LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд473/3253/21

від 22.09.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2021 р.м.ОдесаСправа № 473/3253/21 Головуючий І інстанції Ротар М.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів: Косцової І.П., Скрипченка В.О., за участю секретаря - Голобородько Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 вересня 2021 року (м. Вознесенськ, дата складання повного тексту ухвали - 03.09.2021р.) про залишення без розгляду адміністративного позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, - В С Т А Н О В И В: 02.09.2021р. ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області звернулося до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області із адміністративним позовом до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , у якому просило суд затримати відповідача з метою забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на 6 (шість) місяців. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.09.2021р. у м.Києві уповноваженими особами ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області виявлено громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 та встановлено, що останній порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк та не виконав рішення про примусове повернення з України. Зокрема, встановлено, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 прибув в Україну в 2019р. (а саме, перетнув державний кордон з боку Російської Федерації) з приватною метою та працював вантажником на ринку. Дозволу на імміграцію в Україну не оформляв та для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав. 01.09.2021р. ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відповідача піддано адміністративному затриманню, на підставі ч.2 ст.263 КУпАП та поміщено до Миколаївського ПТПІ. Враховуючи, що відповідач нелегально перебуває на території України, а також є всі підстави вважати, що останній буде ухилятись від виконання рішення про його примусове видворення та перешкоджати процедурі видворення, позивач звернувся до суду із даним позовом. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 вересня 2021 року адміністративний позов ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області - залишено без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.240 КАС України. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду 1-ї інстанції, позивач 06.09.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03.09.2021р. та прийняти нове рішення, яким направити справу для продовження її розгляду по суті до суду 1-ї інстанції. При цьому, апелянт додатково звертає увагу на те, що ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області ставилось питання виключно про затримання відповідача з метою забезпечення його примусового видворення за межі території України (з метою виконання рішення Ріпкинського районного суду від 16.07.2020р. у справі №743/934/20 у відповідній його частині). Тобто, у даному випадку, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що підстави, які дають позивачу право на пред`явлення зазначених позовних вимог виникають після невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення з України, адже саме на підставі невиконання такого рішення прийнято судове рішення про примусове видворення відповідача. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області 15.09.2021р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2021р. призначено справу до апеляційного розгляду на 22.09.2021р. Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. В судове засідання суду 2-ї інстанції сторони не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були своєчасно та належним чином повідомлені, в зв`язку із чим, справу було розглянуто у відкритому судовому засіданні без участі сторін за наявними матеріалами та доказами. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла наступних висновків. Так, приймаючи оскаржувану ухвалу, суд 1-ї інстанції виходив із того, що перебіг тримісячного строку для звернення до суду суб`єкта владних повноважень розпочався після закінчення строку для виконання відповідачем рішення про примусове повернення з України. Проте, колегія суддів, уважно дослідивши матеріали справи, не погоджується з таким висновком суду першої інстанції і вважає його необгрунтованим, та в свою чергу, з цього приводу зазначає наступне. Як передбачено ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Так, дійсно для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.122 КАС України). Варто зазначити, що реалізація права на пред`явлення визначених законом вимог відбувається шляхом подання адміністративного позову у формі позовної заяви до суду 1-ї інстанції, однак у межах часових рамок, визначених законодавцем. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює добросовісно ставитися до виконання учасниками процесу своїх обов`язків. Строки звернення до суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються «спірними». Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в т.ч. і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Наслідки ж пропущення строків звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України, згідно з ч.ч.3,4 якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Пунктом 8 ч.1 ст.240 КАС України передбачено те, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч.3 і 4 ст.123 цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення відповідних процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися тільки такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій та підтверджені належним чином. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.02.2019р. у справі №826/17879/17. Отже, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку відсутність поважних причин його пропуску. Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів даної справи, 03.09.2019р. працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно відповідача було прийнято рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни із забороною в`їзду на територію України строком на 3 (три) роки та зобов`язано залишити територію України не пізніше 16.09.2019р. При цьому, в той же день, у відповідача було відібрано розписку про отримання зазначеного рішення, в якій він зобов`язувався залишити територію України не пізніше 16.09.2019р. Зміст рішення і розписки відповідачу було роз`яснено на зрозумілій мові, а також йому було роз`яснено наслідки невиконання рішення та порядок його оскарження. Як свідчать матеріали справи, вказане вище рішення про примусове повернення відповідачем у судовому порядку не оскаржувалось та без поважних причин так і не було виконано (т.б. останній територію України не залишив). Документи на отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні або дозволу на імміграцію в Україну не оформляв, будь-яких дій для легалізації факту свого перебування на території України він не вживав. Отже, враховуючи вказані обставини, судова колегія вважає, що така поведінка відповідача свідчить про порушення останнім вимог ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Зважаючи на той факт, що у випадках невиконання іноземцями та особами без громадянства прийнятого стосовно них в установленому порядку рішення про примусове повернення, їх за рішенням суду може бути примусово видворено, позивач - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області звернулося до суду із відповідним адміністративним позовом. 16.07.2020р. Ріпкинський районний суд Чернігівської області своїм рішенням у справі №743/934/20 задовольнив адміністративний позов ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та ухвалив примусово видворити відповідача за межі території України, та затримати його з метою ідентифікації та забезпечення його примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України на строк, визначений ч.11 ст.289 КАС України, достатній для виконання судового рішення, але який не може перевищувати шість місяців, до 14.01.2021р. В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020р. апеляційну скаргу відповідача на рішення суду 1-ї інстанції від 16.07.2020р. - залишено без змін. Далі, як видно з матеріалів справи, 11.01.2021р. Ріпкинський районний суд Чернігівської області відмовив у задоволенні позову ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про продовження строку затримання (справа №743/13/21). Проте, 01.09.2021р. у м. Києві працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було виявлено відповідача та запрошено його до службового приміщення ЦМУ ДМС в зв`язку із порушенням ОСОБА_3 вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки останній проживав в Україні без документів, які б надавали йому право законного перебування на території країни, не виконав ані рішення позивача від 03.09.2019р. про примусове повернення до країни походження, ані рішення суду про примусове видворення. Однак, не зважаючи на зазначені вище обставини та докази, які це доводять, в ухвалі Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03.09.2021р., суд 1-ї інстанції, зокрема, помилково зазначає підстави, які дають позивачу право на пред`явлення вищезазначених позовних вимог виникають після невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення з України. Разом з тим, колегія суддів, як вже зазначалося вище, вважає необхідним звернути увагу на те, що під час розгляду даної справи суд першої інстанції помилково не взяв до уваги, що позивачем в позовній заяві ставилось питання виключно про затримання відповідача з метою забезпечення його примусового видворення за межі території України з метою забезпечення виконання рішення Ріпкинського районного суду від 16.07.2020р. у справі №743/934/20 у відповідній його частині. Тобто, в даному випадку, суд 1-ї інстанції помилково дійшов висновку про те, що підстави, які дають ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області право на пред`явлення вищезазначених позовних вимог виникають після невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення з України, адже у зв`язку із не виконанням такого рішення ОСОБА_3 , позивач у встановлені законом строки вже звертався до суду з позовом про примусове повернення до країни походження та 16.07.2020р. районним судом вже було прийнято судове рішення про затримання та примусове видворення до країни походження відповідача. Окрім того, позивач зазначає, що таке судове рішення не виконано, оскільки видворення виявилось неможливим у зв`язку із тим, що через карантинні обмеження регулярні авіарейси між Україною та Азербайджаном були відсутні. Суд наголошує, що предметом позову у цій справі є виключно затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, у зв`язку з не виконанням рішення Ріпкинського районного суду від 16.07.2020р. Отже, з огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції, в даному випадку, дійшов необґрунтованого і помилкового висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області без розгляду. Так, згідно з ч.1 ст.320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду 1-ї інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. А у відповідності до ч.3 ст.312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03.09.2021р. - скасуванню, а справа - направленню до того ж суду для продовження її розгляду по суті. Керуючись ст.ст.122,123,240,241,243,289,308,310,315,321,322,325,329 КАС України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області - задовольнити. Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 вересня 2021 року - скасувати та направити справу №473/3253/21 до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлено:23.09.2021р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»