площею не більше 120 квадратних метрів) та не є предметом забезпечення, а також інше майно боржника, на яке згідно із законодавством не може бути звернено стягнення. Головне управління ДПС у м. Києві наголошує, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , частину якої боржник подарував матері, не є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, адже згідно з даними декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність за 2019 рік, місцем фактичного проживання боржника є квартира за адресою, АДРЕСА_2 . Отже, 1/2 квартири, яка була подарована відповідно Договору дарування частини квартири від 22.01.2020 року №85, могла бути включена до ліквідаційної маси та бути джерелом погашення грошових вимог кредитора. З огляду на викладене вище, ГУ ДПС у м. Києві вважає, що договір дарування частини квартири був укладений з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредитором. На підтвердження позовних вимог позивачем було надано до позовної заяви наступні документи: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача, докази надсилання позовної заяви відповідачам у справі та докази сплати судового збору у даній справі на суму 4 204,00 грн. За наслідками розгляду заявлених вимог рішенням господарського суду міста Києва від 24.02.2021 року у справі №910/2585/20(910/16526/20) у задоволенні позовних вимог ГУ ДПС у місті Києві відмовлено повністю. Рішення місцевого господарського суду мотивовано відсутністю належних доказів укладення спірного договору дарування з огляду на відсутність в матеріалах справи оригіналу вказаного договору або його належним чином завіреної копії. Крім того, судом також зазначено про недоведеність позивачем тієї обставини, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом оскаржуваного договору, є не єдиним місцем проживання сім`ї боржника, могла бути включена до ліквідаційної маси та бути джерелом погашення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність боржника фізичної особи-підприємця Кисельова Д.В. Переглядаючи в апеляційному порядку законність прийняття вказаного рішення, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Згідно з приписами ч. 1 ст. 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Як унормовано ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Разом з тим суд зазначає, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв`язку з наведеним слід встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п`ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. При цьому, судом зазначається, вирішуючи спір про визнання договору (правочину) недійсним, суду необхідно встановити факт його укладення (факт вчинення правочину). Відповідно до положень ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому, в силу ст. 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Статтею 74 наведеного кодексу встановлено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно положень ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Слід також зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.235 ГПК України). Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, оригінал спірного договору дарування 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між Кисельовим Д.В. та ОСОБА_1 , або його належним чином завірену копію позивачем до суду разом з позовною заявою не надано. Крім того, маючи достатньо часу для вчинення відповідних дій під час розгляду справи в суді першої інстанції податковим органом не заявлялось клопотання про витребування такого доказу для долучення його до матеріалів справи, як і не надано суду доказів на підтвердження вжиття заходів щодо самостійного отримання копії оскаржуваного договору. Отже, оригінал спірного договору дарування або його належним чином завірена копія в матеріалах справи відсутній, судом не витребовувався та не оглядався, як наслідок такому договору не було надано відповідну правову оцінку на наявність підстав для визнання такого договору недійсним. Не надано відповідного договору і суду апеляційної інстанції. При цьому, апеляційним судом враховано, що згідно положень процесуального законодавства, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, тобто збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду. З огляду на викладені вище фактичні обставини справи, беручи до уваги положення ГПК України, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту укладення (так само, судом не може бути встановлено і факт неукладення) договору дарування 1/2 частини квартири за адресою за: АДРЕСА_1 , укладеного між Кисельовим Д.В. та ОСОБА_1 . Посилання скаржника на ухвалу місцевого господарського суду від 10.06.2020 року про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, в якій зазначено про те, що разом із заявою боржником було додано копію Договору дарування частини квартири, судом апеляційної інстанції до уваги не беруться, з огляду на наступне. В силу положень ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Тобто, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом хоч у межах основної справи про банкрутство боржника, але у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України, оскільки такі справи мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство. Таким чином, потенційна наявність копії спірного договору дарування в матеріалах основної справи про неплатоспроможність боржника не спростовує обов`язок позивача, в даному випадку податкового органу, на доведення суду певних юридичних фактів, зокрема укладеність такого договору, на загальних підставах з посиланням на долучені до позовної заяви та наявні у справі докази. В свою чергу, відсутність доказів укладення між Кисельовим Д.В. та ОСОБА_1 договору дарування, з огляду на відсутність в матеріалах відокремленого позовного провадження копії спірного договору, є підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано і матеріали даної відокремленої справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 є не єдиним місцем проживання сім`ї боржника, може бути включена до ліквідаційної маси та бути джерелом погашення грошових вимог кредиторів у справі №910/2585/20 про неплатоспроможність боржника ФОП Кисельова Д.В., що також свідчить про недоведеність та необґрунтованість заявлених ГУ ДПС у місті Києві вимог, як наслідок про відсутність підстав для їх задоволення. При цьому, слід вказати, що місцевим господарським судом у мотивувальній частині помилково здійснено посилання на положення ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 року Водночас, вказані порушення не вплинули на кінцевий результат розгляду позовної заяви та не призвели до прийняття неправильного по суті рішення, не порушують права учасників провадження у справі, а відтак не є підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції з наведених мотивів. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення місцевого господарського суду по суті спору прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставні та необґрунтовані, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що відсутні правові підстави для її задоволення. Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 року у справі №910/2585/20(910/16526/20) залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 року у справі №910/2585/20(910/16526/20) залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Справу повернути до господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства. Повний текст постанови підписано 28.09.2021 року. Головуючий суддя О.М. Остапенко Судді Б.В. Отрюх С.В. Сотніков