Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/1718/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" вересня 2021 р. Справа№ 910/1718/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Тищенко А.І. Михальської Ю.Б. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/1718/21 (суддя Павленко Є.В.) за позовом керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (позивач - 1) та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" (позивач - 2) до Миколаївської обласної державної адміністрації (відповідач - 1) Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (відповідач - 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Леддер" (відповідач - 3) Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (відповідач - 4) про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів оренди та купівлі-продажу, державних актів, припинення права власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання права власності ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/1718/21 позовну заяву керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" до Миколаївської обласної державної адміністрації, Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Леддер" та Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів оренди та купівлі-продажу, державних актів, припинення права власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання права власності повернуто заявнику на підставі п.4 ч.5 ст.174 ГПК України. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, прокурор 19.02.2021 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального (ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 13, 14, 131-1, 142 Конституції України) та процесуального (п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України) права. Прокурор зазначає, що в позові належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах. Прокурор вказує, що судом не в повній мірі встановлено обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення та не правильно оцінено докази, надані прокурором, зокрема, прокурором подано позовну заяву на захист порушених інтересів держави, що пов`язані із незаконним вилученням спірних земельних ділянок із земель державного лісового фонду, розпорядником яких від імені Українського народу виступає Кабінет Міністрів України, а постійним землекористувачем ДП "Очаківське лісомисливське господарство". Відповідно, представництво інтересів держави в суді у спірних правовідносинах відповідає вимогам ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Вирішивши питання щодо неналежного звернення прокурора з позовом в особі Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" з посиланням на відсутність процесуальної можливості виключення його зі складу позивачів, у суду не виникло жодних сумнівів щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України. Оскаржувана ухвала суду щодо повернення позовної заяви прокурора позбавляє прокурора та обраних ним позивачів (у тому числі, Кабінету Міністрів України) можливості своєчасного розгляду справи з метою ефективного захисту порушених інтересів держави, що очевидно суперечить встановленим у ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства. Жодним нормативним актом не передбачено обов`язку прокурора подавати до суду докази на підтвердження права заступника Генерального прокурора надавати відповідні письмові вказівки чи підписувати наказ. Згідно з абз. 3 ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснювати прокурор Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Відповідно, заступник Генерального прокурора, на законодавчому рівні, наділений повноваженнями по наданню обласній прокуратурі письмових вказівок на представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України. У відзиві на апеляційну скаргу позивач 1 зазначає, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку щодо необгрунтування прокурором порушення інтересів держави та їх захисту, не погоджується з висновками суду про відсутність підстав для звернення прокурора до суду, просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 3 не погоджується з доводами прокурора, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на їх необґрунтованість, просить її відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора 25.02.2021 передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 залишено апеляційну скаргу без руху з огляду на неподання належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Надано скаржнику строк не більше семи днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині. 16.03.2021 від прокурора надійшов супровідний лист, до якого додано платіжне доручення №174 від 22.02.2021 про сплату 2270, 00 грн. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 відкрито апеляційне провадження, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 апеляційне провадження у справі №910/1718/21 за апеляційною скаргою керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/1718/21 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №911/2169/20 та опублікування повного тексту постанови. 16.08.2021 від керівника Миколаївської обласної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що Великою Палатою Верховного Суду 06.07.2021 за результатами розгляду касаційної скарги прийнято постанову у справі №911/2169/20. Вказане клопотання передано головуючому у справі 25.08.2021, після виходу судді з відпустки. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 поновлено апеляційне провадження у справі №910/1718/21. Відповідно до ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 ч. 1 ст. 256 ГПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Враховуючи те, що предметом апеляційного перегляду наразі є ухвала про повернення позовної заяви у справі (п.6 ч.1 ст. 255 ГПК України), яка входить до визначеного у ч. 2 ст. 271 ГПК України переліку та з огляду на відсутність обставин справи, що зумовлюють необхідність розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався. Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010). Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне. У лютому 2021 року Прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" звернувся з позовом до Миколаївської обласної державної адміністрації, Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Леддер" та Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про: - визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2 розпорядження ОДА від 25 січня 2007 року № 24-р, якими погоджено місце розташування земельної ділянки, затверджено проект землеустрою та надано в довгострокову оренду терміном на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю "Санлейк" земельну ділянку площею 9,51 га, з них: 6,2 га лісів та лісовкритих площ, в тому числі лісових земель 6,2 га, з них вкритих лісовою рослинністю 6,2 га, у тому числі інших захисних насаджень - 6,2 га; 3,3 га - відкритих земель без рослинного покрову або з незначним рослинним покровом, у тому числі 1,3787 га - піски та 1,9213 га - інші землі, у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, для рекреаційного призначення під розміщення бази відпочинку; - визнання недійсним укладеного між РДА та товариством з обмеженою відповідальністю "Санлейк" договору оренди земельної ділянки від 16 лютого 2007 року, площею 9,5 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0182, розташованої у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; - визнання незаконним та скасування розпорядження РДА від 18 липня 2007 року № 719 "Про проведення земельних торгів" в частині продажу права власності на земельну ділянку площею 9,5 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0182, розташованої у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; - визнання недійсним укладеного між РДА та товариством з обмеженою відповідальністю "Форленд" договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 серпня 2007 року, площею 9,5 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0182; - визнання недійсним виданого РДА 10 вересня 2007 року товариству з обмеженою відповідальністю "Форленд" державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 617135, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020700700007; -визнання недійсним укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Форленд" та Товариством договору купівлі-продажу земельної ділянки від 9 жовтня 2007 року серії ВЕХ № 855945, площею 9,5 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0182; - визнання недійсним виданого РДА 18 жовтня 2007 року Товариству державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 9098530, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020700700010; - припинення права приватної власності Товариства на земельну ділянку площею 8,075 га, кадастровий номер 4820983900:09:000:1643, яке 12 квітня 2017 року було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та про що було вчинено запис № 20116618; - скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:1643 площею 8,075 га, розташованої у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; - визнання права власності за державою в особі Кабінету Міністрів України з постійним користуванням Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" на земельну ділянку площею 6,5 га., розташовану у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Повертаючи позовну заяву прокурора на підставі п.4 ч.5 ст.174 ГПК України, місцевий господарський суд виходив з наступного. Позов у справі поданий Прокурором в інтересах держави в особі КМУ та Підприємства. Відповідно до абзацу 2 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року в справі № 1-1/99 поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Однак, Підприємство не є державним органом у розумінні наведених правових норм. Визначення "підприємства" міститься в частині 1 статті 62 Господарського кодексу України, за яким підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Отже, фактично Прокурором заявлено позов в інтересах двох позивачів, один з яких є державним органом - КМУ, а інший - Підприємство не є таким, а тому заявлення позову в інтересах державного підприємства є неправомірним, оскільки виходить за межі повноважень прокурорського представництва. При цьому суд зазначив, що за діючим процесуальним законодавством суд позбавлений можливості самостійного виключення зі складу учасників процесу конкретного позивача, а тому позбавлений можливості ігнорування факту заявлення позову Прокурором в інтересах Підприємства та залишення при цьому іншого - КМУ. За частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Частиною 4 цієї статті Закону встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. На підтвердження наявності такої письмової вказівки Прокурором було надано копію листа за підписом заступника Генерального прокурора І. Мустеци від 11 січня 2021 року №15/1/1-7вих-21. Водночас, у порушення приписів наведеної статті Закону України "Про прокуратуру" Прокурором не було надано доказів, що вказаний заступник уповноважений на підписання такої письмової вказівки. Крім того, зі змісту поданого Прокурором листа від 11 січня 2021 року № 15/1/1-7вих-21 не вбачається, що вказаним документом дану посадову особу було уповноважено на подання позову, предметом якого є спір щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4820983900:09:000:0182 та 4820983900:09:000:1643. У той же час листи прокуратури від 10 грудня 2020 року № 15/1-480вих-20 та від 5 січня 2021 року № 15/1-7вих-21, на які міститься посилання у листі від 11 січня 2021 року № 15/1/1-7вих-21, Прокурором подані не були. Відтак, місцевий господарський суд дійшов висновку, що підставою для повернення позовної заяви прокурора судом першої інстанції визначено, зокрема, неправомірністьзаявлення позову в інтересах державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», оскільки це виходить за межі повноважень прокурорського представництва, як наслідок за діючим процесуальним законодавством суд позбавлений можливості самостійного виключення зі складу учасників процесу конкретного позивача, а тому позбавлений можливості ігнорування факту заявлення позову Прокурором в інтересах Підприємства та залишення при цьому іншого - КМУ. Однак, колегія суддів вважає вказані висновки місцевого господарського суду передчасними з огляду на наступне. Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021, прийнятої у справі № 911/2169/20, до розгляду якої зупинялось провадження у даній справі, «8.1. Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. 8.2. Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. 8.3. Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. 8.4. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. 8.5. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). 8.6. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). 8.7. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). 8.8. Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. 8.9. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. 8.10. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. 8.11. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави. 8.12. Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства. 8.13. Позов у цій справі Прокурор подав в інтересах держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації принципів регулювання земельних та природоохоронних відносин. 8.14. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку у справі № 911/2169/20 про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ДП та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі ДП, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України». Виходячи з правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанві від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, за позовом прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» про визнання недійсними розпоряджень та договорів оренди землі, зобов`язання повернути земельні ділянки, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність повноважень у прокурора на подачу позову в інтересах Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» у даній справі та правомірність повернення позовної заяви прокурора в цій частині на підставі п.4 ч.5 ст. 174 ГПК України. Позов у даній справі подано прокурором також в інтересах держави в особі Уряду (Кабінету Міністрів України). Звертаючись із позовом у даній справі, прокурор зазначив, що спірні земельні ділянки на час надання їх у користування і на теперішній час належать до земель державного лісового фонду, з постійного користування Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» не вилучались, а також розташовані в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, вибули з постійного користування держави з порушенням вимог земельного, водного та лісового законодавства. Уповноважений державний орган (Кабінет Міністрів України) не приймав рішення про вилучення спірних земельних ділянок державної власності, які перебувають у користуванні, - ліси понад 1 га для нелісогосподарських потреб, відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України. Рішення про вилучення або припинення права постійного користування земельними ділянками, що перебувають у користуванні Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» не приймалось, заяви про відмову від права постійного користування землями державного лісового фонду не надавались. Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови). За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Відповідно до частин першої та другої статті 84 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України). Пунктами 1 та 5 частини першої статті 27 Лісового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЛК України), передбачено, що до повноважень Уряду у сфері лісових відносин належить забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин, а також передача у власність та надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності. Відповідно до частини першої статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Відповідно до частини сьомої статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Урядом. Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, частинами першою та другою якої встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Уряду, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК Уряд вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Уряду. Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц. Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20. Так, Верховним Судом у постанові зазначено наступне. «8.32. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Уряд та Міндовкілля є органами державної влади, тобто суб`єктами владних повноважень. 8.33. Разом із цим відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої статті 23 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень. 8.34. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. 8.35. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. 8.36. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. 8.37. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. 8.38. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. 8.39. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. 8.40. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. 8.41. Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18». Щодо посилань суду в оскаржуваній ухвалі на ненадання прокурором доказів, що заступник Генерального прокурора І. Мустеца уповноважений на підписання письмової вказівки керівнику Миколаївської обласної прокуратури Фальченко Д.В. на подачу позову у даній справі, колегія суддів зазначає, що жодним нормативним актом не передбачено обов`язку прокурора подавати до суду докази на підтвердження права заступника Генерального прокурора надавати відповідні письмові вказівки чи підписувати наказ. Згідно з абз. 3 ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснювати прокурор Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Відповідно, заступник Генерального прокурора, на законодавчому рівні, наділений повноваженнями по наданню обласній прокуратурі письмових вказівок на представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України З огляду на викладене, оскільки прокурором в позові обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах, місцевий господарський суд без належних правових підстав дійшов висновку про повернення позову прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України на підставі п. 4 ч. 5 ст 174 ГПК України, а тому оскаржувана ухвала підлягає частковому скасуванню. Відповідно до п.6 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно зі ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга керівника Миколаївської обласної прокуратури з підстав, викладених у ній, підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 про повернення позовної заяви у справі №910/1718/21 підлягає скасуванню з передачею справи до Господарського суду міста Києва на розгляд в частині заявленого прокурором позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 269, 270, 271, п. 6 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 про повернення позовної заяви у справі №910/1718/21 задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 про повернення позовної заяви у справі №910/1718/21 скасувати в частині повернення позову прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

3. В решті ухвалу Господарського суду м. Києва від 09.02.2021 у справі №910/1718/21 залишити без змін.

4. Справу №910/1718/21 передати на розгляд до Господарського суду міста Києва в частині заявленого прокурором позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді А.І. Тищенко Ю.Б. Михальська