Постанова 4811 № 461/9411/20

Справа № 461/9411/20 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д. Провадження № 22-ц/811/815/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Мікуш Ю.Р. Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. розглянувши у м.Львові в порядку спрощеного провадження без участі учасників справи, цивільну справу № 461/9411/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 25 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання до вчинення дій,- в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність тимчасово виконуючого обов`язків начальника слідчого відділу Залізничного відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області Андрія Войтовича, та зобов`язання вчинення ним дій. В позовній заяві позивач просив звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на скрутне матеріальне становище. На підтвердження клопотання додав копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків станом на 13.03.2020 рік, довідку Залізничного відділу соціального захисту за період з лютого 2020 року по липень 2020 року, довідки Львівського міського центру зайнятості за період з вересня 2017року по травень 2020 року. Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 16 листопада 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк п`ять днів з дня отримання копії ухвали для сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. Копію ухвали позивач отримав 08 грудня 2020 року, однак недоліки зазначені в ухвалі без руху не усунув, а тому суд ухвалою від 25 січня 2021 року повернув позовну заяву позивачу. Не погоджуючись з ухвалою про повернення позовної заяви, позивач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначає, що вважає ухвалу незаконною, необгрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що ним не завірено копій довідок, оскільки такі завірені відповідно до вимог ЦПК України. Щодо ненадання належних документів на підтвердження клопотання про звільнення від сплати судового збору, а саме за період раніше ніж за пів року до подачі позову, такий висновок суду не відповідає ст.8 Закону України «Про судовий збір» , якою передбачено подання доказів про дохід за попередній календарний рік. Стверджує, що в такому випадку , суд першої інстанції не праві вимагати документів про майновий стан особи за період раніше за пів року до подання позовної заяви. Просить скасувати ухвалу, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З врахуванням того, що оскаржується ухвала про повернення заяви позивачеві (заявникові), яка передбачена пунктом 6 ч.1 ст.353 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги суд проводить без повідомлення учасників справи. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. Судом встановлено такі обставини. В листопаді 2020 року позивач звернувся з даним позовом до Галицького районного суду м.Львова. У позовній заяві просив звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на скрутне матеріальне становище. На підтвердження клопотання додав копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків станом на 13.03.2020 рік (а.с.5), довідку Залізничного відділу соціального захисту за період з лютого 2020 року по липень 2020 року (а.с.6), довідки Львівського міського центру зайнятості за період з вересня 2017року по травень 2020 року(а.с.7-8). На зазначених довідках міститься словосполучення «копія вірна» дата , підпис, прізвище та ініціали позивача. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції зазначив, що надані позивачем докази на підтвердження клопотання про звільнення від сплати судового збору є неналежними та недопустимим, оскільки не завірені у встановленому законом порядку та датовані більше ніж пів року тому. Повертаючи позовну заяву, суд зазначив, що позивач не усунув недоліки зазначені в ухвалі без руху. Такі висновки суду не відповідають вимогам процесуального та матеріального права, а тому апеляційний суд з ними не погоджується з наступних підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. У статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. У п.29 Постанови Пленуму ВССУ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснено, що відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Зважаючи на викладене надані позивачем докази на підтвердження клопотання про звільнення від сплати судового збору відповідаючть вимогам зазначених норм закону. Зокрема, Відомості з Державного реєстру фізичних осііб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за чотири квартали 2019 року є належним доказом, який підтверджує отримані доходи позивача за попередній календаний рік з врахуванням того, що позовна заява подана в 2020 році. Тому висновок суду про те, що зазначений документ датований більш ніж пів року до подання позову не відповідає вимогам спеціального закону, який регулює порядок звільнення сторін від сплати судового збору. З приводу неналежності зазначених доказів, оскільки такі не засвідчені в установленому порядку, апеляціний суд зазначає наступне. Відповідно до частини 2 ст.95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (ч.5 ст.95 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, позивач дотримався зазначених норм процесуального закону, оскільки довідки, які подані на підтвердження клопотання про звільнення від сплати судового збору засвідчені відповідно до зазначених вище вимог (а.с.5-8). З врахуванням наведеного , суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що подані докази на підтвердження клопотання про звільнення від сплати судового збору є неналежними та недопустимими, у зв`язку з чим постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху, а як наслідок її невиконання, повернув позовну заяву позивачу. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентна практика Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», вказують на те, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету, а тому суду першої інстанції необхідно надати оцінку доданим до позовної заяви доказам щодо наявності чи відстуності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору з врахуванням вимог ст.8 Закону України «Про судовий збір». Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань. Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «DeGeouffredelaPradelle v. France»). Згідно з п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. У зв`язку з наведеним, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Керуючись ст. ст. 374 ч. 1 п. 6, 379 ч.1 п.4, 383,384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк