Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2047/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2047/21 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого суддів Файдюка В.В., Суддів Мєзєнцева Є.І., Собківа Я.М. При секретарі Шепель О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міського голови міста Черкаси Бондаренка Анатолія Васильовича, Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Міського голови міста Черкаси Бондаренка Анатолія Васильовича (далі - відповідач 1), Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради (далі - відповідач 2), в якому просив: визнати протиправними дії міського голови м.Черкаси Бондаренка Анатолія Васильовича щодо невиплати йому допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки у розмірі середньомісячної заробітної плати; зобов`язати Департамент управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до поданої заяви від 16 березня 2021 року з подальшим відрахуванням зборів та обов`язкових платежів; стягнути з відповідача 1 за рахунок асигнувань відповідача 2 на його користь моральну шкоду у розмірі 10000,00грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про надання невикористаної частини щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 19 березня 2021 року з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати та наступним звільненням, однак, відповідач 1 листом від 19 березня 2021 року відмовив у виплаті такої допомоги. Позивач вважає, що така відмова порушує його трудові права та право на оплату праці. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року даний адміністративний позов залишено без задоволення. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за період роботи з 27 травня 2020 року до 27 травня 2021 року позивачу надано щорічну основну відпустку та виплачено допомогу на здоровлення до неї, то права позивача у заявлених спірних правовідносинах відповідачами не порушені. Крім того, суду не надано доказів завдання відповідачем в спірних правовідносинах моральної шкоди позивачу. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд не навів норми про залежність робочого року (робочого періоду) і виплати допомоги на оздоровлення. Право на отримання допомоги на оздоровлення виникає при наданні щорічної відпустки, або її частини, і воно не залежить від робочого періоду, за який така відпустка надається, оскільки за своєю суттю матеріальна допомога прив`язана до бюджетного періоду, а не до конкретного періоду відпустки. Відповідач 1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому забезпечував проти її задоволення та зазначив, що відповідачами не було порушено умов колективного договору, оскільки сама по собі можливість отримання позивачем матеріальної допомоги на оздоровлення в 2021 році відповідачами не заперечувалася, проте вказувалось, що право на отримання такої допомоги могло виникнути лише після 27 травня 2021 року. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням відповідача 1 від 24 травня 2013 року №232р(к) позивача прийнято на службу та призначено з 25 травня 2013 року на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта Департаменту житлово-комунального комплексу. В подальшому розпорядженням відповідача 1 від 22 березня 2019 року №117-р(к) позивача переведено на посаду першого заступника директора відповідача 2. 10 березня 2021 року позивач подав відповідачу 1 заяву про надання щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 18 березня 2021 року з виплатою допомоги на оздоровлення, приєднати наступний після донації крові та/або її компонентів день відпочинку до щорічної відпустки. Заяву в графі погодження підписав директор відповідача 2, однак в подальшому підпис закреслив, зазначивши, що не настав період для отримання оздоровчих, оскільки на день звільнення відпрацьовано на 10 днів щорічної відпустки. 12 березня 2021 року позивач повторно звернувся до відповідача заявою з ідентичними вказаним вище вимогами. У графі погодження директор відповідача 2 зазначив, що не погоджує, оскільки вказана дата не відповідає графіку черговості надання щорічних відпусток. 15 березня 2021 року відповідач 1 виніс розпорядження №81-р(к) про припинення служби позивача в органах місцевого самоврядування та звільнення з 02 квітня 2021 року. 16 березня 2021 року позивач звернувся до відповідача 1 заявою, в якій просив надати невикористану відпустку тривалістю 14 днів з 19 березня 2021 року з виплатою допомоги на оздоровлення та з наступним звільненням, приєднати наступний після донації крові та/або її компонентів день відпочинку до щорічної відпустки. 19 березня 2021 року відповідач 1 видав розпорядження №234-р(в) про надання дня відпочинку 23 березня 2021 року та вказаної відпустки з 24 березня до 03 квітня 2021 року. Крім того, у відповідь на заяву виконавчий комітет Черкаської міської ради направив позивачу лист вих.№5545-01-20 від 19 березня 2021 року про те, що право на отримання допомоги на оздоровлення при використанні щорічної відпустки ним використане у 2020 році, з огляду на що її не буде виплачено у 2021 році. 02 квітня 20201 року за заявою позивача відповідач 1 видав розпорядження №137-р(к), яким продовжив позивачу щорічну відпустку, надану з 24 березня до 02 квітня 2021, на один день - до 03 квітня 2021 року та, відповідно, вніс зміни в розпорядження №87-р(к), а саме день припинення служби позивача визначив 03 квітня 2021 року. 07 квітня 20201 року відповідач 2 на звернення позивача від 01 квітня 2021 року щодо виплати допомоги на оздоровлення вказав, що за відпрацьовані ним дні йому щорічно виплачена допомога на оздоровлення під час використання щорічних відпусток. З урахуванням відпрацьованого періоду позивач набув би право на отримання такої допомоги у 2021 році за період 27 квітня 2021 року по 26 травня 2022 року. Водночас за період роботи з 27 травня 2020 року до дати його звільнення - 03 квітня 2021 року право на отримання допомоги на оздоровлення позивач реалізував у 2020 році. Вважаючи відмову відповідача у виплаті позивачу передбаченої законом допомоги на оздоровлення такою, що порушує його трудові права та право на оплату праці, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне. Відповідно до статті 2 Закону України від 07 червня 2001 року №2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон №2493-III) посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Положення статті 11 Закону №2493-III визначають, що посадова особа місцевого самоврядування, яка вперше приймається на службу в органи місцевого самоврядування, вважається такою, що вступила на посаду, з моменту складення Присяги. Згідно статті 7 Закону №2493-III правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України. Статтею 74 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Щорічна основна відпустка відповідно до статті 75 КЗпП надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті. Відповідно до вимог статті 21 Закону №2493-III посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет. Посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України. З наведеної норми не вбачається, що допомога на оздоровлення виплачується за робочий рік. При цьому очевидно, що така допомога надається до відпустки. Стаття 6 Закону України «Про відпустки» передбачає, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. У наведеній нормі зазначено, що відпустка надається за відпрацьований робочий рік, що є індивідуальним та рахується з моменту укладення трудового договору. З наведеного вбачається, що виплата допомоги на оздоровлення нерозривно пов`язана з наданням особі щорічної відпустки, яка для посадових осіб місцевого самоврядування становить 30 календарних дні. Згідно ч. 1 статті 12 Закону України «Про відпустки» щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. В листах Міністерства соціальної політики України від 11 вересня 2013 року №10212/0/14- 13/13 та від 12 червня 2018 року №1006/0/101/-18 надано роз`яснення щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при поділі щорічної відпустки на частини. Так, у вказаних листах зазначено, що у випадку поділу щорічної основної відпустки на частини допомога на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачується за заявою працівника один раз на рік при наданні будь-якої частини щорічної основної відпустки. Якщо допомога на оздоровлення була виплачена до частини щорічної основної відпусти, то підстав для виплати допомоги до другої частини цієї відпустки немає незалежно від часу її надання. У роз`ясненні Міністерства соціальної політики від 23 грудня 2016 року №1791/0/101-16/281 зазначено, що під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік Також згідно роз`яснення Міністерства соціальної політики від 07 грудня 2017 року №23966/0/2-17/28 у випадку поділу щорічної основної відпустки на частини грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачується за заявою працівника один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки, незалежно від кількості днів такої відпустки. Тобто, працівник має право на одноразове отримання матеріальної допомоги на оздоровлення до щорічної основної відпустки терміном 30 днів, яка надається за відпрацьований період (відпрацьований робочий рік). При цьому, у разі поділу працівником своєї основної відпустки на частини, він може отримати матеріальну допомогу на оздоровлення до будь-якої з частин своєї основної відпустки. 27 травня 2013 року - це дата, з якої для позивача починається відлік робочого року (періоду роботи) для надання щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів з гарантованою виплатою допомоги на оздоровлення при наданні цієї відпустки. Позивачем були використані щорічні відпустки за наступні робочі роки (періоди роботи): 1) 27 травня 2013 року -26 травня 2014 року, 30 календарних днів (різними частинами); 2) 27 травня 2014 року - 26 травня 2015 року, 30 календарних днів (різними частинами); 3) 27 травня 2015 року -26 травня 2016 року, 30 календарних днів (різними частинами); 4) 27 травня 2016 року - 26 травня 2017 року, 30 календарних днів (різними частинами); 5) 27 травня 2017 року - 26 травня 2018 року, 30 календарних днів (різними частинами); 6) 27 травня 2018 року - 26 травня 2019 року, 30 календарних днів (різними частинами); 7) 27 травня 2019 року - 26 травня 2020 року, 30 календарних днів (різними частинами); 8) 27 травня 2020 року - 02 травня 2021 року (останній робочий день), всього 26 календарних днів (різними частинами). При цьому, позивачу до кожної щорічної відпустки було виплачено 8 допомог на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати, що надавалися відповідно до наступних розпорядчих документів: 1) наказ № 595-н(в) від 19 вересня 2013 року; 2) наказ № 799-н(в) від 29 вересня 2014 року; 3) розпорядження № 292-р(в) від 27 травня 2015 року; 4) розпорядження №525-р(в) від 19 вересня 2016 року; 5) розпорядження №571-р(в) від 28 листопада 2017 року; 6) розпорядження №196-р(в) від 21 травня 2018 року; 7) розпорядження №270-р(в) від 16 травня 2019 року; 8) розпорядження №527-р(в) від 05 листопада 2020 року. Отже, позивачу було виплачено 8 (вісім) допомог на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за 8 (вісім) робочих років. Відповідно до розпорядження від 05 листопада 2020 року №527-р(в) позивачу було надано частину щорічної відпустки тривалістю 1 (один) календарний день за період роботи з 27 травня 2020 року до 26 травня 2021 року разом з виплатою допомоги на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати. Судом встановлено, що позивач здійснив поділ своєї щорічної основної відпустки за робочий рік з 27 травня 2020 року до 26 травня 2021 року на наступні частини: - 5 календарних днів з 06 до 10 липня 2020 року, розпорядження від 02 липня 2020 року №267-р(в); - 2 календарних дні з 28 до 29 липня 2020 року, розпорядження від 22 липня 2020 року №298-р(в); - 1 календарний день 03 серпня 2020 року, розпорядження від 18 серпня 2020 року №356-р(в); - 5 календарних днів з 31 серпня до 04 вересня 2020 року, розпорядження від 02 липня 2020 року №267-р(в); - 1 календарний день 07 листопада 2020 року (з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення), розпорядження від 05 листопада 2020 року №527-р(в); - 2 календарних дні з 18 до 19 січня 2021 року, розпорядження від 05 листопада 2020 року №527-р(в); -10 календарних днів з 24 березня до 02 квітня 2021 року, розпорядження від 19 березня 2021 року№234-р(в). Отже, позивачем було поділено свою основну щорічну відпустку на частини різної тривалості, і до першої частини основної щорічної відпустки позивач отримав матеріальну допомогу на оздоровлення, а тому, відповідно, матеріальна допомога на оздоровлення до інших частин щорічної відпустки позивача не підлягала виплаті, оскільки вже була виплачена. Відтак, право на отримання позивачем допомоги на оздоровлення до щорічної основної відпустки могло виникнути лише з 27 травня 2021 року, тобто, з початком нового робочого періоду. Враховуючи вищевикладене, в діях Черкаського міського голови Бондаренка А.В. щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні частини невикористаної щорічної відпустки відсутня протиправність, а отже і відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Роз`яснення, наведені в листах Міністерства соціальної політики України від 11 вересня 2013 року №10212/0/14-13/13 та від 12 червня 2018 року №1006/0/101/-18 сприймалися відповідачем 1 саме як відсутність підстав для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення до невикористаної частини щорічної основної відпустки, за умови виплати такої допомоги до вже використаних частин основної щорічної відпустки. Правовий висновок щодо застосування роз`яснень, викладених в листах Міністерства соціальної політики України, міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року по справі №808/1860/14. Так, у вказаній постанові зазначено, що суд не застосовує листи-роз`яснення як нормативно-правові акти, але враховує їх як свідчення певного підходу відповідних органів до вирішення питань, що є спірними у справі. Зважаючи на те, що ці листи є офіційними та були оприлюднені, підприємства мали підстави застосовувати їх з переконанням, що діючи відповідно до роз`яснень, вони діють правомірно. Це випливає з принципу «належного врядування» та презумпції правомірності рішень та дій суб`єктів владних повноважень. За таких обставин можливість іншого тлумачення, зокрема, такого, що його пропонує відповідач, не може бути підставою для притягнення підприємства, що діяло відповідно до офіційних роз`яснень, до юридичної відповідальності. Навіть у випадку, якщо роз`яснення згодом виявилося помилковим. Наслідки помилкового тлумачення правової норми офіційним органом не можуть покладатися на підприємство, що діяло з урахуванням такого тлумачення. Судом першої інстанції було здійснено правильний висновок, що право на щорічну основну відпустку розраховується з дня укладення трудового договору. Для позивача такий відлік починається з 27 травня 2013 року. Повна загальна тривалість такої відпустки працівником набувається саме через календарний рік, тобто для позивача з 27 травня кожного наступного року. Отже, право на отримання допомоги на оздоровлення позивач набуває з дати відбуття у відпустку за відповідний відпрацьований рік. Розпорядженням від 05 листопада 2020 року №527-р(в) позивачу надано частину щорічної основної відпустки за відпрацьований період - з 27 травня 2020 року до 27 травня 2021 року та виплачено допомогу на здоровлення до неї. Отже, права позивача у заявлених спірних правовідносинах відповідачами не порушені. Згідно статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців. Відповідно до статті 5 цього Закону умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Стаття 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Колективний договір, угода зберігають чинність у разі зміни складу, структури, найменування роботодавця, від імені якого укладено цей договір, угоду. Колективний договір між адміністрацією виконавчого комітету Черкаської міської ради та профспілковим комітетом працівників апарату виконавчого комітету Черкаської міської ради зареєстрований 15 березня 2006 року за № 1577. Згідно пункту 4.2.3 цього Колективного договору адміністрація зобов`язується надавати працівникам (посадовим особам органів місцевого самоврядування та службовцям) допомогу на оздоровлення до відпусток в розмірі середньомісячної заробітної плати, а також матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати. На переконання колегії суддів, відповідачами не було порушено умов колективного договору, оскільки сама по собі можливість отримання позивачем матеріальної допомоги на оздоровлення в 2021 році відповідачами не заперечувалася, проте вказувалось, що право на отримання такої допомоги могло виникнути лише після 27 травня 2021 року. Щодо посилання позивача на судову практику, то слід зазначити, що наводячи п. 31 постанови Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №813/2559/18, позивач залишив поза увагою п. 33 вказаної постанови, в якому вказується про можливість виплати матеріальної допомоги на оздоровлення як до повної основної щорічної відпустки, так і до її частини, і в разі отримання матеріальної допомоги до однієї з частин відпустки, право на отримання такої допомоги до іншої невикористаної частини основної щорічної відпустки не виникає. Слід зазначити, що обставини справи, наведені у вказаній постанові не є подібними з даною справою, більше того, у вказаній справі є різним як суб`єктний склад, так і нормативне регулювання, а тому висновок, викладений у вказаній постанові, не може бути застосований до розглядуваних правовідносин як подібних. Що стосується інших постанов, наведених позивачем, то слід зазначити, що у вказаних постановах не викладено висновків, які б суперечили оскаржуваному рішенню. Відтак, позовні вимоги про визнання протиправними дій міського голови м.Черкаси Бондаренка А.В. щодо невиплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки у розмірі середньомісячної заробітної плати та зобов`язання Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до поданої заяви від 16 березня 2021 року з подальшим відрахуванням зборів та обов`язкових платежів не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та необґрунтованими. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Разом з тим, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Пунктами 4, 5 Постанови Пленуму верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди») встановлено, що суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення її можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З наведеного випливає, що вимоги розумності і справедливості при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди можуть застосовуватися лише у випадку, коли судом належним чином встановлено наявність підстав для такого відшкодування взагалі. Так, в позовній заяві позивач обґрунтовує наявність моральної шкоди своїми переживаннями щодо її невиплати, а також необхідністю докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, що принизило його, а також тим, що йому було завдано втрат немайнового характеру. Згідно ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексом Позовна заява позивача не містить будь-яких доказів - фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги про те, що позивачу було завдано моральну шкоду, та інших обставин, які містять інформацію щодо предмета доказування та які мають значення для вирішення справи. Так, судом першої інстанції було вірно встановлено, що позивачем не зазначено конкретних критеріїв, якими він керувався при обчисленні моральної шкоди та його письмові заяви по суті спору не містять такої інформації. Позивачем не надано належних і допустимих доказів завдання йому в спірних правовідносинах моральної шкоди відповідачем саме спірним рішенням. Безпосереднього прямого зв`язку між зверненням позивача до лікаря, доведеного листком огляду сімейного лікаря від 29 березня 2021 року, зі спірними правовідносинами не підтверджено. Тому посилання позивача на завдання йому шкоди не обґрунтовані, а позовні вимоги про її стягнення задоволенню не підлягають. Позивачем не було подано до суду жодного доказу, який би підтверджували, що йому дійсно заподіяна моральна шкода; моральна шкода заподіяна саме внаслідок дій відповідача; розмір заподіяної моральної шкоди відповідає сумі, яку позивач просить стягнути на його користь. Стаття 23 ЦК України в якості підстави для відшкодування моральної шкоди визначає заподіяння потерпілій фізичні особі болю чи страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних страждань або приниження честі та гідності. Однак, позивач не надав достатніх, достовірних та належних доказів заподіяння йому душевних страждань, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині. Згідно позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 23 січня 2020 року по справі №580/1617/19, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення права людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. В той же час, позовна вимога про відшкодування шкоди в адміністративному судочинстві є похідною позовною вимогою від публічного спору. Оскільки судом не встановлено протиправності дій відповідача, які б порушували права позивача, то і підстав для стягнення моральної шкоди не існує. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову. Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 21 вересня 2021 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Я.М. Собків