Постанова Одеський апеляційний суд № 495/9673/19

Номер провадження: 22-ц/813/6219/21 Номер справи місцевого суду: 495/9673/19 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.09.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. Позивачка ОСОБА_2 звернулась 30.10.2019 року до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що з відповідачем ОСОБА_1 з червня 2019 року вони разом не проживають, мають різні погляди на сімейне життя, примирення сторін та збереження шлюбу не можливе, тому просить суд розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем ОСОБА_1 11 грудня 2010 року. Окрім того, у сторін є спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачкою та знаходиться на її утриманні, а тому позивачка просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів доходів (заробітку) відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено частково. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , укладений 11 грудня 2010 року та зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Білгород-Дністровському Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис №395, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , які від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини усіх видів доходу (заробітку) щомісяця, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 30.10.2019 року та до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір у розмірі 768,40 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та направити справу на новий розгляд., посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: 1) зустрічна позовна заява, яка подана 06 листопада 2020 року, не використана судом, чим порушено інтереси відповідача та його неповнолітньої дитини, судом першої інстанції не здійснено відповідачу повідомлення в розгляді або відмові у розгляді його зустрічної позовної заяви; 2) суд першої інстанції не прийняв думку відповідача до уваги, відповідач протягом усього судового процесу не був заслуханий в залі суду та судом першої інстанції порушив право відповідача на захист шляхом надання доказів, заперечень, спростувань особисто в залі суду. Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скрагу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Порядок розгляду апеляційної скарги. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 27 вересня 2021 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції було вірно встановлено, що сторони 11 грудня 2010 року зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Білгород-Дністровському Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 11.12.2010 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Білгород-Дністровському Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис №395. Станом на теперішній час подружні відносини між сторонами не збереглись. Зв`язок сторони не підтримують з червня 2019 року. Надання строку на примирення не дасть позитивних результатів, оскільки між сторонами вже тривалий час відсутні будь-які відносини та відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог в частині розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Згідно зі ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Відповідно до ч. 2 ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше сумісне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них, що має істотне значення. За роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України в постанові № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», розірвання шлюбу судом відбувається: за наявності в подружжя спільних неповнолітніх дітей; за відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу, крім випадків, передбачених ст. 107 СК; за спільною заявою подружжя, яке має дітей, відповідно до ст. 109 СК; за позовом одного з подружжя відповідно до ст. 110 СК (п.3). З огляду на наведене та враховуючи положення ч. 1 ст. 24 СК України, згідно з якою шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, суд доходить висновку, що подальше спільне життя сторін та збереження їх шлюбу суперечило б їх інтересам, а тому позовні вимоги про розірвання шлюбу є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відносно позовних вимог позивачки в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів доходів (заробітку) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції вірно зазначив наступне. Судом першої інстанції правильно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що сторони мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 , виданого 03 березня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Білгород-Дністровському Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис №99. Згідно із довідки №241 від 21.05.2020 року, виданої КП «ЖЕО-№1», спільна дитина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживає біля матері ОСОБА_2 та знаходиться на її утриманні. Згідно Акту від 21.05.2020 року, факт проживання спільного сина сторін ОСОБА_3 разом з мамою, ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , підтверджують сусіди: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Проте відповідно до довідки №415 від 29.05.2020 року, виданої КП «ЖЕО-№1», зазначену вище довідку №241від 21.05.2020 року та акт від 21.05.2020 року визнано не дійсними. Згідно із рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.10.2020 року по справі №495/4045/20 визнано недостовірною інформацію та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації, право на особисте життя наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в акті, затвердженому КП «ЖЕО-1» м. Білгород-Дністровський та наданому до Білгород-Дністровського міськрайонного суду. Рішення набрало законної сили 13.11.2020 року. Відповідно до довідки №332 від 17.09.2020 року, виданої КП «ЖЕО-№1» склад сім`ї ОСОБА_1 : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 . На даний час сторонами не заперечується той факт, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом з позивачем. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Суд першої інстанції вірно не вбачав підстав для задоволення клопотання позивача щодо витребування судом довідок про заробітну плату відповідача ОСОБА_1 у 2019 році та запиту про сплату відповідачем протягом 2019 року податків за можливі проведені угоди з рухомим та нерухомим майном, а також щодо отримання відповідачем соціальних виплат, адже витребувані відомості не входять до предмету доказування щодо предмету спору у даній справі, адже позовні вимоги заявлені позивачем щодо стягнення аліментів у частині від доходу відповідача, тож ці відомості будуть витребувані державним виконавцем під час виконання рішення суду. Суд першої інстанції також обґрунтовано не вбачав підстав для задоволення клопотання відповідача ОСОБА_1 про допит свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , оскільки відповідач не вказує, які саме факти, які безпосередньо стосуються предмету доказування, можуть повідомити або спростувати ці свідки. Суд першої інстанції правильно прийняв до уваги, що відповідач ОСОБА_1 відповідно до рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 квітня 2019 року є опікуном його недієздатної матері ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується також Посвідченням №2, виданим Виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради, несе тягар щодо утримання нерухомого майна, як матері, так і свого. Також під час встановлення розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно врахував, що відповідач є пенсіонером Збройних Сил України, учасником АТО з 16.04.2015 року по 24.06.2015 року та з 01.08.2015 року по 16.10.2015 року, переніс низку захворювань під час проходження військової служби та зараз має ряд хронічних захворювань, що підтверджується довідкою №1566 від 13.09.2018 року, виданою Військово-медичним клінічним центром Південного регіону. У відповідності до вимог ст. 13 ч.1 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи в межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих у порядку, передбаченому ст. 81-89 ЦПК України. Суд першої інстанції також звернув увагу на те, що будь-яке судове рішення повинно бути направлене на настання відповідних юридичних наслідків, а судовий розгляд повинен мати ознаки ефективності. За наявними доказами суд повинен задовольнити вимоги або ж відмовити в їх задоволенні, належним чином вмотивувавши таке рішення. При цьому, суд у процесі розгляду справи повинен керуватися реальними, а не уявними мотивами ухвалюючи відповідне рішення, унеможливлюючи зловживання сторонами своїх прав, спрямоване на затягування процесу. Відповідно до ст.ст. 1-2, 11-13 ЦПК України сторона, звертаючись до суду з відповідними вимогами, повинна чітко дотримуватися основних засад судочинства, враховуючи специфіку відповідного процесу, виконувати свої обов`язки та користуватися наданими їй процесуальними правами, не допускаючи при цьому зловживання ними. Окрім вказаного суд зауважив, що цивільний процес має змагальний характер, а тому на сторону покладається відповідний набір процесуальних обов`язків, в тому числі щодо надання необхідних доказів стосовно спірного питання, включно з власного ініціативою в процесі збирання цих доказів. На теперішній час спільна дитина сторін знаходиться з позивачем ОСОБА_2 , що відповідачем визнається доведеною обставиною. Стаття 51 Конституції України передбачає що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Статтями 141, 142, 150 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Діти мають рівні права та обов`язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. У свою чергу, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. У відповідності з ч. 2 та 3 ст. 157 СК України, той з батьків хто проживає окремо від дитини - зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Одночасно, стаття 183 СК України зазначає частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18). ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 ЄКПЛ зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це може прийматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України № 63566/00, п. 23 ЄСПЛ від 18.07.2006 р.). Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог позивачки в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 та необхідності стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/6 частини усіх видів доходу(заробітку) щомісяця, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 30.10.2019 року та досягненням ОСОБА_3 повноліття, оскільки батьки мають рівні права та несуть рівні обов`язки по вихованню та утриманню спільної дитини, приймаючи до уваги, що відповідач є опікуном недієздатної матері, несе тягар щодо утримання нерухомого майна, як матері, так і свого та переніс низку захворювань під час проходження військової служби та зараз має ряд хронічних захворювань. Саме такий розмір аліментів буде відповідати загальним засадам справедливості та не буде порушувати законних прав та інтересів будь-якої сторони по справі. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Щодо доводів апеляційної скарги, то судова колегія зазначає, що ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2020 року у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, про визначення місця проживання дитини та визначення порядку участі матері у вихованні дитини відмовлено. Вказана ухвала є чинною, ніким не оскаржена. Таким чином, твердження скаржника про нерозгляд судом першої інстанції зустрічної позовної заяви не відповідає дійсності. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення права на захист шляхом подання доказів у суді, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальної дії, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків. Разом із тим посилання скаржника на порушення судом першої інстанції принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки ОСОБА_1 реалізував свої процесуальні права шляхом подання заяв та доказів до суду, ознайомлення під розпискою про наступні дати судових засідань, подачею до суду пропозицією укласти мирову угоду тощо. Додатково колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції. У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 27 вересня 2021 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк