Постанова 4854 № 420/1696/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 квітня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/1696/20 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Коваля М.П., суддів - Домусчі С.Д., - Кравця О.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу адвоката Драгомирової Олени Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року про відмову у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення №116 від 07 листопада 2019 року та зобов`язати вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, в якій позивач просив суд: - - визнати протиправним та скасувати рішення міської комісії з розгляду заяв членів сімей загиблих та осіб з інвалідністю, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України або брали участь у бойових діях на території інших держав виконавчого комітету Одеської міської ради №116 від 07 листопада 2019 року; - зобов`язати міську комісію з розгляду заяв членів сімей загиблих та осіб з інвалідністю, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України або брали участь у бойових діях на території інших держав виконавчого комітету Одеської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, відповідно до «Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №214 від 28 травня 2018 року. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення №116 від 07 листопада 2019 року та зобов`язати вчинити певні дії відмовлено. Роз`яснено позивачу про право на звернення до суду в порядку цивільно-процесуального законодавства. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, адвоката Драгомирової Олени Миколаївни звернулась до суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій просить суд скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 року по справі №420/1696/20 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що в порушення процесуальним норм суд не з`ясував природу правовідносин і дійшов помилкового висновку про те, що спірні правовідносини не є публічно-правовими і не підлягають під визначення справи адміністративної юрисдикції. Апелянт вказує, що спір стосується виключно оскарження рішення органу владних повноважень, прийнятого з порушенням норм Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2018 року №

214. Окрім того, апелянт вважає, що оскаржуваною ухвалою порушене конституційне право на судовий захист. Представником відповідача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу ґрунтуються на тому, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції керувався правовою позицією, викладеною у висновках Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо розгляду даної категорії справ. Представник відповідача зазначає, що спірні правовідносини є такими, що випливають з порушення житлових прав на одержання грошової компенсації для придбання житла, а отже підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з даним позовом на захист порушеного (на його думку) житлового права на одержання грошової компенсації для придбання житла, тобто, даний спір виник із майнових відносин приватноправового характеру, а його існування не залежить від здійснення відповідачем публічно-владних управлінських функцій. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини, які склалися між сторонами не є публічно-правовими і не підлягають під визначення справи адміністративної юрисдикції, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу влади, у зв`язку з чим в даному випадку адміністративний суд не є «судом, встановленим законом». Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС України). Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду справи №420/1696/20 є правомірність рішення Міської комісії №116 від 07.11.2019 року, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні грошової компенсації відповідно до п.1 Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №214 від 28 березня 2018 року «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей», оскільки станом на 01.01.2018 року, заявник перебував на квартирному обліку як особа з інвалідністю ІІІ групи, а статус особи з інвалідністю ІІ групи набув лише 13.08.2018 року. Разом з тим, правова позиція у правовідносинах щодо юрисдикції спорів, пов`язаних з поновленням порушеного права особи на отримання житла неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, а саме, у постановах від 18.04.2018 у справі №806/104/16, від 29.08.2018 у справі №488/1176/14-а, від 20.09.2018 у справі №815/2551/15, від 07.11.2018 у справі №358/460/16-ц, від 12.12.2018 у справі №685/1346/15-а, від 23.01.2019 у справі № 806/5217/15. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у цих справах сформувала правовий висновок у контексті подібних правовідносин, зазначивши, що, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані поновленням порушеного права особи отримати житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб`єктів владних повноважень як відповідача. Аналогічні висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року (справа №440/1649/19) та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Посилання апелянта на відкриття касаційного провадження у справі №480/2269/19 є неспроможними, оскільки така ухвала не є рішенням по суті спору та не містить жодних правових висновків Верховного Суду, які підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже з огляду на характер спору, його суб`єктний склад, а також предмет і підстави заявлених вимог його слід вирішувати за правилами ЦПК України. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Драгомирової Олени Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року про відмову у відкритті провадження - залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року про відмову у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення №116 від 07 листопада 2019 року та зобов`язати вчинити певні дії - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М.П. Коваль Суддя: С.Д. Домусчі Суддя: О.О. Кравець