Постанова 4876 № 904/6136/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.09.2021 року м. Дніпро Справа № 904/6136/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач) суддів: Вечірка І.О., Кузнецова В.О. при секретарі судового засідання: Григоренко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Євстигнеєва Н.М.) від 13.05.2021р. у справі № 904/6136/20 за позовом ОСОБА_1 , м. Дніпро до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор", м. Дніпро відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп", м. Дніпро про визнання договору факторингу та договору відступлення права вимоги за договором поруки недійсним, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020р. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (відповідач-2) про: - визнання недійсним договору факторингу №17.10/19 від 17.10.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор", про відступлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" права грошової вимоги за договором №644 від 21.12.2018 про надання овердрафтового кредиту від 21.12.2018; - визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 17.10.2019 за договором поруки №644/DР від 21.12.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор", про відступлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" права грошової вимоги за договором поруки № 644/DP від 21.12.2018. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №1994 від 13.11.2018 ліцензії ТОВ "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор", видані розпорядженням Нацкомфінпослуг від 03.08.2017 №3375 на провадження господарської діяльності, було анульовано. Таким чином, відповідач-1 не мав права здійснювати факторингові операції та укладати договір факторингу №17.10/19. Договір відступлення права вимоги від 17.10.2019 за договором поруки №644/DР від 21.12.2018 є похідним від договору факторингу №17.10/19, тож визнання останнього недійсним тягне за собою визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором поруки. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2021р. у справі № 904/6136/20 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" про визнання договору факторингу та договору відступлення права вимоги за договором поруки недійсним - відмовлено. Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду звернувся ОСОБА_1 із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2021р. у справі № 904/6136/20 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити. В обгрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує на те, що судом першої інстанції прийнято як доказ ухвалу про забезпечення позову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2020р. у справі № 160/1110/20, якою зупинено дію розпорядження від 13.11.2018р. № 1994 Нацкомфінпослуг "Про анулювання ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор". При цьому, як вважає апелянт, вказаній ухвалі суд першої інстанції необґрунтовано надав перевагу перед іншим доказом - постанові Верховного Суду від 21.01.2020р. у справі № 160/8037/18, якою відмовлено у задоволенні позову ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" до Нацкомфінпослуг про визнання протиправними та скасування розпорядження від 30.07.2018р. №1346 "Про усунення ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" ліцензійних умов» та від 13.11.2018р. №1994 "Про анулювання ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної на ринку цінних паперів) товариства". До того-ж, на думку апелянта, суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи, а саме не надав оцінки наявності ознак штучного спору у справі № 160/1110/20 та зловживання відповідачем-1 своїми процесуальними правами. Також, апелянт не погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведенність позивачем порушення його суб`єктивного матеріального права або законного інтересу у зв`язку з укладенням відповідачами спірних договорів, оскільки стягнення за договором про надання овердрафтового кредиту вимагається неналежною особою, що може призвести до спричинення значних матеріальних збитків позивачу та неможливості поновлення його порушених прав. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.07.2021р., у складі колегії суддів: головуючий суддя - Чередко А.Є., судді - Коваль Л.А., Кузнецов В.О., поновлено ОСОБА_1 строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2021р. у справі № 904/6136/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2021р. у справі № 904/6136/20, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 16.09.2021р. Учасникам справи надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення, в обґрунтування чого посилається на те, що ліцензія ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг була діючою на момент укладення оспорюваних договорів та на момент розгляду судом даної справи, оскільки розпорядження Нацкомфінпослуг від 13.11.2018р. № 1994 оскаржено відповідачем-1 у строки, передбачені Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності", що у відповідності до норм вказаного Закону зупинило дію цього розпорядження. Також, посилаючись на те, що за загальним правилом згода боржника на заміну кредитора не вимагається, відповідач-1 вважає недоведеним право позивача на звернення до суду з цим позовом. Відповідач-2 не скористався своїм правом та не надав відзив на апеляційну скаргу позивача. На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Коваль Л.А., та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2021р., для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Вечірка І.О., Кузнецова В.О. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.09.2021р. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2021р. у справі № 904/6136/20. У судовому засіданні представники апелянта доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсягу та просили її задовольнити. Представник відповідача-1 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу позивача безпідставною. Інші учасники справи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку в судове засідання повноважних представників. Враховуючи завчасне повідомлення апеляційним судом учасників справи про час та місце судового засідання у справі, а також те, що явка учасників справи в судове засідання апеляційним судом обов`язковою не визнавалася, а не з`явлення представника відповідача-2 в судове засідання не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представника відповідача-2. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 21.12.2018р. між Акціонерним товариством "Акцент-Банк (надалі-Банк) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт" (позичальник) укладено договір №644 про надання овердрафтового кредиту. Відповідно до умов цього договору кредитний ліміт овердрафту по цьому договору, становить 3 000 000,00 грн. (п. А.2.). За пунктом А.3. проведення платежів позичальника в порядку, встановленому цим договором, здійснюється Банком у строк по 20.12.2019. Період безпереврного користування кредитом - не більше 30 днів (п. А.4.). Зобов`язання позичальника забезпечуються договором поруки № 644/DP від 21.12.2018р. (п. А.6.). Також, 21.12.2018р. між ОСОБА_1 (поручитель) та АТ "Акцент-Банк" був укладений договір поруки № 644/DP в забезпечення виконання СТОВ "АФ "Агросвіт" (позичальник) зобов`язань за договором №644 про надання овердрафтового кредиту від 21.12.2018. Пунктом 1.1. вказаного договору поруки передбачено, якщо під час виконання кредитного договору зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за кредитним договором в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні. Згідно з п.1.5. договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Сторони домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за кредитним договором цей договір припиняє свою дію (п.4.1. договору). 17.10.2019р. між АТ "Акцент-Банк" (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (Фактор) укладено Договір факторингу №644. Згідно п.1.1. договору Фактор здійснює фінансування Клієнта шляхом передання в його розпорядження грошових коштів у розмірі та на умовах, які встановлені п.1.2. цього договору, за плату, розмір якої встановлений у п.1.4 цього Договору, а після здійснення фінансування Клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги за договором № 644 про надання овердрафтового кредиту від 21.12.2018 (кредитний договір), укладеного між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт". Загальний розмір фінансування (передача Фактором в розпорядження Клієнта грошових коштів) становить 3 184 541,51 грн. (п.1.2. договору). За пунктом 1.5. договору, на момент укладання цього договору, загальний розмір грошової вимоги за кредитним договором, що Клієнт відступає Факторові, становить 3 184 541,51 грн. та складається з: грошових коштів (кредиту) в сумі 2 959 828,97 грн., сплати процентів в сумі 224 712,54 грн. Згідно пункту 1.9. договору, у зв`язку з укладанням цього договору, Клієнтом здійснюється на користь Фактора відступлення права вимоги за договором, що забезпечує виконання зобов`язань за кредитним договором: Договір поруки № 644/ DP від 21 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 (поручитель) та АТ "Акцент-Банк". Протягом 5 робочих днів після переходу права вимоги від Клієнта до Фактора після здійснення фінансування Клієнта, Клієнт зобов`язаний передати Факторові документи, які свідчать про право вимоги за Кредитним договором до боржника, та інформацію, яка важлива для їх здійснення, а саме: кредитний договір (копія), договір поруки (копія), розрахунок заборгованості за кредитним договором. Факт прийому-передачі документів підтверджується шляхом складання Акту приймання-передачі (п.2.3. договору). Як зазначено у п.2.5. договору, за цим договором допускається наступне відступлення права вимоги третій особі. Згідно п.6.3. договору, у випадку, якщо фактор не здійснить фінансування у порядку і на умовах, які передбачені цим договором, право вимоги за кредитним договором та договором поруки, що мало бути відступлено за цим договором, до Фактора не переходить та безумовно залишається у Клієнта. За Актом приймання-передачі від 17.10.2019 АТ "Акцент-Банк" передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" прийняв: договір №644 про надання овердрафтового кредиту від 21.12.2018, укладений між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт"; Договір поруки № 644/DP від 21 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 (поручитель) та АТ "Акцент-Банк". Крім того переданий розрахунок заборгованості за договором факторингу та договором про відступлення права вимоги за договором поруки станом на дату повного розрахунку за вказаними договорами та станом на дату переходу права вимоги. У зв`язку з укладанням договору факторингу № 644 від 17.10.2019 та договору відступлення права вимоги за договором поруки б/н від 17.10.2019, сторони уклали Акт прийому-передачі прав вимоги про наступне: Клієнт передає, а Фактор приймає правові підстави права вимоги за договором №644 про надання овердрафотового кредиту від 21.12.2018, разом з усіма додатками до нього, та договором поруки № 644/DP від 21.12.2018, укладеним між ОСОБА_1 (поручитель) та АТ "Акцент-Банк", що є його невідємною частиною, а також розрахунки заборгованості за вказаними договорами, що на дату підписання договору факторингу та на дату переходу права вимоги становить 3 184 541,51 грн. Сторони підтверджують, що з моменту підписання цього Акту, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора на підставі п.п.1 п.1 статті 512 Цивільного Кодексу України та на умовах укладеного договору факторингу, а фактор набуває усіх прав кредитора у відношенні до боржника та поручителя, що належали до цього Клієнту - кредитору за кредитним договором та договором поруки (п.3 Акту). 17.10.2019 між АТ "Акцент-Банк" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (Новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги б/н, відповідно до умов якого (п.1.1.) первісний кредитор відступає Новому кредитору своє право вимоги за договором поруки № 644/DP від 21.12.2018, укладеного між ОСОБА_1 (поручитель) та АТ "Акцент-Банк" (Банк) та СТОВ "АФ "Агросвіт" (боржник), який забезпечує виконання умов договору № 644 про надання овердрафтового кредиту від 21.12.2018, укладеного між Банком і Боржником. Цей договір укладено у зв`язку із тим, що між Новим кредитором та первісним кредитором укладено договір факторингу № 644 від 17.10.2019 за основним договором, та внаслідок укладання цього договору до Нового кредитора переходять всі права Первісного кредитора за договором поруки, який забезпечує вимоги за основним договором (п.1.2. договору). Згідно п.2.2. договору, за цим договором до Нового кредитора переходять всі без винятку права та обов`язки первісного кредитора, передбачені чинним законодавством України та договором поруки. 17 жовтня 2020 року між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" укладено Договір факторингу № 17.10/19. За цим договором ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" здійснює фінансування Клієнта шляхом передання в його розпорядження грошових коштів у розмірі та на умовах, які встановлені у п.1.2. цього договору, а після фінансування Клієнт відступає Факторові своє право грошової вимоги за договором № 644 про надання овердрафтового кредиту від 21.12.2018, укладеним між АТ "Акцент-Банк" та СТОВ "АФ "Агросвіт" (п.1.1. договору). Загальний розмір фінансування становить 3 209 541,51 грн. (п.1.2. договору). Фактор передає в розпорядження клієнта кошти в день укладення цього договору (п.1.3. договору). Згідно п.1.4. договору, за здійснення факторингової операції Клієнт сплачує факторові плату в розмірі 3 000,00 грн. протягом п`яти банківських днів з дати повного фінансування за цим договором. На момент укладення цього договору загальний розмір грошової вимоги за кредитним договором, що клієнт відступає факторові, становить 3 184 541,51 грн. та складається з: грошових коштів кредиту у сумі 2 959 828,97 грн., отриманих боржником згідно кредитного договору; сплати процентів у сумі 224 712,54 грн., нарахованих станом на дату укладання цього договору (п.1.5. договору). У зв`язку з укладанням договору факторингу № 17.10/19 від 17.10.2019 та договору відступлення права вимоги за договором поруки від 17.10.2019, сторони уклали Акт прийому-передачі прав вимоги про наступне: Клієнт передає, а Фактор приймає правові підстави права вимоги, які є сукупністю прав та обов`язків за договором № 644 про надання овердрафотового кредиту від 21.12.2018, разом з усіма додатками до нього, та договором поруки № 644/DP від 21.12.2018, укладеним між ОСОБА_1 (поручитель) та АТ "Акцент-Банк", що є його невідємною частиною, а також розрахунки заборгованості за вказаними договорами, що на дату підписання договору факторингу та на дату переходу права вимоги становить 3 184 541,51 грн. Сторони підтверджують, що з моменту підписання цього Акту, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора на підставі п.п.1 п.1 статті 512 Цивільного Кодексу України та на умовах укладеного договору факторингу, а фактор набуває усіх прав кредитора у відношенні до боржника та поручителя, що належали до цього Клієнту - кредитору за кредитним договором та договором поруки (п.3 Акту). За актом приймання-передачі документів від 17.10.2019 ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" передав, а ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" прийняв: договір № 644 про надання овердрафтового кредиту від 21.12.2018, укладений між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт"; Договір поруки № 644/DP від 21 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 (поручитель) та АТ "Акцент-Банк". Крім того переданий розрахунок заборгованості за договором факторингу та договором про відступлення права вимоги за договором поруки станом на дату повного розрахунку за вказаними договорами та станом на дату переходу права вимоги. Також, 17 жовтня 2020 року між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" (Первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" (Новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги за договором поруки № 644/ВР від 21.12.2018 (а.с.23). У зв`язку з укладанням цього договору, Первісний кредитор відступає Новому кредитору своє право вимоги за договором поруки № 644/DP від 21.12.2018, укладеним між ОСОБА_1 (поручитель) та АТ "Акцент-Банк", який забезпечує виконання боржником зобов`язань за договором №644 про надання овердрафтового кредиту від 21.12.2018, що укладений між Банком і Боржником (п.1.1. договору). Згідно п.2.2. договору до Нового кредитора переходять усі без винятку права та обов`язки Первісного кредитора, передбачені чинним законодавством України. З моменту набуття Новим кредитором права вимоги до боржника та поручителя, порука за договором поруки, зазначена у п.1.1. цього Договору, зберігає свою силу у зв`язку з відступленням Первісним кредитором Новому кредитору права вимоги до боржника та поручителя (п.2.3. договору). СТОВ "АФ "Агросвіт" (Позичальник, боржник) свої зобов`язання за договором №644 про надання овердрафтового кредиту не виконало, надані кредитні кошти не повернуло. Наведене стало підставою звернення 30.10.2019 ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська (справа № 199/8832/19) з позовною заявою до ОСОБА_1 , як до поручителя за договором овердрафтового кредиту, про стягнення заборгованості у розмірі 3 184 541,51 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 2 959 828,97 грн., заборгованість по відсотках за користування кредитом - 224 712,54 грн., пеня - 233 976,67 грн. Вважаючи, що договори факторингу №17.10/19 від 17.10.2019 та відступлення права вимоги від 17.10.2019 за договором поруки № 644/DP від 21.12.2018 мають бути визнані недісними, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до Господарського суду Дніпропетровської області. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що на момент укладення спірних договорів та на момент розгляду судом цієї справи ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" були діючими, а відтак вимоги позивача заявлені передчасно. Крім того, на думку суду першої інстанції, позивачем не доведено порушення його суб`єктивного матеріального права або законного інтересу у зв`язку з укладенням відповідачами спірних договорів, що також стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Предметом доказування у даній справі є наявність або відсутність підстав для визнання договорів недійсними. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди). Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, при зверненні з цим позовом, позивач повинен довести наявність встановлених законом підстав для визнання недійсними договору факторингу № 17.10/19 від 17.10.2019 та договору відступлення права вимоги від 17.10.2019 за договором поруки № 644/DP від 21.12.2018, які укладені між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" та ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор", у зв`язку з порушенням суб`єктивного матеріального права або законного інтересу позивача. Недійсність договору відступлення права вимоги від 17.10.2019 за договором поруки № 644/DP від 21.12.2018 позивач обґрунтовує лише тим, що він є похідним від договору факторингу № 17.10/19 від 17.10.2019, а саме на певних недоліках цього договору факторингу ґрунтуються позовні вимоги позивача. Таким чином, перш за все, наявність або відсутність підстав для визнання недійсним саме договору факторингу № 17.10/19 від 17.10.2019, укладеного між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" та ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор", має бути встановлена судом у цій справі. За висновком Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) (п.106) Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Здійснивши оцінку оспорюваного договору факторингу № 17.10/19 від 17.10.2019, судова колегія дійшла висновку, що даний договір за своєю правовою природою відповідає ознакам договору факторингу, що не оспорюється учасниками даної справи. За таких обставин, суду необхідно встановити чи відповідає суб`єктний склад сторін цього договору вимогам законодавства щодо осіб, які можуть бути учасниками даних правовідносин. Порядок надання послуг з факторингу визначений частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", якою встановлено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов`язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов`язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред`явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. У свою чергу статтею 1077 Цивільного кодексу України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно рішення Конституційного Суду України від 3 грудня 2008 року у справі №1-30/2008 за конституційним поданням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України щодо офіційного тлумачення положень пункту 11 частини першої статті 36 Закону України "Про страхування", пункту 4 частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон №2664-III) засади створення і функціонування фінансового ринку встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України). Закон №2664-III безпосередньо визначає, що "фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності". Пунктами 1 та 5 частини першої статті 1 Закону №2664-ІІІ визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначенихзаконом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Статтею 2 цього Закону встановлено, що він регулює відносини, які виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності. Стаття 4 Закону України № 2664-ІІІ містить вичерпний перелік послуг, які вважаються фінансовими, серед яких є й факторинг. Фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (в редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного договору), надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) є видом господарської діяльності, який підлягає ліцензуванню. Отже, аналіз вказаних вище норм права свідчить про те, що фінансова установа під час здійснення своєї діяльності може надавати виключно фінансові послуги за переліком, визначеним у статті 4 Закону №2664-ІІІ, а надання інших фінансових послуг, не включених до цього переліку, забороняється. Фінансова установа повинна бути внесеною до відповідного реєстру та має право надавати лише ті фінансові послуги, на які вона отримала відповідну ліцензію. Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності як Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (код ЄДРПОУ 40696815), так і Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" (код ЄДРПОУ 38945479), серед іншого є надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у. (код 64.99). У межах завершення приймання функцій регулювання ринку небанківських фінансових послуг Національний банк відкрив на офіційному вебсайті Комплексну інформаційну систему Національного банку України, в яку були завантажені реєстри фінансових установ, прийняті від попереднього регулятора Нацкомфінпослуг. Комплексна інформаційна система НБУ розміщена на вебсайті НБУ за посиланням: https://kis.bank.gov.ua. Згідно з відомостями Комплексної інформаційної системи НБУ: - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (код ЄДРПОУ 40696815) є фінансовою установою, яка включена до реєстру фінансових установ (дата реєстрації: 30.08.2016, свідоцтво про реєстрацію серія ФК № 797) та має діючу ліцензію з надання послуг з факторингу, видану згідно з Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 11.05.2017 № 1524; - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" (код ЄДРПОУ 38945479) є фінансовою установою, яка включена до реєстру фінансових установ (дата реєстрації: 28.11.2013, свідоцтво про реєстрацію серія ФК № 444) та має діючу ліцензію з надання послуг з факторингу, видану згідно з Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 03.08.2017 № 3375. Наведене вище свідчить про те, що обидві сторони оспорюваного договору факторингу є фінансовими установами, які внесені до реєстру фінансових установ та мають діючи ліцензії з надання послуг з факторингу. Отже, відповідач-1 та відповідач-2 на момент розгляду даної справи відповідають вимогам законодавства щодо сторони договору факторингу, яка може виступати фактором. ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог та апеляційної скарги вказує на те, що ліцензія ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" з надання послуг з факторингу на момент укладення оспорюваного договору факторингу була анульована. Проте, судова колегія не погоджується з цим твердженням апелянта виходячи з наступного. Як зазначено вище, оспорюваний договір факторингу № 17.10/19, укладений між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" (Клієнт) та ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" (Фактор) 17.10.2019р. Ліцензія з надання послуг з факторингу, видана ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" згідно з Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 03.08.2017 № 3375. 13.11.2018 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг прийнято Розпорядження №1994 "Про анулювання ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" (а.с.27). Цим Розпорядженням анульовано ліцензії ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор", видані розпорядженням Нацкомфінпослуг від 3 серпня 2017 року №3375 на провадження господарської діяльності з надання послуг факторингу та на надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту. Розпорядження обґрунтовано невиконанням позивачем розпорядження Нацкомфінпослуг від 30 липня 2018 року №1346 "Про усунення порушень ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" ліцензійних умов". Підставою прийняття розпорядження вказано пункт 5 частина друга, абзац п`ятий частини четвертої та частина восьма статті 16 Закону №2664-ІІІ, підпункт 40 пункту 4 Положення. Як зазначено в цьому Розпорядженні, воно набирає чинності через тридцять календарних днів з дня його прийнняття, а саме з 13.12.2018. У відповідності до ч. 9 ст. 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", якщо ліцензіат протягом строку набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання ліцензії, встановленого частиною восьмою цієї статті, подає скаргу (апеляцію) до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, дія цього рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування за результатами розгляду апеляції Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування. Рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування набирає чинності з дня видання ним розпорядження про задоволення або відхилення апеляції чи про необхідність усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Частиною 11 ст. 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" передбачено, що рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено до суду. 05.12.2018р. ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" звернулося зі скаргою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг з приводу скасування вищезазначеного розпорядження Нацкомфінпослуг від 13.11.2018 за № 1994. Також, ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування вищезазначеного розпорядження Нацкомфінпослуг від 13.11.2018 за № 1994. Враховуючи оскарження відповідачем-1 рішення про анулювання ліцензії до суду, за результатами засідання Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування від 25.01.2019р. вирішено перенести розгляд скарги (апеляції) ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" від 05.12.2018 б/н до надання Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та/або ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" додаткових матеріалів, а саме, відповідного рішення суду по справі № 160/8037/18, що набрало законної сили. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 01.02.2019р. у справі № 160/8037/18, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.06.2019р., позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував розпорядження Нацкомфінпослуг від 30.07.2018р. № 1346 «Про усунення ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» ліцензійних умов» та від 13.11.2018р. № 1994 «Про анулювання ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної на ринку цінних паперів) товариства». 21 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/8037/18, розглянув та задовольнив касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомісія) про визнання протиправними та скасування розпоряджень. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових ринків про визнання протиправними та скасування розпорядження від 30 липня 2018 року №1346 "Про усунення ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" ліцензійних умов" та від 13 листопада 2018 року №1994 "Про анулювання ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної на ринку цінних паперів) товариства" скасовано. На підставі цієї постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2020 по справі №160/8037/18 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг було внесено запис про анулювання ліцензії". Отже, на момент укладення оспорюваного договору факторингу № 17.10/19 від 17.10.2019р. дія розпорядження Нацкомфінпослуг від 13.11.2018р. № 1994 "Про анулювання ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної на ринку цінних паперів) ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" була зупинена, а ліцензія з надання послуг з факторингу, видана відповідачу-1 згідно з Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 03.08.2017 № 3375, - діючою. До того-ж, вже 12.03.2020р. на підставі ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 по справі № 160/1110/20 внесено запис про "Поновлення ліцензії" на підставі набрання законної сили вищезазначеної ухвали від 03.03.2020 про забезпечення позову. Отже, на момент прийняття Господарським судом Дніпропетровської області рішення від 13.05.2021р. у справі № 904/6136/20, дія розпорядження Нацкомфінпослуг від 13.11.2018р. № 1994 "Про анулювання ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної на ринку цінних паперів) ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" знову була зупинена, а відтак висновок суду першої інстанції про передчасність заявлених вимог позивача - обґрунтований. При цьому, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінку стосовно наявності ознак штучного спору у справі № 160/1110/20 та зловживання відповідачем-1 своїми процесуальними правами, оскільки у господарського суду відсутні повноваження щодо надання оцінки або встановлення фактів щодо обставин, які є предметом розгляду адміністративного суду у відповідній судовій справі. Щодо заперечень апелянта на висновок місцевого господарського суду про недоведенність позивачем порушення його суб`єктивного матеріального права або законного інтересу у зв`язку з укладенням відповідачами спірних договорів, судова колегія зазначає наступне. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При цьому, правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (ст.ст. 215, 216 ЦК України). Згідно правового висновку, зробленого Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19, за відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти тих, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Це може бути у випадках, коли: - права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; - інтереси такої особи можуть бути реалізовані, унаслідок чого вона здатна буде набути прав. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (правова

позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 25.05.2016 у справі №6-605цс16). Отже, для звернення до суду з позовом, позивач повинен обґрунтувати не лише порушення відповідачами положень чинного законодавства, а і свій матеріально-правовий інтерес. В свою чергу, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Водночас, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж саме права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем/ами, за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду і в чому полягає їх порушення. Не встановивши, які права чи інтереси позивача порушені, не можна зробити висновок про визнання недійсним оспорюваного позивачем правочину. Аналогічні висновки, викладені Верховним Судом України у постанові від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, та Верховним Судом у постановах від 21.08.2019 у справі №584/1512/16-ц (провадження №61-21471св18), від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті. Як вірно визначено судом першої інстанції, позивачем у позовній заяві не зазначено, яке саме право позивача порушено спірним правочином, яким чином та які права позивача при задоволенні такого позову будуть реально поновлені або захищені. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. Правочин щодо заміни кредитора в зобов`язанні вчиняється у такій саме формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (ч. 2 ст. 656 ЦК України). Відповідно до ч. 3 вказаної статті предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор. Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, за договором відступлення права вимоги від 17.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" право вимоги за договором поруки № 644/DP від 21.12.2018, згідно якого ОСОБА_1 поручився за виконання зобов`язань за кредитним договором № 644 від 21.12.2018. Доказів погашення заборгованості за договором про надання овердрафтового кредиту матеріали справи не містять. Тож у суду першої інстанції відсутні підстави вважати, що відповідачем-1 було відступлено на користь відповідача-2 неіснуючу (недійсну) вимогу. Із викладеного апелянтом обґрунтування вбачається, що інтерес ОСОБА_1 полягає у тому, щоб встановити обставини неправомірності вимоги ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" за позовом до ОСОБА_1 , як до поручителя за договором овердрафтового кредиту, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено судовою колегією апеляційного суду, підстави для визнання цього правочину недійсним відсутні. Отже, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про недоведеність порушення певного суб`єктивного матеріального права або законного інтересу позивача у зв`язку з укладенням відповідачами спірних договорів, вимоги про визнання недійсними яких заявлені. Як зазначено вище у спорах про визнання договорів недійсними позивач (незалежно від того, чи є він стороною правочину або ж іншою заінтересованою особою) повинен довести, а суд - встановити наявність факту порушення суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Проте, позивачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами в розумінні статтей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, порушення його суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого останнім подано позов. З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2021р. у даній справі відсутні. Згідно з ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6 306,00 грн. слід покласти на апелянта. З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2021р. у справі № 904/6136/20 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від від 13.05.2021р. у справі № 904/6136/20 - залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повна постанова складена та підписана 22.09.2021 року. Головуючий суддя А.Є. Чередко Суддя І.О. Вечірко Суддя В.О. Кузнецов