Постанова 4873 № 910/772/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" серпня 2021 р. Справа№ 910/772/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мартюк А.І. суддів: Зубець Л.П. Алданової С.О. при секретарі Гуцал О.В. за участю представників зазначених в протоколі від 18.08.2021р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 р. у справі № 910/772/21 (суддя Сівакова В.В.) за позовом Державного підприємства "Гарантований покупець" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу електричної енергії ВСТАНОВИВ: Державне підприємство "Гарантований покупець" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про 1) визнання недійсними умови п. 6.4 абз. 2 п. 6.6 договору купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019; 2) визнання недійсними умови п. 6.4 абз. 2 п. 6.6 договору купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00068/320/01/20 від 27.02.2020; 3) визнання недійсними умови п. 6.4 абз. 2 п. 6.6 договору купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-20-00138/1452/01/20 від 25.05.2020; на підставі ст. 233 Цивільного кодексу України, як такі що укладені на оспорюваних умовах проти своєї волі, під тиском тяжких обставин на вкрай невигідних умовах стосовно відповідальності, що визначені відповідачем одноособово. В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на норми ст. 233 Цивільного кодексу України та стверджуючи, що зазначені Договори укладено позивачем під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах, що визначені відповідачем в одноособовому порядку. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 року справі №910/772/21 в позові відмовлено повністю. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності тих обставин, що умови п. 6.4, абз. 2 п. 6.6 договорів купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019, № 65-150-SD-19-00068/320/01/20 від 27.02.2020 та № 65-150-SD-20-00138/1452/01/20 від 25.05.2020 суперечать нормам чинного законодавства та нормативно-правовим актам Також, позивачем не доведено належними засобами доказування факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення спірних правоченів; не доведено, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Гарантований покупець" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського міста Києва від 20.05.2021 у справі №910/772/21 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства "Гарантований покупець" задовольнити у повному обсязі. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2021 року, апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Гарантований покупець" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. - головуюча суддя; судді - Алданова С.О., Зубець Л.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського міста Києва від 20.05.2021 у справі №910/772/21 та призначено справу до розгляду на 18.08.2021 р. 16.07.2021 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського міста Києва від 20.05.2021 у справі №910/772/21без змін. Заперечуючи проти доводів апелянта, відповідач вважає, що викладені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріально і процесуального права, а тому підлягають відхиленню судом. Так, відповідач зазначає, що договори укладено на електронних аукціонах; якби позивач був не згодний із умовами договорів, він би не здійснив акцепт аукціонної пропозиції та не уклав би договори на відповідних умовах; дії позивача свідчать про вільне волевиявлення позивача на укладення договорів та прийняття їх умов у повному обсязі; договори укладено на основі примірної форми договору, затвердженої протоколом № 1 від 25.06.2019; позивач не звертався з пропозиціями щодо зміни умов договорів; позивач створений для отримання прибутку від провадження господарської діяльності; питання своєчасного виконання господарських зобов`язань залежить виключно від якісного та ефективного ведення ним своєї діяльності; при належному виконанні позивачем умов договору у нього не виникло б зобов`язань по сплаті штрафних санкцій; доводи позивача, що договори укладено позивачем проти його волі, під випливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах не відповідають дійсності. Відповідач вважає, що позивачем не доведено обставин передбачених ст. 233 Цивільного кодексу України. Представник позивача у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 у справі №910/772/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Представник відповідача у поясненнях, наданих у судовому засіданні, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як таке, що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії. Для забезпечення загальносуспільних інтересів відповідно до частини третьої цієї статті Кабінет Міністрів України може покладати на учасників ринку інші спеціальні обов`язки з дотриманням норм цієї статті. Постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 05.06.2019 затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі - Положення № 483), яке визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків учасниками ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі - спеціальні обов`язки), що передбачають, зокрема, надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів з метою забезпечення стабільності, належної якості та доступності електричної енергії, підтримання належного рівня безпеки її постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку електричної енергії, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів прозорості та недискримінації. Відповідно до п. 4 Положення № 483 спеціальні обов`язки покладаються на таких учасників ринку електричної енергії: гарантованого покупця електричної енергії (далі - гарантований покупець); виробників електричної енергії; постачальників універсальних послуг; операторів систем розподілу електричної енергії; оператора системи передачі електричної енергії. Згідно з п. 5 Положення № 483 до спеціальних обов`язків належить: продаж електричної енергії виробниками електричної енергії, перелік яких наведено в додатку 1 (далі - виробники електричної енергії), за двосторонніми договорами на електронних аукціонах гарантованому покупцю за граничними цінами на електричну енергію (далі - граничні ціни); продаж гарантованим покупцем електричної енергії за ціною, встановленою пунктом 7 цього Положення, постачальникам універсальних послуг за двосторонніми договорами в обсягах, необхідних для задоволення потреб побутових споживачів. Між Державним підприємством "Гарантований покупець" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" укладено наступні правочини 1) договір купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019; 2) договір купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00068/320/01/20 від 27.02.2020; 3) договір купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-20-00138/1452/01/20 від 25.05.2020. Відповідно до п. 6.4 договорів у разі наявності заборгованості за цим договором, сторони домовилися, що зарахування платежів, які здійснює Гарантований покупець на користь продавця, буде здійснюватися у такому порядку: у першу чергу погашаються пеня та/або штраф, що виникли у зв`язку з порушенням умов договору; у другу чергу погашаються зобов`язання щодо сплати за електричну енергію відповідно до черговості їх виникнення. Про черговість зарахування грошових коштів, отриманих від Гарантованого покупця (у разі наявності заборгованості), продавець протягом 3 (трьох) робочих днів направляє Гарантованому покупцю повідомлення в електронному вигляді на електронну адресу, вказану Гарантованим покупцем у розділі 13 цього договору, з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи). Відповідно до абз. 2 п. 6.6. договорів у випадку несплати Гарантованим покупцем штрафу/пені протягом 2 (двох) робочих днів з дня виникнення зобов`язань щодо сплати штрафу/пені, продавець має право здійснити зарахування грошових коштів, отриманих від Гарантованого покупця як сплата штрафу/пені у порядку, передбаченому у п. 6.4. цього договору. Позивач вважає, що умови п. 6.4, абз. 2 п. 6.6 договорів підлягають визнанню недійсними, у зв`язку із недодержанням в момент вчинення відповідачем вимог ст. 1, 3, ст. 13, ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203, ст.ст. 509, 546, 627 Цивільного кодексу України, ст. 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" та укладення Гарантованим покупцем договорів на підставі оспорюваних умов під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах (ст. 233 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди). Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"). Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з частиною 1 статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. У постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №918/598/18 зазначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Ознаками правочину, що підпадає під дію ст. 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки. За змістом ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин. У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №910/5906/18 зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини. Тобто має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин). Відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Пункт 6.4 договорів визначає порядок розподілу коштів наступним чином: 1) пеня та/або штраф, 2) оплата за електроенергію. Отже спірний пункт 6.4 договорів відповідає положенням ст. 534 Цивільного кодексу України. Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 21.06.2019 № 272 утворено Аукціонний комітет з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами (далі - комітет). Протоколом комітету № 1 від 25.06.2019 було затверджено примірний договір. Участь у затвердженні примірного договору приймали представники державних органів: Міненерговугілля; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; Мінекономрозвитку; Антимонопольний комітет. Примірний договір (п. 6.5) містить оскаржуване положення щодо визначення черговості розподілу грошових коштів. Абзац 2 п. 6.6. договорів деталізує положення щодо розподілу коштів. Пункт 11.4 Регламенту організації та проведення електронного аукціону з продажу електричної енергії на Товарній біржі "Українська енергетична біржа" (далі - Регламент) передбачає, що на підставі аукціонного свідоцтва покупець - переможець аукціону і продавець протягом терміну, визначеного продавцем у заявці на організацію та проведення аукціону зобов`язані укласти між собою та підписати двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії, згідно з умовами якого продавець зобов`язаний поставити електричну енергію, а покупець - прийняти та оплатити її. Умови аукціону, оголошені перед його проведенням та визначені результатами проведення аукціону вартість, обсяг придбаної/реалізованої електричної енергії, під час укладання двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії зміні не підлягають. Виходячи з вказаного пункту під час укладення двостороннього договору не підлягають зміні виключно вартість та обсяг придбаної/реалізованої електричної енергії. Отже, доводи позивача про укладення договорів в редакції відповідача та неможливість включення ним до договорів інших умов не відповідають дійсності. Крім того, посилання позивача на те, що протоколом комітету № 12 від 01.10.2020 затверджено нову примірну форму договору купівлі-продажу електричної енергії, в якій відсутні положення, що є схожими з пунктами 6.4, 6.6 спірних договорів не приймаються судом до уваги, оскільки недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше. За змістом положень ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18. При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18). Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні. З врахуванням викладеного, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту наявності тяжких обставин і наявності їх беспосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину, не доведено, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вичено взагалі або вчинено не на таких умовах. Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з порушенням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Державне підприємство "Гарантований покупець". Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 20.05.2021 р. у справі № 910/772/21 - без змін.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Гарантований покупець".

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 21.09.2021р., в зв`язку з виходом колегії суддів Мартюк А.І., Алданової С.О та Зубець Л.П. з відпустки. Головуючий суддя А.І. Мартюк Судді Л.П. Зубець С.О. Алданова