Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/4935/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" вересня 2021 р. Справа№ 910/4935/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мартюк А.І. суддів: Зубець Л.П. Алданової С.О. за участю представників: не викликались розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 р. у справі № 910/4935/21 (суддя - Чинчин О.В.) за позовом Приватного підприємства "ДАСК-ЦЕНТР" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості у розмірі 82 120 грн. 50 коп. ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство «ДАСК-ЦЕНТР» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості у розмірі 82 120 грн. 50 коп. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за Договором поставки №53-122-01-20-09293 від 03.03.2020 року. 27.04.2021 року через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, якою просив суд стягнути з відповідача інфляційні у розмірі 4 254 грн. 01 коп. та 3% річних у розмірі 2 636 грн. 11 коп. Господарським судом міста Києва прийнято заяву Приватного підприємства «ДАСК-ЦЕНТР» про зменшення розміру позовних вимог від 23.04.2021 року до розгляду. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 року по справі №910/4935/21 позов Приватного підприємства "ДАСК-ЦЕНТР" - задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Приватного підприємства "ДАСК-ЦЕНТР" 3% річних у розмірі 2 624 (дві тисячі шістсот двадцять чотири) грн. 37 (тридцять сім) коп., інфляційні у розмірі 4 254 (чотири тисячі двісті п`ятдесят чотири) грн. 01 (одна) коп. та судовий збір у розмірі 2 266 (дві тисячі двісті шістдесят шість) грн. 13 (тринадцять) коп. В іншій частині позову - відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 року по справі №910/4935/21 в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Приватного підприємства "ДАСК-ЦЕНТР" 3% річних у розмірі 2 624,37 гривень та інфляційних втрат у розмірі 4 254,01 гривень та ухвалити нове рішення, в частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2021 р. апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), Зубець Л.П., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 року по справі №910/4935/21. Роз`яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. Позивач не скористався процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, не висловив змістовних та обґрунтованих заперечень з приводу викладених в апеляційній скарзі обставин, внаслідок чого справа розглядається за наявними матеріалами. За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Як вірно встановлено суд першої інстанції, 03.03.2020 року між Приватним підприємством «ДАСК-ЦЕНТР» (Постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Замовник) було укладено Договір поставки №53-122-01-20-09293, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Замовника певну продукцію, а Замовник в свою чергу зобов`язується прийняти і оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1. (а.с.7-11) Предметом поставки по даному Договору є плити ДВП, ДСП, який передбачений у специфікації №1 до Договору. (п.1.2 Договору) Відповідно до п.2.2 Договору загальна сума договору складає 143172 грн. 60 коп. Згідно з п.6.1 Договору оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється Замовником за умови реєстрації Постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на протязі 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями продукції, організація вхідного контролю продукції для АЕС». Пунктом 8.4 Договору передбачено, що датою поставки є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем. Специфікацією №1 до Договору поставки №53-122-01-20-09293 від 03.03.2020 року Сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну, загальну суму. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №53-122-01-20-09293 від 03.03.2020 року позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу на підставі довіреності №1/158 від 16.04.2020 року (а.с.15) прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №Д0-0003820 від 21.04.2020 року на суму в розмірі 143 172 грн. 60 коп.(а.с.14) та здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі 14.04.2021 року, що підтверджується копіями платіжних доручень, наявними в матеріалах справи. Листом б/н від 28.04.202 року Відповідач повідомив Позивача, що продукція, отримана за видатковою накладною №Д0-0003820 від 21.04.2020 року пройшла вхідний контроль, ярлик на придатну продукцію №1-4,5-97 від 23.04.2020 р. Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №28/12/1 від 28.12.2020 року з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 93885 грн. 60 коп., що підтверджується копією накладної. (а.с.18-20) У відповідь на яку Відповідач листом б/н від 05.01.2021 року повідомив, що не провів розрахунки за поставлений товар, у зв`язку з відсутністю грошових коштів. (а.с.21) В обґрунтування позовних вимог з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач здійснив оплату за отриманий товар з прострочкою платежу. Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 3% річних у розмірі 2 636 грн. 11 коп. та інфляційні у розмірі 4 254 грн. 01 коп. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки. Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Як зазначалось вище, на виконання умов Договору поставки №53-122-01-20-09293 від 03.03.2020 року позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу на підставі довіреності №1/158 від 16.04.2020 року (а.с.15) прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №Д0-0003820 від 21.04.2020 року на суму в розмірі 143 172 грн. 60 коп., яка оформлена належним чином та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.14) та здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі 14.04.2021 року, що підтверджується копіями платіжних доручень, наявними в матеріалах справи. (а.с.22-25, 72, 85) Вказана видаткова накладна підписана представниками обох сторін без жодних заперечень та зауважень, в тому числі щодо кількості та якості отриманого товару, строку його поставки, а також щодо документації, яка була додана до товару. Згідно з п.6.1 Договору оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється Замовником за умови реєстрації Постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на протязі 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями продукції, організація вхідного контролю продукції для АЕС». Пунктом 8.4 Договору передбачено, що датою поставки є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем. Листом б/н від 28.04.202 року відповідач повідомив позивача, що продукція, отримана за видатковою накладною №Д0-0003820 від 21.04.2020 року пройшла вхідний контроль, ярлик на придатну продукцію №1-4,5-97 від 23.04.2020 р. (а.с.16) Жодних заперечень сторін в частині того, що приймання товару по кількості та якості відбувалося з порушенням відповідних інструкцій матеріали справи не містять. Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що відповідно до умов Договору поставки №53-122-01-20-09293 від 03.03.2020 року обов`язок по оплаті отриманого товару на суму в розмірі 143 172 грн. 60 коп. виник у відповідача 08.06.2020 року, з урахуванням ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, яким визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просить стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочки з 08.06.2020 р. по 22.03.2021 р. у розмірі 2 636 грн. 11 коп. та інфляційні у розмірі 4 254 грн. 01 коп. Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, обов`язок оплатити основний борг, а також обов`язок оплатити нараховані на основний борг три відсотки річних та інфляційні втрати, є похідними один від одного зобов`язаннями, хоча і є взаємопов`язаними між собою; крім того, норми цивільного законодавства не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основної заборгованості від одночасності права вимоги на стягнення трьох відсотків річних, інфляційних у зв`язку з простроченням основного грошового зобов`язання. Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині 3% річних в розмірі 2 624,37 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 4 254,01 грн. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч.1 ст. 74 ГПК України. Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов`язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору. Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача. Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з порушенням норм процесуального та матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2021 р. у справі № 910/4935/21 - без змін.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 27.09.2021р., в зв`язку з виходом суддів Мартюк АІ. Та Алданової С.О. з відпустки. Головуючий суддя А.І. Мартюк Судді Л.П. Зубець С.О. Алданова