Постанова 4803 № 186/1659/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7349/21 Справа № 186/1659/20 Суддя у 1-й інстанції - Янжула С. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М. за участю секретаря - Піменової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року,- В С Т А Н О В И В: 16 грудня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що від шлюбу з відповідачем має сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами офіційно не був зареєстрований. Після припинення фактичних шлюбних відносин, син залишився проживати з відповідачем, але проживав періодично то з ним, то з матір`ю, місце проживання могло змінюватися по декілька разів на місяць, залежно від настрою та матеріального стану відповідача. З травня 2017 року він проживає з ОСОБА_5 , з якою 27 липня 2019 року зареєстрував шлюб. Його дружина має сина від попереднього шлюбу - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає з ними. ОСОБА_4 та ОСОБА_6 потоваришували, відносяться один до одного як брати. З 2017 року син все частіше залишався жити з батьком. Його дружина влаштувала обох дітей до одного дитячого садка, проводили спільно багато часу, займалися вихованням обох хлопців. В січні 2019 року відповідач поїхала на заробітку в Польщу, не повідомивши його про це, сина залишила проживати з бабусею, коли син прийшов до нього, то виявилося, що його вихованням ніхто не займається, він запропонував сину перебратися жити до нього, на що той погодився, повідомив про це бабусю і став проживати з ним. Відповідач, повернувшись з-за кордону, не заперечувала таку зміну місця проживання сина, він не перешкоджав дитині спілкуватися з матір`ю. З 01 вересня 2019 року дитина, разом з ОСОБА_6 , пішли до спільної школи, навчаються в одному класі, проводять спільно час, вважають себе братами, він та його нова дружина займаються їх вихованням та утриманням, дбають про дітей. В серпні 2020 року відповідач вперше заговорила про зміну місця проживання сина з нею. Дитина перестала з нею спілкуватися, почав віддалятися від матері, не бажає ходити до неї в гості, відповідач же наполягає, погрожує, щоб син жив з нею, навіть забрала докуме6нти зі школи для переведення до іншого навчального закладу, але вони повернули документи, щоб дитина навчалася там, де звикла. За рішенням суду з нього стягуються аліменти на користь відповідача на утримання сина в розмірі 25%, ще з лютого 2019 року, за спільною домовленістю з відповідачем, вона передала банківську картку, на яку стягуються аліменти, для того, щоб ці кошти витрачалися саме на дитину, що вони і робили, але в серпні 2020 року відповідач заблокувала картку, посилаючись на те, що робить це в інтересах дитини. Він з дружиною, сином дружини ОСОБА_6 та своїм сином ОСОБА_6 проживають у двокімнатній власній квартирі, для дітей є окрема кімната, дитина забезпечена всім необхідним для проживання та розвитку. Він працює на шахті, отримує високу заробітну плату, його дружина також має місце роботи та заробіток, мають задовільний стан здоров`я, спиртними напоями не зловживає, характеризується позитивно, добре відноситься до сина, піклується про нього. Відповідач проживає у двокімнатній квартирі, яка належить на праві приватної власності її бабусі, разом з нею там проживають її бабуся, її мати, її чоловік, її двоюрідний брат, тобто пять осіб, окремої кімнати для проживання сина не має. Матеріальне становище відповідача під сумнівом, до вересня 2020 року відповідач ніде не працювала, відповідач не слідкує за станом здоров`я сина, його розвитком, вихованням, навчанням, не піклується про нього. За висновком психоемоційного стану дитини, виявлено ознаки психологічного благополуччя та емоційного контакту у відносинах з батьком, його дружиною та її сином ОСОБА_6 , саме з ними син відчуває себе позитивно, а до відповідача у дитини переважно негативні емоції та конфліктне ставлення, наявні проблеми у стосунках, виявляє небажання зустрічатися з нею. Просить суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним. (а.с.2-9). Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган: Опіки та піклування виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини - відмовлено (а.с.107-111). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням суду в повному обсязі та посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визначити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним (а.с.115-121). Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, виходячи з наступних підстав. Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 01 лютого 2019 року. 27 липня 2019 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 , прізвище дружини змінене на ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 від 27 липня 2019 року. Дружина позивача - ОСОБА_5 має сина від попереднього шлюбу - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 08 червня 2019 року відповідач ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 , прізвище дружини змінене на ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 від 08 червня 2019 року. Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області №186/268/15-ц від 10 березня 2015 року встановлено, що позивач ОСОБА_1 добровільно не надавав відповідачу ОСОБА_2 матеріальної допомоги на утримання сина ОСОБА_6 , тому з нього стягнуто аліменти на її користь на утримання сина, в розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, до повноліття дитини. Сторонами не заперечувалось, що після припинення шлюбних відносин, з 2014 року, вони проживають окремо. Довідкою №356 від 2020 року, ОСОБА_1 працює у ВСП «ШУ Дніпровське» на посаді гірника підземного, загальна сума нарахованого доходу позивача за період з серпня 2019 року по липень 2020 року включно становить 181784,35 гривень, з них сплачено аліментів - 34 736,38 гривень. Позивач ОСОБА_1 та його дружина - ОСОБА_5 мають задовільний стан здоров`я, що підтверджується відповідними довідками медичних закладів, що містяться в матеріалах справи. Актом №523 від 20 серпня 2020 року підтверджується, що ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 проживають по АДРЕСА_1 з січня 2018 року. Актом обстеження умов проживання від 27 серпня 2020 року підтверджується, що по АДРЕСА_1 , де проживають ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 створені належні умови для проживання дитини, в сім`ї теплі взаємовідносини, взаємоповага. Характеристиками дитини - ОСОБА_4 від 20 серпня 2020 року підтверджується, що він відвідував КДНЗ "Калинка" з 27 червня по 14 липня 2017 року та з лютого по травень 2019 року, за цей час його приводила та забирала співмешканка тата - ОСОБА_5 , з якою дитина на той час і проживала. Мати дитини за цей час з`явилася лише один раз. З 01 вересня 2019 року дитина навчається в Першотравенській ЗОШ №1, сім`я дитини - ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_5 підтримує звязок з класним керівником, цікавиться успіхами дитини. Біологічна мама дитини - ОСОБА_2 відвідала батьківські збори у вересні 2019 року, протягом року до школи не приходила, шкільним життям дитини не цікавилася, батьківських прав не позбавлена, зі слів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 протягом року більшість часу проживав з батьком та з нею. Висновком щодо психоемоційного стану ОСОБА_4 , 2013 року народження, підтверджується, що за результатами дослідження виявлено, що дитина розвинена відповідно віку, присутні ознаки тривожності та наявність захисних реакцій, присутні ознаки психологічного благополуччя та емоційного контакту у відносинах між сином та батьком, хлопчик сприймає себе частиною гри "батько - брат ОСОБА_6 - ОСОБА_5". ідентифікує себе з батьком, відчуває по відношенню до нього позитивні емоції, по відношенню до матері у дитини переважають негативні емоції та конфліктне ставлення, присутні емоційні проблеми в стосунках, виражене небажання зустрічатися з нею, відсутня ідентифікація. Висновок зроблено 23 серпня 2020 року. Довідкою про доходи підтверджується, що ОСОБА_2 працює у ДПТНЗ "Першотравенський гірничий ліцей" прибиральником службових приміщень за період з 01 жовтня по 31 грудня 2020 року отримала заробітну плату в розмірі 15 844,95 гривень. Характеристикою з місця роботи від 12 січня 2021 року підтверджується, що ОСОБА_2 характеризується з позитивного боку, шкідливих звичок не має. Талоном-повідомленням єдиного обліку №57 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення від 06 січня 2021 року підтверджується, що ОСОБА_2 зверталася до Першотравенського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області з заяваою, в якій просила вжити заходи до колишнього чоловіка - ОСОБА_1 , який вчиняє домашнє насильство відносно їх спільного сина ОСОБА_4 , 2013 року народження, при цьому, служба у справах дітей сприяє діям своєю бездіяльністю. Довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно підтверджується, що житлові приміщення, в яких зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 не належать їм на праві приватної власності. Квартира АДРЕСА_1 , де було проведено перевірку умов проживання дитини, також не належить сторонам по справі. Даних про те, що сторони мають у власності житлове приміщення, суду не надано. Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області №71/0/2-21 від 17 березня 2021 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , 2013 року народження, разом із батьком - ОСОБА_1 (а.с.88). Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд 1 інстанції виходив із інтересів самої дитини, враховуючи при цьому її сталі соціальні зв`язки, вік, місце навчання, психологічний стан, зокрема більшу прихильність до матері та бажання дитини проживати з нею, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суд дійшов висновку про доцільність подальшого проживання малолітнього ОСОБА_4 , 2013 року народження, разом із матір`ю, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Із вказаними висновками суду 1 інстанції, колегія суддів погоджується, оскільки вони зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, а рішення суду є обґрунтованим та відповідає вимогам закону. Так, Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечать інтересам дитини. Суд 1 інстанції вірно зазначив з чим погоджується колегія суддів, що Орган опіки та піклування виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області прийшов до висновку, про доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , 2013 року народження, разом з батьком - ОСОБА_1 . При цьому, зазначений орган виходив з того, що дитина зареєстрована по АДРЕСА_3 , з 12 грудня 2020 року проживає з матір`ю за вказаною адресою, навчається в Першотравенській ЗОШ №1, забезпечений всім необхідним, у лютому 2021 року дитина хворіла, обстеження і лікуванням дитини займалася ОСОБА_5 , мати дитини придбала всі необхідні медикаменти, у період хвороби дитина проживала з батьком. За місцем проживання створені всі необхідні умови, під час обстеження житла матері дитини було встановлено, що там брудно, рекомендовано створити належні умови для дитини. Умови для проживання створені у обох батьків. Так, в ході судового розгляду в суді 1 інстанції встановлено, що обидва з батьків: працюють та мають стабільний заробіток, який у батька значно більший ніж у матері; проживають в квартирах, у яких створені всі умови для проживання та розвитку дитини, обоє з батьків на захворювання, які б перешкоджали виконанню ними батьківських обов`язків не страждають, за місцем роботи характеризуються добре, шкідливих звичок не мають. дитина на даний час проживає разом з матір`ю, спілкується з батьком, дідусем та бабусею з сторони батька. Позивачем не було надано суду достатніх доказів на підтвердження неналежного виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо виховання та утримання сина. З огляду на вищенаведене суд 1 інстанції дійшов до висновку, що висновок органу опіки та піклування не вмотивований належним чином, суперечить дійсним обставинам справи та не відповідає інтересам дитини, а тому не може бути врахований при ухваленні рішення в цій справі. У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, з урахуванням ставлення матері ОСОБА_2 до дитини, яка належним чином виконує свої батьківські обов`язки, наявність облаштованого житлового приміщення, позитивну характеристику матері, її участь у вихованні і навчанні дитини, наявність заробітку та аліментів, які сплачує батько на утримання сина, що дозволяє забезпечувати дитину, а також звичний уклад життя дитини, який проживає з матір`ю та для збереження розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, суд 1 інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується колегія суддів, за необхідне відмовити ОСОБА_1 у визначенні місця проживання малолітнього ОСОБА_4 із батьком. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки такі доводи належним чином не обґрунтовані, а суд 1 інстанції при вирішенні цього питання, в першу чергу керувався інтересами дитини. Крім того апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що дитина на день подання скарги проживає разом з ним. При цьому, апелянт під час розгляду справи не скористався наданими йому правами, не обґрунтував позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до незгоди з рішенням суду та особистого тлумачення норм права та обставин справи. Судом першої інстанції у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: