Постанова 4821 № 705/5119/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1506/21Головуючий по 1 інстанції Справа №705/5119/18 Категорія: 304090000 Гудзенко В. Л. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії: суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Новікова О.М. за участю секретаря Любченко Т.М. розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 травня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: У листопаді 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого вказувало, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву б/н від 24.01.2012 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Водночас, у зв`язку із порушеннями ОСОБА_1 умов договору станом на 09.10.2018 року у нього наявна заборгованість у розмірі 13528,97 грн, з яких: 2798,28 грн - нараховано відсотків за користування кредитом; 9610, 26 грн - нараховано пені; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина); 620, 43 грн - штраф (процентна складова), які банк просив суд стягнути на свою користь. 24 листопада 2020 року АТ КБ «Приватбанк» подало до суду заяву про зменшення позовних вимог та остаточно просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за договором б/н від 24.01.2012 року в розмірі 5095,32 грн (3748,28 грн - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 3748,28 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1347,04 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625) та понесені судові витрати. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 травня 2021 року відмовлено повністю в позові АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 24.01.2012 року. Судове рішення мотивовано тим, що надані банком докази не підтверджують факту укладення між сторонами кредитного договору на умовах зазначених у позовній заяві. Також вказано, що позивачем не надано суду спростування того, що у позовній заяві не ставиться вимога про стягнення з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту, а у заяві про зменшення позовних вимог вже зазначена заборгованість за тілом кредиту та на підтвердження цього не надано відповідного розрахунку. Не погодившись з вказаним рішенням суду АТ КБ «Приватбанк» звернулося з апеляційною скаргою в якій вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права, а тому просило його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційні вимоги мотивовано тим, що на підставі анкети-заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено кредитний ліміт 11 000 грн. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Крім цього, відповідач звертався до банку з метою перевипуску картки. Вказані обставини підтверджуються, зокрема, наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідками банку про зміну умов кредитування та про видані картки. У виписці по руху коштів чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем грошей, отримання ним коштів через банкомати, а отже й отримання кредитної картки, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженим наказом Мінюсту від 12.04.12 р. №578/5. Також позивач наголошує, що суми, які він просить стягнути, належним чином обґрунтовані та підтверджені. Зокрема, із розрахунку заборгованості та виписки за картрахунками відповідача чітко вбачаються всі операції по зняттю кредитних коштів, а також всі операції з часткового погашення заборгованості. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як видно зі змісту поданої апеляційної скарги, судове рішення оскаржено банком в частині витрат стягнутих на користь відповідача на правничу допомогу у розмірі 4000 грн, тому перегляду рішення суду підлягає саме в цій частині. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги доходить наступних висновків. Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 24.01.2012 відповідачем було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам?яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг. Також, клієнт ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. При цьому, Анкета-заява, копія якої додана позивачем до позовної заяви, не містить посилань на розмір кредиту, умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов Договору. Не зазначено яку саме картку бажає отримати заявник. До позовної заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку. При цьому, до позовної заяви не додані документи, які б підтверджували, що на момент підписання Анкети-заяви 24.01.2012 відповідач був ознайомлений саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та тими Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, витяги з яких долучено до позовної заяви, при тому, що із підписаної Анкети-заяви не вбачається отримання карти «Універсальна». Відповідно до довідки про видані картки на ім`я ОСОБА_1 07.11.2012 року видано картку № НОМЕР_1 зі строком дії до 05/16 (а.с. 95). Доказів про перевипуск карток банком не надано, а тому такі доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає недоведеними. Також в матеріалах справи наявна довідка про встановлення кредитного ліміту відповідачу, зокрема 07.11.2012 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 300 грн; 01.08.2013 року - 1500 грн; 25.08.2013 року - 2000 грн; 31.01.2017 року - 2600 грн; 13.08.2018 року - 0,00 грн (а.с. 94). Тобто з наданої довідки видно, що максимальний розмір кредитного ліміту у сумі 2600 грн було встановлено відповідачу вже після закінчення строку дії картки 31 травня 2016 року, яка не перевипускалась, що свідчить про недостовірність та суперечність наданих банком доказів на підтвердження своїх вимог. При цьому у апеляційній скарзі представником банку зазначено, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 11 000 грн. Тобто банк у позовній заяві зазначає один розмір кредитного у розмірі 2000 грн, у довідці вказано про кредитний ліміт визначений у розмірі 300 грн, а у апеляційній скарзі зазначено про кредитний ліміт на рівні 11 000 грн. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що умови та правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», які надав позивач, погоджені відповідачем при підписанні заяви-анкети про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк». Висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Щодо стягнення тіла кредиту, колегія суддів виходить з наступного. У відповідності до наданого позивачем розрахунку розмір заборгованості за тілом кредиту складає 3748,28 грн. При цьому наданою довідкою підтверджено, що максимальний ліміт по кредиту, який був наданий позичальнику на час дії виданої картки, становив 2000 грн. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, виписка з карткового рахунку може бути належним доказом заборгованості особи. З наданої банком виписки по руху коштів відповідача за підрахунком суду вбачається, що ним було знято коштів у розмірі 3360,29 грн, водночас сплачено на погашення заборгованості 4005,04 грн (включаючи як поповнення рахунку, так і перерахування, які здійснювались з рахунку SAMDN52000070030040). Тобто з виписки по рахунку, колегія суддів констатує відсутність будь-якої заборгованості по тілу кредиту у відповідача, зважаючи на той факт, що інші платежі ним погоджено з банком не було. Щодо доводів апеляційної скарги в частині правомірності нарахування відсотків на прострочений кредит згідно ст. 625, то колегія суддів знову ж таки звертає увагу на відсутність заборгованості по тілу кредиту на яку могло б проводитись нарахування відсотків, та крім того зауважує, що таке нарахування банком здійснено за відсотковою ставкою 86,4%, що також не узгоджено з відповідачем при підписанні анкети-заяви. Згідно з вимогами ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді