Постанова 4855 № 640/23901/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23901/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: - визнати незаконним та скасувати (частково) наказ Головного управління Держкомзему в місті Києві від 30.12.2010 №293-к в частині звільнення позивача з 30.12.2010 (пункт 3 наказу); - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в місті Києві виплатити позивачу грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010 у розмірі 51084,70 грн, індексацію у розмірі - 55993,91 грн, загальна сума становить 107078,61 грн матеріальної шкоди, та 50000,00 грн моральної шкоди; - зобов`язання Головне управління Держгеокадастру в місті Києві провести відповідні розрахунки та сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивача за час тимчасової непрацездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010 помісячно. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року причини пропуску позивачем строку звернення до суду визнано неповажними. Клопотання представника відповідача задоволено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, про визнання незаконним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії, - в частині вимог про визнання незаконним та скасування (частково) наказу Головного управління Держкомзему в місті Києві від 30.12.2010 №293-к в частині звільнення позивача з 30.12.2010 (пункт 3 наказу) залишено без розгляду. Суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем обставини, навіть за їх доведеності, не можуть розцінюватись, як поважна причина пропуску строку звернення до адміністративного суду, тому позов в цій частині позовних вимог підлягає залишенню без розгляду на підставі ч. 3 ст. 123 КАС України. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що із наказом ГУ Держкомзему у м. Києві №293-к від 30.10.2010 про звільнення позивача із займаної посади він не ознайомлювався до листопада 2019 року. Також лише у жовтні 2019 року позивачу стало відомо, що за березень-грудень 2010 року відсутні відомості про розмір суми заробітку для нарахування пенсії, відомості про кількість днів та про розмір відрахувань для обчислення страхового стажу. Вказав, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник має право без обмежень будь яким строком звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати ,яка йому належить, тобто усіх виплат на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до суду подано клопотання від 04.03.2020 (т. 1 а.с. 94) та від 17.03.2020 (т. 2 а.с. 45) про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку із пропущенням строку звернення до адміністративного суду, що мотивовано тим, що виходячи зі змісту статей 5, 120, 122 КАС України, що є ідентичними статтям 6, 99, 100-103 цього ж Кодексу у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов`язується з днем, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, позивач вказує, що фактично дізнався про своє звільнення 30.12.2010, лише 26.11.2019 від адвоката під час перебування на лікарняному, а щодо не здійснення обов`язкових платежів до Пенсійного фонду України - лише 17.10.2019. Позивачем в свою чергу, подано заяву про поновлення строків звернення до суду (т. 1 а.с. 42), в якій позивач вказує на те, що заява від 30.12.2010 написана ним під тиском, на дату запису він уваги не звертав, оскільки перебував у стресовій ситуації. 04.01.2011, позивач передав трудову книжку до нового місця роботи для оформлення на роботу. Також позивач наголошує на тому, що законодавство не передбачає строку позовної давності для стягнення працівником заборгованості із заробітної плати. Розглянувши вказану заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про неповажність зазначених позивачем підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування (частково) наказу Головного управління Держкомзему в місті Києві від 30.12.2010 №293-к в частині звільнення позивача з 30.12.2010 (пункт 3 наказу) та наявність підстав для залишення позовної заяви в цій частині без розгляду відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України. Згідно із частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За приписами ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Згідно з ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління Держкомзему у місті Києві від 30.12.2010 № 293-к «Про скасування наказу № 34 від 12.02.2010» позивача поновлено на посаді начальника управління державної землевпорядної експертизи оцінки та ринку земель з 12.02.2010 та з 30.12.2010 звільнено за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. При цьому, позивач надав заяву від 30.12.2010 в якій сам просив звільнити його за угодою сторін - 30.12.2010. Відтак під час написання заяви позивач був обізнаний про те, що звільнення здійснюється за угодою сторін, у зазначену позивачем дату. Суд першої інстанції вірно вказав, що написання заяви під тиском не змінює обставину обізнаності позивача про дату та підставу звільнення, як не обмежує і не перешкоджає позивачу у тому, щоб звернутися до суду у встановлені строки. У день звільнення - 30.12.2010 позивачу видано трудову книжку, про що свідчить його власноручний підпис на сторінці №14 Книги обліку руху трудових книжок та вкладишів до них. У графі «Дата і підстава видачі працівнику трудової книжки при звільненні» зазначено номер наказу Головного управління Держкомзему у місті Києві від 30.12.2010 № 293-к, на підставі якого позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін. Окрім того, дату та номер наказу зазначено у трудовій книжці. Доводи позивача про те, що він не розписувався за отримання своєї трудової книжки на сторінці №14 Книги обліку руху трудових книжок та вкладишів до них, а також про те, що він отримав свою трудову книжку від третьої особи 03.01.2010 поза приміщенням Головного управління Держкомзему у місті Києві не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, такі обставини не вказують на об`єктивну неможливість ознайомитись із здійсненими у трудовій книжці записами. Окрім того, згідно записів в трудовій книжці позивач вже 04.01.2011 прийнятий на нову роботу. Відповідно наведені позивачем обставини, навіть за їх доведеності, не можуть розцінюватись, як поважна причина пропуску строку звернення до адміністративного суду. Позивач при зверненні до суду повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом встановленого законодавством строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгі»). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, п. 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, п. 33). Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Більше того, поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не наведено причин, наявність яких йому перешкоджала оскаржити дії та рішення суб`єкта владних повноважень у визначений строк. Крім того, суд першої інстанції вірно вказав, що в частині вимог про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру в місті Києві виплатити позивачу грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності та провести відповідні розрахунки та сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позовна заява підлягає розгляду по суті, оскільки без з`ясування обставин справи, дослідження у справі доказів, а також надання оцінки відповідним вимогам позивача, неможливо визначити та обрахувати початок перебігу строку для звернення з позовом до адміністративного суду, а також обґрунтованість заявлених позовних вимог з огляду як на норми матеріального права, так і на норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви в частині без розгляду є обґрунтованою, тому відсутні підстави для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 24.09.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна