Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 349/535/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 349/535/21 пров. № А/857/12017/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Шевчук С.М., Шинкар Т.І. з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Окуневича Михайла Валентиновича на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2021 року (ухвалене головуючою-суддею Гаврилюк О.О. у м. Рогатин) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, в с т а н о в и в : 08.04.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області (далі УПП, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН №3989282 від 29.03.2021, а розпочате провадження закрити. Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04.06.2021 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача Окуневич М.В. подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що30.07.2020 о 12 год 31 хв розгляд справи про адміністративне правопорушення поліцейським не проводився, права позивачу не роз`яснювались, не надано можливості подати пояснення, докази, клопотання, заяви, позбавлено права скористатися послугами адвоката або спеціаліста в галузі права. Крім того, ключовим для вирішення питання щодо порушення швидкісного режиму руху транспортних засобів, визначеного п.12.4ПДР України більш ніж на 50 км, є відсутність в оспорюваній постанові покликання на докази щодо фактичної зони дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги. Також, вказує на те, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відео фіксації дорожні знак « 5.70», оскільки така вимога обумовлена положеннями ч.2 ст.40 Закону України «Про національну поліцію», згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Згідно ч.1 ст.268 КАС України, у справах, визначених, в тому числі статтею 286 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. З урахуванням вищенаведеного, беручи до уваги положення ч.4 ст.229, ч.3 ст.268 КАС України, розгляд справи проведено у відсутності сторін без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. З матеріалів справи видно, що оспорюваною постановою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. Суть правопорушення за її змістом полягала у тому, що позивач 29.03.2021 о 11 год 04 хв, керуючи транспортним засобом марки «Audi Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 унаселеному пункті с.Конюшки, рухався зі швидкістю 111 км/год, перевищивши встановлену швидкість руху на 61 км/год,чим порушив вимоги п.12.4 Правил дорожнього руху України (далі ПДР). Швидкість руху вимірювалася приладом TruCAM LTI 20/20 ТС000680. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, щопри розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а вина позивача доводиться належними та допустимими доказами. Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, суд першої інстанції дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного. Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються ПДР, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001. Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 Закону України «Про дорожній рух»). Згідно дефініції, наведеної у п.1.10 ПДР, населений пункт - забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45 «Населений пункт», 5.46 «Кінець населеного пункту». Пунктом 12.4 ПДР України передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Частина 3 статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, в тому числі, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину. Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП. Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Судом встановлено, що заперечення позивача у порушенні ПДР грунтувалися на відсутності відповідних дорожніх знаків, в зоні дії яких патрульні поліцейські мали право фіксувати перевищення водіями транспортних засобів встановленої швидкості руху. Так, позивач у своїй позовній заяві вказував на відсутність покликань в оспорюваній постанові на докази місцезнаходження дорожніх знаків « 5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги, а також на відсутність інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини розміщення на цьому відрізку дороги дорожнього знаку « 5.70» «Фото, відео- фіксування порушень ПДР». З оглянутого судом апеляційної інстанції відеозапису з нагрудних камер поліцейського вбачається, що позивач, не погоджуючись з інкримінованим йому адміністративним правопорушенням, вказував на ці ж обставини та вимагав їх перевірити. Однак, працівниками патрульної поліції не було забезпечено належними доказами спростування наведених позивачем доводів, не проведено на його вимогу огляд дорожніх знаків, місця їх розташування відносно місця зупинки. Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. За змістом статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. В якості доказу перевищення позивачем встановленої швидкості руху в населеному пункті, відповідачем було надано суду фотофіксацію порушення приладом TruCam LTI 20/20, відеозапис з нагрудної камери, а також фотознімки дорожніх знаків «5.45» «населений пункт» та « 5.70» «Фото, відео- фіксування порушень ПДР». Беззаперечним є той факт, що позивач рухався зі швидкістю 111 км/год, що зафіксовано приладом TruCam LTI 20/20. Разом з тим, позивач не заперечує цього факту, а вказує на те, що фіксація порушення здійснена поза межами дії вищевказаних дорожніх знаків і саме ця обставина підлягає доказуванню. Надаючи правову оцінку наданим відповідачем доказам, а саме фотознімкам дорожніх знаків « 5.45» «населений пункт» та « 5.70» «Фото, відео- фіксування порушень ПДР», колегія суддів вважає такі докази неналежними, недопустимими, недостовірними та недостатніми для висновку про порушення позивачем ПДР з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 74 цього Кодексу передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.76 КАС України). Аналізуючи приведені процесуальні норми, беручи до уваги встановлені судом обставини та надані відповідачем в якості доказу фотознімки дорожніх знаків, колегія суддів приходить до висновку, що такі докази не можуть вважатися належними, оскільки не підтверджують факт перевищення позивачем встановленої швидкості руху саме в зоні дії вищевказаних дорожніх та не спростовує доводів позивача в цій частині, не може вважатися допустимим, оскільки факт перевищення позивачем встановленої швидкості руху та його незгода з фіксацією порушення саме в зоні дії вказаних дорожніх знаків такими фотознімками не підтверджується, не можуть вважатися достовірними оскільки на підставі таких доказів не можливо встановити ту обставину, що позивач рухався зі швидкістю 111 км/год саме на ділянці дороги, на якій розміщені ці дорожні знаки, а також не можуть вважатися достатніми, оскільки на таких доказів в сукупності з іншими доказами, суд позбавлений можливості встановити обставини справи, що входять до предмета доказування. Надаючи правову оцінку відеозапису з нагрудної камери, колегія суддів вважає, що такий доказ підтверджує ту обставину, що позивач не погоджувався з інкримінованим йому правопорушенням та просив надати можливість встановити місцезнаходження описаних вище дорожніх знаків з прив`язкою їх до місця зупинки, а також не забезпечення патрульними поліцейськими відповідними доказами спростування таких доводів. Отже, такий доказ також не може вважатися належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом, який спростовує доводи позивача та підтверджує обґрунтованість заперечень відповідача стосовно обставин, які входять до предмета доказування. Згідно ч.1 ст.77 КАС України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, проаналізувавши наведені сторонами аргументи та доводи, надавши їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не було доведено правомірність оспорюваної постанови. Відповідно до статті 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. За наведених обставин, оспорювана постанова є такою, що прийнята без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Стосовно інших доводів позивача, зокрема, порушення патрульними поліцейськими процедури розгляду адміністративної справи, які викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає такі аргументи не підтвердженими та такими, що не впливають на суть спору. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем підчас подання позову був сплачений судовий збір в розмірі 454 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.2069798241.2 від 29.03.2021 та за подання апеляційної скарги в розмірі 681 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.2166409496.2 від 18.06.2021. Таким чином, враховуючи ту обставину, що судом задоволено позовні вимоги, вказану суму судового збору слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань УПП. Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, через що таке підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Керуючись ст.ст. 272, 286, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Окуневича Михайла Валентиновича задовольнити повністю. Рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2021 року скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю. Визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАН №3989282 від 29 березня 2021 року і закрити справу про адміністративне правопорушення. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: вулиця Юності, 23, село Микитинці, Івано-Франківська область) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) гривень. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 08.07.2021.