Постанова Луганський апеляційний суд № 428/1913/20

Справа № 428/1913/20 Провадження № 22-ц/810/725/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2022 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Лозко Ю.П., Луганської В.М., за участю секретаря Сінько А.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - Сєвєродонецька міська військово - цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області, Приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Глаговська Олена Вікторівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Рибаса Андрія Сергійовича на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 липня 2021 року, ухваленого Сєвєродонецьким міським судом Луганської області у складі: судді Юзефовича І.О. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування 1/2 частки квартири недійсним, витребування та повернення у власність нерухомого майна, зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири, визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири, витребування та повернення у власність нерухомого майна, та зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Сєвєродонецька міська військово - цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області, Приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Глаговська Олена Вікторівна, в с т а н о в и в: У лютому 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, уточнивши згодом свої позовні вимоги, який мотивувала тим, що 10 січня 2017 року ОСОБА_2 позичив у позивачки під розписку грошові кошти у розмірі 14000 доларів США строком до 31 грудня 2017 року, однак у зазначений строк позичені грошові кошти не повернув, чим порушив взяті на себе зобов`язання. Добровільно повернути борг ОСОБА_2 відмовлявся, тому позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь боргу у розмірі 373660 грн, провадження по справі № 428/1583/18 було відкрите ухвалою від 13 березня 2018 року, яку ОСОБА_2 отримав особисто 19 березня 2018 року. Справу було призначено до розгляду у підготовче засіданні на 05 квітня 2018 о 14.40 год. Заочним рішенням суду від 19 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 373660 грн. 23 листопада 2018 року на виконання вказаного рішення відкрито виконавче провадження № 57760988 про примусове стягнення з ОСОБА_2 вказаної заборгованості. Під час примусового виконання рішення позивачу стало відомо, що 05 квітня 2018 року, в день першого судового засідання у справі № 428/1583/18, ОСОБА_2 , не бажаючи повертати заборгованість, задля уникнення звернення стягнення на належне йому нерухоме майно, уклав зі своєю матір`ю ОСОБА_3 договір дарування належної йому Ѕ частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок чого, у ОСОБА_2 відсутнє нерухоме майно, на яке можливо звернути стягнення задля погашення заборгованості перед позивачем. У 2019 році позивачем ОСОБА_1 заявлено позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування Ѕ частки квартири недійсним та зобов`язання вчинити певні дії (справа № 428/3212/19, по якій ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 18.03.2019 забезпечено позов шляхом накладення арешту на Ѕ частку спірної трикімнатної квартири, загальною площею 52,6 кв.м, житловою 34,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 19.03.2019 о 12-54 год. державним реєстратором Сєвєродонецької міської ради внесено відомості про арешт вищевказаного майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 03.05.2019, незважаючи на вказаний запис, між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. Із посиланням як на правову підставу своїх вимог на ст. 203, 215, 234, 216 ЦК України позивач ОСОБА_1 вважає вказаний договір дарування фіктивним правочином, оскільки ОСОБА_2 подарував належне йому на праві власності нерухоме майно одразу після отримання судової повістки, ухвали та позовної заяви про стягнення заборгованості на користь позивача, отже міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно. Крім того, спірний договір укладено між близькими родичами, після укладення договору ОСОБА_2 досі зареєстрований у відчуженій квартирі. Отже, у разі задоволення позову та визнання спірного договору недійсним, нерухоме майно, що є предметом спірного договору, повинно бути повернуте ОСОБА_2 . Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від 03.05.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивачка також вважає укладеним з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за договором позики від 10.01.2017, оскільки він укладений за наявності в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про накладене обтяження, і ОСОБА_3 всупереч вимогам ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не повідомила нотаріуса про вказані обтяження, а нотаріус, незважаючи на обтяження, засвідчив його та зареєстрував право власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_4 , що є підставою для недійсності цього правочину у відповідності до вимог ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. Протиправним відчуженням нерухомого майна позивачку позбавлено можливості звернути стягнення на майно, належне боржнику. Тому позивачка просила суд, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, визнати недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір від 05.04.2018 дарування Ѕ частки трикімнатної квартири загальною площею 52,6 кв.м, житловою площею 34,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Лопатенко В.В. 05.04.2018 р. за № 691; витребувати від ОСОБА_3 та повернути у власність ОСОБА_2 нерухоме майно, що було предметом договору купівлі-продажу від 05.04.2018, а саме: повернути у власність ОСОБА_2 Ѕ частку спірної квартири; зобов`язати Сєвєродонецьку міську військово-цивільну адміністрацію Сєвєродонецького району Луганської області здійснити державну реєстрацію права власності на Ѕ частку спірної квартири ОСОБА_2 ; визнати недійсним укладений 03.05.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу трикімнатної квартири загальною площею 52,6 кв.м, житловою площею 34,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Глаговською О.В. 03.05.2019 р. за № 508; витребувати від ОСОБА_4 та повернути у власність ОСОБА_3 нерухоме майно, що було предметом договору купівлі-продажу від 05.04.2018, а саме: повернути у власність ОСОБА_3 спірну квартиру; зобов`язати приватного нотаріуса Сєвєродонецького міського нотаріального округу Глаговську О.В. здійснити державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 . Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 липня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області 18 березня 2019 року про накладення арешту на 1/2 частку квартири загальною площею 52,6 кв.м, житловою площею 34,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна № 1525142144129). Рішення суду мотивовано тим, що на момент укладення спірного договору дарування Ѕ квартири заборон на відчуження вказаного майна не було зареєстровано, а позивачем не доведено, що вказаний правочин укладено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлюються, і що він є фіктивним; не надано доказів, що спірним договором дарування Ѕ частки квартири порушено права чи інтереси позивача щодо об`єкту дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки боргові зобов`язання між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 з приводу грошових коштів, а не спірного майна, що не дає позивачу право пред`явлення вимоги щодо майна і свідчить про відсутність порушення прав ОСОБА_1 укладеним 05.04.2018 договором дарування; щодо договору купівлі-продажу спірної квартири, то суду не надано об`єктивних та переконливих доказів його укладення з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за договором позики від 10.01.2017, факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, яким є відповідач ОСОБА_4 , проте є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням, але вимоги щодо компенсації вказаному відповідачу коштів (втрат) не ставляться стороною позивача, що суперечить законодавству, висновку Верховного Суду по справі № 645/4220/16-ц від 13.11.2019, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод та в такому випадку покладає на ОСОБА_4 індивідуальний та надмірний тягар в розумінні практики ЄСПЛ. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Рибаса А.С. вважає оскаржуване рішення винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 липня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачки. Доводами апеляційної скарги фактично є підстави позову та посилання на помилковість висновків суду та неправильне застосування вимог ч. 1 , 2 ст. 203, 215, 216, 234 ЦК України з огляду на те, що ОСОБА_2 подарував належне йому спірне майно відразу після отримання судової повістки, ухвали та позовної заяви про стягнення заборгованості на користь позивачки, отже міг передбачати негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно, спірний договір дарування від 05.04.2018 укладено між близькими родичами, реальне настання наслідків правочину сторони не передбачали, а їх дії спрямовані на фіктивний перехід права власності до близького родича з метою унеможливлення виконання рішення суду в майбутньому; також помилковими є і висновки суду, що позивачем в судому засіданні не надано об`єктивних і переконливих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 03.05.2019 також укладений з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за договором позики від 10.01.2017, адже відповідач ОСОБА_3 всупереч вимогам ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час його укладення не повідомила нотаріуса про наявні обтяження, а нотаріус, незважаючи на наявність обтяжень на нерухоме майно, засвідчив вказаний договір та зареєстрував право власності на спірне нерухоме майно за новим власником; вказане є підставою для застосування наслідків недійсності правочинів, передбачених ст. 216 ЦК України, та повернення набутого за недійсними правочинами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 серпня 2021 року визначено головуючим суддею (суддею-доповідачем) Назарову М.В., склад колегії суддів Лозко Ю.П., Кострицького В.В. Апеляційну скаргу залишено без руху. Повторним протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2021 року вилучено суддю Кострицького В.В. у зв`язку із перебуванням у відпустці, новий суддя у складі суду Луганська В.М. Апеляційне провадження по справі було відкрито 20 вересня 2021 року. Ухвалою суду від 30 вересня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду на 09 листопада 2021 року о 12- й год. 09 листопада 2021 року судове засідання не було проведено у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Лозко Ю.П. з 04.11.2021 по 18.11.2021. Розгляд справи призначений на 02 грудня 2021 року об 11-й. 02 грудня 2021 розгляд справи відкладений за клопотаннями представників позивача та відповідача ОСОБА_3 на 16 грудня 2021 року об 11.45 год. У судовому засіданні 16 грудня 2021 року оголошено перерву до 11 січня 2022 року о 14-й, визнано обов`язковою явку відповідача ОСОБА_4 11 січня 2022 року за заявою відповідача ОСОБА_4 у справі оголошено перерву до 25 січня 2022 року о 14.30 год. У судовому засіданні позивачка та її представник адвокат Рибас підтримали доводи апеляційної скарги. Представник відповідачки ОСОБА_3 адвокат Дашко Ю.І. позов не визнав. Відповідач ОСОБА_4 та його представник адвокат Чорнобай О.Є. позов не визнали та відповідач ОСОБА_4 пояснив, що вони із ОСОБА_3 є рідними братом та сестрою, спірну квартиру він купував у сестри за пропозицією останньої для поліпшення житлових умов своєї родини, адже вони мешкають разом із дружиною, пасинком, дочкою та онукою в двокімнатній квартирі з 1987 року, в якій у нього права власності немає. Після продажу сестра ще деякий час залишалася жити в квартирі, потім жила на зйомній квартирі в Сєвєродонецьку, а наразі переїхала у Львівську область до сина, який там мешкає років

10. Йому не відомо, чи є у сестри інше власне житло. До теперішнього часу він не користується спірною квартирою, і наразі там ніхто не живе, оскільки тривають суди. Гроші за квартиру він передавав сестрі, а документами на квартиру не цікавився. Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню. Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 10.01.2017 ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 14000 доларів США, які зобов`язався повернути до 31.12.2017 р. Заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19.10.2018 у справі № 428/1583/18 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу у розмірі 373660 грн за розпискою задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 373660 грн за договором позики без процентів б/н від 10.01.2017 (а.с. 15 т. 1). Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 18.03.2019 у справі № 428/3212/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Сєвєродонецька міська рада Луганської області про визнання договору дарування Ѕ частки квартири недійсним та зобов`язання вчинити певні дії накладено арешт на 1/2 частку квартири загальною площею 52,6 кв.м, житловою площею 34,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна № 1525142144129), яка на праві приватної власності з 05.04.2018 року належить ОСОБА_3 (а.с. 20-21 т. 1). 05.04.2018 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір дарування 1/2 частки квартири, відповідно до умов якого остання прийняла в дар від дарувальника ОСОБА_2 безоплатно 1/2 частку від квартири АДРЕСА_2 , що належала дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого в м. Сєвєродонецьку 16.01.2009. Дарувальник у п. 1.4. вказаного Договору дарування засвідчив про відсутність заборон (арешту) предмету дарування, судового спору щодо нього тощо (а.с. 18-19 т. 1). Відсутність заборони відчуження нерухомого майна підтверджується витягом, наданим з Державного реєстру обтяжень, рухомого майна при податковій заставі 05.04.2018 р. та Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та щодо суб`єкта, сформованими 05.04.2018 р. (а.с. 18 т. 1). Згідно довідки Центру надання адміністративних послуг Сєвєродонецької міської ради про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 9775 від травня 2019 року до складу сім`ї, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , входять: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дата реєстрації обох 17.02.1983 (а.с. 91 т. 1) 03.05.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу серія та номер 508, квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Глаговською О.В., згідно умов якого ОСОБА_3 зобов`язалася передати квартиру у власність ОСОБА_4 , який прийняв квартиру і сплатив за неї обговорену суму 184551,00 грн. Відчужувана квартира належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого Управлінням житлово-комунального господарства Сєвєродонецької міськради 16.01.2009 р. та зареєстрованого в КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» за № 26419626 від 12.02.2009, та на підставі договору дарування 1/2 частки квартири, посвідченого державним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Лопатенком В.В. 05.04.2018 за № 691 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 05.04.2018 за реєстровим № 1525142144129 (а.с. 77-78 т. 1). У п. 1.4. вказаного договору купівлі-продажу продавець засвідчив, що спірна квартира на момент укладення договору, крім іншого, під забороною не перебуває, судового спору щодо неї у третіх осіб немає, що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Витягом, наданим з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податковій застави від 03.05.2019. Переглядаючи рішення суду за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зауважує наступне. Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу відчуження відповідачем ОСОБА_2 як боржником за договором позики шляхом укладенням саме в день попереднього судового засідання по справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 боргу безоплатного договору на користь своєї матері єдиного належного йому нерухомого майна Ѕ квартири, на яке може бути звернуто стягнення, та наступна її продаж відповідачем ОСОБА_3 як власником квартири в цілому відповідачу ОСОБА_4 також з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за договором позики, незважаючи на накладене обтяження, у зв`язку із чим позивачем як заінтересованою особою заявлено про визнання вказаних правочинів недійсними та застосування реституції як способу захисту її порушених прав шляхом повернення у власність ОСОБА_2 належної йому спірної Ѕ квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18). Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна. Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, у тому числі й тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин. Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Отже, цивільно-правовий договір (зокрема, й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі на відшкодування шкоди або виконання судового рішення. Боржник (продавець), який відчужує майно на користь іншої особи після виникнення в нього зобов`язання зі сплати грошових коштів, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно потерпілої сторони, оскільки укладається договір, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). В постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 зазначено, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідку вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У даному випадку важливим є врахування, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину. Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього грошового зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). В постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника). За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Довід апеляційної скарги про те, що оспорюваний договір дарування спірної Ѕ квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 як дарувальником та ОСОБА_3 як обдарованою, спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою в майбутньому унеможливити виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 є обґрунтованим. На користь такого доводу як підстави для визнання недійсним оспорюваного договору дарування свідчить відчуження ОСОБА_2 . ОСОБА_3 належної йому Ѕ частки квартири після виникнення у нього грошового зобов`язання перед позивачем ОСОБА_1 з повернення боргу у сумі 373660 грн, після чого позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь боргу (справа № 428/1583/18), і відповідач ОСОБА_2 , отримавши особисто 19 березня 2018 року ухвалу суду від 13 березня 2018 року про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду у підготовче засіданні на 05 квітня 2018 о 14.40 год, в цей же день 05 квітня 2018 року о 13.41.49 год -уклав оспорюваний безоплатний правочин на користь свого близького родича матері. Вказане відповідачами не спростоване та свідчить про свідому недобросовісну поведінку боржника ОСОБА_2 та зловживання ним правом власності з метою приховування майна від примусового звернення стягнення на нього при виконанні рішення суду. Відтак правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредитору). Вказане є самостійною підставою для визнання вказаного договору дарування Ѕ частки квартири недійсним за позовом кредитора ОСОБА_2 ОСОБА_7 як заінтересованої особи. Помилкове є посилання позивачки на фіктивність цього правочину як підставу для визнання його недійсним, оскільки у відповідності до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Натомість, по справі встановлено, що ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на 1/2 частки квартири та відчужила це майно за договором купівлі-продажу. Вказана правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 03 травня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу в період дії обтяження на Ѕ частки вказаної квартири, про що ОСОБА_3 не повідомила нотаріуса, а той не перевірив вказаного, що підтверджено Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.03.2019 № 193629548 наявне обтяження на підставі ухвали Сєвєродонецького міського суду від 18.03.2019, справа № 428/3212/19 за позовом ОСОБА_1 на належну ОСОБА_3 Ѕ частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 23-26 т. 1). Аналіз змісту заяви ОСОБА_1 про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог свідчить про те, що фактично нею ставиться питання про застосування, як способу цивільного захисту, процедури реституції, а саме - повернення майна - частки у розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , первісному власнику ОСОБА_2 задля можливості звернення на це майно стягнення за рішенням суду на користь позивачки (а.с. 140-148 т. 1). Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року (справа № 754/5841/17) про застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах. У справі, що переглядається, очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 03 травня 2019 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 03 травня 2019 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_2 і зумовив для позивачки настання таких негативних наслідків. Про вказане свідчать пояснення відповідача ОСОБА_4 у суді апеляційної інстанції, що він є рідним братом відповідачки ОСОБА_3 , за пропозицією якої він придбав у неї квартиру для поліпшення умов проживання своєї родини, але до теперішнього часу він та члени його родини не користуються нею за призначенням, хоча будь-якого власного житла він не має і тривалий час збирали гроші для поліпшення своїх житлових умов. Вказані обставини підтверджено довідкою про склад родини ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_3 ( ОСОБА_4 , його пасинок, дружина, донька, онука а.с. 116 т. 2), свідоцтвом про право власності на вказану квартиру, виданим на ім`я дружини ОСОБА_4 , його пасинка та доньки (а.с. 118 т. 2), Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майна (а.с. 119 т. 2). Недобросовісність сторін вказаного правочину полягає і в часі укладення оспорюваного правочину купівлі-продажу 03 травня 2019 року, після накладення судом арешту на належну ОСОБА_3 Ѕ квартири ухвалою від 18 березня 2019 року та спрямування судом цієї ухвали відповідачам по справі № 428/3212/19 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 28.03.2019 року (а.с. 20-21, 22 т. 1); реєстрація відповідачки ОСОБА_3 у спірній квартирі до 14.12.2020 року та наступна її реєстрація за іншими адресами в м. Сєвєродонецьк та в м. Львів вже під час знаходження в провадженні суду теперішньої справи (а.с. 111 т. 2). Колегія суддів, вважає, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2 ) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. За таких обставин, суд неправильно застосував норми матеріального права у частині позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування 1/2 частки квартири недійсним, витребування та повернення у власність нерухомого майна, визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири, витребування та повернення у власність нерухомого майна, та зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру як способу цивільного захисту процедуру реституції, а саме - повернення майна частки у розмірі Ѕ у праві спільної часткової власності на трикімнатну квартиру загальною площею 52,6 кв.м, житловою площею 34,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Тому судове рішення в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення цієї позовної вимоги. Натомість, з огляду на вищенаведене підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу відсутні. Що стосується позовних вимог зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності на Ѕ частку квартири, то вони як заявлені до третіх осіб по справі - Сєвєродонецька міська військово-цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області, Приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Глаговська Олена Вікторівна не підлягають задоволенню, оскільки певні обов`язки можуть бути покладені лише на відповідача по справі. Колегія суддів не вирішує питання щодо заходів забезпечення позову, оскільки вони застосовані в іншій справі № 428/3212/19. У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивачки підлягають відшкодуванню понесені нею та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору: за подання позовної заяви 1681,60 грн, за подання апеляційної скарги 7567,50 грн, а загалом 9249,10 грн, тому з кожного з відповідачів на користь ОСОБА_1 належить до стягнення по 3083,00 грн. Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Рибаса Андрія Сергійовича задовольнити частково. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування 1/2 частки квартири недійсним, витребування та повернення у власність нерухомого майна, зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири, визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири, витребування та повернення у власність нерухомого майна, та зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру задовольнити частково. Визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.04.2018 р. Ѕ частки трикімнатної квартири загальною площею 52,6 кв.м, житловою площею 34,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Лопатенко В.В. 05.04.2018 р. за №

691. Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення частки у праві спільної часткової власності на трикімнатну квартиру загальною площею 52,6 кв.м, житловою площею 34,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі Ѕ первісному власнику ОСОБА_8 . В іншій частині в задоволенні позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт серії НОМЕР_6 ) судові витрати по 3083,00 грн з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 28 січня 2022 року. Головуючий Судді: