Постанова 4855 № 320/6331/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6331/21 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. за участю секретаря Островської О.В., розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Васильківської міської ради на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Васильківської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірною та скасування постанови,- В С Т А Н О В И Л А: Васильківська міська рада звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Атабєгова М.І. від 12.05.2021 ВП №62881204 про накладення штрафу на Васильківську міську раду в розмірі 10 200,00 грн. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у відкритті провадження відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що у справі, що розглядається, оскаржувані дії вчинено державним виконавцем у межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, який у свою чергу виданий на виконання рішення суду цивільної юрисдикції, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у даній адміністративній справі. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що спір у цій справі з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору є справою адміністративної юрисдикції незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вона видана. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду. Згідно з ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Як убачається з матеріалів адміністративного позову, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Атабєговим Мерабом Іраклієвичем у виконавчому провадженні №62881204 з примусового виконання виконавчого листа Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30.07.2020 №362/48/18 про зобов`язання Васильківської міської ради та Виконавчого комітету Васильківської міської ради усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 кімнатою АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_1 та передачі йому ключів від даної кімнати, прийнято 12.05.2021 постанову про накладення на боржника штрафу за невиконання законних вимог державного виконавця. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані дії вчинено державним виконавцем у межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, який у свою чергу виданий на виконання рішення суду цивільної юрисдикції, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому наявні передбачені п.1 ч.1 ст.170 КАС України підстав для відмови у відкритті провадження. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. За змістом п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Частиною 1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Положеннями п.1, 5 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом. Слід зазначити, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. За змістом п.7 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Згідно із ч.2 ст.74 наведеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Отже, імперативною нормою закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця (приватного виконавця) про стягнення виконавчого збору (основної винагороди), витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби (приватних виконавців), прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця (приватного виконавця) про стягнення виконавчого збору (основної винагороди), витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах №921/16/14-г/15, №127/9870/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі №2-01575/11, від 10 квітня 2019 року у справі №766/740/17-ц, від 29 травня 2019 року у справі №2-1409/11, від 19 лютого 2020 року у справі №382/389/17, від 21 серпня 2019 року у справі №381/2126/18, від 13 березня 2019 року у справі No545/2246/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі №766/10137/17, від 03 квітня 2019 року у справах №370/1034/15-ц і №370/1288/15, від 12 червня 2019 року у справі №370/1547/17. З наведеного вбачається, що даний спір є публічно-правовим, і його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.170 КАС України, для відмови у відкритті провадження у адміністративній справі. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на судовий розгляд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку щодо відсутності встановлених п.1 ч.1 ст.170 КАС України підстав для відмови у відкритті провадження у справі. На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що помилковість висновків суду першої інстанції та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання, колегія суддів вважає, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Васильківської міської ради - задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року - скасувати. Справу за адміністративним позовом Васильківської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірною та скасування постанови направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлено 23.09.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна