Постанова 4857 № 460/6535/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/6535/20 пров. № А/857/15979/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Ніколіна В.В., Гінди О.М., за участю секретаря судового засідання Юник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 20 жовтня 2020 року про відмову у відкритті провадження (головуючий суддя Левчук О.В., м. Рівне) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління патрульної поліції м.Рівне в особі ст.інспектора сектору ВРОМ ДТП УПП в Рівненській області Калюша Миколи Андрійовича про визнання неправомірними дій,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з позовом до управління патрульної поліції м.Рівне в особі ст.інспектора сектору ВРОМ ДТП УПП в Рівненській області Калюша Миколи Андрійовича про визнання протиправними дій та бездіяльності щодо встановлення обставин, збирання доказів та складання протоколу про адміністративне правопорушення серії БД №222089 від 11.02.2020, як підставу визнання винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 жовтня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає його таким, що підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду. В апеляційній скарзі зазначає, що суд дійшов невідповідного обставинам справи та вимогам позивача висновку, що предметом позову є дії відповідача, пов`язані зі складанням протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП щодо позивача, оскільки предметом позову є вимога позивача визнати неправомірними дії відповідача, що передували складанню протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань. Відмовляючи в відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні ст. 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є доказом у справі про адміністративне правопорушення, встановлюючи лише виявлення порушення, а тому дії поліцейських по його складанню та протокол самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства бути не можуть, оскільки не підпадають під положення ст. 19 КАС України. Проте, колегія судів з такими доводами суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом». Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, пунктами 1, 2 частини першої статті 4 цього ж Кодексу передбачено, що: 1) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; 2) публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. У пункті 7 частини 1 статті 4 Кодексу визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Згідно статті 19 зазначеного Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу. З огляду на наведене, адміністративним є спір про оскарження дій особи, які вона вчиняє в якості суб`єкта владних повноважень на виконання владних управлінських функцій. Відтак, у даній справі позивач оскаржує дії суб`єкта владних повноважень щодо встановлення обставин, збирання доказів та складання протоколу про адміністративне правопорушення, тобто процесуальні дії відповідача. Враховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, бо така прийнята з порушенням норм процесуального права, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 320, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 20 жовтня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 460/6535/20 скасувати, справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. Головуючий суддя М. А. Пліш судді В. В. Ніколін О. М. Гінда