Постанова 4805 № 295/1543/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/1543/21 Головуючий у 1-й інст. Воробйова Т. А. Категорія 39 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів Павицької Т.М., Миніч Т.І. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Житомирі цивільну справу № 295/1543/21 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2021року, ухваленого під головуванням судді Воробйової Т.А. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У лютому 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 26.09.2014 у розмірі 51 514, 96 грн станом на 29.12.2020. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулася в банк, у зв`язку із чим підписала заяву №б/н від 26.09.2014, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який з урахуванням подальшого збільшення становив 32 000 грн, чим підтвердила свою згоду на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Позивач зазначив, що ОСОБА_1 також підписала Паспорт споживчого кредиту, чим висловила свою згоду з фінансовими умовами надання зазначеного виду кредитної лінії. Банк також вказав, що вказаними Умовами та Правилами передбачено повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафів. Відповідач зобов`язання належним чином не виконувала, а тому станом на 29.12.2020 заборгованість за договором становила 51 514, 96 грн, що являє собою заборгованість за простроченим тілом кредиту. Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2021року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 26.09.2014 станом на 29.12.2020 в розмірі 32000,00 грн, яка складається із 32000,00 грн заборгованості за кредитом. У задоволенні решти вимог позову - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1410,12 грн. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмовлених вимог та ухвалити нове судове рішення в цій частині про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» вказує, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у анкеті-заяві. Крім цього суд не врахував, що ОСОБА_1 підписано Паспорт споживчого кредиту, яким визначена процентна ставка за користування кредитними коштами. Банк наголошує на тому, що сума, яку він просить стягнути, належним чином обґрунтована та підтверджена. Посилається на правові позиції, які, на його думку, суд мав застосувати при ухваленні судового рішення. В іншій частині рішення суду не оскаржується. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 26.09.2014 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 17). У анкеті - заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця анкета - заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. При цьому зазначалось, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку, і позичальник зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. В матеріалах справи також міститься копія Паспорта споживчого кредиту (Інформація про умови кредитування), яка підписана ОСОБА_1 14.04.2020, де зазначено умови кредитування для різних видів карток АТ КБ «ПриватБанк», в тому числі і відсоткова ставка (а.с. 47-48). Згідно Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 початковий кредитний ліміт встановлено у розмірі 300 грн, який 21.11.2019 збільшено до 32 000 грн. Станом на 06.08.2020 кредитний ліміт становив 0, 00 грн (а.с. 15). Із довідки АТ КБ «Приват Банк» вбачається, що 04.08.2014 ОСОБА_1 отримала картку № НОМЕР_1 із терміном дії до липня 2018 року, а 09.07.2017 картку № НОМЕР_2 із терміном дії до липня 2021 року (а.с. 16). Згідно розрахунку позивача у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань відповідачем станом на 29.12.2020 заборгованість за договором становила 51 514, 96 грн, з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту 51 514, 96 грн. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного суду, що висловлені в постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17, зазначив, що наявність заборгованості за тілом кредиту у сумі 32000,00 грн підтверджена належними доказами (а.с.15). Збільшення заборгованості за тілом кредиту до 51514,96 грн за максимального кредитного ліміту 32000,00 грн у позові не обґрунтовано та в цій частині позов належними доказами не підтверджено. Матеріали справи не містять доказів збільшення кредитного ліміту до 51514,96 грн, обов`язок доказування відповідно до ст. 12, 13, 83 ЦПК України покладено на позивача, а відтак суд вважав, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими частково, а саме на суму 32000,00 грн, оскільки існування такої суми заборгованості підтверджено належними доказами. Водночас, враховуючи, що відповідач в добровільному порядку не повернула фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти, що свідчить про порушення прав позивача, суд вважав за можливе стягнути з відповідача фактично отримані грошові кошти (заборгованість за кредитом) в сумі 32000,00 грн. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості та витягу з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору посилався на Паспорт споживчого кредиту від 14.04.2020, який підписаний відповідачем та в якому її повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредитної картки, у тому числі: тип кредиту, пільговий період користування коштами, процентна ставка в межах та поза межами пільгового періоду; тип процентної ставки; реальна річна процентна ставка; порядок повернення кредиту; права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, розміри і порядок нарахування інших платежів за кредитним договором та інше. У вказаному Паспорті споживчого кредиту зазначена зокрема і процентна ставка за користування кредитними коштами. Водночас, паспорт підписаний ОСОБА_1 14.04.2020, а обумовлені умови кредитування були актуальними та втратили чинність 29.04.2020 (а.с. 47-48). Підписавши заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка є складовою частиною кредитного договору, відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов`язання. Разом з тим, надані позивачем Умови та правила банківських послуг ОСОБА_1 не підписані, а відтак, згідно роз`яснень, що викладені у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, з огляду на їх мінливий характер, такі Умови та Правила не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що враховуючи те, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови кредитного договору щодо своєчасного й повного повернення тіла кредиту, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення фактично отриманих коштів в межах встановленого кредитного ліміту, так як решта нарахованої суми заборгованості за тілом кредиту позивачем не доведена належними доказами . Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення. Наведений в апеляційній скарзі розрахунок отриманих та витрачених відповідачем коштів, що, на думку позивача свідчить про отримання відповідачем коштів у більшому розмірі, ніж встановлений кредитний ліміт, колегія суддів не бере до уваги з огляду на недоведеність позивачем обставин збільшення розміру кредитного ліміту. Колегія суддів зазначає, що Анкета заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку ОСОБА_1 підписана 26.09.2014, а Паспорт споживчого кредиту 14.04.2020. Посилання в апеляційній скарзі на встановлення процентної ставки, з якою ознайомилась позивач, підписавши Паспорт споживчого кредиту, не впливає на вирішення спору, оскільки позивачем не заявлялись вимоги про стягнення кредитної заборгованості за процентами. Таким чином, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» в частині правомірності нарахування відсотків за користування кредитом не заслуговують на увагу з наведених вище та судом першої інстанції мотивів. Посилання в апеляційній скарзі щодо застосування ряду правових позицій не враховується судом, оскільки існує усталена практика застосування норм Закону до спірних правовідносин, що викладена Великою Палатою у постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17. До того ж вибіркове цитування окремих фраз із постанов Верховного Суду щодо процесуальних прав та обов`язків сторін, зокрема, щодо процесу доказування, не спростовує висновків суду першої інстанції щодо правильності вирішення спору. Окреме посилання в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 щодо самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом яких є відповідні правовідносини є безпідставним, оскільки, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини і на які посилався позивач у своїй позовній заяві. Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону. Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2021року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий Судді