Постанова 4873 № 910/19122/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" вересня 2021 р. Справа№ 910/19122/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Алданової С.О. Мартюк А.І. без повідомлення (виклику) учасників справи розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "АРІАН" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 (повний текст складено - 21.05.2021) у справі №910/19122/20 (суддя - Ковтун С.А.) за позовом Міністерства оборони України до Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "АРІАН" про стягнення 74 760, 00 грн В С Т А Н О В И В: Міністерство оборони України (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" (надалі- відповідач, АТ "Банк інвестицій та заощаджень") про стягнення суми банківської гарантії у розмірі 74 760, 00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано безпідставною відмовою відповідача сплатити позивачу кошти за банківською гарантією №23056/19-ГВ від 19.11.2019 (надалі - Банківська гарантія). Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що що позивач не довів настання гарантійного випадку, а саме порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "Аріан" зобов`язання, забезпеченого гарантією. Судом першої інстанції залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відовідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "Аріан" (надалі - третя особа, ТОВ "Завод технічних масел "Аріан"). Третя особа у своїх поясненнях, з посиланням на справу №910/15328/20 зазначила, що відповідно до умов договору №286/1/19/39 від 21.11.2019 про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (моторні та трансмісійні оливи), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (надалі - Договір поставки) було поставлено до військових частин товар, належної якості, у повному обємі та строки, встановлені договором, у зв`язку з чим доводи Міністерства оборони України щодо настання гарантійного випадку не відповідають дійсності. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/19122/20 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 74 760, 00 грн боргу та 2 102, 00 грн судового збору. Місцевий господарський суд мотивував своє рішення тим, що факт порушення відповідачем зобов`язання за банківською гарантією належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, третя особа (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/19122/20 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Судові витрати покласти на позивача. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом не досліджено факту настання та/або ненастання гарантійного випадку, порушення зобов`язання за Договором поставки, а застосовано приюдицію судового рішення у справі №910/15328/20, при цьому судом не було зазначено, які саме допущені порушення третьою особою умов договору були встановлені у згаданій справі. Скаржник вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків Верховного Суду у справах №911/4620/15, №920/618/18, №915/78/18. Водночас третя особа наголошує на тому, що відповідно до умов Договору поставки, 10.12.2019 товар був поставлений до військових частин, що підтверджується товарно-транспортними накладними. Дані товарно-транспортні накладні спростовують доводи позивача та висновки суду першої інстанції про те, що товар не був поставлений до військових частин. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2021 апеляційну скаргу ТОВ "Завод технічних масел "Аріан" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/19122/20 за апеляційною скаргою ТОВ "Завод технічних масел "Аріан" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021. Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо. З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги ТОВ "Завод технічних масел "Аріан" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/19122/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Учасники справи у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористалися, до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу не подали. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 21.11.2019 Міністерство оборони України (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "Аріан" (постачальник), відповідно до рішення тендерного комітету замовника від 11.11.2019 №75/488/8, уклали договір №286/1/19/39 про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (моторні та трансмісійні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (Договір поставки). Відповідно до п. 1.1 Договору поставки постачальник зобов`язався поставити у 2019 році замовнику мастильні засоби (09210000-4) (лот 3: (09211100-2) моторні оливи (олива моторна 15w40 АРІ СІ-4/SL), а саме: олива моторна універсальна "Аріан дизель преміум" SАЕ 15 W-40, АРІ СІ-4/SL) (далі - продукція), зазначена у специфікації, а замовник - забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією. Згідно з п. 2.2 Договору поставки одержувачами продукції є військові частини, склади (бази) пального, Центри забезпечення пальним згідно з рознарядками Міністерства оборони України, що є невід`ємною частиною цього договору. При виявленні замовником (одержувачем замовника) невідповідності якості (з обов`язковим підтвердженням невідповідності якості продукції незалежною сертифікованою лабораторією) або кількості продукції, яка приймається (у тому числі по супроводжувальним документам та документам про якість продукції), постачальник за свій рахунок у термін визначений договором здійснює допостачання продукції належної кількості та якості (п. 2.3 Договору поставки). Пунктом 3.1 Договору поставки сторонни визначили, що ціна Договору становить 1 495 200, 00 грн, у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати. Відповідно до п. 5.1. Договору поставки продукція постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та збереження в межах термінів установлених діючими технічними умовами. Договір вважається виконаним при умові постачання 100% продукції (п. 5.5 Договору поставки). Згідно із п. 10.1 Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. В рахунок забезпечення виконання умов Договору поставки ТОВ "Завод технічних масел "Аріан" (принципал) надало Міністерству оборони України (бенефіціару) банківську гарантію від 19.11.2019 №23056/19-ГВ на суму 74 760, 00 грн, видану Акціонерним товариством "Банк Інвестицій та заощаджень". Згідно з умовами Банківської гарантії АТ "Банк Інвестицій та заощаджень" зобов`язувалося виплатити бенефіціару 74 760, 00 грн після одержання письмової вимоги бенефіціара, в якій стверджується про те, що принципал не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов`язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до Договору поставки. Строк дії Банківської гарантії до 31.01.2020. У звязку з тим, що постачальник/принципал порушив свої зобов`язання за Договором поставки, Міністерство оборони України надіслало на адресу відповідача вимогу від 17.01.2020 №286/9/369 про сплату 74 760, 00 грн. Зазначена вимога була надіслана відповідачу в порядку, визначеному умовами Банківської гарантії. Незважаючи на наявність гарантійного випадку та не враховуючи, що пред`явлена позивачем вимога відповідала умовам Банківської гарантії і була надіслана в порядку та строки, встановлені Банківською гарантією, листом від 07.02.2020 за №05-1/04/684 у задоволенні вимоги позивача відповідач відмовив, грошові кошти за Банківською гарантією не сплатив, що і стало підставою для звернення із означеною позовною заявою. Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Положеннями статті 200 Господарського кодексу України встановлено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо зобов`язана сторона не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Положення статей 546, 560 ЦК України визначають банківську гарантію як один із способів забезпечення зобов`язання боржника перед кредитором та одностороннім правочином, за яким банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником та має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом та боржником. Статтею 563 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Зобов`язання гаранта здійснити його виконання відповідно до умов гарантії виникає лише після порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Право гаранта на відмову в задоволенні вимоги кредитора встановлено статтею 565 ЦК України, згідно якої гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги. Враховуючи приписи ст.ст. 560, 563, 565 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає, що обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі касаційного господарського суду від 18.10.2018 у справі №910/21641/17, від 20.06.2018 у справі №904/9536/17, від 02.03.2018 у справі №910/8297/17 та від 14.11.2019 у справі №910/20326/17. Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній валюті та іноземній валютах, затверджених постановою Правління Національного банку України №639 від 15.12.2004, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №41/10321 (надалі - Положення). Відповідно до пп. 9 п. 3 Положення гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії. Згідно пп. 8 п. 3 Положення гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин. Базові відносини, відповідно до пп. 2 п. 3 Положення це відносини між принципалом та бенефіціаром, які виникають на підставі договору, інших правочинів, тендерної документації, законодавчих актів щодо зобов`язань принципала на користь бенефіціара, виконання яких забезпечує гарантія. Згідно з п. 36 Положення банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення. За пунктом 37 Положення банк-гарант (резидент) сплачує кошти бенефіціару за гарантією в разі отримання вимоги, що становить належне представлення. Колегія суддів зазначає, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі касаційного господарського суду від 27.11.2019 у справі №910/20306/17. Як вбачається з матеріалів справи, на розгляді господарського суду перебувала справа №910/15328/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "Аріан" до Міністерства оборони України про зобов`язання прийняти товар. Предметом спору у згаданій справі є вимоги ТОВ "Завод технічних масел "Аріан" про зобов`язання Міністерства оборони України виконати умови договору №286/1/19/39 від 21.11.2019, а саме, прийняти від ТОВ "Завод технічних масел "Аріан" товар - оливу моторну універсальну "АРІАН ДИЗЕЛЬ ПРЕМІУМ" SAE 15W-40, API CI-4/SL в кількості 40 тонн. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021, яка залишена без змін постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 06.07.2021, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 у справі №910/15328/20, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за відсутності укладеної між сторонами додаткової угоди про внесення змін до Договору щодо продукції, яка має бути поставлена за Договором, у відповідача відсутні підстави для прийняття продукції, яка не відповідає умовам Договору. Відтак, з огляду на встановлені обставини щодо невідповідності поставленої позивачем відповідачу спірної продукції вимогам щодо асортименту та якості, визначеним у Специфікації до Договору та ідентичним їм умовам Оголошення про проведення відбору учасників на закупівлю мастильних засобів (09210000-4) (моторні та трансмісійні оливи), Північний апеляційний господарський суд під час розгляду справи №910/15328/20 дійшов висновку, що ТОВ "Завод технічних масел "Аріан" поставило продукцію з порушеннями умов Договору поставки. Колегія суддів звертає увагу на те, що Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009р., "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008р.). Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процессуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили. Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №910/15328/20, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують. При розгляді справи №910/15328/20 було встановлено, що постачальник/принципал порушив умови Договору поставки (строки поставки товару). За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо доказової необґрунтованості заперечень відповідача проти позовних вимог та необхідності задоволення позову. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (ст. 614 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з порушенням постачальником умов Договору поставки, Міністерство оборони України надіслало на адресу відповідача вимогу від 17.01.2020 №286/9/369 про сплату 74 760, 00 грн. Відповідач своїм листом від 07.02.2020 № 05-1/04/684 відмовив у задоволенні вказаної вимоги. Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанціїї погоджується з висновком місцевого господарського суду, що факт порушення відповідачем зобов`язання щодо сплати 74 760, 00 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 74 760, 00 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню. Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків Верховного Суду у справах №911/4620/15, №920/618/18, №915/78/18 колегія суддів відхиляє, з огляду на таке. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц). Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неправильно застосовані норми матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду у справах №911/4620/15, №920/618/18, №915/78/18, оскільки у даній справі, що розглядається, та у зазначених справах, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку. Тому правовідносини в зазначених скаржником справах, з одного боку, і в даній справі - з іншого не є подібними, а доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції відповідних висновків Верховного Суду не знаходять підтвердження. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/19122/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "Аріан" - без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "Аріан" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/19122/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/19122/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "Аріан".

4. Матеріали справи №910/19122/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та право касаційного оскарження до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. У зв`язку з перебуванням суддів Мартюк А.І., Алданової С.О. у відпустках, повний текст постанови складено та підписано - 20.09.2021. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді С.О. Алданова А.І. Мартюк