Постанова 4821 № 705/499/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1511/21Головуючий по 1 інстанції Справа №705/499/21 Категорія: 304090000 Гудзенко В. Л. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2021 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Бондаренка С.І., Сіренка Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яка виникла у зв`язку з порушенням останньою умов кредитного договору № б/н від 04.11.2013, на підставі якого вона отримала кредит, який збільшувався з 300 грн до 5600 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом відповідачка підтвердила, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Встановлення та зміну кредитного ліміту за рішенням банку, а також зміну відсоткової ставки за користування кредитними коштами позивач обґрунтовував положеннями договору, що викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг. Відповідальність позичальника у разі прострочення зобов`язання банк також обґрунтовував умовами договору, що викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг та в довідці про умови кредитування. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах кредитного ліміту. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань, станом на 28.12.2020 заборгованість перед позивачем становила 13240,70 грн., яка складалася з: 10600,80 грн. заборгованості за тілом кредиту та 2639,90 грн. заборгованості за простроченими відсотками, яку позивач просить стягнути з відповідача. На підтвердження викладених у позовній заяві обставини банк надав розрахунок заборгованості, виписку по рахунку, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, довідку про видані картки, копію заяви позичальниці, витяг з Тарифів, витяг з «Умов та правил надання банківських послуг». Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість в розмірі 13240,70 грн. та судові витрати. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Суд виходив із того, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити, що на момент підписання Анкети-заяви 04.11.2013 відповідач була ознайомлена саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та тими Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, витяги з яких долучено до позовної заяви. У позові зазначено, що в редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 згідно п.2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов?язань з погашення кредиту, клієнт зобов?язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту та проценти від неповернутого кредиту. При цьому, позивачем не надано суду підтвердження того, що відповідач ознайомлений із цими Умовами та Правилами, які почали діяти з 01.03.2019. Крім того, позивач не довів, що Розрахунки заборгованості за договором б/н від 04.11.2013, які долучені до позовної заяви, дійсно стосуються кредиту, яким користувалась відповідачка, так як в Розрахунках та в Анкеті-заяві немає посилань на відомості, за допомогою яких можливо ідентифікувати боржника, зокрема посилань на номер карткового рахунку боржника. Позивач не обґрунтував, яким чином тіло заборгованості, яку просить стягнути банк, становить 10600,80 грн., тоді як кредитний ліміт максимально збільшувався до 5600,00 грн. Рішення суду оскаржено АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційному порядку як незаконне та необґрунтоване. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при зверненні з позовом банк долучив виписку по рахунку, яка беззаперечно підтверджує факт користування кредитними коштами. Встановивши, що банк надав відповідачці кредит, а вона його не повернула, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості за тілом кредиту та відсотками. На підставі викладеного, апелянт вважає, що суд неправильно оцінив докази, що призвело до ухвалення протиправного рішення, яке він просить скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю та стягнути з відповідачки судові витрати. На апеляційну скаргу відзив не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку - АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається на учасників справи. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом. З матеріалів справи встановлено, що 04.11.2013 ОСОБА_1 звернулася до позивача із анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, у якій зазначила свою згоду на те, що ця анкета разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банка складає між нею і банком договір про надання банківських послуг (а.с. 14). В анкеті-заяві зазначена особиста інформація заявниці: паспортні дані, ідентифікаційний податковий номер, місце проживання, реєстрації та контактний телефон. Відомостей про бажаний тип картки та кредитний ліміт, розмір процентів за користування кредитом, розмір пені та штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту, тощо в анкеті-заяві не зазначено. До позовної заяви долучені витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не підписані відповідачкою (далі Умови і правила). Матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви Умови і правила розуміла ОСОБА_1 , ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву, тому вони не можуть братися до уваги з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, висновки якої зводяться до того, що позивач зобов`язаний письмово проінформувати споживача фінансових послуг про умови кредитування, а надані позивачем непідписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Витяг з тарифів містить чотири схеми кредитування, однак з наданих доказів неможливо встановити, який саме тип карти видано позичальнику та на яких саме умовах. Крім того, витяг з тарифів також не містить підпису відповідачки. Таким чином, банком не доведено узгодження з позичальником відсоткової ставки за користування кредитом, а вимог про стягнення відсотків відповідно до ставки, встановленої законом, позивач не заявляє та не обґрунтовує такий розмір відсотків з наведенням відповідних розрахунків. З довідки про зміну умов кредитування /а.с. 12/ вбачається, що максимальний розмір кредиту був встановлений 31.01.2017 в розмірі 5600,00 грн. Відповідно до наданого банком розрахунку зхаборгшованість станом на 28.12.2020 складала 13240,70 грн., яка складається з: 10600,80 грн. заборгованості за тілом кредиту та 2639,90 грн. заборгованості за простроченими відсотками. Крім того, банк надав суду виписку по рахунку відповідачки, з якого видно, що клієнт активно користувався кредитними коштами. Останнє використання кредитними коштами /зняття готівки/ відбулось 22.01.2016, баланс на карті 4997,04 грн. Після цієї дати у виписці не зафіксовано факт використання кредитних коштів, натомість вбачається, що після 22.01.2016 клієнт тільки вносив кошти на рахунок, при чому багаторазово, а саме: шляхом поповнення готівкою та переказом коштів з іншого рахунку, які банк спрямовував на погашення пені, штрафу та відсотків. Крім того, після 22.01.2016 банк здійснював списування за рахунок кредитного ліміту пеню за прострочку, відсотки за використання кредитного ліміту за ставками 2,5%, 2,9%, 3,6%, що призвело до зростання боргу за кредитом до 10600,80 грн, незважаючи на те, що клієнт після 22.01.2016 не користувався кредитними коштами. Отже на тіло кредиту, збільшене за рахунок списання вказаних процентів, незаконно нараховувалися відсотки. Вказане спростовує доводи апеляційної скарги про те, що заявлена банком сума 10600,80 грн складається виключно з тіла кредиту, тобто коштів, якими фізично користувалась відповідачка. Більше того, з виписки по рахунку встановлено, що після 22.01.2016, коли на балансі клієнта було -4997,04 грн, відповідачка за період після 22.01.2016 до 01.12.2020, внесла на цей рахунок 22382,73 грн, що вже перевищує заявлену банком суму непогашеного тіла кредиту в розмірі 10600,80 грн. Грошові кошти, які були сплачені відповідачем на погашення заборгованості неправомірно відносилися на погашення протиправно збільшених відсотків та тіла кредиту, збільшеного за рахунок списання цих відсотків. Отже, розмір заборгованості, заявлений позивачем, визначений усупереч вимог закону та умов договору. Наявність непогашеної заборгованості не доведена позивачем. Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом розміру заборгованості, а тому позовні вимоги про стягнення грошових сум згідно з умовами такого договору не можуть бути задоволені. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком міськрайонного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з їх недоведеністю, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Крім того, колегія суддів наголошує, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено у пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді