Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/94/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/94/20 пров. № А/857/3345/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Обрізка І.М., Іщук Л.П., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Мукачівської міської ради Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Мукачівської міської ради Закарпатської області про визнання протиправним і скасування рішення, суддя у І інстанції Іванчулинець Д.В., час ухвалення рішення 10 год 20 хв, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складення повного тексту судового рішення 10 лютого 2020 року, ВСТАНОВИВ: У січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Мукачівської міської ради Закарпатської області (далі Рада) щодо нерозгляду на чергових сесіях, що відбулися 28 листопада 2019 року та 05 грудня 2019 року, його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,10 га, що знаходиться на території м. Мукачево, у межах кварталу «Дуловата Північний», урочище Баняски; визнати протиправним та скасувати рішення Ради № 1679 від 17 грудня 2019 року про відмову йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; зобов`язати Раду повторно розглянути на черговій (позачерговій) сесії клопотання позивача та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі № 260/94/20 позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Ради щодо нерозгляду на черговій сесії 28 листопада 2019 року та 05 грудня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,10 га, що знаходиться на території міста Мукачево, у межах кварталу «Дулова та Північний», ур. Баняски. Визнано протиправним та скасовано рішення Ради № 1679 від 17 грудня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,10 га, що знаходиться на території міста Мукачево, в межах кварталу «Дулова та Північний» ур. Баняски. Зобов`язано Раду повторно розглянути на черговій (позачерговій) сесії Ради клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,10 га, що знаходиться на території міста Мукачево, в межах кварталу «Дулова та Північний», ур. Баняски, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Ради щодо нерозгляду на черговій сесії 28 листопада 2019 року та 05 грудня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,10 га, що знаходиться на території міста Мукачево, в межах кварталу «Дулова та Північний», ур. Баняски. Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки суд вважав, що не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою, а тому позовна вимоги щодо зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на виготовлення проекту землеустрою задоволенню не підлягає. У апеляційній скарзі Рада просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ні станом на 28 листопада 2019 року, ні станом на 05 грудня 2019 року, ні на дату прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі до Ради не надходили ні виконавчий лист із виконання судового рішення у справі № 260/802/19, ні постанова відповідного підрозділу Державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаного судового рішення. Відтак, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги стосовно визнання бездіяльності Ради протиправною. Щодо оцінки судом першої інстанції рішення Ради № 1679 від 17 грудня 2019 року скаржник зазначає, що його рішенням від 08 грудня 2011 року № 425 «Про затвердження проекту детального планування генплану кварталів індивідуальної житлової забудови «Дулова» та «Північний» (урочище Баняски») було затверджено проект детального планування генплану кварталів індивідуальної житлової забудови «Дулова» та «Північний» (урочище «Баняски») з об`єктами громадського та комерційного призначення. Рішенням Ради від 27 вересня 2012 року № 646 «Про внесення змін в проект детального планування генплану кварталів індивідуальної житлової забудови «Дулова» та «Північний» (урочище «Баняски») внесено зміни у проект детального планування кварталів індивідуальної житлової забудови «Дулова» та «Північний» (урочище «Баняски») згідно із додатками № 3, № 4, №

5. Відповідно до додатку № 5 до вказаного рішення земельна ділянка з кадастровим номером 2110400000:01:019:0151 (яка межує з земельною ділянкою, запропонованою позивачем) знаходиться у межах додатково запроектованої території під садибну забудову кварталу Дулова. Позивачем не враховано ситуаційного плану-схеми проекту детального планування генплану кварталів індивідуальної житлової забудови «Дулова» та «Північний» (урочище «Баняски»), відповідно до якого 11 земельних ділянок знаходяться у межах забудови кварталу Дулова та додатково запроектованої території під садибну забудову кварталу Дулова, а 1 земельна ділянка у межах земельних ділянок під сінокос. При цьому з графічних матеріалів заявника, що додані ним до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, вбачається, що він клопоче про виділення йому земельної ділянки, яка на ситуаційному плані-схемі є вільною земельною ділянкою, не визначеною для присадибної житлової забудови. Зважаючи на те, що детальним плануванням території не передбачена забудова земельних ділянок у цій частині, то надання дозволу на розробку проекту землеустрою є неможливим і відмова відповідача є мотивованою. Одночасно апелянт наголошує на тому, що Генеральний план м. Мукачева був затверджений рішенням Ради 22 жовтня 1997 року і строк його дії законодавством не обмежена. Коригування окремих розділів генплану м. Мукачева розпочато у 2009 році, містобу дівна документація розроблялася на паперових і електронних носіях, які не обмежені у доступі. Текстові та графічні матеріали генплану м. Мукачева 1997 року знаходяться у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самовря дування, на запит Мельника П.П. № 3 від 09 січня 2020 року надано 5 викопіювань з генплану м. Мукачева. Відповідно до приписів частини 1 статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території затверджений рішенням Ради № 154 від 31 березня 2016 року Відтак, на думку скаржника, помилковим є твердження суду першої інстанції про відсутність діючого генерального плану м. Мукачева та нікчемність плану зонування території м. Мукачева. Окрім того, оскільки ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги невиконанням Радою рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/802/19, то він мав би подавати не самостійний адміністративний позов, а заяву у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Представник Ради у судовому засіданні апеляційного суду у підтримав апеляційні вимоги. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ОСОБА_1 у ході апеляційного розгляду підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, яке просив залишити без змін. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 08 травня 2019 року звернувся до Ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,10 га, що знаходиться на території м. Мукачево у межах кварталу «Дулова та Північний», ур. Баняски і рішенням відповідача від 23 травня 2019 року № 1399 йому було відмовлено у наданні такого дозволу. Вказане рішення Ради ОСОБА_1 було оскаржено до адміністративного суду і рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 260/802/19, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, його позовну заяву було задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 5 рішення Ради № 1399 від 23 травня 2019 року у частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,10 га, що знаходиться на території м. Мукачево у межах вулиці Дулова ОСОБА_2 та зобов`язано відповідача повторно розглянути на черговій сесії його клопотання про надання такого дозволу з врахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення. На сесіях Ради 28 листопада 2019 року та 05 грудня 2019 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року № 260/802/19 виконано не було. 17 грудня 2019 року рішенням Ради № 1697 на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року ОСОБА_1 було відмолено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у зв`язку із невідповідністю містобудівній документації місцевого рівня, абзац 1 частина 7 статті 118 Земельного кодексу України (далі ЗК). Позивач ОСОБА_1 із наведеним не погодився і звернувся за захистом своїх прав до адміністративного суду, подавши позовну заяву, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Згідно із приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як передбачено статтею 1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ). У пункті 46 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій ОСОБА_3 проти України» (Заява № 40450/04) ЄСПЛ зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п. 19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. З огляду на викладене апеляційний суд відхиляє доводи Ради щодо відсутності у суду першої інстанції належних підстав для визнання протиправною її бездіяльності з виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 260/802/19 через ненадходження до неї виконавчого листа чи постанови відповідного підрозділу Державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаного судового рішення. Щодо доводів Ради у частині обрання ОСОБА_1 неналежного способу захисту свого права через звернення до суду із новим адміністративним позовом замість подання заяви у порядку, передбаченому статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд зазначає таке. Частиною 1 статті 383 вказаного Кодексу передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Разом із тим, на переконання апеляційного суду, наявність у позивача права на подачу такої заяви не позбавляє його гарантованого статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України права на звернення до суду із позовною заявою у загальному порядку, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень його права, свободи чи охоронювані законом інтереси були порушені. Оцінюючи правильність вирішення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 щодо рішення Ради від 17 грудня 2019 року № 1697, яким позивачу було повторно відмолено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у зв`язку із невідповідністю містобудівній документації місцевого рівня (абзац 1 частина 7 статті 118 ЗК), апеляційний суд зазначає таке. Згідно із приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Як свідчать матеріали справи, відмовляючи у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, Рада обмежилася лише загальною вказівкою на її невідповідністю містобудівній документації місцевого рівня, абзац 1 частина 7 статті 118 ЗК. При цьому жодних фактичних обставин, на підставі яких відповідач дійшов таких висновків, у оспорюваному рішенні не наведено. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття, чого в цій справі відповідачем зроблено не було. Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); своєчасно, тобто протягом розумного строку. На переконання апеляційного суду, вказаним критеріям рішення Ради від 17 грудня 2019 року № 1697 не відповідає, а отже правомірно визнано судом протиправним. При цьому, на переконання апеляційного суду, судом першої інстанції доречно в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховано висновок Верховного Суду, викладені у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/1922/14, згідно із яким у відмові органу місцевого самоврядування мають бути зазначені усі підстави для відмови. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Мукачівської міської ради Закарпатської області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі № 260/94/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з урахуванням приписів пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді І. М. Обрізко Л. П. Іщук Постанова у повному обсязі складена 26 червня 2020 року.