Постанова Київський апеляційний суд № 375/1354/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 травня 2025 року м. Київ Справа №375/1354/24 Провадження: № 22-ц/824/5490/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Соколової В. В., секретар Сакалош Б. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Органу опіки та піклування Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Антипенка В. П., у справі за позовом Органу опіки та піклування Рокитнянської селищної ради в інтересах малолітніх дітей до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Центр соціальних служб Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, Таращанський відділ ДРАЦС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей, у с т а н о в и в: У вересні 2024 року Орган опіки та піклування Рокитнянської селищної ради в інтересах малолітніх дітей звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебувають у шлюбі з 2016 року, від спільного подружнього життя, мають трьох дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідачі неналежним чином виконували свої батьківські обов`язки по відношенню до дітей, у зв`язку з чим, згідно наказів служби у справах дітей та сім`ї Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 01.12.2022 № 79, № 80 та від 20.12.2023 № 172 малолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 взяті на облік як такі, що перебувають у складних життєвих обставинах (ухиляння батьків від виконання своїх батьківських обов`язків). Про народження третьої дитини в родині, позивачу стало відомо 19.12.2023, коли спеціаліст служби у справах дітей та сім`ї, особисто зателефонувала до ОСОБА_9 , матері відповідачки, оскільки батьки дітей на телефонні дзвінки тривалий час не відповідали. Цього ж дня, 19.12.2023 року, комісія у складі: головного спеціаліста служби у справах дітей та сім`ї Рокитнянської селищної ради, фахівця із соціальної роботи Центру соціальних служб Рокитнянської селищної ради та лікаря педіатра КНП «Рокитнянський ПМСД» відвідали родину ОСОБА_10 . Перевіркою встановлено, що новонароджена дівчинка з`явилась на світ передчасно, з вадами здоров`я. Свідоцтво про народження дитини відсутнє, декларація з сімейним лікарем не укладена. Місце проживання новонародженої ОСОБА_11 та малолітнього ОСОБА_7 не зареєстроване. Старша донька, ОСОБА_6 , проживає з бабусею. Санітарний стан помешкання незадовільний. Умови для проживання та розвитку дітей не створені. 20.12.2023 під супроводом працівників служби у справах дітей та сім`ї батьки оформили свідоцтво про народження ОСОБА_11 . Питання не виконання батьківських обов`язків стосовно дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розглядалося на засіданні комісії з захисту прав дитини Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, на яке батько з`явився з ознаками алкогольного сп`яніння. З урахуванням вимог ст. 252, ст. 254 Сімейного кодексу України, п. 14, п. 15 Порядку створення та діяльності сім`ї патронатного вихователя, влаштування, перебування дитини в сім`ї патронатного вихователя, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2021 № 893 «Деякі питання захисту прав дитини та надання послуги патронату над дитиною», на підставі заяви відповідачів від 20.12.2023, наказів служби у справах дітей та сім`ї Рокитнянської селищної ради від 21.12.2023, № 173, 174, актів про факт передачі дитини від 21.12.2023 та рішень виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради від 27.12.2023 № 563, 564 про влаштування дітей у сім`ю патронатного вихователя, малолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 влаштовані до сім`ї патронатного вихователя ОСОБА_12 , де вони знаходяться по даний час. Старшу доньку, ОСОБА_6 , за взаємною згодою, подружжя залишило проживати у бабусі, ОСОБА_9 , де вона й так постійно жила від народження. Стан здоров`я матері погіршується. Вона усвідомлює, що не в змозі самостійно належним чином здійснювати догляд за дітьми. Проте, за допомогою до компетентних органів не звертається. Відповідно до інформації відділення поліції №1 Білоцерківського РУП в Київській області НП України у листах від 02.07.2024 № 3095/109/1102/01-2024, від 22.12.2023 № 5194/109/1102/01-2023, ОСОБА_2 в період 2019 - 2023 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків та вчинення домашнього насильства. Ураховуючи викладені обставини, позивач прийняв рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідачів, та стягнення аліментів на їх утримання (з урахуванням уточнених позовних вимог). Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року позов Органу опіки та піклування Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто щомісячно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 03.09.2024 і до досягнення дитиною повноліття, та зараховувати аліменти на особистий рахунок дитини, відкритий у відділенні Державного ощадного банку України. Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто щомісячно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 03.09.2024 і до досягнення дитиною повноліття, та зараховувати аліменти на особистий рахунок дитини, відкритий у відділенні Державного ощадного банку України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Попереджено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров`ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Не погодившись із таким судовим рішенням в частині незадоволених позовних вимог, Орган опіки та піклування Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд не взяв до уваги ті обставини, що відповідачі, знаючи про генетичну хворобу матері (відповідачки) свідомо та безвідповідально народили трьох дітей. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що родина понад 8 років перебуває на обліку соціальних служб, і цей факт сторонами не заперечується. При цьому, мати дітей, в питаннях, що стосуються виконання та догляду за дітьми байдужа, безвідповідальна та безініціативна, рекомендацій соціальних служб не виконує та постійно маніпулює своїм фізичним станом (спадковою генетичною хворобою), перекладаючи відповідальність по виконанню своїх обов`язків у вихованні дітей на інших осіб та чоловіка, які на це згоди не надавали. При цьому, вказує, що відповідачкою не надано жодних доказів щодо визнання її недієздатною, або про те, що вона потребує стороннього догляду, тому, скаржник вбачає бездіяльність у діях матері у виконанні нею батьківських обов`язків по відношенню до її дітей. Щодо батька дітей, вказує, що він не виконує рекомендацій соціальних служб, спрямованих на подолання сім`єю складних життєвих обставин, та неспроможний самостійно, без сторонньої допомоги, керувати своїм життям. Вказує, що обов`язки по вихованню та догляду дітей перекладає на свою матір - ОСОБА_9 , яка своєї згоди на це не давала. Ухвалами Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Іллінський О. В. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги Органу опіки та піклування та вважав їх необгрунтованими, зазначив, що відповідачка пояснила суду, що піклувалася про фізичний і духовний розвиток своїх малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_11 в міру своїх фізичних можливостей, оскільки має незадовільний стан здоров`я. Вона регулярно, раз у тиждень, відвідувала своїх дітей у сім`ї патронатного вихователя, виключеннями були лише певні дні, коли вона не мала можливості з`явитись до дітей через об`єктивні непереборні обставини. Бажає, щоб діти повернулися проживати з нею. Вважає, що підставою для позбавлення особи батьківських прав може бути лише умисне ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини та лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, водночас, доказів умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_11 представники позивача та третіх осіб суду не надали. 14 квітня 2025 року до суду від представника Органу опіки та піклування Рокитянської селищної ради Лісняк М. Л. надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що під час розгляду даної справи ситуація в родині є незмінною, у відповідачів відсутній батьківський потенціал, батьки не стараються налагодити контакт з дітьми, не приймають участь у їх вихованні та утриманні, належних побутових умов для проживання не створили, що підтверджується актами обстеження матеріально-побутового стану та фотоматеріалами до них. В судовому засіданні представник Органу опіки та піклування Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області Матинченко Н. М. підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити скаргу. ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та її представник, адвокат Іллінський О. В. заперечували проти доводів апеляційної скарги та вважали їх необґрунтованими. Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_1 висловила щире прагнення залишатися активною у житті своїх дітей, незважаючи на наявні проблеми зі здоров`ям. Вона наголосила, що за підтримки свого чоловіка буде докладати максимум зусиль аби забезпечити належний нагляд, турботу та моральну підтримку для дітей, які потребують материнського тепла та стабільності. У свою чергу, ОСОБА_2 підтвердив свою повну готовність брати безпосередню участь у вихованні дітей. Він зазначив, що вже знайшов хоч і неофіційне, проте стабільне джерело доходу, що дозволяє йому забезпечувати елементарні потреби дітей. Крім того, він виявив ініціативу та відповідальність, домовившись із адміністрацією дитячого садка щодо гнучкого графіка відвідування: тепер він має змогу особисто приводити ОСОБА_7 до садочка відповідно до свого робочого розкладу. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Органу опіки та піклування Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області задоволенню не підлягає. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року оскаржується лише в частині незадоволених позовних вимог, а тому в іншій частині не переглядається. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідачі перебувають у шлюбі з 19.01.2016 року. 01.12.2022 року діти, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та 20.12.2023 року ОСОБА_5 , були взяті на облік службою у справах дітей та сім`ї Рокитнянської селищної ради як такі, що опинилися у складних життєвих обставинах. 13.04.2022 року здійснено обстеження матеріально-побутових умов проживання родини ОСОБА_10 . У зв`язку з результатами огляду, було ініційовано питання щодо притягнення батьків до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків. 20.12.2023 року відповідачка, ОСОБА_1 , звернулася до Рокитнянської селищної ради із заявою, в якій просила надати дозвіл на тимчасове влаштування дітей, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , до сім`ї патронатного вихователя. Звернення було зумовлене труднощами у догляді за дітьми, пов`язаними зі станом здоров`я заявниці, зокрема, маломобільністю через інвалідність. Це звернення було розглянуто позитивно, й 21 та 27 грудня 2023 року діти були передані до патронатної родини. 21.02.2024 року спеціалістами служби у справах дітей та сім`ї було здійснено перевірку умов проживання родини. Встановлено, що житлова площа, де проживають батьки, не відповідає визначеним нормативам для комфортного проживання п`яти осіб. На момент перевірки діти вже перебували у патронатній родині. У приміщенні спостерігалося задимлення. Комісія дійшла висновку про відсутність достатніх умов для забезпечення належного розвитку дітей. 22.04.2024 року відбувся повторний візит фахівців служби. Було зафіксовано, що батьки провели певну роботу для покращення житлових умов і організували спальні місця для двох молодших дітей, що можна розцінювати як позитивний крок у напрямку поліпшення ситуації. З 16.02.2024 по 19.02.2024 року ОСОБА_2 проходив лікування у неврологічному відділенні через стан алкогольної інтоксикації. Водночас, лікування від алкогольної залежності поки не проводив. 12.01.2024 року звертався до служби зайнятості, однак згодом реєстрацію було припинено у зв`язку з невідвідуванням установи. Згідно з інформацією поліції, ОСОБА_1 не має фактів притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності. ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності не притягувався, однак був кілька разів притягнутий до адміністративної відповідальності за різними статтями КУпАП. Рішенням виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради від 09.08.2024 № 301 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачів. У цьому висновку орган опіки та піклування виклав своє бачення необхідності відповідного заходу, посилаючись на ті самі обставини, що й у позовній заяві. 01.08.2024 року представники органу опіки знову відвідали родину. Виявлено, що під час відсутності дітей у родині умови проживання суттєво не покращилися, зокрема, опалення в будинку було демонтовано. 30.09.2024 року проведено ще одне обстеження житла. Було зафіксовано, що в помешканні не дотримуються належні санітарні умови, речі перебувають у безладі, продукти харчування зіпсовані або зберігаються неналежним чином. Представником позивача надано також витяги з протоколів комісії з питань захисту прав дитини, з яких убачається, що ситуація в родині ОСОБА_10 неодноразово ставала предметом обговорення, у тому числі, з приводу виконання батьківських обов`язків. Згідно з медичною випискою, новонароджена дитина ОСОБА_10 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , є недоношеною. Орган опіки вказав на те, що, на його думку, батьки не забезпечують стабільного виконання своїх батьківських обов`язків, тому вважав доцільним порушити питання про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав матері, ОСОБА_1 , щодо дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , а також щодо стягнення з неї аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що між дітьми та матір`ю зберігається емоційний зв`язок, а її поведінка (з урахуванням показів самої відповідачки та свідків) не свідчить про байдужість до дітей. Суд не встановив доказів, які б свідчили про умисне та систематичне ухилення ОСОБА_1 від виконання материнських обов`язків. Також, при розгляді вимог щодо позбавлення батьківських прав батька, ОСОБА_2 , суд зазначив, що хоч деякі прояви його поведінки (випадки вживання алкоголю, відсутність офіційного працевлаштування та адміністративні правопорушення) є негативними, вони не досягають тієї міри порушень, яка б давала достатні підстави для застосування крайнього заходу, позбавлення батьківських прав. Суд окремо звернув увагу на те, що фізичні обмеження ОСОБА_1 , пов`язані з її інвалідністю, самі по собі не можуть слугувати підставою для позбавлення її батьківських прав. При цьому, тривалий соціальний супровід сім`ї ОСОБА_10 , який триває понад 8 років, дійсно свідчить про постійні труднощі у родині. Водночас, сам цей факт, за оцінкою суду, не є достатньою підставою для позбавлення батьків батьківських прав. Перевіряючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів ураховує наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України регламентовано, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див.: постанову Верховного Судувід 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)). Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)). Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11). Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23), та багатьох інших. Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справі, яка переглядається, судом першої інстанції надано всебічну правову оцінку поданим сторонами доказам, показанням свідків, письмовим матеріалам, актам обстеження та поясненням сторін. Встановлено, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав обох відповідачів відносно їхніх малолітніх дітей, сина та дочки. Судом обґрунтовано не встановлено обставин остаточного, свідомого та системного ухилення матері або батька від виконання своїх обов`язків, як це передбачено у пункті 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України. Позивачем таких прямих і переконливих доказів не надано. Справді, судомпершої інстанції було звернено увагу на те, що в окремі періоди в родині мали місце недоліки в належному здійсненні батьківських функцій, що підтверджується відповідними актами соціального супроводу. Водночас, ці недоліки не можуть свідчити про свідоме самоусунення від виховання дітей, а є наслідком тимчасових життєвих труднощів, пов`язаних з фізичним станом матері та соціальним становищем батька, які на момент розгляду справи частково подолано або перебуває у процесі подолання. Суд першої інстанції не залишив поза увагою той факт, що відповідачка, ОСОБА_1 , не зважаючи на складний стан здоров`я, пов`язаний із генетичним захворюванням, не виявляла байдужості до своїх дітей. Навпаки, регулярно відвідувала малолітніх ОСОБА_7 й ОСОБА_13 в сім`ї патронатного вихователя, плакала у залі суду, демонструвала щире каяття за допущені помилки та виявляла глибоке бажання бути поряд зі своїми дітьми. Її поведінка не носить характеру свідомого ухилення, а свідчить про наявність емоційного зв`язку з дітьми та щире бажання реалізувати себе як мати, наскільки це дозволяють об`єктивні обставини. Так само, в ході апеляційного перегляду справи було досліджено та підтверджено, що відповідач, ОСОБА_2 , вчинив конкретні кроки на шляху виправлення: знайшов, хоча і неофіційне, але стабільне місце роботи, доклав зусиль для забезпечення побутових умов у помешканні, зокрема, облаштував місце для сну та перебування малолітніх дітей. Крім того, домовився з адміністрацією дитячого садка про гнучкий графік відвідування, що дозволяє йому особисто водити ОСОБА_7 до закладу освіти. Це свідчить про відповідальність і, хоч і поступову, але соціальну адаптацію батька. Варто також зауважити, що відповідачі не заперечували наявність складних обставин у минулому, однак і не самоусунулися від їх вирішення. Вони зверталися за допомогою до соціальних служб, самостійно ініціювали тимчасове влаштування дітей у сім`ю патронатного вихователя, не припиняли контакт із дітьми, а отже, діяли не з байдужості, а з метою збереження зв`язку з дітьми, попри складну життєву ситуацію. Крім того, обставини генетичної хвороби матері не можуть і не повинні бути підставою для позбавлення її батьківських прав, адже сама по собі інвалідність не свідчить про неспроможність виконувати батьківські обов`язки. Практика ЄСПЛ у подібних випадках вимагає диференційованого підходу, оцінки особистості заявника, його прагнень, а не лише медичних діагнозів. Колегія суддів відмічає, що наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для матері, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Рішення суду першої інстанції повною мірою відповідає практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, де неодноразово наголошувалося, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, що має застосовуватись лише у виняткових випадках доведеної винної поведінки з боку батьків, свідомого та тривалого нехтування обов`язками, що становить реальну загрозу інтересам дитини. У цій справі таких підстав не встановлено. Поряд з цим, суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно відхилив висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачів батьківських прав, справедливо зазначивши, що ані незадовільний стан здоров`я, ані складне матеріальне становище самі по собі не можуть бути достатніми або правовими підставами для такого крайнього заходу впливу, як позбавлення особи її батьківського статусу. Такий підхід відповідає як національному законодавству, так і правовим позиціям Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, відповідно до яких позбавлення батьківських прав може мати місце лише у випадку свідомої, винної та тривалої бездіяльності батьків, що безпосередньо шкодить інтересам дитини, а не через тимчасові труднощі, які батьки прагнуть подолати. Колегія суддів ураховує, що судами попереджено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини й покладено на орган опіки та піклування контроль за виконання ними батьківських обов`язків. У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд можеу виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. При цьому вірно враховано й те, що у даній справі, по відношенню до ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , встановлено не ухилення, а неспроможність батьків забезпечити їм належне комфортне житло та побут. При цьому, обоє з відповідачів своєю поведінкою продемонстрували те, що вони намагалися виправити, виявлені соціальними службами, недоліки. Суд першої інстанції також правильно відмітив й те, що педагогічна та фінансова неспроможність виховання дітей покладає на державу обов`язок сприяти сім`ї в організації її життя, але не дає підстав для позбавлення батьків батьківських прав. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й колегія суддів, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судом норм матеріального права, так і порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Зроблені судом висновки узгоджуються з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), чинним на час ухвалення судових рішень законодавством, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Судом було враховано норми міжнародного та національного законодавства,а також правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей. Судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких обставин, рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року в оскаржуваній підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Органу опіки та піклування Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області залишенню без задоволення. Разом з тим, доводи апеляційної скарги органу опіки та піклування про свідоме та безвідповідальне батьківство відповідачів не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході апеляційного перегляду, і колегія суддів вважає їх такими, що ґрунтуються переважно на припущеннях і суб`єктивному сприйнятті ситуації, а не на належних і допустимих доказах у розумінні статей 76-80 ЦПК України. Спростовуються й доводи скаржника про повне самоусунення відповідачів від участі у вихованні дітей. Оскільки, як убачається з матеріалів справи, відповідачка відвідувала дітей у патронатній сім`ї, емоційно переживала за їхнє становище, слідкувала за їхнім розвитком у міру своїх фізичних можливостей, та в судовому засіданні виявляла щире каяття. Щодо батька, скаржником зазначено про те, що він «не здатен самостійно керувати своїм життям», однак, ці доводи не відповідають реальній ситуації, оскільки встановлено, що відповідач, ОСОБА_2 , влаштувався на роботу, забезпечив базові умови для дітей, домовився з дитячим садком щодо індивідуального графіку, що свідчить про поступове подолання складних життєвих обставин. Крім того, твердження скаржника про «перекладення обов`язків на бабусю» не підтверджується відсутністю її згоди. Відомо, що бабуся добровільно підтримувала контакт з онуками й допомагала родині, що, навпаки, є свідченням збереження родинного зв`язку, а не ухилення батьків від виконання своїх обов`язків до малолітніх дітей. За таких підстав, апеляційна скарга зводиться до узагальненого висловлення недовіри до батьківського потенціалу відповідачів, однак, не підтверджена в достатній мірі фактами, які б свідчили про умисне, свідоме й тривале нехтування батьківськими обов`язками, що й має бути основною підставою для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. У світлі наведеного, колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, справедливим і таким, що відповідає найкращим інтересам дітей, передбаченим Конвенцією про права дитини, статтею 3 СК України та практикою Верховного Суду. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що, як уже зазначалося вище, судом першої інстанції відповідачів було попереджено про вимоги статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якої виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини, а на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і всебічний розвиток дитини. Тобто, відповідачі мають чітко усвідомлювати, що у разі нездійснення належних змін у власній поведінці, способі життя та ставленні до виконання батьківських обов`язків, наступне звернення органу опіки та піклування до суду може мати наслідком позбавлення батьківських прав, як захід, спрямований на захист прав і безпеки дітей. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Органу опіки та піклування Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області залишити без задоволення. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 18 липня 2025 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура В. В. Соколова