Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/2064/21

13.09.21 22-ц/812/1665/21 Єдиний унікальний номер справи 489/2064/21 Провадження №22-ц/812/1665/21 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 13 вересня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Лисенка П.П., суддів: Самчишиної Н.В., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Лівшенком О.С., за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва,яке ухвалене 18 червня 2021 року, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Коваленка І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання обставин нікчемності договору про надання банківських послуг та застосування правових наслідків його нікчемності, в с т а н о в и в: 07 квітня 2020 року, ОСОБА_1 , пред`явила до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «Приватбанк»,Банк) зазначений позов, який обґрунтовувала наступним. 05 жовтня 2020 року, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва, у цивільній справі № 489/3342/19, позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 задоволено частково, а у задоволені її зустрічного позову про захист конституційних прав людини і громадянина шляхом встановлення кредитного договору нікчемним - відмовлено. Вказане рішення, постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишено без змін, а, відповідно - набрало законної сили. В даній позовній заяві, позивач, як на підставу своїх вимог, вже зазначала, що договір про надання банківських послуг між сторонами укладено з порушенням статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з невиконанням переддоговірної роботи з позивачем, зокрема, банк не повідомив її письмово про умови кредитування, про орієнтовну сукупну вартість кредиту, тобто договір укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики та порушує публічний порядок. Заява б/н від 01 листопада 2011 року, яку вона підписала, про отримання кредиту у розмірі 600 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, є тільки підставою для визначення кредитодавцем можливості укладення кредитного договору про споживчий кредит, тому така заява не може бути частиною (складовою) договору про надання банківських послуг. Посилаючись на зазначені обставини та на те, що укладений між сторонами договір про надання банківських послуг не відповідає умовам договору про споживчий кредит, визначених законами України «Про споживче кредитування» та «Про захист прав споживачів», просила підтвердити обставини нікчемності Договору про надання банківських послуг без номеру, дати і підписів сторін, укладеного з відповідачем, та застосувати правові наслідки його нікчемності шляхом повернення його сторонами другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього договору. Одночасно просила зобов`язати відповідача надати розрахунок сум отриманих позивачем кредитних коштів та сплачених нею грошових коштів на погашення заборгованості за оспорюваним правочином. Представник АТ КБ «ПриватБанк», користуючись своїм правом на відзив, вказав на безпідставність позову ОСОБА_1 та просив застосувати до її позовних вимог позовну давність. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2021 року в задоволені позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити її позовні вимоги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що не знайшли свого підтвердження та обґрунтованості доводи викладені в позові щодо нікчемності укладеного між сторонами договору, укладення якого не суперечить законодавству та відповідає вільному волевиявленню сторін, яке було спрямоване на реальне настання, передбачених у ньому наслідків, тому суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у повній мірі погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами та правовідносинами, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними. За Конституцією України, ст. 4 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав. Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість. Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі. Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України. Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення. Оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалене у повній відповідності з виписаним. Як вбачається з матеріалів справи і це ж встановлено судом 1 інстанції, 01 липня 2011 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено договір б/н у вигляді Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно з умовами якого позичальник отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач надала свою згоду, що ця заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, які вона отримала в письмовому вигляді, про що підписалася власноруч в анкеті-заяві. У червні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованості за кредитним договором у розмірі 30 084 гривні 54 копійки та понесені витрати на сплату судового збору. В свою чергу ОСОБА_1 подала до АТ КБ «ПриватБанк» зустрічний позов про визнання договору про надання банківських послуг нікчемним. Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 05.10.2020 у справі № 489/3342/19 позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за договором № б/н від 01.07.2011, яка утворилася станом на 20.05.2019 та складається із 13168,36 грн. заборгованості за тілом кредиту та 6614 гривень 24 копійки за простроченим тілом кредиту, а всього в розмірі 19782,62 грн. та судовий збір в сумі 1263,05 грн. В іншій частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено через недоведеність. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 11-17). Зазначене рішення суду ОСОБА_1 було оскаржено в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду, який постановою від 23 грудня 2020 року залишив його без змін (а.с. 25-34). Вказана постанова Миколаївського апеляційного суду була оскаржена в касаційному порядку. Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження (а.с. - 84). За такого, вказані рішення набрали законної сили. Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1 , предметом позову є підтвердження нікчемності договору про надання банківських послуг та застосування наслідків його нікчемності. Проте у суду відсутні будь які підстави вважати, що зазначений позивачем кредитний договір є нікчемним, виходячи з наступних підстав. Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У відповідності до вимог статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі; кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. За положеннями частини другої статті 207 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. ОСОБА_1 підписавши анкету-заяву, отримала грошові кошти в кредит, шляхом встановлення в розмірі обумовленого сторонами кредитного ліміту на картковий рахунок, якими вона протягом тривалого періоду користувалася, що встановлено судовими рішеннями у справі № 489/3342/19, вказані обставини не одноразово встановлені судами, та сторонами не заперечувались. Таким чином, наведене свідчить про наявність кредитних правовідносин між сторонами та досягнення ними істотних умов щодо надання кредиту та користування ними позичальником в межах досягнутого кредитного ліміту, встановленого на картковий рахунок. Щодо розміру та порядку погашення процентів та їх нарахування, доказів погодження їх між сторонами суду не надано, що також встановлено судовими рішеннями у справі № 489/3342/19, а тому визнавати їх нікчемними не можна, так як вони не є складовою спірного кредитного договору. Посилання в апеляційній скарзі на ігнорування судом ч. 1 на ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою Правління НБУ від 10.05.2007 № 168, що її не було повідомлено про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що свідчить про нечесну підприємницьку практику в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», так як вводить в оману споживача, колегія виходить з наступного. Відповідно до пункту «д» частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції час виникнення спірних правовідносин), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі, серед іншого, про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту. За такого, не можна вважати, що Банком було порушено пункти 3.2, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 № 168, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин. Крім того, відповідно до ч.7 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» не виконання вимог щодо інформування споживача про сукупну вартість кредиту не є підставою для визнання недійсним договору, а передбачає інші правові наслідки, в залежності від того, яких втрат або порушень зазнав у зв`язку з цим споживач. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.06.2021 у справі № 322/626/19 (провадження № 61-3419св21). Таким чином, укладення кредитного договору в наведений в позові спосіб та формі не суперечить чинному законодавству, так як між сторонами були здійснені всі необхідні дії для набуття, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, в межах досягнутих умов. Тому доводи позивача про введення її в оману та нечесну підприємницьку діяльність зі сторони відповідача нею не доведені, що є її процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, оскільки сторони на власний розсуд дійшли згоди щодо наведених вище умов договору, позивач особистим підписом засвідчила, що вона погодився на отримання у кредит коштів на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання такого договору булу вільними, при цьому принцип свободи договору не було порушено. Крім того, не заслуговують на увагу, твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що суд першої інстанції проігнорував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, оскільки оскаржуване рішення є обґрунтованим та судом надано належну оцінку доводам позовної заяви, із застосуванням правових висновків Верховного Суду, щодо аналогічних правовідносин. Європейський суд з прав людини вказав, що пункту першого статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд першої інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши подані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволені позову. Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів Миколаївського апеляційного суду не встановлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий: П.П. Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Крамаренко _________________________________________________ Повний текст постанови складено 20 вересня 2021 року.