Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/1333/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5904/21 Справа № 201/1333/19 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 30 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про відшкодування моральної шкоди, посилаєючись на те, що 03 серпня і 18 жовтня 2018 року він звертався до відповідача Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) скаргу з метою проведення перевірки Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори з метою дотримання нотаріусами цієї контори порядку вчинення нотаріальних дій і інш., але відповіді на ці свої звернення він не отримав від відповідача, чим порушено Закон України «Про звернення громадян» (ст. 18, 19, 25 і інш.). Вказані дії вважає протиправними, цим порушуються права та законні інтереси позивача. Крім того, відповіді на свої звернення за вказаний час від відповідача протягом 15-ти днів він не отримував, тому вважає, що відповідачем допущено неправомірну бездіяльність з розгляду скарг. Позивач вважає, що вказаною бездіяльністю відповідач завдав йому моральної шкоди, яка полягає у порушенні звичного укладу життя, позивач змушений витрачати додатковий час на захист своїх прав, відмовитися від звичних зручностей, налагоджувати життя за поневірянь по судах, нести додаткові витрати для поновлення своїх порушених прав, що викликає у нього душевні страждання. Позивачеві, на його думку, були спричинені моральні страждання, що змінило його нормальний життєвий ритм, оскільки йому тривалий час довелося захищати свої порушені права, оскаржувати дії щодо вирішення його заяв, клопотань, заявлених під час розгляду справи. З урахуванням вищевикладеного позивач приходить до висновку, що є факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає що йому завдано значну моральну шкоду. Отже позивачу завдана значна моральна шкода, йому спричинені душевні страждання, відповідач відшкодовувати її відмовився. Вважає такі дії відповідача не законними, просив стягнути з відповідача зазначену моральну шкоду, задовольнивши позов в повному обсязі. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2021 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 із серпня 2018 року неодноразово (03 серпня і 18 жовтня) звертався до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) скаргу з метою проведення перевірки Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори з метою дотримання нотаріусами цієї контори порядку вчинення нотаріальних дій і інш., але відповіді на ці свої звернення він не отримав від відповідача, чим порушено Закон України «Про звернення громадян» (ст. 18, 19, 25 і інш.). Вказані дії вважає протиправними, цим порушуються права та законні інтереси позивача. Крім того, відповіді на свої звернення за вказаний час від відповідача протягом 15-ти днів він не отримував, тому вважає, що відповідачем допущено неправомірну бездіяльність з розгляду скарг. Позивач вважає, що вказаною бездіяльністю відповідач завдав йому моральної шкоди, яка полягає у порушенні звичного укладу життя, позивач змушений витрачати додатковий час на захист своїх прав, відмовитися від звичних зручностей, налагоджувати життя за поневірянь по судах, нести додаткові витрати для поновлення своїх порушених прав, що викликає у нього душевні страждання. 03 серпня і 18 жовтня 2018 року позивач ОСОБА_1 звертався до відповідача Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) скаргу з метою проведення перевірки Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори з метою дотримання нотаріусами цієї контори порядку вчинення нотаріальних дій і інш., але відповіді на ці свої звернення, як стверджує позивач, він не отримав від відповідача, чим, на його думку, порушено Закон України «Про звернення громадян» (ст. 18, 19, 25 і інш.). Вказані дії позивач вважає протиправними, цим порушуються його права та законні інтереси. Позивач зазначає, що відповідно до норми ст. 19 ЗАКОНУ № 393_ 96 відповідач, його керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані були письмово повідомити його про результати перевірки його скарг і суть прийнятого рішення, а вони не повідомили. Судом з`ясовано, що 03 серпня 2018 року за вх. № П-1615-04.2 на адресу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (правонаступником якого зараз є відповідач - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)) надійшла скарга позивача від 03 серпня 2018 року з наступними вимогами: «поновити мені право на проставляння на копії моєї заяви від 31 липня 2018 року до ЧДНК ГТУЮ штампу із зазначенням найменування ЧДНК ГТУЮ і проставити нарешті такий штамп на моїй копії цієї заяви; притягти до відповідальності за самоправство чи службову недбалість завідуючу ЧДНК ГТУЮ Шугаєву Наталію Сергіївну; надати мені копію наказу № 556/7 від 12 липня 2017 року Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області яким затверджено розміри плати за надання державними нотаріусами Дніпропетровської області додаткових послуг правового характеру, не пов`язані з вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру та повідомити ці актуальні наразі розмірі плати; провести відповідно вимог Порядку проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, затвердженому наказом Міністерства юстиції України 17 лютого 2014 року № 357/5, перевірку організації роботи ЧДНК ГТУЮ і обов`язково за моєї участі, а про результати перевірки повідомити мені у письмовій формі». Листом Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області «Щодо розгляду звернення» від 17 серпня 2018 року за вих. № П-1615-04.2 позивачу було надано відповідь, якою повідомлено, що при перевірці організації роботи державної нотаріальної контори не розглядаються питання виконання державними нотаріусами вимог правил нотаріального діловодства, а саме не проставлення на другому примірнику заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину відмітки про прийняття документа. Даний лист було направлено на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ) 17 серпня 2018 року за вих. № П-1615- 04.2, що підтверджується Загальним журналом обліку відправленої кореспонденції. Крім того, було також зазначено, що Порядком проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 лютого 2014 року № 357/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2014 року за № 298/25075 (Порядок проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор) не передбачено можливості участі у проведенні перевірки заявників за зверненнями. Додатково до листа Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області «Щодо розгляду звернення» від 17 серпня 2018 року за вих. № П-1615-04.2, позивачу було направлено додаткову відповідь, якою повідомлено, що оскільки заява про прийняття спадщини була подана до нотаріальної контори особисто, така заява не підлягає реєстрації у журналі реєстрації вхідних документів. Копія листа Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області «Щодо розгляду звернення» від 31 серпня 2018 за вих. № П-1615-04.2 була додана до відзиву на позовну заяву і позивач з нею ознайомлений. Даний лист було також направлено на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ) 04 вересня 2018 року за вих. № П-1615-04.2, що підтверджується Загальним журналом обліку відправленої кореспонденції. 18 жовтня 2018 року за вх. № П-1615-04.2/2 на адресу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області надійшла скарга позивача від 18 жовтня 2018 року з наступними вимогами: «провести відповідно до ПОРЯДКУ 357/5, перевірку організації роботи ЧДНК ГТУЮ і обов`язково за моєї участі як заінтересованої особи права якої порушені протиправними діями та бездіяльністю службових осіб ЧДНК ГТУЮ, а результати такої перевірки повідомити мені у письмовій формі». Листом Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області «Щодо розгляду звернення» від 02 листопада 2018 року за вих № П-1615-04.2/2 позивачу було надано відповідь, якою повідомлено, що державним нотаріусом Шугаєвою Н.С. 16 жовтня 2018 року було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не надав платіжних документів за здійснення перевірки інформації за даними Спадкового реєстру та роз`яснено порядок її оскарження. Даний лист було направлено на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ) 02 листопада 2018 року за вих. № П-1615-04.2/2, що підтверджується Загальним журналом обліку відправленої кореспонденції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Ч. 2 ст. 1167 ЦК України визначає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до положень п. З Постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Отже, причинний зв`язок між неправомірним рішенням, дією чи бездіяльністю та моральною (немайновою) шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою для настання деліктної відповідальності. Відповідно, визначення причинного зв`язку, як умови деліктної відповідальності, є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати завдану моральну (немайнову) шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особи та самим фактом заподіяння шкоди полягає в тому, що моральна (немайнова) шкода є наслідком неправомірного рішення, дії чи бездіяльності відповідача, а не інших об`єктивних обставин. Як наслідок, заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту моральну (немайнову) шкоду, яка заподіяна виключно його протиправною поведінкою (неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю). Відповідно до п. 4 Постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями/ бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Більше того, п. 5 Постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року визначено, що до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань/ втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить та інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Судом не встановлено незаконних дій відповідача відносно позивача. Належних, достовірних та достатніх доказів, якими підтверджується завдання позивачу моральних страждань, позивачем ані в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції надано не було. Отже, підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди відсутні. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко