Постанова 4855 № 755/11363/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 755/11363/23 Суддя першої інстанції: Гончарук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Шведа Е.Ю., суддів - Голяшкіна О.В., Заїки М.М., при секретарі - Левкович А.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Туркменістану ОСОБА_2 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом громадянина Туркменістану ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2023 року громадянин Туркменістану ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - Відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) про визнання протиправним та скасування рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 04.04.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Туркменістану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19.03.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем, починаючи з 01.08.2017 не було вчинено будь-яких дій, спрямованих на легалізацію свого перебування в Україні, у зв`язку з чим підстави для скасування спірного у цій справі рішення відсутні. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано недотримання Відповідачем вимог щодо форми розписки про повідомлення про прийняття рішення про примусове повернення, а також залишено поза увагою, що факт ознайомлення з відповідним рішенням Позивач заперечує, а визначений в оскаржуваному рішенні строк для виїзду з України унеможливлює його виконання через необхідність отримання візи. Після усунення визначених в ухвалі від 29.03.2024 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 08.05.2024. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2024 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду відкритому судовому засіданні на 14.05.2024. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.04.2023 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області виявлено громадянина Туркменістану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців на території України, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні. Указані обставини зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ №012852 від 04.04.2023 (а.с. 25-26). За наслідками розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення 04.04.2023 уповноваженою посадовою особою ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКМ № 012810, відповідно до якої Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 5 100,00 грн (а.с. 27-28). Також 04.04.2023 головним спеціалістом відділу протидії нелегальній міграції Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Ковригіним Олександром прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Туркменістану ОСОБА_2 та, зокрема, зобов`язано його покинути територію України у термін до 14.04.2023. Крім того, Позивачу було заборонено в`їзд на територію України на 3 роки до 04.04.2026. Це рішення було затверджене начальником Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Ігорем Семиногом і затверджено 04.04.2023 заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Дмитром Петровим (а.с. 29-30). Підставою прийняття вказаного рішення визначено те, що 04.04.2023 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області виявлено громадянина Туркменістану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». У ході опитування Позивач пояснив, що в Україну прибув у 2013 році з метою навчання у Кіровоградському національному технічному університеті. Документований посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_2 строком дії від 16.12.2013 до 01.08.2017. Після закінчення дозволеного строку перебування з території України не виїхав. Усвідомлював, що своїми діями умисно порушив законодавство України. З питань продовження терміну перебування в Україні, повторного оформлення посвідчи на тимчасове проживання, дозволу на імміграцію в Україну, набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, до відповідних органів ДМС України не звертався. Будь-які інші документи, що підтверджують законні підстави для легального перебування на території України, в іноземця відсутні. Відтак, як зазначено у спірному рішенні, встановлені обставини свідчать про порушення Позивачем вимог ст. 4, ст. 9, ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». На примірнику цього рішення також міститься підпис Позивача про те, що з вимогами статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк останній ознайомився та про те, що копію відповідного рішення останній отримав 04.04.2023 (а.с. 31). Про прийняття цього рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повідомило Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства, а також заступника керівника Київської міської прокуратури (а.с. 32-33). На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 1, 3, 4, 9, 13, 17, 23, 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон), а також ряду інших підзаконних актів, прийшов до висновку, що оскаржуваний індивідуальний акт прийнято із дотриманням порядку і процедури, а матеріалами справи його протиправність не підтверджується. З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Згідно ч. 1 ст. 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі - Інструкція №353/271/150). Згідно п. 4 Інструкції №353/271/150 іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення. Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України (п. 5 Інструкції №353/271/150). Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону, що також відображено й у п. 8 Інструкції №353/271/150, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Як було встановлено раніше, підставою прийняття рішення від 04.04.2023 слугував факт проживання Позивача без відповідних документів, що дають право на проживання в Україні. Існування обставин протилежного матеріали справи не містять. Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 16.12.2013 був документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , строком дії до 01.08.2017 (а.с. 21). Водночас, будь-яких доказів того, що, починаючи з 01.08.2017 Позивач вчиняв будь-які дії з метою легалізації в Україні, останнім не надано. Факт порушення ОСОБА_2 статті 4 Закону, що отримало свій вияв у проживанні без документів на право проживання в Україні, підтверджується також й постановою про накладення адміністративного стягнення від 04.04.2023 серії ПН МКМ №012810, доказів оскарження якої в установленому законом Позивачем не надано, а судовою колегією не встановлено. Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, матеріалами справи підтверджується, що громадянин Туркменістану ОСОБА_2 фактично без належних на те законних підстав перебуває на території України, починаючи з 02.08.2017. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Позивачем не надано. Також, відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_2 підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Викладене, з урахуванням наведених вище положень ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 26 Закону, встановленого факту порушення особою міграційного законодавства, а також невчинення Позивачем будь-яких дій, спрямованих на легалізацію в Україні, починаючи з 01.08.2017, свідчить, що у Відповідача станом на 04.04.2023 були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення, що вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про його правомірність. Посилання Апелянта на те, що судом не було враховано невідповідність вимогам Інструкції №353/271/150 форми розписки про повідомлення іноземця про прийняття щодо нього рішення про примусове повернення, а також заперечення Позивача взагалі про його отримання, колегія суддів вважає необґрунтованим. Так, аналіз змісту форми рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, що є додатком 1 до Інструкції №353/271/150, свідчить що оскаржуване у цій справі рішення від 04.04.2023 повністю їй відповідає, у тому числі в частині, що стосується доведення його до відома та вручення іноземцю. З приводу заперечення Апелянта про те, що у розписці про доведення до відома такого рішення та про його отримання міститься підпис не Позивача, колегія суддів зазначає, що, як було встановлено раніше, на примірнику спірного рішення міститься підпис ОСОБА_2 про те, що з вимогами статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк останній ознайомився та про те, що копію відповідного рішення останній отримав 04.04.2023 (а.с. 31). Належних і допустимих доказів (зокрема, висновку експерта) про те, що підписи виконані іншою, ніж Позивач особою, матеріали справи не містять. Крім того, навіть за умови відсутності відомостей про доведення до відома такого рішення особі, щодо якої останнє прийнято, немає підстав за встановлених вище обставин стверджувати, що такий індивідуальний акт є протиправним. Щодо аргументів Апелянта про те, що визначений у спірному рішенні строк для виїзду з України є недостатнім для виконання такого рішення з огляду на необхідність отримання Позивачем візи для в`їзду у будь-яку суміжну з Україною країну, колегія суддів зазначає, що, по-перше, приписами ч. 1 ст. 26 Закону та п. 3 розд. ІІ Інструкції №353/271/150 передбачено, що строк виконання рішення не може перевищувати 30 днів, а відтак встановлення Відповідачем 10-денного строку для його виконання відповідає вимогам нормативних актів, по-друге, порушене Позивачем питання стосуються способу виконання оскаржуваного рішення від 04.04.2023, однак жодним чином не свідчать про його протиправність, по-третє, доказів, що ОСОБА_2 звертався до органів ДМС України із заявою щодо продовження строку для виконання спірного індивідуального акту матеріали справи не містять. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 288, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу громадянина Туркменістану ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 березня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач Е.Ю. Швед Судді О.В. Голяшкін М.М. Заїка Повний текст постанови складено 14 травня 2024 року.