Постанова 4855 № 640/3496/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3496/21 Головуючий у 1 інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Сорочка Є.О. Чаку Є.В. За участю секретаря Мельник К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг та Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - Акціонерне товариство "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ" (далі - АТ "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ") звернувся до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз України»), в якому просив: 1) визнати протиправним (нечинним) пункт 1 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.09.2020 №1572 "Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП" в частині затвердження Змін до Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2493, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1378/27823, в частині покладення обов`язку на Операторів газорозподільних систем, операторів газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб надати постачальнику "останньої надії" через інформаційну платформу інформацію щодо назви та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими) (абзац 16 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС) та поштової адреси об`єкта споживача"(абзац 17 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС). 2) скасувати пункт 1 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.09.2020 №1572 "Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП" в частині затвердження Змін до Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2493, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1378/27823, в частині покладення обов`язку на Операторів газорозподільних систем, операторів газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб надати постачальнику "останньої надії" через інформаційну платформу інформацію щодо назви та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими)(абзац 16 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС) та поштової адреси об`єкта споживача"(абзац 17 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.09.2020 №1572 "Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП" в частині затвердження Змін до Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2493, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1378/27823, в частині покладення обов`язку на Операторів газорозподільних систем, операторів газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб надати постачальнику "останньої надії" через інформаційну платформу інформацію щодо назви та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими) та поштової адреси об`єкта споживача". Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що інформація, яка міститься на інформаційній платформі, а також її передача в межах інформаційної платформи, повною мірою відповідає положенням чинного законодавства України та жодним чином не порушує прав фізичних осіб на приватне життя. Також, апелянт вказує, що дані споживача, що не є побутовим, зокрема, щодо його назви, адреси та ЄДРІІОУ не є конфіденційними, а є відкритими і загальнодоступними. Крім того, апелянт зазначає, що оскаржуваний пункт Постанови НКРЄКП від 23.09.2020 р. №1752 не містить положень щодо обов`язку Операторів ГРМ надавати постачальнику «останньої надії» дані щодо прізвища, ім`я та по батькові споживача, серії та номеру паспорта, чи будь-яких інших даних, за допомогою яких можна ідентифікувати фізичну особу. Також, не погодившись з рішенням суду, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує що при прийнятті спірної постанови відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому, оскаржувана постанова є законною. Також, апелянт вказує, що в адміністративному позові позивачем не наведено доказів та фактів, що підтвердили б, що відбулось дійсне порушення прав позивача. 26 липня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Акціонерного товариства "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ" надійшов відзив на апеляційну скаргу третьої особи, яким підтримує позицію суду першої інстанції, та просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення. Також, 26 липня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Акціонерного товариства "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ" надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, яким підтримує позицію суду першої інстанції, та просить апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг» залишити без задоволення. 11 серпня 2021 року електронною поштою до Шостого апеляційного адміністративного суду від третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» надійшли додаткові пояснення у справі. Також, 19 серпня 2021 року електронною поштою до Шостого апеляційного адміністративного суду від третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» надійшли додаткові пояснення у справі. 19 серпня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг надійшли додаткові пояснення. 01 вересня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача Акціонерного товариства "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ" надійшли додаткові пояснення у справі. 07 вересня 2021 року електронною поштою до Шостого апеляційного адміністративного суду від третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» надійшли додаткові пояснення у справі. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території міста Хмельницький та Хмельницької області. 23 вересня 2020 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на відкритому засіданні прийнято постанову №1752 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП» (далі - Постанова №1752), відповідно до якої:

1. Затверджено Зміни до Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2493, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1378/27823.

2. Затверджено Зміни до Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2496, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1382/27827 (далі - Правила постачання).

3. Затверджено Зміни до Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2501, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1387/27832 (далі - Типовий договір постачання).

4. Оператора газотранспортної системи зобов`язано здійснити необхідні заходи для забезпечення роботи інформаційної платформи з урахуванням змін, затверджених цією постановою, у тому числі погодити із Регулятором форми для надання через інформаційну платформу інформації щодо споживачів, у тому числі зареєстрованих у Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії».

5. Визначено, що постанова набирає чинності з 01 жовтня 2020 року, але не раніше дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, крім пункту 4 цієї постанови, який набирає чинності з дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. День оприлюднення Постанови №1752 на офіційному веб-сайті Регулятора: 23.09.2020 - https://www. nerc.gov. ua/?id=54573 Відповідно до п. 5 Постанови № 1752, з 01 жовтня 2020 року набули чинності зміни до Кодексу ГТС, Правил постачання та Типового договору постачання. Постановою № 1752 внесено зміни до Кодексу газотранспортної системи, зокрема, пункт 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС після абзацу шостого доповнено одинадцятьма новими абзацами, зокрема такого змісту: ...Оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити (абзац 14 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС): ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача (абзац 15 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС ); назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими)(абзац 16 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС); поштову адресу об`єкта споживача.» (абзац 17 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС). Не погоджуючись з Постановою №1752 про затвердження змін до Кодексу ГТС в частині покладення обов`язку на Операторів газорозподільних систем, операторів газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити (абзац 14 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС), в тому числі назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими)(абзац 16 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС) та поштову адресу об`єкта споживача»(абзац 17 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС), позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 року № 1540-VIII (далі - Закон № 1540-VIII). Відповідно до частини 1 статті 1 вищевказаного Закону, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Положеннями статті 2 Закону № 1540-VIII визначено, що регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері енергетики: діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу. Згідно частини 2 статті 2 Закону № 1540-VIII, державне регулювання у сферах, визначених у частині першій цієї статті, здійснюється Регулятором відповідно до цього Закону, а також законів України "Про природні монополії", "Про ринок електричної енергії", "Про ринок природного газу", "Про трубопровідний транспорт", "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу", "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", "Про теплопостачання", "Про питну воду та питне водопостачання", інших актів законодавства, що регулюють відносини у відповідних сферах. За приписами ч.ч. 1-2 ст. 3 Закону № 1540-VIII, Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом. У відповідності до ч. 3 ст. 3 Закону № 1540-VIII, основними завданнями Регулятора є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 3) сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав; 4) забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами; 5) сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом. Положеннями частини 1 статті 17 Закону № 1540-VIII передбачено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; порядки контролю за дотриманням вимог законодавства у відповідній сфері регулювання та ліцензійних умов; кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них; порядки (методики) приєднання до електричних, теплових, газових мереж, розрахунку плати за приєднання та фінансування послуг з приєднання; порядок розслідування порушень законодавства щодо функціонування ринків електричної енергії та природного газу; правила користування (постачання) товарами та послугами на роздрібних ринках. Приписами ч. 4 ст. 14 Закону № 1540-VIII закріплено, що Регулятор на своїх засіданнях, зокрема, розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції; розглядає і схвалює в межах своїх повноважень проекти актів законодавства, пропозиції стосовно вдосконалення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг; приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції; В силу вимог частини 5 статті 14 Закону № 1540-VIII, рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Частиною 7 статті 14 Закону № 1540-VIII передбачено, що рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, та рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Регулятора, якщо більш пізній строк набрання чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня оприлюднення рішення. Регулятор оприлюднює свої рішення не пізніше п`яти робочих днів з дня їх прийняття. Інші рішення Регулятора набирають чинності з дня їх прийняття, якщо рішенням не встановлено більш пізній строк набрання чинності, та доводяться до відома осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Регулятором. Статтею 15 Закону № 1540-VIII визначено порядок підготовки рішень Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 15 Закону № 1540-VIII, підготовка проектів рішень Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", здійснюється у порядку, визначеному цим Законом. Кожен проект рішення Регулятора, що має ознаки регуляторного акта, разом з матеріалами, що обґрунтовують необхідність прийняття такого рішення, та аналізом його впливу оприлюднюються на офіційному веб-сайті Регулятора з метою одержання зауважень і пропозицій від інших органів державної влади, фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань та інших заінтересованих осіб. Згідно ч. 4 ст. 14 Закону № 1540-VIII, зауваження і пропозиції до проектів рішень, одержані протягом встановленого строку, оприлюднюються шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Регулятора та підлягають обов`язковому розгляду Регулятором за участі фізичних, юридичних осіб, їх об`єднань, органів місцевого самоврядування та інших заінтересованих осіб, які надали такі зауваження та пропозиції, у порядку, затвердженому Регулятором. Пунктом 5 частини 1 статті 17 Закону № 1540-VIII передбачено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор контролює виконання операторами систем передачі та розподілу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем, іншими суб`єктами ринків електричної енергії і природного газу, а у відповідних випадках - власниками систем їхніх зобов`язань відповідно до закону. Як вбачається з матеріалів справи, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову від 23 вересня 2020 року №1752 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП», відповідно до якої:

1. Затверджено Зміни до Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2493, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1378/27823.

2. Затверджено Зміни до Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2496, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1382/27827.

3. Затверджено Зміни до Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2501, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1387/27832.

4. Оператора газотранспортної системи зобов`язано здійснити необхідні заходи для забезпечення роботи інформаційної платформи з урахуванням змін, затверджених цією постановою, у тому числі погодити із Регулятором форми для надання через інформаційну платформу інформації щодо споживачів, у тому числі зареєстрованих у Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії».

5. Визначено, що постанова набирає чинності з 01 жовтня 2020 року, але не раніше дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, крім пункту 4 цієї постанови, який набирає чинності з дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Вищевказаною Постановою №1752 затверджено зміни до Кодексу газотранспортної системи, Правил постачання природного газу та Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії». Зокрема, Постановою № 1752 внесено зміни до Кодексу газотранспортної системи, а саме, пункт 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС після абзацу шостого доповнено одинадцятьма новими абзацами, зокрема такого змісту: ...Оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити (абзац 14 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС): ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача (абзац 15 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС ); назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими) (абзац 16 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС); поштову адресу об`єкта споживача.» (абзац 17 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС). Звертаючись до суду з позовною заявою, Акціонерне товариство "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ" не погоджується із пунктом 1 Постанови №1752 в частині покладення обов`язку на Операторів газорозподільних систем, операторів газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб надати постачальнику "останньої надії" через інформаційну платформу інформацію щодо назви та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими) (абзац 16 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС) та поштової адреси об`єкта споживача" (абзац 17 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС). На переконання позивача, покладення на Операторів газорозподільних систем, Операторів газотранспортної системи обов`язку надати вищевказану інформацію є протиправним, оскільки, така інформація відноситься до персональних (конфіденційних) даних про особу, так як, дозволяє ідентифікувати конкретного споживача. З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2493 затверджено Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС). Пунктом 4 глави І розділу І Кодексу ГРС визначено, що споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу; побутовий споживач - споживач, що є фізичною особою та придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність. З вищевказаного вбачається, що Кодекс газорозподільних систем поділяє всіх споживачів на побутових (фізичні особи, що здійснюють придбання природного газу з метою використання для власних побутових потреб) та непобутових споживачів. Відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 року № 329-VIII (далі - Закон № 329-VIII), постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу. Частиною 1 статті 12 Закону № 329-VIII визначено, що постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Положеннями статті 15 Закону № 329-VIII передбачено, що у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника "останньої надії", постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника "останньої надії", та на умовах типового договору постачання постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу. Постачальник "останньої надії" визначається Кабінетом Міністрів України строком на три роки за результатами конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постачальник "останньої надії" постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії". Після закінчення цього строку постачальник "останньої надії" зобов`язаний припинити постачання природного газу споживачу. Постачальник "останньої надії" має право припинити постачання природного газу споживачу до закінчення вищезазначеного строку у разі невиконання цим споживачем обов`язку щодо повної та своєчасної оплати вартості природного газу, який постачається постачальником "останньої надії", відповідно до типового договору постачання постачальником "останньої надії". У позовній заяві АТ "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ" посилалося на те, що оскаржувана постанова фактично поклала на позивача неправомірний обов`язок по збору, обробці та передачі персональних даних споживачів третій особі, яка не є органом державної влади, без отримання від споживачів такої згоди, що є порушенням передбачених ч. 2 ст. 32 Конституції України основоположних прав та свобод людини та громадянина. Колегія суддів не погоджується з вищевказаним твердженням позивача, з огляду на наступне. Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 року № 2657-XII. Відповідно до положень статті 20 вищевказаного Закону, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Частинами 1-2 статті 11 Закону України «Про інформацію» закріплено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Статтею 21 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року № 2297-VI регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Статтею 2 вищевказаного Закону визначено, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Колегія суддів звертає увагу на те, що, відповідно до вищевказаних положень Закону України «Про захист персональних даних», до персональних даних відносяться відомості виключно про фізичну особу. У відповідності до статті 8 Закону України «Про захист персональних даних», особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними. Суб`єкт персональних даних має право: 1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом; 2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані; 3) на доступ до своїх персональних даних; 4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних; 5) пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; 6) пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; 7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; 8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду; 9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних; 10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди; 11) відкликати згоду на обробку персональних даних; 12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних; 13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки. Частиною 1 статті 24 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов`язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних. Матеріали справи свідчать, що пунктом 1 оскаржуваної Постанови № 1752 внесено зміни до Кодексу газотранспортної системи, якими покладено на операторів газорозподільних систем та операторів газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) обов`язок протягом трьох діб надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором інформацію щодо: - ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача (абзац 15 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС ); - назви та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими) (абзац 16 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС); - поштову адресу об`єкта споживача (абзац 17 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС). Пунктом 5 глави І розділу І Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановкою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2493 (далі - Кодекс ГТС), визначено, що інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу. Реєстр споживачів постачальника - перелік споживачів, які в інформаційній платформі закріплені за певним постачальником у розрахунковому період. Згідно п. 2 розділу 3 глави IV Кодексу ГТС, інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Інформаційна платформа має бути доступною для інших користувачів виключно для перегляду публічної інформації без права вчинення інших дій. Користувачам, які мають повноваження на вчинення певних дій, передбачених цим Кодексом, право доступу надається після реєстрації оператором газотранспортної системи заяви про набуття статусу користувача системи за процедурою, визначеною оператором газотранспортної системи на власному веб-сайті, та електронної реєстрації уповноважених осіб користувача платформи за поданням оператору газотранспортної системи повідомлення на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за формою, наведеною у додатку 1 до цього Кодексу, до якого мають бути додані у письмовій формі довіреності користувача платформи на кожну уповноважену особу. Пункт 3 розділу 3 глави IV Кодексу ГТС встановлює, що обмін даними між уповноваженими особами користувачів інформаційної платформи та інформаційною платформою (оператором газотранспортної системи) відбувається через електронну пошту та інтерфейс користувача інформаційної платформи веб-додатка. У разі якщо електронна пошта недоступна, уповноважена особа користувача платформи повинна повідомити про це оператора газотранспортної системи. З метою контролю цілісності і достовірності інформації, яка передається в електронному вигляді, а також підтвердження її авторства під час обміну інформацією оператор газотранспортної системи забезпечує використання електронного цифрового підпису. Разом з тим, пункт 4 розділу 3 глави IV Кодексу ГТС встановлює, що кожний користувач інформаційної платформи зобов`язується дотримуватися правил конфіденційності щодо доступу до платформи та інтерфейсу користувача. Таким чином, інформація, яка міститься на інформаційній платформі, а також, її передача в межах інформаційної платформи жодним чином не порушує положень Конституції України та Законів України «Про інформацію», «Про захист персональних даних». Щодо обов`язку надати інформацію щодо назви та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими), слід зазначити наступне. Згідно з положеннями частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 року № 755-IV (далі - Закон № 755-IV), державна реєстрація базується на таких основних принципах, зокрема, відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру. Частиною 2 статті 9 вищевказаного Закону передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (далі - ідентифікаційний код); місцезнаходження юридичної особи. Також, відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 755-IV, в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу - підприємця: прізвище, ім`я, по батькові; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта); місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем). При цьому, варто наголосити на тому, що в силу вимог частини 1 статті 11 Закону № 755-IV, відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта - Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг про те, що дані споживача, що не є побутовим, зокрема, щодо його назви, адреси та ЄДРІІОУ не є конфіденційними, а є відкритими і загальнодоступними. З приводу обов`язку надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо поштової адреси об`єкта споживача, слід вказати наступне. Як було вищезазначено, згідно вимог статті 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Отже, з даної норми вбачається, що не будь-яка інформація про фізичну особу відноситься до персональних даних, а лише та, на підставі якої фізичну особу може бути ідентифіковано. На переконання колегії суддів, за допомогою поштової адреси об`єкта споживача, жодним чином неможливо ідентифікувати фізичну особу. При цьому, пункт 2 глави IV Кодексу ГТС (із змінами внесеними Постановою № 1752) не містить положень щодо обов`язку Операторів ГРМ надавати постачальнику «останньої надії» дані щодо прізвища, ім`я та по батькові споживача, серії та номеру паспорта, чи будь-яких інших даних, за допомогою яких можна ідентифікувати фізичну особу. Колегія суддів, також, враховує доводи апелянта - НКРЕКП про те, що положення пункту 2 глави IV Кодексу ГТС (із змінами внесеними Постановою №1752) щодо обов`язку операторів газорозподільних систем та оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) надавати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» (ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача) направлені виключно на забезпечення постачальника «останньої надії» інформацією, що є необхідною для виставлення рахунків споживачам за надану послугу постачання природного газу. При цьому, пунктом 6 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2496, передбачено, що постачальник «останньої надії» має повідомити споживача про обмежений строк постачання природного газу, ціну природного газу для споживача та поінформувати споживача про його право та необхідність вибору іншого постачальника шляхом розміщення відповідної інформації на сайті постачальника «останньої надії». Для побутових споживачів така інформація додатково розміщується у платіжних документах за спожитий природний газ. Щодо обов`язку операторів ГРМ надати постачальнику «останньої надії» надати інформацію про ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача, колегія суддів зазначає наступне. Згідно положень глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, EIC-код - код енергетичної ідентифікації суб`єкта ринку природного газу та/або точки комерційного обліку, визначений за правилами Європейської мережі операторів газотранспортних систем (ENTSOG), з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, у тому числі для участі у регіональних (міжнародних) газових ринках, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газ. ЕІС-код являє собою фіксовану за довжиною послідовність алфавітно-цифрових символів (16 позицій). Пунктом 4 глави І розділу І Кодексу ГРС визначено, що ЕІС-код (Energy Identification Code) - персональний код ідентифікації споживача як суб`єкта ринку природного газу або його точки комерційного обліку (за необхідності), присвоєний Оператором газорозподільної системи в установленому цим Кодексом порядку. Відповідно до положень глави 3 розділу І Кодексу ГРМ, взаємовідносини, пов`язані з розподілом природного газу споживачам, у тому числі побутовим споживачам, підключеним до/через ГРМ, включаючи забезпечення Оператором ГРМ цілодобового їх доступу до ГРМ для споживання (розподілу) належного їм (їх постачальникам) природного газу, регулюються договором розподілу природного газу, укладеним між Оператором ГРМ та споживачем відповідно до вимог глави 3 розділу VІ цього Кодексу. На підставі укладеного договору розподілу природного газу Оператор ГРМ, зокрема, присвоює споживачу (точці комерційного обліку), у тому числі побутовому споживачу, персональний EIC-код суб`єкта ринку природного газу та передає його Оператору ГТС для ідентифікації споживача в інформаційній платформі Оператора ГТС, у тому числі для цілей закріплення споживача в Реєстрі споживачів відповідного постачальника та здійснення оперативних заходів при запровадженні процедури зміни його постачальника Таким чином, лише Оператор ГРМ під час укладення договору розподілу природного газу та присвоєння ЕІС-коду споживачу отримує доступ до його персональних даних. Так, апелянт - Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг наголошує на тому, що присвоєний Оператором ГРМ споживачу ЕІС-код не містить жодних персональних даних такого споживача, а являє собою виключно 16 алфавітно-цифрових символів, які є необхідними для ідентифікації споживача в інформаційній платформі Оператора ГТС, у тому числі, для цілей закріплення споживача в Реєстрі споживачів відповідного постачальника та здійснення оперативних заходів при запровадженні процедури зміни його постачальника З огляду на зазначене, при передачі Оператором ГРМ постачальнику «останньої надії» ЕІС-кодів споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», постачальник «останньої надії» не отримає будь-яких відомостей про фізичних осіб, які ідентифіковані або можуть бути конкретно ідентифікованими. Отже, оскільки, на підставі ЕІС-коду та поштової адреси об`єкта споживача неможливо ідентифікувати фізичну особу, то такі дані, у розумінні Закону України «Про захист персональних даних», не є персональними даними. Щодо доводів АТ "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ" про те, що Постановою №1752 порушуються права «вільного вибору» споживачами, а також, економічні та конкурентні права Операторів ГРМ на ринку природного газу, слід зазначити наступне. Згідно пункту 3 розділу І Правил постачання природного газу, постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі договору, який має відповідати типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором. Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Пунктом 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник «останньої надії» зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Згідно пункту 2 розділу VI Правил постачання природного газу, за договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником «останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником «останньої надії». Положеннями пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу закріплено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачу за умови відсутності відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об`єкта, зокрема, в таких випадках: - банкрутство, ліквідація попереднього постачальника природного газу; - зупинення або анулювання ліцензії на постачання природного газу попереднього постачальника; - відсутність підтвердженої номінації та реномінації для газової доби D до 02:00 UTC (04:00 за київським часом) години для зимового періоду в газову добу (D-1) та 01:00 UTC (04:00 за київським часом) години для літнього періоду в газову добу (D-1) у діючого постачальника на точку виходу до газорозподільної системи, до якої підключений побутовий споживач або споживач, що здійснює виробництво теплової енергії, крім випадків ініціювання постачальником «останньої надії» відключення по об`єкту такого споживача (положення цього абзацу застосовується при постачанні природного газу побутовому споживачу та споживачу, що здійснює виробництво теплової енергії); - відсутність побутового споживача або споживача, що здійснює виробництво теплової енергії (точки комерційного обліку споживача) в Реєстрі споживачів будь-якого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС (положення цього абзацу застосовується при постачанні природного газу побутовому споживачу та споживачу, що здійснює виробництво теплової енергії). Таким чином, положення Постанови № 1752 щодо автоматичної реєстрації споживачів в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» направлені на забезпечення безперебійного постачання природного газу споживачам, які з незалежних від них підстав залитися без постачальника природного газу та відповідно без обсягу природного газу, необхідного для забезпечення їх потреб. Як зазначає апелянт - НКРЕКП, завдяки автоматичній реєстрації споживачів в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» послуга постачання природного газу споживачам України надається на безперервній основі, а споживачі, які в силу об`єктивних обставин залишились без постачальника, мають достатню кількість часу для пошуку нового постачальника та здійснення процедури зміни постачальника. З огляду на зазначене, твердження позивача щодо порушення Регулятором прав споживачів на вільний вибір постачальника є помилковими. Крім того, варто зазначити, що положеннями частини 1 статті 5 КАС України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес. Заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому, для надання особі судового захисту, про який вона просить, недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу. У розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди передбачає наявність встановленого судом факту їхнього порушення. Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд установлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-владних правовідносинах, що виникли між ним і позивачем. З наведеного випливають такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу: а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом/діями та стверджуваним порушенням. З огляду на зазначене, посилаючись на порушення оскаржуваною Постановою №1752 права «вільного вибору» споживачами, а також, економічні та конкурентні права Операторів ГРМ на ринку природного газу, АТ "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ" не стверджує про порушення його прав, як позивача. Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому, судом першої інстанції помилково задоволено позовні вимоги. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково частково задовольнив позовні вимоги Акціонерного товариства «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ», а тому, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову. Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи викладені в апеляційних скаргах знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 1 статті 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За приписами ч. 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Положеннями ч. 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При зверненні до суду з апеляційною скаргою апелянтом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» був сплачений судовий збір в сумі 6 810,00 грн. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Акціонерного товариства «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 6 810,00 грн. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг та Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року скасувати та прийняти нове рішення. У задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ» відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Акціонерного товариства «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ» (29017, м. Хмельницький, просп. Миру, 41, код ЄДРПОУ 05395598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд 1, код ЄДРПОУ 40121452) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Сорочко Є.О. Чаку Є.В. Повний текст постанови виготовлено 20.09.2021 р.