Постанова 4873 № 910/19289/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" серпня 2021 р. Справа№ 910/19289/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Алданової С.О. Мартюк А.І. без повідомлення (виклику) учасників справи розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/19289/20 (суддя - Чебикіна С.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БОНЕНКАМП" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ" 2) ОСОБА_1 про стягнення 155 637, 24 грн В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "БОНЕНКАМП" (надалі - позивач, ТОВ "БОНЕНКАМП") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ" (надалі - відповідач-1, ТОВ "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ") та ОСОБА_1 (надалі - відповідач-2, ОСОБА_1 ) про стягнення з відповідачів солідарно - 5 836,98 грн пені, 16 192,92 грн процентів за користування грошовими коштами, 13 400, 10 грн штрафу, 1 459, 24 грн 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем-1 грошового зобов`язання з оплати поставленого товару за договором поставки №KIV-18-382-Р від 19.11.2018. Оскільки відповідач-2 за договором поруки №1 від 19.11.2019 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов`язань за договором поставки №KIV-18-382-Р від 19.11.2018 в повному обсязі, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів вказану вище заборгованість. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/19289/20 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 5 836,98 грн пені, 16 192, 92 грн процентів за користування грошовими коштами, 13 400,10 грн штрафу, 1 459, 24 грн 3% річних, 2 334, 56 грн судового збору. Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що доказів сплати основного боргу за поставлений товар по договору поставки №KIV-18-382-Р від 19.11.2018 у строк визначений п. 7.2 договору поставки відповідачами суду не надано та в матеріалах справи відсутні. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача за захистом яких він звернувся до суду порушено відповідачами, а тому позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів пені на підставі п. 9.5. договору поставки, процентів за користування грошовими коштами на підставі п. 9.6. договору поставки та штрафу на підставі п. 9.6. договору підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який відповідає умовам договору та вимогам закону. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач-1 (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/19289/20 та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, судове рішення у цій справі, ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не було враховано того, що оплата за поставлений товар за договором поставки №KIV-18-382-Р від 19.11.2018 здійснюється на підставі виставленого рахунку. Позивач в свою чергу жодних рахунків не виставляв, відповідно строк виконання зобов`язання з оплати відповідачем-1 товару не настав і останній не може вважатися таким, що прострочив виконання господарського зобов`язання, а отже не було порушено права позивача в розумінні ст. 4 Господарського процесуального кодексу України. Водночас скаржник зазначає, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповілальност, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - прострочення оплати товару свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Окрім того, до апеляційної скарги скаржником долучено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення суду, з обґрунтуванням причин такого пропуску. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2021 апеляційну скаргу ТОВ "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 апеляційну скаргу ТОВ "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/19289/20 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 3 153, 00 грн. 17.05.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшов лист на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021, до якого долучено докази сплати судового збору за апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у розмірі 3 153, 00 грн (квитанція №0.0.2118733356.1 від 11.05.2021). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2021 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/19289/20 за апеляційною скаргою ТОВ "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021. Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо. З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги ТОВ "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/19289/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Водночас зазначеною вище ухвалою, зупинено дію оскаржуваного рішення до винесення судом апеляційної інстанції судового акта за результатами розгляду цієї справи. Позивач, відповідач-2 у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористалися, до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу не подали. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 19.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БОНЕНКАМП" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ" (покупець) укладено договір поставки №KIV-18-382-Р (надалі - Договір поставки), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця шини, диски, колеса та комплектуючи до них для сільгосподарської техніки, спецтехніки і мототехніки (далі - товар), окремими партіями, відповідно до замовлення покупця, а покупець зобов`язався прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах визначених договором ( п.1.1. Договору поставки). Згідно із п. 3.3 Договору поставки товар вважається поставленим з моменту підписання покупцем видаткової накладної на товар, що свідчить про факт отримання товару, і не потребує підписання між сторонами цього договору будь-яких актів приймання-передачі товару у власність. Оплата товару здійснюється не пізніше 30 календарних днів з дати, зазначеної у видатковій накладній на товар (п.7.2 Договору поставки). В забезпечення вищевказаного Договору поставки між Товариством з обмеженою відповідальністю "БОНЕНКАМП" (кредитор ), Товариством з обмеженою відповідальністю "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ" (боржник) та ОСОБА_1 (поручитель, відповідачем-2) укладено договір поруки №1 (надалі - Договір поруки), предметом якого є зобов`язання поручителя відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов`язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому за договором поставки №KIV-18-382-Р від 19.11.2018, який був укладений між кредитором та боржником, в тому числі за порушення виконання боржником зобов`язань, передбачених договором поставки. Відповідно до п.2.1 Договору поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником кожного і всіх своїх зобов`язань за договором поставки, укладений між кредитором та боржником, в повному обсязі, а також за відшкодування кредитору збитків, сплату неустойки та інших сум, які нараховані кредитором боржнику на підставі чинного законодавства, договору та/або у зв`язку з порушенням боржником виконання своїх зобов`язань, передбачених договором поставки. Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов`язання (п. 3.1 Договору поруки). На виконання Договору поставки, позивач здійснив поставку товару відповідачу-1, що підтверджується видатковою накладною №6312 від 22.06.2020 на суму 212 000, 00 грн. 30.11.2020 відповідач-1 здійснив часткову оплату товару на суму 87 999, 00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, яка міститься в матеріалах справи. 22.12.2020 відповідачем-1 було повністю сплачено заборгованість за поставлений товар за договором поставки у розмірі 124 001, 00 грн, що підтверджується виписками по рахунку позивача, які містяться в матеріалах справи. Оскільки відповідач-1 грошове зобов`язання з оплати поставленого товару виконав з порушенням строку, визначеного п.7.2 Договору поставки, а поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов`язання за Договором поставки, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про солідарне стягнення з відповідачів пені, процентів за користування грошовими коштами, штрафу та 3% річних. Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Як встановлено судом апеляційної інстанції, укладений між позивачем та відповідачем-1 договір є договором поставки, відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України). Місцевим господарським судом на підставі матеріалів справи вірно встановлено, а відповідачем-1 не спростовано того, що у визначений Договором поставки строк ним не виконано обов`язок по перерахуванню коштів в повному обсязі, відтак відповідач-1 є таким, що порушив договірні зобов`язання в частині оплати вартості товару. За таких обставин наявні підстави для настання цивільно-правової відповідальності, визначеної умовами договору та законом. Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Як зазначалось вище, відповідно до п. 2.1 Договору поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником кожного і всіх своїх зобов`язань за договором поставки, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі, а також за відшкодування кредитору збитків, сплату неустойки та інших сум, які нараховані кредитором боржнику на підставі чинного законодавства, договору та/або у зв`язку з порушенням боржником виконання своїх зобов`язань, передбачених договором поставки. Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов`язання (п. 3.1 Договору поруки). Нормами ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пунктами 9.5, 9.6 Договору поставки передбачено, що при простроченні оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням пені, нарахованої на суму заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченої оплати за кожен день її прострочення. А у випадку прострочення оплати товару згідно умов договору протягом більш, ніж 10 календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника відсотки за користування коштами, які повинні бути йому перераховані, у розмірі 36 відсотків річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням, а також штраф у розмірі 10 відсотків від суми простроченої заборгованості. Враховуючи наведене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що права позивача за захистом яких він звернувся до суду порушено відповідачами, а тому позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів пені на підставі п. 9.5. Договору поставки, процентів за користування грошовими коштами на підставі п. 9.6. Договору поставки та штрафу на підставі п. 9.6. Договору підлягають задоволенню. Доводи скаржника щодо притягнення його до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення колегія суддів відхиляє, оскільки одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить положенням статті 61 Конституції України, адже згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, про що вірно зазначив місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні. Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тобто сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов`язання, за якими застосовується неустойка тощо. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачена частиною другою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що заявлені у позові вимоги про стягнення пені, процентів за користування грошовими коштами і штрафу - не суперечать нормам Господарського кодексу України, оскільки такі умови відповідальності були передбачені сторонами справи у п.п. 9.5, 9.6 Договору поставки. Судом апеляційної інстанції було перевірено здійснений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум пені, процентів за користування грошовими коштами та штрафу та встановлено, що позивачем пеня, проценти за користування грошовими коштами і штраф були нараховані вірно, що відповідає умовам договору та вимогам закону. Відтак, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів пені у розмірі 5 836, 98 грн, процентів за користування грошовими коштами у розмірі 16 192, 92 грн та штрафу у розмірі 13 400, 10 грн підлягають задоволенню у повному обсязі. Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов`язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України. Передбачене законом (ст. 625 ЦК України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Оскільки відповідач-1 допустив порушення виконання грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого товару у строк визначений п.7.2. Договору поставки, нарахування позивачем 3% річних також є правомірним, позаяк це прямо передбачено законом. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Перевіривши здійснений позивачем розрахунки відсотків річних судом апеляційної інстанції встановлено, що він проведений позивачем вірно, протилежне скаржником не вказується, у зв`язку із чим місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних у розмірі 1 459, 24 грн. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/19289/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ" - без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/19289/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/19289/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "МАЙНІНГ-МАШИНЕРІ".

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/19289/20, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2021.

5. Матеріали справи №910/19289/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та право касаційного оскарження до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 09.08.2021. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді С.О. Алданова А.І. Мартюк