Постанова 4854 № 420/6126/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2021 р.м. ОдесаСправа № 420/6126/21 Місце ухвалення судового рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту ухвали суду 1 інстанції: 15.06.2021 року; Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Димерлія О.О. Шляхтицького О.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не сформування та не подання до Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області подання про повернення збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири від 05.04.2019 року, Серії ННТ 600970, у розмірі 27 519 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1315257335.1 від 03.04.2019 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області подання про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири від 05.04.2019 року, Серії ННТ 600970, у розмірі 27 519 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1315257335.1 від 03.04.2019 року. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року відповідно до приписів ч. 2 ст. 123 КАС України адміністративний позов ОСОБА_1 повернуто позивачу. Проаналізувавши положення ст. 122 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки про можливі порушення прав позивачу було відомо з квітня 2019 року, а саме з моменту сплати збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за відповідним договором, а із цим позовом він звернувся в квітні 2021 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, поважних причин пропуску цього строку, у тому числі об`єктивних обставин, що перешкоджали вчасно вчинити певні процесуальні дії, ним не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням ст. 122 КАС України і помилково не враховано, що адміністративний позов направлений на захист прав та інтересів позивача у зв`язку із безпідставною сплатою збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. При цьому, про фактичне порушення своїх прав та інтересів у цій сфері позивач дізнався у січні 2021 року, отримавши відмову Управління у внесенні до органу казначейської служби подання щодо повернення помилково сплаченого збору. Наведені обставини, а також представлені докази, свідчили про дотримання процесуального строку під час звернення із адміністративним позовом, а тому у суду першої інстанції не виникло правових підстав для повернення позовної заяви позивачу. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність правових обставин для скасування судового рішення. Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вказані положення Конституції України кореспондуються із приписами ч. 1 ст. 5 КАС України, згідно яких кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені ст. 123 КАС України. Частинами 1, 2 вказаної статті КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Аналіз наведених норм показав, що звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів особа може реалізувати в межах терміну, визначеного адміністративним процесуальним законодавством або іншими законами. Строк звернення до адміністративного суду вважається проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Обов`язок доведення обставин, з якими пов`язується поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась із адміністративним позовом. При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п. 1 ст. 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Таким чином, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Слід також враховувати, що відповідно до ч. 13 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI страхові кошти, акумульовані на централізованих рахунках податкових органів, автоматично перераховуються не пізніше наступного операційного дня після їх зарахування на централізовані рахунки Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, на рахунки Накопичувального пенсійного фонду, а у випадках, передбачених законом, - недержавних пенсійних фондів відповідно до визначених законом пропорцій. Із страховими коштами, акумульованими на рахунках податкових органів, здійснюються такі операції, зокрема: повернення платникам єдиного внеску надміру або помилково сплачених сум. За визначеннями, наведеними у Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 16.01.2016 року №6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2016 року за №193/28323, надміру сплачені суми єдиного внеску - суми Коштів, які на певну дату зараховані на відповідний рахунок 3719 понад нараховані суми єдиного внеску на таку дату (крім сум авансових платежів, граничний строк сплати яких не настав, сплачених відповідно до абзацу другого частини восьмої статті 9 Закону); помилково сплачені суми єдиного внеску - суми Коштів, які на певну дату зараховані на невідповідний рахунок 3719 та/або сплачені з рахунку неналежного Платника. Відповідно до п. 5 Порядку від 16.01.2016 року №6 повернення Коштів здійснюється у випадках: 1) надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719; 2) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на невідповідний рахунок 3719; 3) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на рахунок з обліку доходів бюджету; 4) помилкової сплати податкових зобов`язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Податковим кодексом України, на рахунок 3719. За правилами п. 6 Порядку від 16.01.2016 року №6 повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення. У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, Заява подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено Кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку. У випадку, передбаченому підпунктом 3 пункту 5 цього Порядку, заява подається до органу доходів і зборів за місцем обліку помилково сплачених Коштів у довільній формі із зазначенням суми та напряму повернення. Помилково сплачені суми у випадках, передбачених підпунктами 3 та 4 пункту 5 цього Порядку, підлягають поверненню з урахуванням положень статті 43 Податкового кодексу України та пункту 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Слід також враховувати, що предметом адміністративного позову є протиправність бездіяльності територіального управління органу пенсійного фонду щодо повернення помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Виходячи зі спірного процесуального питання (стосовно дотримання строків у такій категорії справ), колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 16.01.2016 року №6, не визначаються строкові межі, за якими особа може реалізувати своє право на повернення помилково або надміру сплаченого збору. Єдине виключення стосовно строкових меж заявлення особою відповідних вимог передбачено відносно випадків: помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на рахунок з обліку доходів бюджету; помилкової сплати податкових зобов`язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Податковим кодексом України, на рахунок 3719 (п.п. 3, 4 п. 5 Порядку від 16.01.2016 року №6). У таких ситуаціях підлягають врахуванню, зокрема, положення ст. 43 Податкового кодексу України, у тому числі, обов`язкова умова для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені подання заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені (п.п. 43.3 Податкового кодексу України). З огляду на характер спірних правовідносин, а також те, що в даному випадку зарахування коштів зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відбулось не на підставі відповідних дій чи рішень органу державної влади, наведене дає колегії суддів підстави для висновку про те, що на ці правовідносини поширюється загальний шестимісячний строк, який має обчислюватись з моменту, коли позивач дізнався або міг дізнатись про порушення своїх прав та інтересів з боку суб`єкта владних повноважень. Правильно визначивши строковий критерій, який поширюється на спірні правовідносини, судом помилково обчислено час, з якого починає відлік процесуальний строк для звернення із відповідним адміністративним позовом. При цьому, у питанні стосовно повернення надміру або помилково сплаченого збору, як зазначалось вище, врахуванню підлягає та обставина, що перерахування цих коштів відбулось самостійно позивачем, тобто на такий момент суб`єктом владних повноважень не вчинено будь-яких дій, не було допущено певної бездіяльності, а також не було прийнято відповідних рішень. Ініціювання питання стосовно повернення збору, у визначених випадках, покладається саме на платника. Таким чином, в даному випадку, шестимісячний строк звернення із цим адміністративним позовом обчислюється з моменту залишення без задоволення (не вирішення) суб`єктом владних повноважень вимог платника стосовно повернення помилково або надміру сплаченого збору. Як свідчить зміст матеріалів адміністративної справи, а також не заперечується учасниками, відмова у вирішенні питання стосовно вимог позивача про повернення надміру сплаченого збору оформлена у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 02.02.2021 року за №1500-0505-8/11998. Інших (подібних) даних щодо залишення без задоволення вимог заявника про повернення помилково сплаченого збору матеріали адміністративної справи не містять. У зв`язку із чим, колегія суддів вважає за можливе погодитись із доводами позивача про те, що про порушення своїх прав та інтересів він дізнався щонайменше з моменту одержання вказаного листа. А отже, звернувшись із адміністративним позовом 12.04.2021 року (згідно даних поштового відправлення), позивачем дотримано строки, передбачені ч. 2 ст. 122 КАС України. Враховуючи викладене, оскільки судом першої інстанції не у повній мірі відповідають нормам процесуального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 320, ст. 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року - скасувати. Справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: О.О. Димерлій О.І. Шляхтицький