Постанова 4856 № 725/2692/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 725/2692/21 Головуючий у 1-й інстанції: Галичанський О.І. Суддя-доповідач: Іваненко Т.В. 23 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського взводу №2 роти №2 БУПП Чернівецької області Єрмійчук І.В., Управління патрульної поліції в Чернівецькій області про скасування рішення суб"єкта владних повноважень, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Першотравневого районного суду міста Чернівці з позовом, у якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ДП 18 №698537 від 26.04.2021 на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. З обставин справи колегією суддів встановлено, що 26.04.2021 року поліцейським взводу №2 роти №2 БУПП Чернівецької області було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ДП18 №698537 від 26.04.2021 року, згідно якої ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КпАП України. В постанові вказано, що ОСОБА_1 26.04.2021 о 12 год. 23 хв. в с.Новий Киселів, траса М-19 485 км, керуючи ТЗ рухався зі швидкістю 84 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 34 км/год, чим порушив п.12.4 ПДР України. Швидкість вимірювалась лазерним приладом TruCam LTi 20/00 ТС 001015. За вчинене правопорушення ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її в судовому порядку. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог, які б підтвердили незаконність та необґрунтованість винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення відносно нього, а представником УПП в Чернівецькій області у відзиві і у судовому засіданні, було доведено законність та обґрунтованість постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ДП18 №698537 від 26.04.2021 року. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Пункт 1.10 ПДР визначає значення термінів, зокрема: населений пункт забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45 "Населений пункт", 5.46 "Кінець населеного пункта", 5.47 "Населений пункт", 5.48 "Кінець населеного пункта". Пунктом 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) визначено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Частина 1 статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП. Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема частини перша, друга, третя і п`ята статті

122. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повно Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. В розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення. Із змісту оскаржуваної постанови видно, що позивач порушив швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км/год. При цьому, в оскаржуваній постанові відповідач покликався лише на єдиний доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під керуванням позивача в зоні дії дорожнього знаку «населений пункт» це здійснення вимірювання швидкості руху приладом TruCam LTI 20/20. Дослідивши, долучені відповідачем відеозаписи з нагрудних камер поліцейських та відеофіксацію приладу TruCam LTI 20/20, судом встановлено, що вказані відеофайли не містять інформації щодо місця знаходження дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги. В оскаржуваній постанові також відсутні покликання на докази місцезнаходження дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення. Таким чином, посилання відповідачем в оскаржуваній постанові на докази, щодо фактичної зони дії дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги є ключовим для вирішення питання щодо порушення швидкісного режиму руху транспортних засобів, визначеного п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км. За відсутності покликання відповідача в оскаржуваній постанові на зазначені докази щодо зони дії дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги, суд приходить до висновку, що зібраними доказами не підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивача саме в зоні дії дорожнього знаку "населений пункт" з перевищенням швидкості понад 20 км. Тож, колегія суддів зазначає, що із доданих відеозаписів не можливо встановити місце визначення швидкості руху автомобіля та матеріали справи не містять доказів, що швидкість руху на даній ділянці дороги обмежена до 50 км/год. Відтак, колегія суддів вважає, що відповідач в особі працівника патрульної поліції, який розглянув справу, не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази, які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення позивачем. Також, в матеріалах справи відсутня роздруківка фотозображення із засобу TruCam LTI, на якій зафіксовано систему географічних координат з кутовими величинами (географічна широта та географічна довгота), які надають беззаперечну можливість встановити місце вчинення правопорушення. Суд також звертає увагу на те, що у постанові у справі про адміністративне правопорушення серії ДП18 №698537 від 26.04.2021 зазначено, що місцем розгляду справи є м.Чернівці, проте місце вчинення адміністративного правопорушення зазначено с. Новий Киселів. З огляду на неточності постанови неможливо встановити де саме було скоєно правопорушення та чи присутні на даному відрізку дороги дорожні знаки обмеження швидкості руху транспортних засобів. Колегія суддів зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву самостійно вказує на те, що при вимірюванні швидкості виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу, прилад починає вимірювання швидкості і включає запис відео. Проте, відеозапис, здійснений приладом TruCAM не містить даних щодо здійснення оптичного прицілу на автомобіль позивача та відповідно фіксування швидкості такого автомобіля (а.с. 49). Більш того, з наданого відповідачем відеозапису взагалі не можливо встановити місце руху транспортного засобу та відповідно перевірити наявність встановлення обмежень швидкості. Між тим в обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про те, що прилад TruCam знаходився в руках працівника поліції і переміщався у просторі, а не був встановлений стаціонарно, що суперечить статті 19 Конституції України та ч.1 ст. 40 Закону України "Про національну поліцію". Такі доводи апелянта колегія суддів не бере до уваги, оскільки вимірювач ТruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму, вимірювач ТruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі. Алгоритм обробки вимірювальної інформації забезпечують отримання результатів вимірювання швидкості руху ТЗ в межах максимально допустимої похибки, як в ручному та автоматичному режимах: + 2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год; + 1% в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год. Отже, використання лазерного вимірювача ТruCam в ручному режимі не впливає на точність вимірювання швидкості руху ТЗ, тому колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо обов`язкового стаціонарного встановлення вказаного приладу необґрунтованими. Підсумовуючи викладене в сукупності, суд прийшов до висновку, що в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, відсутній, оскільки факт порушення ним вимог 12.4 ПДР України не підтверджується належними та зібраними у справі доказами, які відповідач мав би дослідити під час прийняття оскаржуваної постанови. Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що відповідачем не доведено наявність складу адміністративного правопорушення з боку позивача, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП України, а висновки суду першої інстанції щодо підтвердження належними доказами з боку відповідача факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення не відповідають матеріалам справи, здійсненні без повного з`ясування обставини, що мають значення для справи, без належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам на їх відповідність вимогам ст.ст. 73, 75, 76 КАС України. З огляду на вищевикладене та наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нового судового рішення про задоволення позовних вимог позивача. Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За приписами п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Положеннями ч. 2 ст. 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Пунктом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем до позовної заяви додано Договір про надання правової допомоги від 26.04.2021, Акт надання послуг від 05.05.2021, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, квитанцію від 05.05.2021 про сплату позивачем 2550 грн за послуги правової допомоги. Згідно із Актом надання послуг від 05.05.2021 адвокатом надано позивачу наступні послуги всього на суму 2550 грн: - вивчення та правовий аналіз матеріалів справи (30 хв. витраченого часу) - 900 грн; - складання позовної заяви (55 хв. витраченого часу) - 1650 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 липня 2021 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправно та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП 18 №698537 від 26.04.2021 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 340 грн та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (КОД ЄДРПОУ 40108646) сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 681 (шістсот вісімдесят одна) грн та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2550 (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят) грн. Постанова суду набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.