Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/356/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/356/21 пров. № А/857/9864/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Качмара В. Я., Курильця А. Р., з участю секретаря судового засідання - Волошин М. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Мукачівської міської ради Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 березня 2021 року у справі № 260/356/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Мукачівської міської ради Закарпатської області про визнання дій неправомірними,- суддя в 1-й інстанції - Дору Ю. Ю., час ухвалення рішення - 05.03.2021 року, місце ухвалення рішення - м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення - не зазначена, в с т а н о в и в: Позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися в суд з позовом до відповідача - Мукачівської міської ради Закарпатської області, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення 81 сесії Мукачівської міської ради 7-го скликання № 1975 від 23 липня 2020 року про відмову їм у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,10 га, що знаходиться на території міста Мукачево, в межах кварталу "Дулова та Північний", ур. Баняски; зобов`язати Мукачівську міську раду повторно розглянути на черговій (позачерговій) сесії Мукачівської міської ради їх клопотання, подані 08 травня 2019 року та надати їм дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,10 га, що знаходиться на території міста Мукачево, в межах кварталу "Дулова та Північний", ур. Баняски. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення 81 сесії Мукачівської міської ради 7-го скликання № 1975 від 23 липня 2020 року про відмову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,10 га, що знаходиться на території міста Мукачево, в межах кварталу "Дулова та Північний" ур. Баняски. Зобов`язано Мукачівську міську раду повторно розглянути на черговій (позачерговій) сесії Мукачівської міської ради клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,10 га, що знаходиться на території міста Мукачево, в межах кварталу "Дулова та Північний", ур. Баняски, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що відповідачем правомірно винесено рішення про відмову позивачам на розроблення проектів землеустрою, оскільки спірні земельні ділянки відповідно до містобудівної документації відносяться до зони об`єктів тепломережі, міжоб`єктних котелень та магістральних мереж водопостачання, каналізації, зливової каналізації та газопостачання, а не до земель відведених для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Позивачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивачі подали заяву про розгляд справи у їх відсутності, з вимогами апеляційної скарги не погоджуються, тому з врахуванням наведеного вище колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 08 травня 2019 року звернулися до Мукачівського міського голови Балоги А. В. з клопотаннями про надання їм кожному окремо дозволу на розроблення проекту землеустрою у межах норм безоплатної приватизації щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,10 га, що знаходяться на території міста Мукачево, в межах кварталу «Дулова та Північний», ур. Баняски. Рішенням 81 сесії Мукачівської міської ради 7-го скликання № 1975 від 23 липня 2020 року позивачам відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з підстав невідповідності бажаного цільового призначення земельної ділянки містобудівній документації місцевого рівня (План зонування території міста Мукачева, затверджений рішенням 10-ої сесії Мукачівської міської ради 7 -го скликання №154 від 31 березня 2016 року) та Генеральному плану м. Мукачево, затвердженого рішенням 12-ої сесії Мукачівської міської ради 22 скликання від 22 жовтня 1997 року), згідно з якою місце розташування бажаної земельної ділянки віднесено містобудівною документацією з умовами і обмеженнями використання з цільовим призначенням під знаком ІН-2 (зона розміщення об`єктів тепломережі, між об`єктних котелень та магістральних мереж водопостачання, каналізації, зливової каналізації та газопостачання). Не погоджуючись з вказаним вище рішенням відповідача, позивачі звернулися в суд з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, повторно відмовляючи позивачам у клопотанні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, зазначивши підставу такої відмови невідповідності бажаного цільового призначення земельної ділянки містобудівній документації місцевого рівня (План зонування території міста Мукачева, затверджений рішенням 10-ої сесії Мукачівської міської ради 7 -го скликання №154 від 31 березня 2016 року) та Генеральному плану м. Мукачево, затвердженого рішенням 12-ої сесії Мукачівської міської ради 22 скликання від 22 жовтня 1997 року), згідно з якою місце розташування бажаної земельної ділянки віднесено містобудівною документацією з умовами і обмеженнями використання з цільовим призначенням під знаком ІН-2 (зона розміщення об`єктів тепломережі, між об`єктних котелень та магістральних мереж водопостачання, каналізації, зливової каналізації та газопостачання), діяв не у межах та відповідно до вимог закону. Крім того, суд вказав, що відповідачем не виконано попередні рішення суду щодо аналогічних справ. Надаючи правову оцінку вказаним висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти. Відповідно до п. «б» ч.1 статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Згідно з ч.1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України). У статті 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 Земельного кодексу України. Відповідно до положень ч.6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Ч.7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Ч.10,11 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку. При цьому колегія суддів акцентує увагу на тому, що ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення. Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У зв`язку з вимогами частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які встановлюються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч.1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». П. 34 ч.1 статті 26 цього Закону передбачає, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету. Таким чином, рішення 81 сесії Мукачівської міської ради 7-го скликання № 1975 від 23 липня 2020 року про відмову у наданні позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, вважається прийнятим у передбаченій законом формі (належним чином оформленим) та органом, до повноважень якого законом віднесено вирішення цього питання. Оцінюючи підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, які наведені у оскарженому рішенні 81 сесії Мукачівської міської ради 7-го скликання № 1975 від 23 липня 2020 року, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 180 Земельного кодексу України передбачає, що зонування земель здійснюється у межах населених пунктів. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон. Зонування земель здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (ч. 3 ст. 8 Закону № 3038-VI). Ч.1 статті 16 Закону №3038-VI передбачає, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Відповідно до ч.1 статті 17 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. Згідно з ч.3-4 статті 24 Закону №3038-VI у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється. Ч.7 статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови. З огляду на наведені норми права, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генерального плану населеного пункту є окремою підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Так, рішенням дванадцятої сесії Мукачівської міської ради від 22 жовтня 1997 року затверджено генеральний план м. Мукачево. Рішенням десятої сесії сьомого скликання Мукачівської міської ради від 31 березня 2016 року № 154 затверджено план зонування території м. Мукачево, відповідно до якого на спірній земельній ділянці передбачено розміщення об`єктів тепломережі, міжоб`єктних котелень та магістральних мереж водопостачання, каналізації, зливової каналізації та газопостачання. Виходячи з наведеного вище, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про наявність вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки спірні земельні ділянки відповідно до містобудівної документації відносяться до зони об`єктів тепломережі, міжоб`єктних котелень та магістральних мереж водопостачання, каналізації, зливової каналізації та газопостачання, а не до земель відведених для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, не дослідив їх належним чином та не надав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення 81 сесії Мукачівської міської ради 7-го скликання № 1975 від 23 липня 2020 року про відмову у наданні позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,10 га, що знаходиться на території міста Мукачево, в межах кварталу "Дулова та Північний", ур. Баняски винесено правомірно, а тому відсутні підстави для його скасування. Враховуючи усе наведене вище, колегія суддів вважає підставними та обґрунтованими доводи апеляційної скарги, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. Керуючись ст.229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Мукачівської міської ради Закарпатської області задовольнити. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 березня 2021 року у справі № 260/356/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 27 вересня 2021 року.