Постанова Донецький апеляційний суд № 219/5297/20

Єдиний унікальний номер 219/5297/20 Номер провадження 22-ц/804/1953/21 Номер провадження 22-ц/804/1953/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Кішкіної І.В., Хейло Я.В., за участю секретаря Ротар Я.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу Органу опіки та піклування Бахмутської міської ради на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2021 року (ухваленого під головуванням судді Фролової Н.М. у м. Бахмут Донецької області, повний текст рішення складено 21 травня 2021 року) у цивільній справі №219/5297/20 за позовом Органу опіки та піклування Бахмутської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, передання малолітніх дітей органу опіки та піклування, стягнення аліментів, - В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року Орган опіки та піклування Бахмутської міської ради через свого представника звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що відповідачі є батьками малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак відповідачі злісно ухиляються від виконання батьківських обов`язків щодо цих дітей, не займаються їх вихованням, не цікавляться їх розвитком, не піклуються про фізичний і духовний розвиток дітей, не забезпечують необхідного їм харчування, медичного догляду, лікування, не створюють умов для отримання освіти та не забезпечують матеріально. Діти перебувають на первинному обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в службі у справах дітей Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради, яким рішеннями виконкому Бахмутської міської ради від 09.10.2019 року №№ 250, 251, 252 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, на підставі актів закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я від 23.09.2019 року. Рішенням виконкому Бахмутської міської ради від 17.05.2017 року № 129, малолітні діти були тимчасово влаштовані в державний заклад на повне державне утримання за заявою батьків у зв`язку з тим, що родина перебувала у важкому матеріальному становищі, батьки не мали на той час житла. Рішення виконкому Бахмутської міської ради від 13.12.2017 року № 281 малолітні діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були передані на виховання батькам та проживали у найманій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Після повернення дітей на виховання батькам родина перебувала під соціальним супроводом Бахмутського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, а діти перебували на обліку в службі у справах дітей як такі, що опинились в складних життєвих обставинах. У найманій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 санітарно - гігієнічний стан житла був задовільний, у кімнатах прибрано, в наявності були продукти харчування. Але, у вересні 2019 року сталася пожежа, під час якої вдома були лише ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Після пожежі квартира стала не придатна для проживання. ОСОБА_1 стала зловживати спиртними напоями, періодично проживала у друзів та не виконувала батьківські обов`язки, діти мешкали у знайомих без матері та батька. Фактичне місце проживання ОСОБА_2 на той час не було відомо, спеціаліста служби у справах дітей він не відвідував. Одразу після пожежі діти були влаштовані до дитячого відділення КНП «Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування м. Бахмута», а потім тимчасово влаштовані до родини помічника вихователя дитячого садка, який відвідували діти - ОСОБА_9 . З 03.01.2020 року малолітні діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 влаштовані до Центру соціально - психологічної реабілітації дітей м. Лиман Донецької області, де перебували на час звернення із позовом. Відповідно до листа адміністрації закладу від 27.04.2020 № 248, батьки - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дітей не відвідували, не проявляли інтерес до їх життя, виховання, розвитку та стану здоров`я. За час перебування дітей на профілактичному обліку в службі у справах дітей з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 систематично проводилась профілактично - роз`яснювальна робота щодо належного виконання батьківських обов`язків, до їх відома доводились норми діючого законодавства України щодо відповідальності, яку вони несуть за виховання та утримання своїх дітей. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 притягувались до адміністративної відповідальності за ст. 184 ч. 2 КУпАП. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували під соціальним супроводом з 30.05.2017 року по 29.05.2018 року, а також з 26.02.2019 року по жовтень 2019 року. За результатами першого супроводу родину було знято за позитивним результатом. В ході другого супроводу родини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 пройшли кодування у лікаря - нарколога, але через два місяці ОСОБА_1 знову почала зловживати спиртними напоями, у родині часто були сварки та бійки. Після пожежі у найманій квартирі, яка сталася у вересні 2019 року, діти були влаштовані до педіатричного відділення КНП «БЛІЛ м. Бахмута» з метою надання медичної допомоги. Малолітні діти ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 відвідували дошкільний навчальний заклад ясла - садок № 56 «Гусельки». Враховуючи те, що відповідачі продовжують ухилятись від виконання своїх батьківських обов`язків, позивач просив позбавити останніх батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та передати їх на опіку органу опіки та піклування Бахмутської міської ради. Крім того просив стягнути з відповідачів аліменти у розмірі не менше 50% від прожиткового мінімуму на утримання зазначених малолітніх дітей. Рішенням Артемівського міськрайонного суду від 12 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Орган опіки та піклування Бахмутської міської ради просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносно їх дітей. В обґрунтування посилається на ті ж підстави, що викладені в позовній заяві та на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також нормам матеріального права. Вважає, що суд не взяв до уваги факти систематичного ухилення відповідачів від виконання своїх батьківських обов`язків, жорстокого поводження з дітьми, зловживання відповідачами спритних напоїв. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 неодноразово притягувались до адміністративної відповідальності за статтями 173, 177 178, 184 КУаП , що також свідчить про низьку батьківську відповідальність та не бажання сумлінно виконувати батьківські обов`язки. На момент подачі апеляційної скарги діти, відповідно до розпорядження голови Слов`янської районної державної адміністрації від 05.11.2020 року №318/3-20 влаштовані на виховання та спільне проживання до створеної прийомної сім`ї на базі родини ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які проживають у с. Олександрівка Слов`янського району Донецької області. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконкомі Бахмутської міської ради 26.01.2021 року було розглянуто питання за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на спілкування з її малолітніми дітьми. У зв`язку із небажанням дітей спілкуватися з матір`ю було відмовлено у наданні дозволу на спілкування з дітьми. Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги думку дітей про відмову у спілкуванні з батьками та їх бажання залишитися проживати у прийомній сім`ї , що порушило закріплений Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року принцип «забезпечення найкращих інтересів дитини». ОСОБА_2 на момент подачі апеляційної скарги утримується у слідчому ізоляторі за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, а ОСОБА_1 працює неофіційно та її місячний заробіток складає біля 5000 грн, тобто вона не має можливості, враховуючи прожитковий мінімум на дитину відповідного віку, матеріально забезпечувати своїх дітей та нести витрати їх на харчування. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. В судове засідання з`явилися представник органу опіки та піклування Бахмутської міської ради- Давиденко І.О., ОСОБА_1 та її представник та представник ОСОБА_2 -адвокат-Коломієць О.В.. ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить розписка (т.2 а.с.96-97). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав -це крайня та недоцільна у даному випадку міра, яка не забезпечуватиме інтересів самих дітей, оскільки відповідачі активно заперечували проти позову, уклали договір про надання правової допомоги з метою захисту їх прав при розгляді справи, що свідчить про їх намір відстоювати свої права на дітей, щире бажання відповідачів змінити своє ставлення до батьківських обов`язків та намагання змінити свою поведінку, розуміння своєї вини в упущенні деяких моментів у вихованні дітей. Також суд першої інстанції врахував, що батьки вивезли дітей із зони проведення антитерористичної операції, батько дітей зареєструвався із дітьми як внутрішньо переміщена особа, родина після вимушеного переселення із зони проведення антитерористичної операції опинилася в складних життєвих умовах, але батьки по можливості організовували побут, санітарно-гігієнічний стан житла до пожежі був задовільний, у кімнатах прибрано, у наявності були продукти харчування, виховували та утримували дітей, що у сукупності не дало можливості стверджувати про свідоме нехтування відповідачами своїми батьківськими обов`язками та ухиляння від їх виконання у такому їх ступені, щоб необхідно було застосувати позбавлення батьківських прав. Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частинами першою-четвертою ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша ст. 155 СК України). Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58). У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100). У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»). Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей. За висновком органу опіки та піклування Бахмутської міської ради від 28.05.2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухиляються від виконання батьківських обов`язків, виходячи із інтересів малолітніх дітей є доцільним позбавити їх батьківських прав. ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою №1419036462 від 11.02.2015 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради. Разом з ОСОБА_2 прибули: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Адреса проживання: АДРЕСА_2 . Малолітні діти - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наказом Служби у справах дітей Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради №10 від 04.04.2017 року поставлені на профілактичний облік служби у справах дітей, як дітей, які проживають у родині, де батьки ухиляються від виконання батьківських обов`язків . Рішенням виконавчого комітету Бахмутської міської ради №129 від 17.05.2017 року малолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 влаштовано тимчасово строком на 6 місяців до державного закладу на повне державне забезпечення у зв`язку з тим, що діти проживають в сім`ї, яка опинилась в складних життєвих обставинах, та 13.12.2017 року дітей передано на виховання та проживання батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Згідно акту закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України 20.09.2019 року о 09-00 годині в КНП «Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування м. Бахмут» виявлено покинутих дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням виконавчого комітету Бахмутської міської ради від 09.10.2019 року малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 надано статус дитини позбавленої батьківського піклування . 03.01.2020 року ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 прийнято до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей м. Лиман Донецької області, що підтверджується відповідним актом. Під час перебування малолітніх в закладі батьки дітей не відвідували, не проявляли інтерес до їх життя, виховання, розвитку та стану здоров`я. Розпорядженням Голови райдержадміністрації м. Слов`янськ від 05.11.2020 року створено прийомну сім`ю на базі родини ОСОБА_18 та передано до неї на виховання та спільне проживання малолітніх дітей ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.2019 року належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 . 11.01.2021 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до в.о. начальника Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради про надання їй дозволу на спілкування з її малолітніми дітьми, які мають статус дітей позбавлених батьківського піклування, які на даний час виховуються в прийомній сім`ї на базі родини ОСОБА_18 . Рішенням комісії з питань захисту прав дитини при виконкомі Бахмутської міської ради від 26.01.2021 року відмовлено у наданні дозволу на спілкування з малолітніми дітьми як не доцільне з урахуванням думки дітей. За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що надані докази не можуть бути достатніми для висновку про можливість застосування до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такого крайнього заходу впливу, як позбавлення їх батьківських прав відносно трьох малолітніх дітей, що призведе до фактичного руйнування родинних зв`язків. При цьому апеляційний суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Судом встановлено, що відповідачі хоча й не в повній мірі, проте в міру своїх здібностей і можливостей займаються вихованням дітей, бажають їх повернути в сім`ю, намагаються не втратити з ними зв`язок, а також активно заперечували проти позбавлення їх батьківських прав. Крім того, ОСОБА_1 намагалась створити їм належні умови для проживання після втрати місця проживання у наслідок пожежі, шляхом придбання для їх спільного проживання квартири. Активна позиція відповідачів в суді першої та апеляційної інстанцій, надання ними доказів, свідчить про те, що вони не є тими особами, щодо яких існує необхідність позбавлення батьківських прав. Так, встановлені судом першої інстанції факти, зокрема й перебування відповідачів у стані алкогольного сп`яніння та притягнення їх до адміністративної відповідальності у зв`язку із розпиттям алкогольних напоїв й невиконанням своїх батьківських обов`язків, свідчать про їх низький батьківський потенціал, однак це, враховуючи складну життєву ситуацію, в якій вони опинились та бажання її змінити, не може виправдовувати примусового відібрання у них дітей, оскільки таку ситуацію можливо вирішити за допомогою менш радикальних засобів. Належних та достатніх доказів того, що діти були свідками насильства, що відбувалося між дорослими його членами, або вчинення батьками дітей жорстокого поводження з ними суду надано не було. Доводи про те,що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував думки та бажання дітей залишитись проживати у прийомній сім`ї та їх категоричної відмови у спілкуванні та поверненні до батьків є безпідставними . Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СКУкраїни, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства). Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Статтями 12-15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою). На рівні внутрішнього законодавства України це право дитини конкретизовано, зокрема, у статті 171 СК України, яка регулює врахування думки дитини при вирішенні питань, які стосуються її життя. Відповідно до частин 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору щодо позбавлення батьківських прав. При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч. 3 ст. 171 СК України). Суд апеляційної інстанції, враховуючи наявні в матеріалах справи документи, в яких викладена думка малолітніх дітей щодо своїх батьків, звертає увагу на вік дітей та їх можливість критичного мислення у ситуації, яка склалася та не вважає це з огляду на зазначене вище підставою для позбавлення батьківських прав. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які не в повній мірі здійснюють виконання своїх батьківських обов`язків, батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Враховуючи, що позовні вимоги про передання малолітніх дітей органу опіки та піклування, а також стягнення аліментів є похідними від вимог про позбавлення батьківських прав, які не підлягають задоволенню, позовні частини в цій частині також не підлягають задоволенню. Інші обставини, зазначені в апеляційній скарзі позивача, не є підставами для позбавлення відповідачів батьківських прав. Отже, суд першої інстанції з дотриманням вимог чинного законодавства повно та всебічно з`ясував обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Одночасно апеляційний суд наголошує на тому, що відсутність змін у ставленні до дітей протягом розумного строку після ухвалення цього рішення слугуватиме достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав у майбутньому. Відповідачі, як батьки трьох неповнолітніх дітей, зобов`язані вживати дієвих заходів з метою забезпечення їх найкращих інтересів, що полягають як у їх матеріальному забезпечені, так і у духовному розвитку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.14 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. ст.368, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Органу опіки та піклування Бахмутської міської ради залишити без задоволення. Рішення Артемівського міськрайонного суду від 12 травня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 вересня 2021 року. Судді: