Постанова 4872 № 915/1164/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2022 року м. ОдесаСправа № 915/1164/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Діброви Г.І. суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І. секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В. за участю представників учасників справи: від прокуратури - Дичко В.О., посвідчення № 059424, дата видачі: 25.01.21 року; від Миколаївської обласної державної адміністрації, м. Миколаїв не з`явився; від Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", Очаківський район, Миколаївської області не з`явився ; від Миколаївської районної державної адміністрації, м. Миколаїв не з`явився. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року, м. Миколаїв, суддя Семенчук Н.О., повний текст рішення складено та підписано 24.12.2021 року у справі № 915/1164/21 за позовом Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури м. Миколаїв в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, м. Миколаїв та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", Очаківський район, Миколаївської області до відповідача Миколаївської районної державної адміністрації, м. Миколаїв про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції. В липні 2021 року заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури, м.Миколаїв в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, м.Миколаїв та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарства", Очаківський район, Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської районної державної адміністрації, м. Миколаїв в якій просив суд усунути перешкоди власнику та постійному землекористувачу - Миколаївській обласній державній адміністрації та Державному підприємству "Очаківське лісомисливське господарство" - у користуванні та розпорядженні землями державного лісового фонду шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 02.11.2006 №784, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою Очаківського державного лісомисливського господарства загальною площею 39 га, у тому числі 30,5 га земель зайнятих лісом, 3,24 га пісків та 5,26 га солонців, за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, а також відшкодувати на користь Миколаївської обласної прокуратури, м. Миколаїв за рахунок відповідача судовий збір за подання позовної заяви. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 02.11.2006 року №784 припинено право постійного користування земельною ділянкою Очаківського державного лісомисливського господарства загальною площею 39 га, у тому числі 30,5 га земель, зайнятих лісом, 3,24 га пісків та 5,26 га солонців, за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, яке належало Очаківському державному лісомисливському господарству на підставі Акту на право користування землею від 15.11.1964 року та вказану земельну ділянку переведено до земель державної власності (землі запасу) неуповноваженим органом, поза волею належного власника - Кабінету Міністрів України, з огляду на що, вказане вище розпорядження видане з порушенням вимог земельного та лісового законодавства підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року по справі №915/1164/21 (суддя Семенчук Н.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором взагалі не заявлено такої позовної вимоги, як повернення спірної земельної ділянки належному власнику, проте, заявлені позовні вимоги щодо усунення перешкод власнику та постійному землекористувачу у користуванні та розпорядженні землями державного лісового фонду. При цьому суд першої інстанції наголосив на тому, що у матеріалах справи відсутні допустимі докази порушення відповідачем вимог земельного законодавства та створення перешкод землекористувачу у користуванні та розпорядженні землями державного лісового фонду. Також місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації не може бути предметом негаторного позову, оскільки вказане розпорядження не є існуючою триваючою у часі фактичною дією, створеною відповідачем, а, отже, не може вважатися перешкодою щодо здійснення правомочностей власника (постійного користувача). Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Перший заступник прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року по справі № 915/1164/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник, посилаючись на низку правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо реалізації права на негаторний позов, зазначає, що з аналiзу цих правових позицiй Верховного Суду можна дiйти до висновку, що у випадку вiдсутностi державної реєстрації прав на спiрнi землi державного лiсового фонду за порушником, захист порушених iнтересiв держави досягається саме поданням негаторного позову, у тому числі, шляхом оспорення вiдповiдного рiшення органу влади, що призвело до порушення права власника (постiйного землекористувача). При цьому, як вказує скаржник, при визначеннi правильностi обрання прокурором способу захисту порушених iнтересiв держави, всупереч вимог ст. ст. 74, 76-79, 236 Господарського процесуального кодексу України, судом не надано належної оцiнки наявним у матерiалах справи доказам, які, на переконання прокурора підтверджують його усталену правову позицію. Поміж іншого, прокурор зазначив, що доказiв реалiзацiї оспорюваного розпорядження матерiали справи не мiстять, тобто у ньому вiдсутнi посилання на строки його дії та законодавством також не визначенi будь-якi граничнi термiни дiї рiшень органiв державної виконавчої влади чи мiсцевого самоврядування iз земельних питань, що, в свою чергу, перешкоджає дiйсному власнику землi державного лiсового фонду та постiйному користувачу здiйснювати права користування та розпорядження своїм майном. Разом з тим, як вказує прокурор, вiдомостi про здiйснення державної реєстрації прав на дiлянку площею 39 га за iншими особами, крiм ДП «Очаківське лiсомисливське господарство» - вiдсутнi. Скаржник звертає увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду на помилковість висновку суду першої інстанції щодо обрання прокурором неправильного способу захисту у зв`язку із тим, що оскаржуване розпорядження не є існуючою триваючою фактичною дією відповідача, навпаки, наявність такого розпорядження призводить до існування порушень прав власника та постійного користувача земель державного лісового фонду, оскільки його прийняттям створено ситуацію невизначеності юридичної долі земель державного лісового фонду. Відтак, на думку скаржника, наявність спірного розпорядження позбавляє дійсного власника земель у повному обсязі реалізувати надані законом правомочності володіння, користування та розпорядження своїм майном. Підсумовуючи наведене, прокурор вказав, що визначаючи правильнiсть способу захисту порушених iнтересiв держави, суд першої iнстанцiї помилково надав оцiнку тривалостi дiї акту органу державної виконавчої влади, а не самому порушенню прав власника та постiйного користувача земель державного лiсового фонду, яке полягає у вилученнi цих земель шляхом прийняття оспорюваного розпорядження Березанської райдержадмiнiстрацiї № 784 вiд 02.11.2006 року. Щодо висновків суду про відсутність у вимогах прокурора вимоги про повернення спірного майна, як форми реалізації негаторного позову, прокурор зазначив, що у зв`язку із неможливістю встановити, які саме земельні ділянки увійшли в 39 га земель державного лісового фонду, вилучених з постійного користування державного підприємства, неможливо і покладення обов`язку на відповідача повернути Миколаївській обласній державній адміністрації ці території. Відтак, враховуючи наведені вище обставини, скаржник вважає, що незгода суду з наведеним у позовнiй заявi у справi № 915/1164/21 правовим обгрунтуванням щодо спiрних правовiдносин (обгрунтуванням позову як негаторного) не може бути пiдставою для вiдмови у задоволеннi позову. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду (головуючий суддя Діброва Г.І., судді Ярош А.І., Принцевська Н.М.) від 01.02.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року по справі №915/1164/21, справу призначено до судового розгляду. 21.02.2022 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської обласної державної адміністрації, м. Миколаїв надійшли додаткові пояснення у справі (вх. №225/22/Д2, у яких позивач зазначив, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України свідчить про наявність підстав для його скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову прокурора. Письмові пояснення Адміністрації колегією суддів долучено до матеріалів справи. Зокрема у поясненнях, Миколаївська обласна державна адміністрація, м. Миколаїв, посилаючись на обставини, визначені прокурором у позовній заяві, зазначила, що погоджується з висновком прокурора про те, що належним та ефективним способом захисту інтересів держави у даному випадку є усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 01.11.2006 року №784, яке перешкоджає її постійному користувачу Державному підприємству «Очаківське лісомисливське господарство» здійснювати право користування спірною земельною ділянкою та позбавляє можливості її власника Миколаївську облдержадміністрацію у повному обсязі реалізувати надане законом право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Таким чином, на думку позивача, позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзиви на апеляційну скаргу в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. В судовому засіданні, представник прокуратури підтримав доводи та заперечення апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги прокуратури задовольнити в повному обсязі. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про дату, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження, а також роздруківки про надіслання вказаної ухвали на електронні поштові адреси сторін, про причини неявки в судове засідання не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань суду не надали. Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Першого заступника прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року у справі № 915/1164/21 задоволення не потребує, проте, рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року у справі №915/1164/21 потребує часткового скасування з прийняттям нового рішення судом апеляційної інстанції з огляду на наступне. Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини. 15.11.1964 року у постійне користування Миколаївському лісгоспу Миколаївського району було передано 307,40 га лісового урочища «Рибаківка», що підтверджується Актом на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Миколаївської районної, міської ради депутатів трудящих. Наказом Миколаївського обласного виробничого лісогосподарського об`єднання «Миколаївліс» від 04.04.1989 року № 11, згідно з наказом Міністерства лісового господарства від 30.03.1989 року № 46, було створено Очаківське державне лісомисливське господарство та останньому передано Березанське лісництво (загальна площа 2124 га), Васильківське лісництво ( 9597 га) та Очаківське лісництво (386 га). Наказом Державного комітету лісового господарства України від 14.02.2005 року № 161 Очаківське державне лісомисливське господарство перейменоване в Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» і віднесено його до сфери управління Миколаївського обласного управління лісового господарства, затверджено його Статут, п. 4.1. якого визначено, що Підприємство є державним комерційним підприємством юридичною особою публічного права та суб`єктом господарювання державного сектору економіки. 24.10.2006 року Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» листом №537 повідомив голову Березанської райдержадміністрації про те, що останнє не заперечує про переведення 39,0 га земель Держлісфонду Березанського лісництва до земель запасу району, у тому числі 30,5 га земель зайнятих насадженнями сосни, 3,24 га - пісків, 5,26 га - солонців, що розташовані в кварталах 44-45 урочища «Рибаківка» Березанського лісництва. Розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 02.11.2006 року №784 припинено право постійного користування земельною ділянкою Очаківського державного лісомисливського господарства загальною площею 39,00 га, в тому числі 30,50 га земель зайнятих лісом, 3,24 га пісків та 5,26 га солонців за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; вказану вище земельну ділянку переведено до земель державної власності; рекомендовано Березанському районному відділу земельних ресурсів внести зміни з звіт «Про наявність та розподіл земель по категоріях та землекористувачах Березанського району». На звернення прокурора від 01.12.2020 року за вих. №15/1-418вих-20, щодо надання інформації про стан виконання органами Держгеокадастру п.п. 2,3 розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 02.11.2006 року № 784, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області листом від 15.12.2020 року № 10-14-0.21-8608/2-20 повідомило, що за інформацією відділу у Березанському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області облік земель в Державному земельному кадастрі здійснюється за кадастровими номерами, тому, для отримання інформації щодо земельної ділянки загальною площею 39,0 га, необхідно зазначити кадастровий номер земельної ділянки або надати графічні матеріали із зазначенням місця розташування. Також, листом від 11.11.2020 року вих. № 270 Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» повідомило прокурора про те, що відомостей недостатньо для того, щоб надати планово-картографічних матеріалів щодо місця розташування земельних ділянок площею 39 га, право постійного користування якими припинено розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 02.11.2006 року №784, оскільки не відомо про які виділи у кварталах йдеться в розрізі 39,0 га, а площа у кварталах 44, 45 відповідно складає 66 га та 56 га. Тому надає копію планшету №7 лісовпорядкування 2003 року Березанського лісництва, виготовленого у 2005 році в порядку безперервного лісовпорядкування. Листом від 10.12.2020 року № 821 УДП ЛВ ОВО «Укрдержліспроект» повідомило прокуратуру, що у 2013 році на території Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» було проведено базове лісовпорядкування, при цьому на підставі рішення місцевих органів влади та обліку земель відділом Держгеокадастру Березанського району матеріали лісовпорядкування за період з 01.01.2004 року по 01.01.2014 року у кв.44-45 Березанського лісництва Державного підприємства «Очаківське ЛМГ» були внесені зміни у зв`язку з вилученням земель. В матеріалах лісовпорядкування станом на 01.01.2014, територія бувших кварталів 44-45 об`єднана в один квартал за номером

51. Крім того, в матеріалах справи наявний лист УДП ЛВ ОВО «Укрдержліспроект» від 13.04.2021 року № 307, в якому ВО «Укрдержліспроект» повідомило прокуратуру, що листом від 10.12.2020 року № 821 ВО «Укрдержліспроект» надало фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 44-45 та 48-51 Березанського лісництва Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» станом на 01.01.2004 та 01.01.2014 роки. Також повідомило про те, що внесення змін у матеріали лісовпорядкування станом на 01.01.2004 року проводилось на підставі рішень місцевих органів влади та обліку земель відділу Держгеокадастру Березанського району; планово-картографічні матеріали щодо місця розташування земель площею 39 га, про які йдеться в розпорядженні Березанської райдержадміністрації від 02.11.2006 року № 784, у ВО «Укрдержліспроект» відсутні. Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства на адресу Миколаївської обласної прокуратури направлено лист від 19.05.2021 року №429, стосовно площі кварталів 44 та 45 з`ясовано, що їх площа станом на 1993 рік склала 110 га, станом на 2003 рік - 109 га. При лісовпорядкуванні 2013 року змінено нумерацію кварталів. Згідно з Планом лісонасаджень 2013 року межі кварталів 44 та 45 входять до збірного кварталу 51, площа якого становить 38,6 га. Розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 04.01.2021 року №1-р «Про заходи з реорганізації районних державних адміністрацій Миколаївської області» утворено комісію з реорганізації Миколаївської, Березанської, Вітовської, Новоодеської, Очаківської районних державних адміністрацій Миколаївської області. Голів комісії з реорганізації зобов`язано забезпечити виконання повноважень з управління справами районних державних адміністрацій ліквідованих районів, що реорганізуються шляхом приєднання до районних державних адміністрацій утворених районів. Миколаївською обласною державною адміністрацією 26.03.2021 року прийнято розпорядження №167-р, яким затверджено передавальний акт активів та зобов`язань Березанської районної державної адміністрації до Миколаївської районної державної адміністрації. Також, у матеріалах справи наявні листи Кабінету Міністрів України від 07.12.2020 року №40661/0/2-20 та Миколаївської обласної державної адміністрації від 17.03.2021 року № 05-67/1117/5-21, про те, що ними відповідні рішення про вилучення або припинення права постійного користування земельними ділянками, що перебувають у користуванні Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» не приймались. На підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, м. Миколаїв та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарства", Очаківський район, Миколаївської області, прокурором до суду надано запити в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до: Начальника Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства та директора Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» від 12.05.2021 року №15/1-660вих21; Кабінету Міністрів України від 01.12.2020 року №15/1-4/6вих-20; Миколаївської державної адміністрації від 02.03.2021 року №15/1-256вих-21. Також прокурором до матеріалів справи надано лист, адресований Миколаївській обласній державній адміністрації від 14.07.2021 року №15/1-995вих21, у якому прокурор повідомив позивача про намір подання до Господарського суду Миколаївської області позову в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Очаківське ЛМГ» про усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 02.11.2006 року №784; лист, адресований Державному підприємству «Очаківське лісомисливське господарство» від 15.07.2021 року №15/1-996вих21, аналогічного змісту. Згідно листа Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» від 20.05.2021 року вих. №97, адресованого прокуратурі Миколаївської області, державне підприємство повідомляє, що не вживало заходів до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом та заходів, які стосуються припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 39 га з боку державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» за розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 02.11.2006 року №

784. Інших письмових доказів матеріали справи не містять. Предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для усунення перешкод власнику та постійному землекористувачу - Миколаївській обласній державній адміністрації та ДП "Очаківське лісомисливське господарство" - у користуванні та розпорядженні землями державного лісового фонду шляхом визнання незаконним та скасування розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 02.11.2006 року №784. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, мотиви, за якими суд апеляційної інстанції частково погодився з висновками суду першої інстанції. Оскільки в даному випадку представництво інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" здійснюється прокурором, перш ніж здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції по суті, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 1311, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону). Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії»). Відповідно до ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Згідно із ч. 3 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Відповідно до ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (вказана правова позиція Великої Палати Верховного Суду знаходить своє відображення в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 року «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015 року. Частина 1 цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Згідно з абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Абзац 3 ч. 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Зважаючи на наведено, судова колегія зазначає, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних підприємств, передбачена абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абз. 1 ч. 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 06.07.2021 року у справі №911/2169/20. Так, у вказаній вище постанові Велика Палата звернула увагу на положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави. Таким висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування ч. 3 ст. 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі №363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства. Аналогічної правової позиції дотримався Верховний Суд під час перегляду справи № 359/3373/16-ц. Зокрема, у постанові від 23.11.2021 Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства, оскільки, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог. Так, позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації принципів регулювання земельних відносин. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство" є державним підприємством із у належному порядку зареєстрованим та затвердженим Статутом, п. 4.1. якого визначено, що Підприємство є державним комерційним підприємством юридичною особою публічного права та суб`єктом господарювання державного сектору економіки. Відтак, зважаючи на наведені вище правові позиції суду касаційної інстанції, норми чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" та вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відмову у позові, поданого прокурором в інтересах держави в особі Державного підприємства, оскільки у даному випадку такий позов саме в інтересах державного підприємства підлягає залишенню без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року у справі №915/1164/21 потребує скасування в частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині. У зв`язку із зазначеним, у даній справі судом апеляційної інстанції переглядаються по суті лише позовні вимоги прокурора, подані в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації. За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Так, в даному випадку, прокурором у справі заявлено позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 02.11.2006 року №784, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою Очаківського державного лісомисливського господарства загальною площею 39,00 га, в тому числі 30,50 га земель зайнятих лісом, 3,24 га пісків та 5,26 га солонців за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області та вказану вище земельну ділянку переведено до земель державної власності. При цьому, прокурором підстави для усунення перешкод у користуванні землею пов`язуються саме з порушенням Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області, смт. Березанка Миколаївської області вимог законодавства під час розпорядження землею державної форми власності, оскільки спірним розпорядженням орган виконавчої влади в односторонньому та позасудовому порядку, без згоди власника (на момент спірних правовідносин Кабінет Міністрів України) припинив право постійного користування Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство, с. Василівка Очаківського району Миколаївської області земельною ділянкою державного лісового фонду, передав її в державну власність (землі запасу). Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Повноваження державних адміністрацій з питань земельних і лісових відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», земельним та лісовим законодавством. Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України). За змістом ст. 18 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель України належать усі землі в межах її території. Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (п. 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, п. 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц). Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об`єктів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватися у власність замкнені земельні ділянками лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (ч. 1, 2 ст. 56 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно зі ст. 6 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тут та далі за текстом) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх у порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Відповідно до ст. 9 Лісового кодексу України користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею. У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформлюється договором. Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України (ст. 21 Лісового кодексу України). Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначено ст. 141 Земельного кодексу України, до яких належить: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати. Отже, згідно з наведеними приписами, припинення права користування земельною ділянкою державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", належало до повноважень Кабінету Міністрів України. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021, внесено зміни до статей 122, 149 Земельного кодексу України та визначено, що обласні державні адміністрації здійснюють розпорядження землями державного лісового фонду, розташованими за межами населеного пункту, та припиняють право користування ними, з огляду на що, з 27.05.2021 року власником (розпорядником) земель державного лісового фонду, які розташовані за межами населеного пункту, є Миколаївська обласна державна адміністрація, в особі якої, зокрема і звернувся прокурор з відповідним позовом. Колегія суддів зазначає, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст.152 Земельного кодексу України). Наведені способи захисту реалізуються шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України). Тобто, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі є негаторний позов, зокрема про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі №359/278/18). Проте, прокурор, за доводами апеляційної скарги вважає, що належним та ефективним способом захисту інтересів держави в особі Миколаївської обласної адміністрації є усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду шляхом визнання незаконним та скасування спірного розпорядження Березанської районної державної адміністрації, оскільки на його думку, таке рішення органу державної влади, як неправомірна дія є підставою для неможливого для власника користування та розпорядження спірною земельною ділянкою. Колегія суддів не приймає наведену позицію прокурора з наступних підстав. Перед тим, як вирішувати питання щодо визначення належного способу захисту у негаторному позові, заявленого прокурором в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, м. Миколаїв до Миколаївської районної державної адміністрації про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження, колегія суддів вважає за необхідне встановити обставини наявності або відсутності порушеного права особи, що звернулася з позовом до суду, зокрема, інтересів держави у спірних правовідносинах. Верховний суд неодноразово, з посиланням на норму ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, у своїх постановах зазначав, що обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Так, вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є у особи, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, порушене право або охоронюваний законом інтерес. Відсутність підстав вважати, що у особи, в інтересах якої подано позов, порушене право або інтерес, у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення права або інтересу, встановлює ефективність способу захисту, визначеного позивачем самостійно, і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Так, за доводами скаржника, порушення прав власника спірної земельної ділянки Миколаївської обласної державної адміністрації у справі, яка переглядається, відбувається внаслідок чинності/дійсності розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 02.11.2006 №784. Проте, колегія суддів вважає таке твердження безпідставним, адже, у даному випадку, можуть бути порушені права на користування земельною ділянкою правомірного саме землекористувача такою земельною ділянкою - Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», яке не позбавлене самостійно, у порядку, визначеному процесуальним законодавством, звернутися до місцевого господарського суду за захистом свого права з вимогою про визнання недійсним та скасування вказаного вище розпорядження та повернення земельної ділянки у користування останнього у випадку такої потреби, а, як вже було зазначено вище, прокурор не має права звертатися до суду в інтересах державного підприємства. Крім того, як встановлено апеляційним господарським судом з тексту апеляційної скарги та наявних матеріалів справи, докази реалізації оскаржуваного розпорядження відсутні. Більш того, прокурором та іншими учасниками справи не заперечується того факту, що відомості про здійснення державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку за іншими особами, крім Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» також не має місце, а навпаки, підтверджується прокурором та Державним підприємством, яке вказало, що останнє є постійним користувачем земель державного лісового фонду в урочище «Рибаківка» на підставі матеріалів лісовпорядкування. Тобто, фактично, як вбачається з матеріалів справи статус спірної земельної ділянки, як державної власності з моменту видачі розпорядження Березанської районної державної адміністрації не змінився, спірну земельну ділянку не було відчужено або передано у користування на користь третіх осіб, а також не було вилучено на підставі спірного розпорядження, оскільки цього прокурором за доводами позовної заяви та наданими письмовими доказами жодним чином не підтверджено, в тому числі і щодо внесення відповідних змін до Акта на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Миколаївської районної, міської ради депутатів трудящих від 15.11.1964 року про надання у постійне користування Миколаївському лісгоспу Миколаївського району 307,40 га лісового урочища «Рибаківка», або його скасування. При цьому, у позовній заяві прокурор зазначив, що переведення спірних земель від земель державного лісового фонду до земель запасу призвело до залишення вказаних земель без уваги держави в особі спеціалізованого лісогосподарського підприємства, створило передумови до погіршення типових та унікальних природних комплексів та об`єктів рослинного і тваринного світу, охорони і захисту земель лісогосподарського призначення, проте жодних належних та допустимих доказів щодо реального переходу земель до земель запасу, виходу земельної ділянки з комплексу земель, якими користується ДП, прокурором не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, як і не заявлено відповідних вимог щодо витребування такої ділянки, як способу реалізації негаторного позову та не надано доказів, що спірна земля є взагалі об`єктом речового права, як уособлений об`єкт спору. Таким чином, станом на час подання прокурором позовної заяви, Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» не тільки користується спірною земельною ділянкою, яка перебуває в державній власності, а й така державна власність із його користування фактично не вибувала. Таким чином, прокурором належними та допустимими доказами по справі ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не доведено факту порушення або загрози порушення інтересів держави у даному випадку, оскільки обставини справи свідчать про можливе порушення прав належного землекористувача. Вимога прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування спірного розпорядження не спрямована на відновлення прав держави у зв`язку із тим, що саме держава і є власником земельної ділянки та жодна зі сторін спірних правовідносин цього не тільки не заперечує, а й не здійснює протиправних діянь відносно державного майна. Більш того, земельну ділянку державної власності, у користуванні якої прокурор просить усунути перешкоди, не відчужено на користь інших осіб, її правовий статут та цільове призначення не змінено. З огляду на зазначене вище, колегія суддів зазначає, що доводи прокурора, визначені ним в апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення. Разом з тим, обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів. Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду. Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Першого заступника прокурора Миколаївської області, м.Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року у справі №915/1164/21 потребує часткового скасування, оскільки підстави, за яких суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", Очаківський район, Миколаївської області, не ґрунтується на нормах матеріального права та вимогах процесуального закону, які мають бути застосовані в даному випадку. Крім того, в іншій частині оскаржуване рішення потребує зміни в його мотивувальній частині з залишенням без змін висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області, м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року у справі №915/1164/21 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року у справі №915/1164/21 скасувати частково. Позовні вимоги Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, м.Миколаїв в інтересах держави в особі Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", Очаківський район, Миколаївської області до Миколаївської районної державної адміністрації, м. Миколаїв про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження залишити без розгляду. В іншій частині Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року у справі №915/1164/21 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції із залишенням без змін висновку Господарського суду Миколаївської області про відмову у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, м.Миколаїв в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, м. Миколаїв до Миколаївської районної державної адміністрації, м. Миколаїв про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України. Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 21.02.2022 року. Повний текст постанови складено 22 лютого 2022 року. Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош