Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/4428/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/4428/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 27 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : В березні 2021 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі ГУ ДПС у Житомирській області), в якому просила -визнати протиправними дії ГУ ДПС у Житомирській області щодо неправомірного накладення стягнення у вигляді 17000 грн.; -визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Житомирській області за №00015320706 від 09.12.2020 про застосування фінансової санкції у вигляді 17000 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року позов задоволено: -визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00015320706 від 09.12.2020. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги Управління посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 29.04.2002 зареєстрована як фізична особа-підприємець. 24.11.2020 посадовими особами ГУ ДПС у Житомирській області проведено фактичну перевірку господарського об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 25.11.2020 року №10 99/06/11 /РРО/23 028123

63. За змістом вказаного Акту, перевіркою встановлено порушення позивачем ст.15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" від 19.12.1995 року №481/95-ВР (із змінами та доповненнями). Зокрема, в акті перевірки зазначено, що відповідно до контрольних стрічок встановлено роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензії. Дія попередньої ліцензії закінчилася 13.07.2020. Нова ліцензія на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (пивом) отримана терміном дії з 20.07.2020 по 20.07.2021, тобто у період з 13.07.2020 по 20.07.2020 у магазині-кафе була відсутня ліцензія на роздрібну торгівлю. 13.07.2020 та 14.07.2020 здійснювалася реалізація алкогольних напоїв без наявності ліцензії на загальну суму 388,50 грн. 09.12.2020 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №00015320706 на суму 17000,00 грн. по платежу 21081500 "Адміністративні штрафи та штрафні санкції за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних в та тютюнових виробів", за порушення ст.15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" від 19.12.1995 року №481/95-ВР . Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом. Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Податковий кодекс України (далі ПК України) є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. За змістом п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. У п.75.1.3 ст.75 ПК України дано визначення, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Так, згідно п.80.1 ст.80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України унормовано, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; Згідно з пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначені Законом України від 19.12.1995 року № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального". У відповідності до статті 1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" ліцензія (спеціальний дозвіл) - це документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку. Ч.1 ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" передбачено, що імпорт, експорт алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності без ліцензії. Оптова торгівля на території України алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється за наявності у суб`єктів господарювання всіх форм власності ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії. За правилами ч. 20 ст. 15 Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю. У ст.17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" закріплено, що до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом) - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень. Отже, до суб`єкта господарювання, у разі оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій, застосовується штраф 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень. Так, під час апеляційного розгляду справи з`ясовано, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем за порушення позивачем ст.15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального", а саме-роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензії. Дія попередньої ліцензії закінчилася 13.07.2020. При цьому, як свідчать матеріали справи нова ліцензія на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (пивом) отримана терміном дії з 20.07.2020 по 20.07.2021, тобто у період з 13.07.2020 по 20.07.2020 у магазині-кафе була відсутня ліцензія на роздрібну торгівлю. Згідно Акта перевірки від 25.11.2020 посадовими особами котролюючого органу встановлено, що 13.07.2020 та 14.07.2020 алкогольних напоїв реалізовано на загальну суму 388,50 грн. В свою чергу, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, ОСОБА_1 посилається на те, що при його прийнятті відповідачем не враховано ту обставину, що Законом України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 04.12.2020, строки дії ліцензій на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, термін дії яких закінчився під час карантину, продовжуються на термін дії карантину. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно прийнято до уваги такі доводи позивача, з огляду на наступне. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня до 22 травня 2020 року на усій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". За змістом постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 1 серпня до 19 грудня 2020 року карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 та від 20 травня 2020 року № 392. 04.12.2020 прийнято Закон України "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №1071. Цей Закон спрямований на підтримку у 2020-2021 роках застрахованих осіб та надання допомоги суб`єктам господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2. Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та Перехідних положень внесено зміни до таких законів України статтю 18 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 46, ст. 345 із наступними змінами) доповнено частиною такого змісту: "Встановити, що ліцензії закладів громадського харчування на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, термін дії яких закінчився під час карантину та обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, вважаються такими, що продовжують свою дію на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення; під час карантину та обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, а також протягом трьох місяців після його/їх закінчення, до закладів громадського харчування, які мають ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, не застосовуються положення частини сорок сьомої, сорок восьмої та абзацу четвертого частини сорок дев`ятої статті 15 цього Закону". Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що прийняттям Закону №1071 від 04.12.2020 строки дії ліцензій закладів громадського харчування на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, термін дії яких закінчився під час карантину, пов`язаних із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, продовжують свою дію на період карантину та протягом 3 місяців після його закінчення, у зв`язку з чим, протягом такого періоду, до відповідних суб`єктів господарювання не застосовуються положення частини сорок сьомої, сорок восьмої та абзацу четвертого частини сорок дев`ятої статті 15 цього Закону". Стосовно доводів відповідача, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене до прийняття Закону №1071, колегія суддів вказує на таке. Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказав, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши ч.1 ст.58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ), а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Корецький та інші проти України" було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону було вірно розтлумачено судами та дане втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів "передбачений законом" у другому пункті статті 11 Конвенції не лише вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. У пп.5.4 п.5 рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Таким чином, нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. З врахуванням зазначеного, колегія судді вважає, що суд першої інстанції підставно застосував за даних правовідносин правило пріоритету норми закону з найбільш сприятливим для особи тлумаченням. Крім того, судом першої інстанції обгрунтовано взято до уваги пояснення позивача, що остання через карантинні умови не змогла вчасно продовжити термін дії ліцензії, оскільки багато державних та банківських установ були закриті на карантин або працювали з обмеженнями. Більш того, в ході розгляду справи встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач отримала ліцензію терміном дії з 20.07.2020 по 20.07.2021, тобто, на момент прийняття оскаржуваного рішення, така була в наявності. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.