Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/19211/2020

Головуючий І інстанції: Спірідонов М.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2021 р. Справа № 520/19211/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Любчич Л.В., Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2021, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.04.21 по справі № 520/19211/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі ГУ ПФУ у Харківській обл., відповідач), в якому просив: - визнати неправомірними дії ГУ ПФУ в Харківській обл.щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії та скасувати рішення № 6213 від 18.11.2020 відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Харківській області; - зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській обл. зарахувати період навчання з 01.09.1993 по 11.04.1997 у Єнакієвському політехнічному технікумі за спеціальністю "технологія підземної розробки корисних копалин"; період проходження військової служби з 22.05.1997 по 30.10.1998 в рядах Радянської Армії; та періоди роботи з 12.04.1997 по 06.06.1997 "гірником з ремонту гірських виробок підземним з повним робочим днем у шахті" на шахті "Полтавська"; з 01.01.2000 по 31.12.2000 "гірничим майстром підземним" на шахті "Полтавська"; з 01.10.2014 по 30.04.2015, з 26.06.2015 по 31.08.2015, з 23.12.2015 по 31.12.2015 та з 01.12.2016 по 15.03.2017 "гірником очисного забою підземним з повним робочим днем під землею" на шахті ОСОБА_2 до стажу, що дає право на призначення пенсії за ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058), та з урахуванням роз`яснення Мінсоцзабезпечення України від 20.01.1992 №8, згідно якого кожний рік роботи гірником очисного забою та прохідником з 16.09.2002 по 15.03.2017 на шахті ОСОБА_2 зарахувати - за 1 рік 3 місяці періоду роботи на провідних професіях; - зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській обл. призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону №1058 з 17.11.2020 та провести відповідні виплати. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 адміністративний позов задоволено частково. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській обл. про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Скасовано рішення №6213 від 18.11.2020 відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Харківській обл. щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській обл. зарахувати ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1993 по 11.04.1997 у Єнакієвському політехнічному технікумі за спеціальністю "технологія підземної розробки корисних копалин"; період проходження військової служби з 22.05.1997 по 30.10.1998 в рядах Радянської Армії; та періоди роботи з 12.04.1997 по 06.06.1997 "гірником з ремонту гірських виробок підземним з повним робочим днем у шахті" на шахті "Полтавська"; з 01.01.2000 по 31.12.2000 "гірничим майстром підземним" на шахті "Полтавська"; з 01.10.2014 по 30.04.2015, з 26.06.2015 по 31.08.2015, з 23.12.2015 по 31.12.2015 та з 01.12.2016 по 15.03.2017 "гірником очисного забою підземним з повним робочим днем під землею" на шахті ОСОБА_2 до стажу, що дає право на призначення пенсії за ч. 3 ст. 114 Закону №1058. Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону №1058. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській обл. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 через свого представника Чумака Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції не враховано те, що визнання протиправними підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу усуває перешкоди для її призначення, тобто у пенсійного органу немає іншого правомірного варіанту поведінки, ніж призначення пенсії ОСОБА_1 . Враховуючи дискреційність повноважень органів ПФУ України, процес надання позивачу формальних відмов може тривати безкінечно, а тому в даному випадку єдиним правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ГУ ПФУ у Харківській обл. призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч.3 ст. 114 Закону № 1058 та провести відповідні виплати. Зауважив, що зобов`язавши відповідача здійснити призначення та виплату пенсії позивачу суд першої інстанції не здійснив би втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки це є обґрунтованим способом захисту порушеного права ОСОБА_1 . Крім того зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність позовних вимог щодо зарахування періоду роботи з 16.09.2002 по 15.03.2017 на шахті ОСОБА_2 до пільгового стажу, з урахуванням роз`яснення Мінсоцзабезпечення України від 20.01.1992 № 8, оскільки при первісному розгляді заяви позивача про призначення пенсії відповідач неправильно здійснив зарахування стажу та протиправно не зарахував повний рік роботи позивача прохідником та гірником очисного забою за 1 рік роботи 3 місяці. 05.07.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду призначено розгляд клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. 05.07.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду клопотання задоволено. Поновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження у справі № 520/19211/2020. 05.08.2021 на адресу суду від ГУ ПФУ у Харківській обл. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. 11.08.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому апелянт просив апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі. 23.09.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду закінчено підготовку та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до положень ч. 1 ст. 308 , п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. 16.11.2020 ОСОБА_1 взято на облік внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою №6333-5000324030. 17.11.2020 ОСОБА_1 подав до ГУ ПФУ в Харківській обл. заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону №1058. 18.11.2020 рішенням відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Харківській обл. №6213 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону №1058, у зв`язку із відсутністю необхідного загального страхового стажу, передбаченого статтею ст. 114 Закону №1058 та зазначено, що його страховий стаж складає 20 років 5 місяців 11 днів, а стаж за списком №1 складає 16 років 2 місяці 17 днів. Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Харківській області №6213 від 18.11.2020 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогою про його скасування. Задовольняючи часткового позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх часткової обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає. Колегія суддів зауважує, що позивачем рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, а ОСОБА_1 фактично оскаржує рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Отже, в межах апеляційного перегляду надається правова оцінка законності та обґрунтованості рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській обл. призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону №1058 з 17.11.2020 та провести відповідні виплати, колегія суддів зазначає. Відповідно до ч.1,2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Колегія суддів зазначає, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення суб`єктом владних повноважень та його перевірка на відповідність вищезазначеним принципам, та, водночас, зважаючи на особливості дискреційних повноважень такого суб`єкта владних повноважень. Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначенізаконом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі визначення законодавством чітких умов та критеріїв, яких необхідно дотримуватись при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень, відповідач зобов`язаний діяти, з урахуванням таких умов. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право. Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058 Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Згідно із п.п. 7, 8 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженогоПостановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Мін`юсті України 15.01.2015№41/26486, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що повноваження щодо призначення пенсії та проведення відповідних виплат є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, які не можуть бути реалізовані іншими особами, у тому числі судом, а тому для належного способу захисту прав позивача слід зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону №1038. Правову позицію про те, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивачки є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію позивачу, висловлено Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, яку суд, з огляду на приписи ч.5 ст. 242 КАС України, застосовує до спірних правовідносин. Доводи апелянта про те, що в даному випадку єдиним правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ГУ ПФУ у Харківській обл. призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч.3 ст. 114 Закону № 1058 та провести відповідні виплати, що не буде вважатися вручанням в дискреційні повноваження пенсійного органу, колегія суддів визнає необґрунтованими з підстав, наведених вище. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання ГУ ПФУ у Харківській обл. зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 16.09.2002 по 15.03.2017 на шахті ОСОБА_2 до пільгового стажу, з урахуванням роз`яснення Мінсоцзабезпечення України від 20.01.1992 № 8 колегія суддів вказує. Частиною 1 ст.5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Утвердження правової держави відповідно до норм ст. 1, ч. 3 ст.8, ст. 55 Конституції України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. За приписами п. 1 ч.1 ст. 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч.1 ст.4 КАС України). Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи. У свою чергу, рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «прав» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване ст. 55 Конституції України і конкретизоване у чинному законодавстві України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим, та не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно. З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. З огляду на викладені вище правові норми та враховуючи те, що питання призначення пенсії позивачу, з урахуванням визнаного в судовому порядку пільгового стажу за період роботи з 16.09.2002 по 15.03.2017 на шахті ОСОБА_2 ще не вирішувалось відповідачем, колегія суддів визнає вірним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо зобов`язання ГУ ПФУ у Харківській обл. зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 16.09.2002 по 15.03.2017 на шахті ОСОБА_2 до пільгового стажу, з урахуванням роз`яснення Мінсоцзабезпечення України від 20.01.1992 № 8, є передчасними, так як заявлені на майбутнє. Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність вказаних позовних вимог, оскільки при первісному розгляді заяви позивача про призначення пенсії відповідач неправильно здійснив зарахування стажу та протиправно не зарахував повний рік роботи позивача прохідником та гірником очисного забою за 1 рік роботи 3 місяці, колегія суддів визнає помилковими, оскільки судом першої інстанції відмолено в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання пенсійного органу врахувати роз`яснення Мінсоцзабезпечення України від 20.01.1992 № 8 при проведенні нарахування, а не щодо зарахування відповідного періоду роботи з 16.09.2002 по 15.03.2017 до пільгового стажу. Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року у справі № 520/19211/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Л.В. Любчич Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін