Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/23901/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23901/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: - визнати незаконним та скасувати (частково) наказ Головного управління Держкомзему в місті Києві від 30.12.2010 №293-к в частині звільнення позивача з 30.12.2010 (пункт 3 наказу); - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в місті Києві виплатити позивачу грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010 у розмірі 51084,70 грн, індексацію у розмірі - 55993,91 грн, загальна сума становить 107078,61 грн матеріальної шкоди, та 50000,00 грн моральної шкоди; - зобов`язання Головне управління Держгеокадастру в місті Києві провести відповідні розрахунки та сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивача за час тимчасової непрацездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010 помісячно. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що звільнено позивача 30.12.2010 під час тимчасової непрацездатності незаконно, а отже відповідний наказ у даній частині має бути скасовано, як протиправний. Також, позивач не отримав заробітну плату за весь час перебування на лікарняному, відповідні відрахування до Пенсійного фонду України роботодавцем не здійснені. Позивач стверджує, що з вини роботодавця, який отримавши лікарняні листи, не заповнив їх належним чином та не надав до ФСС. Позивач наголошує, що ним були передані усі листки непрацездатності до кадрів, в тому числі і лікарняний лист АВК №049892, який наданий 31.12.2010. Надання їх кадровій службі під розписку або іншим чином не передбачено, адже не надання тягне за собою звільнення за прогул. Оплата листків непрацездатності, за період щодо якого виник спір, мала відбуватись Головним управлінням Держкомзему в м. Києві за рахунок власних коштів та коштів Фонду, куди мав звернутись відповідач. Також позивач зазначає, що заява щодо відмови від матеріальних та фінансових вимог, написана ним під тиском і в ній не зазначалось про відмову від отримання заробітної плати, а малось на увазі не оскарження в судовому порядку звільнення. Посилається позивач на право особи звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, оскільки відповідач, поновлюючи його на роботі, питання виплати заробітної плати не вирішив. При цьому зазначає, що допомога по тимчасовій непрацездатності повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання зокрема тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві. Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначив, що звільнення співробітника в період його тимчасової непрацездатності заборонено лише у випадках, коли звільнення відбувається з ініціативи роботодавця, у випадку припинення трудового договору за угодою сторін таке правило не діє. Також відповідач зазначає, що під час тимчасової втрати працездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві заробітна плата не виплачується, оскільки у таких випадках працівнику нараховується допомога по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення за умови надання роботодавцю в особі Комісії із соціального страхування оригіналу листка непрацездатності виданого та заповненого у порядку встановленому відповідною Інструкцією. Допомога по тимчасовій втраті працездатності є іншими виплатами, що не належать до фонду оплати праці. Окрім того, відповідач стверджує, що позивач у день свого звільнення оригінали документів, що засвідчували його непрацездатність, а саме належним чином оформлені оригінали листків непрацездатності до Головного управління Держкомзему у місті Києві не надав, що в свою чергу позбавило роботодавця можливості та підстав для здійснення виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності в день звільнення позивача, оскільки виплата такої допомоги без падання оригіналів належним чином оформлених листків непрацездатності та без рішення Комісії із соціального страхування з цього приводу взагалі не можлива та суперечить чинному законодавству зазначеному вище. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року причини пропуску позивачем строку звернення до суду визнано неповажними. Клопотання представника відповідача задоволено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, про визнання незаконним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії, - в частині вимог про визнання незаконним та скасування (частково) наказу Головного управління Держкомзему в місті Києві від 30.12.2010 №293-к в частині звільнення позивача з 30.12.2010 (пункт 3 наказу) залишено без розгляду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші п`ять днів хвороби та свого обов`язку щодо подання до ФСС заяви-розрахунку на оплату лікарняного починаючи з шостого дня непрацездатності, що потягло за собою невиплату допомоги від ФСС та несплату відповідних страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із допомоги, перерахованої від ФСС. Також вказує на наявність у відповідача листків непрацездатності. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що з 04.02.2010 по 05.03.2010 ОСОБА_1 на підставі наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 03.02.2010 № 128 направлено у відрядження до Головного управління Держкомзему у Донецькій області, однак у місце відрядження позивач не прибув, про причини неприбуття та своє місцезнаходження керівництво Державного комітету України із земельних ресурсів та Головного управління Держкомзему у м. Києві не повідомив. Враховуючи вищезазначене та за результатами профспілкових зборів трудового колективу від 12.02.2010, наказом № 34 від 12.02.2010 ГУ Держкомзему у місті Києві, позивача звільнено з посади начальника управління землевпорядної експертизи оцінки та ринку земель за прогул без поважних причин (відсутність на роботі більш трьох годин) відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів України про працю (т.1 а.с. 15). В подальшому даний наказ скасовано наказом від 30.12.2010 №293-к, яким позивача одночасно поновлено на посаді начальника управління державної землевпорядної експертизи оцінку та ринку земель з 12.02.2010 та звільнено 30.12.2010 за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів України про працю (т.1 а.с. 16). У мотивувальній частині наказу зазначено, що за результатами перевірки проведеної Держкомземом, встановлено, що у період з 05.02.2010 по 07.05.2010 позивач знаходився на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності: серії АБР № 337988 виданим Поліклінікою № 8 Шевченківського району м. Києва та серії АБК № 913516 виданим НПЦ ЕНРХ АМН України. За вказаних обставин процедура звільнення позивача за наказом № 34 від 12.02.2010 не відповідає вимогам частини третьої статті 40 Кодексу законів України про працю, а сам наказ підлягає скасуванню, як виданий з порушенням вимог чинного законодавства. Враховуючи той факт, що, одночасно, в своїй заяві позивач просить звільнити його з посади начальника управління державної землевпорядної експертизи оцінки та ринку земель за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України), поновлення та послідуюче звільнення його з цієї посади є фактичною зміною підстав звільнення та зміною формулювання причин звільнення. В наказі, підставою його видачі зазначено заяву позивача від 24.12.2010 та 30.12.2010, доповідні помічника Голови Держкомзему від 27.12.2010 та від 29.12.2010. У доповідній записці складеній 27.12.2010, що міститься у матеріалах справи та що складено на ім`я першого заступника Голови Державного комітету України із земельних ресурсів, зазначено, що 24.02.2010 Головне управління Держкомзему у м. Києві листом №927 повідомило позивача про його звільнення за прогул без поважних причин та просило отримати трудову книжку у секторі кадрів Головного управління. Як вбачається з пояснень керівництва Головного управління Держкомзему у м. Києві, станом на 27.12.2010 ОСОБА_1 трудову книжку не отримав, про причини нез`явлення на роботі не повідомляв. Заявою від 24.12.2010 ОСОБА_1 повідомив Держкомзем про те, що у лютому 2010 року він повідомляв керівництво Головного управління Держкомзему у м. Києві про своє захворювання, та пояснює свою відсутність на роботі саме причиною знаходження на лікарняному. Крім того, у своїй заяві ОСОБА_1 просить скасувати наказ Головного управління Держкомзему у м. Києві №34 від 12.02.2010 та поновити його на посаді начальника - управління державної землевпорядної експертизи оцінки та ринку земель Головного управління Держкомзему у м. Києві (слід розуміти з 12.02.2010). Запропоновано доручити Головному управлінню Держкомзему у м. Києві витребувати у позивача листки непрацездатності за вказаний період та у разі їх достовірності доручити Головному управлінню Держкомзему у м. Києві видати наказ, яким врегулювати питання остаточного звільнення позивача (т. 1 а.с. 29) У заяві від 30.12.2010, що складено позивачем власноручно, він просить звільнити його з посади за згодою сторін 30.12.2010. При цьому, іншою заявою, що датовано цим же числом, позивач підтверджує, що не має ані матеріальних, ані фінансових вимог до ГУ Держкомзему у м. Києві (т.1 а.с. 30 на звороті). Також до матеріалів справи долучено копію Книгу обліку руху трудових книжок та вкладишів до них, у якій, у графі «розписка працівника в отримані трудової книжки» під порядковим номером 13 проставлено підпис; поруч, у графі «дата і підстави видачі працівнику трудової книжки при звільненні» зазначено Наказ №293-к від 30.12.2010 (т.1 а.с. 106-109). До матеріалів справи долучено також копії листків непрацездатності: серії АБР №337988 про амбулаторне лікування з 05.02.2010 до 09.02.2010, серії АБР №913516 про стаціонарне лікування з 10.02.2010 до 07.05.2010 (продовження листка непрацездатності серії АБР №337988), серії АБР №953095 про стаціонарне лікування з 08.05.2010 до 11.06.2010 (продовження листка непрацездатності серії АБР №913516), серії АБШ №936201 про амбулаторне лікування з 12.06.2010 до 16.07.2010 (продовження №953095), серії АБШ №937172 про амбулаторне лікування з 17.07.2010 до 21.08.2010 (продовження серії АБШ №936201), серії АБС №614409 про стаціонарне лікування з 25.08.2010 до 24.09.2010, серії АБС №614670 про стаціонарне лікування з 27.09.2010 до 08.11.2010, серії АВЗ №152927 про амбулаторне лікування з 09.11.2010 до 03.12.2010 (продовження листка непрацездатності серії АБС №614670), серії АВК №049892 про стаціонарне лікування з 06.12.2010 до 31.12.2010 (т.1 а.с. 31-39). Позивач, вважаючи звільнення у період лікарняного протиправним, а також вважаючи, що при поновленні його на роботі, відповідач не провів із ним всіх розрахунків та не здійснив виплати відповідних відрахувань до Пенсійного фонду України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач міг і повинен був знати про відсутність здійснення йому відповідних нарахувань і виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, а відтак мав можливість оскаржувати дії, чи бездіяльність того чи іншого суб`єкту. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. На момент виникнення спірних правовідносин правові, організаційні та фінансові основи загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв`язку з вагітністю та пологами, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначав Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі - Закон №2240-III). Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Статтею 1 Закону №2240-III, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв`язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім`ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов`язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім`ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом. В силу статті 5 Закону №2240-III, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, здійснюється, серед іншого, за принципом законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів (ч. 1 ст. 9 Закону №2240-III). Порядок фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності страхувальників та інших отримувачів страхових коштів врегульовано статтею 21 Закону №2240-III. Так, відповідно до частини першої статті 21 Закону №2240-III, фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду. Підставою для фінансування страхувальників робочими органами відділень Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. Районні, міжрайонні, міські виконавчі дирекції відділень Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви. У разі якщо сума отриманих страхувальником від Фонду страхових коштів перевищує фактичні витрати на надання матеріального забезпечення, невикористані страхові кошти повертаються до робочого органу Фонду, що здійснив фінансування, протягом трьох робочих днів. Відповідно до частини другої статті 21 Закону №2240-III страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України. Страхувальник-роботодавець, який є бюджетною установою, відкриває окремий рахунок для зарахування страхових коштів у відповідному органі Державного казначейства України в порядку, встановленому Державним казначейством України. Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку. Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок у відповідному органі Державного казначейства України (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону. Як визначено статтею 29 Закону №2240-III, застраховані особи мають право: 1) брати участь в управлінні Фондом через своїх представників у правлінні Фонду та правліннях відділень Фонду; 2) отримувати безоплатно інформацію у виконавчій дирекції Фонду та виконавчих дирекціях відділень Фонду про порядок витрачання страхових коштів Фонду; 3) отримувати у разі настання страхового випадку матеріальне забезпечення та соціальні послуги, передбачені цим Законом; 4) оскаржувати відповідно до законодавства дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення та соціальних послуг (ч. 1 ст. 29). Водночас, застраховані особи зобов`язані: 1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону; 2) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови надання матеріального забезпечення та соціальних послуг (зміни стану непрацездатності, складу сім`ї, звільнення з роботи, виїзд за межі держави тощо) протягом десяти днів з моменту їх виникнення; 3) дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності; 4) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 ст. 29). Одним із видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням є допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною) (статті 35, 37 цього Закону) (п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону №2240-III). У разі настання випадку тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві застрахованій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) (ч. 1 ст. 35 Закону №2240-III). Відповідно до частини другої статті 35 Закону №2240-III, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На момент виникнення спірних правовідносин діяв Порядок оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року №439 (Порядок №439). Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку №439 оплата днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі провадиться за основним місцем роботи у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності; підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності. Водночас, частиною першою статті 50 Закону №2240-III визначено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, призначаються та надаються за основним місцем роботи. Відповідно до частини третьої цієї ж статті, рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб). Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг. Комісія (уповноважений) із соціального страхування виконує свої функції відповідно до положення про комісію (уповноваженого) із загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, яке затверджується правлінням Фонду. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 51 Закону №2240-III, підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров`я за погодженням з Фондом. Таким чином, як у випадку виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності Фондом (починаючи з шостого дня), так і у випадку оплати перших п`яти днів (роботодавцем) підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. При цьому, вбачається чітке розмежування обов`язку виплати відповідної допомоги між Фондом та роботодавцем, що полягає у тому, що роботодавець оплачує лише перші п`ять днів тимчасовій непрацездатності. Забезпечення ж виплати допомоги починаючи з шостого дня здійснюється за чітко визначеними умовами та порядком. Суд першої інстанції вірно вказав, що випадків, за яких роботодавець зобов`язаний здійснювати відповідні виплати без участі Фонду законом не визначено. Не є таким випадком і незабезпечення виплати відповідної допомоги Фондом, як вважає позивач, оскільки процедура нарахування і виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, а також джерела її виплати чітко визначено законодавством. При цьому, відповідач у справі є органом державної влади, а відтак зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином вимога зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в місті Києві виплатити позивачу грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010 не є законодавчо обґрунтованою. Відповідно до частини першої статті 52 Закону №2240-III, документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні допомоги із зазначенням причин відмови та порядку оскарження видається або надсилається заявникові не пізніше п`яти днів після винесення відповідного рішення. Водночас, відповідно до частини шостої цієї ж статті, матеріальне забезпечення, передбачене цим Законом, виплачується у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім`ї, який перебував на її утриманні. Позивач стверджує, що передавав листки непрацездатності відповідачу у справі поступово, в той час, як відповідач дану обставину заперечує. При цьому судом першої інстанції вірно встановлено, що наказом від 30.12.2010 №293-к, яким позивача звільнено з посади 30.12.2010 за угодою сторін, його спочатку поновлено на даній посаді із скасуванням про наказу про звільнення від 12.02.2010. Відповідно, позивач, весь час перебування у стані тимчасової непрацездатності, був звільнений. При цьому, як вказано у доповідній записці складеній 27.12.2010 (т. 1 а.с. 29), що складено на ім`я першого заступника Голови Державного комітету України із земельних ресурсів, Головному управлінню Держкомзему у м. Києві запропоновано доручити витребувати у позивача листки непрацездатності за вказаний період та у разі їх достовірності доручити Головному управлінню Держкомзему у м. Києві видати наказ, яким врегулювати питання остаточного звільнення позивача (т.1 а.с. 30). Разом із тим, у наказі від 30.12.2010 №293-к міститься посилання на листки непрацездатності АБР №337988 та АБК №913516. Таким чином, позивачем доведено надання відповідачу двох листків непрацездатності, а саме АБР №337988 та АБК №913516. Наведених листків непрацездатності відповідачу було достатньо для поновлення позивача на роботі та подальшого його звільнення вже з інших підстав (не за прогул, а за угодою сторін). Однак дані обставини не підтверджують надання відповідачу інших листків непрацездатності, зокрема і по мірі їх отримання позивачем. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що так чи інакше позивач міг і повинен був знати про відсутність здійснення йому відповідних нарахувань і виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, а відтак мав можливість оскаржувати дії, чи бездіяльність того чи іншого суб`єкту. Обраний на даний час спосіб захисту позивача не відповідає характеру спірних правовідносин та способам захисту прав, що передбачені Кодексом адміністративного судочинства України. Окрім того, суд бере до уваги, що згідно п.п 3.2 пункту 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5 допомога по тимчасовій втраті працездатності є іншими виплатами, що не належать до фонду оплати праці. Верховний суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.07.2018 по справі № 809/575/16 (№ К/9901/12190/18) зазначив, що віднесення допомоги по тимчасовій непрацездатності до виплат при звільненні, передбачених статтею 116 Кодексу законів про працю України, є протиправним, оскільки дані виплати врегульовані спеціальним Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким чітко регламентована «незалежність» останніх від дати звільнення. Таким чином, доводи апелянта про те, що відповідачем порушено порядок оплати праці при звільненні та вчинено бездіяльність в частині не виплати йому допомоги по тимчасовій втраті працездатності за листками непрацездатності з 12.02.2010 по 31.12.2010 є безпідставними. Крім того, п.п.3, 7 Розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» стосується виключно порядку сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності із доходів застрахованих осіб, в не порядку сплати відповідних внесків до Пенсійного фонду України. Колегія суддів звертає увагу, що розрахунок апелянта у сумі 51084,70 грн, яку у вигляді грошового забезпечення за час тимчасової втрати працездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010, які позивач просить стягнути з відповідача зроблено на основі Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266 у редакції, що на момент виникнення спірних правовідносин не була чинною. Також, апелянт обґрунтовуючи свої вимоги в частині стягнення з відповідача суми індексації у розмірі 55993,91 грн посилається на ч.4 ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» дія якого розпочалася з 01.01.2015, станом на 30.12.2010 діяв Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», що виключає можливість застосування цієї норми до спірних правовідносин. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимоги про зобов`язання відповідача виплатити грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності, відсутні підстави і для задоволення інших вимог, зокрема виплати моральної шкоди, а також зобов`язання Головне управління Держгеокадастру в місті Києві провести відповідні розрахунки та сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивача за час тимчасової непрацездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010 помісячно. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 24.09.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна