Постанова 4802 № 161/11270/23

Справа № 161/11270/23 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В. Провадження № 22-ц/802/168/24 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 січня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільчої системи «Волиньгаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги розподілу природного газу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільчої системи «Волиньгаз» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2023 року,- В С Т А Н О В И В : В липні 2023 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» (надалі - АТ «ОГС «Волиньгаз») звернулося до суду з позовом посилаючись на такі обставини. ОСОБА_1 є споживачем послуг з розподілу природного газу, які надаються товариством за особовим рахунком № НОМЕР_1 . Договір на постачання природного газу з ОСОБА_1 є укладеним в силу положень розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 30 вересня 2015 року № 2498, зареєстрованих в міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1382/27827. За змістом цих положень договір між споживачем та постачальником природного газу укладається на умовах типового договору шляхом заявочного приєднання до умов договору, що розміщений на офіційному веб-сайті НКРЕКП та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору. Фактом згоди споживача про приєднання до умов договору є підписання заяви-приєднання та повернення її примірника постачальнику або сплачений рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов`язками - і обставина фактичного споживання газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог цих Правил, що має підтверджуватися документально, за умови, що у споживача відсутній інший постачальник. Позивач вказував, що взятий на себе обов`язок з розподілу природного газу виконує належним чином та відповідно до тарифів на розподіл (доставку) природного газу надає споживачу вказані послуги, в той же час відповідач ОСОБА_1 , як споживач таких послуг, своїх зобов`язань не виконує, у зв`язку із чим станом на 30.09.2023 в останнього утворилась заборгованість за надані послуги розподілу природного газу в розмірі 10371,58 грн. На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за послуги розподілу (доставки) природного газу в сумі 10371,58 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2684 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись із рішенням суду позивач АТ «ОГС «Волиньгаз» подало апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неправильно витлумачено і застосовано правові норми щодо порядку укладення, форми, змісту Договору розподілу природного газу, який є типовим, публічним та договором-приєднання (ст.ст.633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України). Судом зроблено неправильний та необгрунтований висновок про те, що для дійсності такого договору потрібно підпис споживача на самому договорі, фактично не взято до уваги підписану ОСОБА_1 заяву-приєднання від 19.11.2019, яка містить інформацію про сторін договору, інші персоніфіковані дані щодо стосуються умов розподілу природного газу, об`єкту, до котрого надається така послуга, а також факт ознайомлення Відповідача із умовами (предметом) Типового договору розподілу природного газу. Всупереч ст.ст.76, 95 ЦПК України судом не надано правильної правової оцінки довідці AT «Волиньгаз» від 10.11.2023 №430-Д-6781-1123, в якій зазначено, що «відповідно до договору №31/22 про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва від 29.11.2012 року» та іншим письмовим доказам, які засвідчують, що AT «Волиньгаз» правомірно (на відповідній правовій підставі) користується газорозподільними мережами в с.Лище Луцького району Волинської області. Крім того, у відповідача до 01.01.2022 була відсутня заборгованість за послугу з розподілу природного газу перед AT «Волиньгаз». ОСОБА_1 не представила жодних доказів, які б спростовували факт правомірного надання їй послуги з розподілу природного газу Позивачем, як і того, що таку послугу вона отримувала від іншого правомочного суб`єкта господарювання. Відповідач із 19.11.2019 не заявила про розірвання договору розподілу із підстав, що Позивач не має права надавати відповідні послуги, із заявою про повернення раніше, до 01.01.2022 сплачених грошових коштів на користь Товариства не зверталась. Зазаначає, що суд дійшов неправильного висновку, що норма ч.6 ст.14 Закону про НКРЕКП суперечить ст.117 Конституції України. Таке спростовується тим, що зазначена норма Закону прийнята ще у 2016 році і на даний час неконституційною не визнана. Крім того, судом не враховано того, що рішення Регулятора про встановлення тарифу відповідно до постанов №2766 від 30.12.2020 та №2742 від 22.12.2021 є регуляторними актами та стосуються лише конкретного кола осіб (споживачів на території Волинської області), а сама НКРЕКП є незалежним, колегіальним органом зі спеціальним статусом. Норма ст.117 Конституції України не визначає, що такі рішення Регулятора мають реєструватись, не вказує хто має проводити таку реєстрацію, а також не ставить в залежність від реєстрації чинність таких постанов. Також суд не врахував, що зазначені рішення Регулятора є обов`язкові для виконання позивача, права відповідача при цьому не порушені, адже прийняттю таких рішень передувала тривала процедура відкритих обговорень та погоджень проектів рішень з участю фізичних осіб (громадськості). Постанови НКРЕКП оприлюднені на сайті останнього, а також на офіційному сайті ВРУ і ОСОБА_1 мала повне право не погодитись з їх змістом (розміром тарифу), заявивши про розірвання договору розподілу природного газу, проте таким правом не скористалась. Вважають необгрунтовано не взятим до уваги як належні допустимі та достовірні докази виписку з фінансового стану по особовому рахунку № НОМЕР_1 - «Фінансовий стан» та довідку про фактичні обсяги споживання - «Довідка по особовому рахунку № НОМЕР_1 , побут. Споживач ОСОБА_1 », які підписані особою, яка її сформувала та з печаткою AT «Волиньгаз», так як жоден закон не містить особливостей щодо доказування наявності та розміру заборгованості споживача за послуги з розподілу природного газу. Зміст зазначених письмових документів чітко визначає реальні фактичні обсяги спожитого природного газу Відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 , відображає розрахунок вартості послуги з розподілу природного газу, саму щомісячну вартість, починаючи з 01.01.2022 по 30.06.2023 та іншу інформацію, що стосується предмета позову. Судом першої інстанції не було спростовано такі документи в розумінні ст.ст. 76, 95 ЦПК України як докази. Відповідачем також не було надано жодних заперечень з приводу інформації, яка наявна у зазначених документах. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи, вкладені в ній та просить рішення суду залишити без змін. Зазначає про недоведеність позивачем того, що він є стороною договору про розподіл природного газу, відсутність доказів того, що позивачу видана ліцензія на здійснення діяльності щодо розподілу природного газу, газові мережі позивачу не належать, а тому він не має права надавати послугу з розподілу газу , про неконституційнійсть нормативно-правових актів, прийнятих НКРЕКП. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 12.01.2024 закінчено підготовчі дії у справі, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику сторін. 23.01.2023 року відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 подали клопотання про розгляд справи з повідомленням та участю сторін. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25.01.2024 року, яка міститься в матеріалах справи, у задоволенні клопотання відмовлено. 26.01.2024 відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 повторно подали клопотання про розгляд справи з повідомленням та участю сторін. Крім мотивів, наведених в клопотанні від 23.01.2023 року, зазначають, що з відомого Інтернет видання ГазПравда стало відомо, що справою цікавиться значна кількість громадян, тому редакція видання обіцяє про присутність у судовому засіданні журналістів. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та зміст клопотання дійшла висновку про відмову у його задоволенні з таких підстав. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до приписів частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з приписами частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Повідомивши учасників справи про відкриття апеляційного провадження, апеляційним судом було забезпечено учасникам справи реалізувати право надавати письмові відзиви, заперечення та пояснення суду. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18 травня 2018 року). Щодо посилань заявника на рішення Конституційного Суду від 22 листопада 2023 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, то Конституційний Суд у своєму рішенні зазанчив, що пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, визнані неконституційними, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Поняттю "значний публічний інтересс" надано тлумачення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №420/8512/20 та наголошено, що «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, котра має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані зі збереженням, примноженням, захистом чинних цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Оскільки рішення у даній справі стосується виключно прав та інтересів відповідача ОСОБА_1 , відсутні підстави для висновку, що ця справа має значний суспільний інтерес, тому у задоволенні клопотання про розгляд справи з повідомленням учасників справи належить відмовити. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 29.01.2024, тобто, дата складення повного судового рішення. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Статтею 633 ЦК України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. З матеріалів справи вбачається, що 19.11.2019 ОСОБА_1 підписала заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу, за адресою: АДРЕСА_1 . Із змісту заяви-приєднання від 19.11.2019 вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , як споживач, погодила зазначені в заяві-приєднання наступні персоніфіковані дані за договором: щодо адреси об`єкта, параметрів лічильника, групи споживання, переліку газових приладів, опалювальної площі та кількості проживаючих осіб. Зокрема, у заяві-приєднання, підписаній споживачем ОСОБА_1 зазначено, що споживач відноситься до групи споживання «16. Абоненти, що використовують газ для комплексного споживання (індивідуальне опалення та приготування їжі та/або підігрів води) з опалювальною площею до 50 м кв. включно», у графі перелік газових приладів указано про наявність котла - 1 шт., плити газової 1 шт., опалювальна площа - 120,6 кв м, кількість зареєстрованих осіб -

5. З наданої позивачем інформації у вигляді письмових довідок вбачається, що у період з 01 жовтня 2020 по 30 вересня 2021 відповідачу розподілено 3683,09 м куб. газу, з 01 жовтня 2021 по 30 вересня 2022 року - 3643,98 м. куб газу. АТ «ОГС «Волиньгаз» є оператором газорозподільної системи, який здійснює розподіл природного газу. Взаємовідносини між газопостачальником, газорозподільним підприємством, газотранспортним підприємством та споживачами природного газу регулюються Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем, Типовим договором розподілу природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498 (далі типовий договір № 2498), Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року за № 2496 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1382/27827 ( надалі Правила) та іншими нормативно-правовими актами України. За змістом статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», суб`єктами ринку природного газу є: оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач. Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРМ) договір розподілу природного газу - це правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі, побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу; доступ до газорозподільної системи - право користування потужністю складової (об`єкта) газорозподільної системи в обсязі та на умовах, встановлених у договорі (технічній угоді) про надання відповідних послуг з оператором газорозподільної системи; оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління; споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема, в якості сировини, а не для перепродажу. Взаємовідносини, пов`язані з розподілом природного газу споживачам, у тому числі, побутовим споживачам, підключеним до/через ГРМ, включаючи забезпечення Оператором ГРМ цілодобового їх доступу до ГРМ для споживання (розподілу) належного їм (їх постачальникам) природного газу, регулюються договором розподілу природного газу, укладеним між Оператором ГРМ та споживачем відповідно до вимог глави3розділу VI цього Кодексу (пункт 5 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ). Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ суб`єкти ринку природного газу (у тому числі, споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу. Доступ споживачів, у тому числі, побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2498 (далі - типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом. Пунктом 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ передбачено, що договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі, побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ. Споживачі, у тому числі, побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт. Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається. За змістом пунктів 3,4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу. Оператор ГРМ зобов`язаний на головній сторінці свого веб-сайту, а також в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, та власних центрах обслуговування споживачів розмістити редакцію договору розподілу природного газу та роз`яснення щодо укладення та приєднання споживача до договору розподілу природного газу. Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору. Нормами статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуги з постачання та розподілу природного газу віднесено до комунальних, а пунктом 5 частини 2 статті 7 цього ж ЗаконуЗакону України «Про житлово-комунальні послуги» - індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до статті 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому Кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу Оператор ГРМ зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити Оператору ГРМ вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Договір розподілу природного газу є публічним. Типовий договір розподілу газу, що затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498 є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу як товарної продукції постачальником. Відповідно до пункту 1.3. Типового договору розподілу природного газу фактом приєднання споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Розглядаючи справу, суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що АТ «ОГС «Волиньгаз» надає послуги з розподілу природного газу, ОСОБА_1 підписала заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) до об`єкта - будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , якому присвоєно номер особового рахунку НОМЕР_1 , використовує для побутових потреб природний газ, та не надав належної правової оцінки правовідносинам, які склалися між сторонами, вдавшись до аналізу нормативно-правових актів без врахування обставин даної справи. Водночас, з наведених вище доказів вбачається, що між ОСОБА_1 та АТ «ОГС «Волиньгаз» склалися договірні правовідносини. Акцептування відповідачем Типового договору, а отже, і факт приєднання побутового споживача до умов зазначеного договору відбулося шляхом надання ОСОБА_1 підписаної заяви-приєднання. Положеннями ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач ОСОБА_1 не повідомляла суд та не подавала доказів про те, що вона розірвала договір та не є споживачем природного газу, що у спірний період природний газ не постачався до її будинку або постачався іншим постачальником, з яким відповідач уклала відповідний договір і послуги якого сплачувала, відсутні відомості про звернення відповідача до позивача із заявами про відключення від споживання природного газу, тому відповідач зобов`язаний оплатити надані послуги. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Згідно з положеннями пунктів 6.1, 6.2 розділу VI Договору розподілу природного газу, оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення. Оплата вартості послуги з розподілу природного газу здійснюється споживачем, що є побутовим до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка Оператора ГРМ. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок Оператора ГРМ (абз. 2 та 3 п. 6.6. розділу VI Договору). Згідно з вимогами п. 1 глави 6 розділу VI Кодексу розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Пунктом 6.3 розділу VI Договору встановлено, що величина річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (абз. 2 п. 1 глави 6 розділу VI Кодексу). Відповідно до п. 2 глави 6 розділу VI Кодексу річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу. З матеріалів справи вбачається, що за газовий рік з 01.10.2020 по 30.09.2021 споживачем було спожито 3 683,09 м.куб. природного газу, а за газовий рік з 01.10.2021 по 30.09.2022 -3 643,98 м.куб., що підтверджується довідкою по особовому рахунку № НОМЕР_1 , побутовий споживач ОСОБА_1 . При цьому місячна вартість у 2022 та 2023 роках була розрахована як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (абз. 2 п. 1 глави 6 розділу VI Кодексу). Постановою НКРЕКП № 2766 від 30.12.2020 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Волиньгаз»» Товариству було установлено тариф на послуги з розподілу природного газу з 01.01.2021 в розмірі 1,57 грн. за 1 м.куб. на місяць (без урахування ПДВ). З врахуванням ПДВ (20 %) вартість послуг з розподілу природного газу складає 1,884 грн. за 1 м.куб. Таким чином, з урахуванням вимог глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ та п. п. 6.1 та 6.2 Типового договору розподілу для Відповідача була розрахована щомісячна плата за розподіл газу по періодам: з січня 2022 року по грудень 2022 року у розмірі: 3683,09 м.куб./ 12 міс. = 306,92 м.куб. х 1,884 грн. за 1 м.куб. = 578,25 грн. в місяць; з січня 2023 року по червень 2023 року у розмірі: 3643,98 м.куб. / 12 міс. = 303,66 м.куб. х 1,884 грн. за 1 м.куб. = 572,10 грн. в місяць. За період з січня 2022 року по червень 2023 року споживачу ОСОБА_1 було нараховано заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу в розмірі 10371,58 грн. Відповідно до приписів статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з нормами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом. За таких обставин, оцінивши всі обставини справи в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги АТ «ОГС «Волиньгаз» є обґрунтованими, оскільки відповідачем не було виконано належним чином зобов`язання перед позивачем по сплаті послуг за розподіл природного газу, чим порушено умови договору та норми чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Розрахунок вартості розподілу природного газу за адресою споживача по особовому рахунку № НОМЕР_1 проведений позивачем у відповідності до положень діючого законодавства та відповідачем ОСОБА_1 не спростований. Положеннями статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи це суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників). За приписами ч.2 ст.37 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газорозподільної системи провадить діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії, що видається Регулятором. Відповідно до Закону України «Про національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг» - НКРЕКП є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Відповідно до п.3 ч.1 ст.17 Закону України «Про НКРЕКП», для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти та ініціює внесення змін до нього. Регулятор здійснює державне регулювання, у тому числі, шляхом нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом (п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»). Рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями (ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»). У силу ч. 7 ст. 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, та рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Регулятора, якщо більш пізній строк набрання чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня оприлюднення рішення. Регулятор оприлюднює свої рішення не пізніше п`яти робочих днів з дня їх прийняття. Інші рішення Регулятора набирають чинності з дня їх прийняття, якщо рішенням не встановлено більш пізній строк набрання чинності, та доводяться до відома осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Регулятором. Порядок підготовки рішень Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів визначено положеннями ст. 15 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», якими визначено, що підготовка проектів рішень Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», здійснюється у порядку, визначеному цим Законом. Кожен проект рішення Регулятора, що має ознаки регуляторного акта, разом з матеріалами, що обґрунтовують необхідність прийняття такого рішення, та аналізом його впливу оприлюднюються на офіційному веб-сайті Регулятора з метою одержання зауважень і пропозицій від інших органів державної влади, фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань та інших заінтересованих осіб. Зауваження і пропозиції до проектів рішень, одержані протягом встановленого строку, оприлюднюються шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Регулятора та підлягають обов`язковому розгляду Регулятором за участі фізичних, юридичних осіб, їх об`єднань, органів місцевого самоврядування та інших заінтересованих осіб, які надали такі зауваження та пропозиції, у порядку, затвердженому Регулятором. У разі внесення до проекту рішення суттєвих змін Регулятор може повторно провести процедуру оприлюднення проекту рішення, збору і розгляду зауважень та пропозицій до нього. Зауваження і пропозиції до проектів рішень Регулятора та інформація про результати їх розгляду Регулятором з обґрунтуванням прийняття або відхилення оприлюднюються на офіційному веб-сайті Регулятора не пізніш як за три робочих дні до прийняття Регулятором рішення. Зазначені матеріали повинні залишатися у публічному доступі протягом одного року з дня прийняття відповідного рішення Регулятора. Так, частиною шостою статті 14 Закону про НКРЕКП передбачено, що рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відсутність державної реєстрації рішень Регулятора не є підставою для відмови суду у прийнятті заяви про їх оскарження. Тобто, законодавцем прямо передбачено відсутність необхідності державної реєстрації Міністерством юстиції України рішень НКРЕКП, що указує на помилковість посилання суду першої інстанції не те, що постанови НКРЕКП № 2766 від 30.12.2020 та № 2742 від 22.12.2021 не набрали чинності. Відповідно до п.4 ч.2 ст. 3 Закону України «Про НКРЕКП», НКРЕКП здійснює виконання покладених на неї функцій, зокрема, шляхом здійснення державного контролю та застосування заходів впливу. Згідно з п.5 ч.1 ст. 17 Закону України «Про НКРЕКП», контролює виконання операторами систем передачі та розподілу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем, іншими суб`єктами ринків електричної енергії і природного газу, а у відповідних випадках - власниками систем їхніх зобов`язань відповідно до закону. При цьому, у відповідності до ч.9 ст. 14 З Закону України «Про НКРЕКП», рішення Регулятора є обов`язковими до виконання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг. AT «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз», здійснює діяльність з розподілу природного газу відповідно до ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, виданої згідно з Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 19.06.2017 №813 зі змінами внесеними Постановою НКРЕКП від 31.05.2019 № 914, в межах території Волинської області, де знаходиться газорозподільна система. Наведеним спростовуються викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи про неконституційність прийнятих НКРЕКП нормативно-правових актів, відсутність в позивача ліцензії на здійснення діяльності по наданню послуг з розподілу природного газу. Висновки суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження законності перебування газорозподільної системи в межах с. Лище Луцького району Волинської області є помилковими та спростовуються рішенням НКРЕКП Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 19.06.2017 №813 зі змінами внесеними Постановою НКРЕКП від 31.05.2019 № 914 про видачу ліцензії на розподіл природного газу позивачу. Видача ліцензії, уповноваженим на це державним органом підтверджує законність перебування газорозподільної системи у віданні позивача. Відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативноправовий акт, що містить відповідну норму права. Справи за позовами операторів газорозподільної системи про стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу, у яких надавалась правова оцінка поняттям надання послуг з постачання природного газу, приєднання до договору про надання послуг, застосування норм Кодексу ГРМ , неодноразово були предметом розгляду Верховним Судом, тому при розгляді цієї справи апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду в постановах від 14.09.2022 № 717/341/21, від 18.02.2021 року № 922/1703/20, від 10.110.2023 № 339/221/20. Аналізуючи зібрані у справі докази апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню, з постановленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог, стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ "Оператор газорозподальної системи "Волиньгаз" заборгованості за надані послуги з розподілу газу у розмірі 10371,58 грн. Викладені у відзиві на апеляційну скаргу аргументи про недоведеність позивачем тієї обставини, що він є стороною договору розподілу природного газу спростовується змістом Статуту, згідно з п.1.1.1. якого Акціонерне товариство "Оператор газорозподільчої системи "Волиньгаз" є новим найменуванням Публічного Акціонерного Товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз", якому і була адресована заява-приєднання. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним із видів економічної діяльності АТ "Оператор газорозподільчої системи "Волиньгаз" є розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи (основний). Інші доводи позивача, викладені у відзиві, зводяться до суб"єктивного тлумачення нормативно-правових актів, особистої оцінки повноважень позивача на здійснення діяльності з розподілу природного газу , на підставі якої побудовані заперечення відповідача на вимоги позовної заяви, яка є обгрунтованою та містить посилання як на докази, так і на норми матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи, а саме 2 684 грн сплаченого судового збору за пред`явлення позову та 4026 грн. - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 6710 грн. судових витрат. Керуючись статтями 268, 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, суд ухвалив: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільчої системи «Волиньгаз» задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2023 року в даній справі скасувати та постановити нове судове рішення. Позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільчої системи «Волиньгаз» заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу в розмірі 10371 (десять тисяч триста сімдесят одна) гривня 58 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільчої системи «Волиньгаз» витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору в сумі 6710 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді: