Постанова 4812 № 490/2035/21

15.09.21 22-ц/812/1750/21 Провадження22- ц /812/1750/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Бондаренко Т.З., суддів - Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання Біляєвою В.М., за участю: позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/2035/21за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 14 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в приміщенні того ж суду за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про припинення кредитного договору в порядку захисту прав споживачів, В С Т А Н О В И В: В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк» про припинення кредитного договору в порядку захисту прав споживачів. Позивач зазначав, що 28 листопада 2019 року Банком на його ім`я відкрито картковий рахунок, видано платіжну картку № НОМЕР_1 та встановлений кредитний ліміт в розмірі 200 000 грн. Станом на 16 березня 2021 року позивач виконав зобов`язання перед відповідачем в розмірі 231 757,40 грн., однак відповідач продовжує проводити автоматичне погашення нібито існуючої заборгованості позивача. 04 лютого 2011 року позивачем підписана анкета-заява позичальника в якій процентна ставка не зазначена та не встановлено відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання щодо повернення грошових коштів. Вказану заяву-анкету неможна розцінювати як кредитний договір від 28 листопада 2019 року, укладений між сторонами, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. При укладенні договору з позивачем відповідач не дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Крім того, укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Вказаний кредитний договір укладений з порушенням вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, у позивача виникло зобов`язання повернути відповідачу грошову суму в розмірі 200 000 грн., які ним були повернуті. З урахуванням положень ст. ст. 526, 599 ЦК України позивач просить зобов`язання за кредитним договором від 28 листопада 2019 року, укладеного між ним та відповідачем вважати припиненими. Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 14 липня 2021 року позовні вимоги задоволено. Зобов`язання за кредитним договором від 28 листопада 2019 року (картковий рахунок № НОМЕР_1 ), який укладений між ОСОБА_1 , з однієї сторони та АТ КБ «ПриватБанк» з другої сторони визнано припиненим. Розподілено судові витрати. Рішення районного суду мотивовано тим, що підписана позивачем анкета-заява не містить розміру процентної ставки, а Умови та правила користування платіжними картками та встановлені Банком тарифи неможна вважати складовою договору, оскільки вони не підписувалися позивачем. А підписуючи паспорт споживчого кредиту, позивач не мав можливості усвідомлювати реальних умов надання кредиту, оскільки в підписаних позивачем тарифах міститься посилання на те, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від кредитоспроможності споживача, а також що обчислення реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача є репрезентивними та базуються на обраних споживачем умовах кредитування і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і споживач виконають обов`язки на умовах та в строки, визначені в договорі. Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що в зв`язку з підписанням позивачем анкети-заяви в 2011 році, позивач пройшов ідентифікацію, на підставі чого позивачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку за № НОМЕР_2 з кредитним лімітом 200000 грн. В подальшому вказана картка була перевипущена та одночасно підписано паспорт споживчого кредиту в якому зазначено строк кредитування, процентна ставка в межах та поза межами пільгового кредиту та порядок повернення кредиту. Суд безпідставно вважав зобов`язання виконаними, тоді як із розрахунку та руху коштів по рахунку вбачається, що витрачено коштів на суму 212 747, 33 грн., а на погашення внесено 126 395, 63 грн. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного. Згідно ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Районний суд задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що анкета-заява підписана позивачем в 2011 року не містить обов`язку щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді штрафу та пені, а посилання на приєднання до Умов і правил банківських послуг неможна приймати до уваги, оскільки особисто споживачем конкретні умови та правила не підписано. В той же час підписуючи паспорт споживчого кредиту, позивач не мав можливості усвідомлювати реальних умов надання кредиту, оскільки в них міститься посилання на те, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від кредитоспроможності споживача, а також що обчислення реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача є репрезентивними та базуються на обраних споживачем умовах кредитування і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і споживач виконають обов`язки на умовах та в строки, визначені в договорі. За такого районний суд вважав, що поверненню підлягає сума використана позивачем в розмірі 200000 грн. Проте з таким висновком суду не можна погодитись в повній мірі. Так, з матеріалів справи, вбачається, що 04 лютого 2011 року позивачем підписано заяву-анкету позичальника. Із змісту вказаної анкети дійсно, як правильно зазначив районний суд, вбачається, що вона не містить встановленої процентної ставки за користування кредитним коштами та відповідальності у вигляді пені та штрафу у разі невиконання зобов`язання споживачем. Також, районний суд вірно зазначив стосовно вказаної анкети-заяви, що посилання в ній на приєднання до Умов та правил надання банківських послуг неможна прийняти до уваги, оскільки такий документ, як Умови та правила надання банківських послуг позивачем не підписано, а їх зразок розміщеній на сайті банку має змінювальний характер, а тому не може бути ідентифікований як такий, що його усвідомлював позивач. Стосовно вказаних обставин, районний суд правильно послався на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 03 липня 2019 року у справі за № 342/180/17 щодо неможливості застосування до вказаних правовідносин положень ст. 634 ЦК України. Є правильним посилання районного суду в цьому ж сенсі і на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Однак, в подальшому 31 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 підписав тарифи по кредитуванню картрахунку за картками чотирьох типів та отримав картку № НОМЕР_3 (а.с. 60-62). 14 листопада 2018 року позивач отримав картку № НОМЕР_2 World Elite з умовами використання в межах раніше підписаних тарифів строком дії листопада 2019 року. Після закінчення дії вказаної картки 19 листопада 2019 року позивач отримав нову картку за № НОМЕР_1 та було змінено розрахункову схему кредитування, в зв`язку з чим додатково було підписано тарифи кредитування (а.с. 52-53). Відповідно до вказаних підписаних позивачем тарифів, а саме від 14 листопада 2018 року з карткою № НОМЕР_2 та від 19 листопаду 2019 року з карткою № НОМЕР_1 на встановлений кредитний ліміт 200000 грн., встановлено строк договору 240 місяців, пільговий період 30 днів та 55 днів відповідно, процентна ставка у пільговий період 0,00001%, процентна ставка поза межами пільгового періоду 37,2 %, в разі невиконання зобов`язань щодо повернення кредиту встановлено процентну ставку в розмірі 74,4% відповідно. Тобто, споживач обравши кредитування за конкретним видом картки та ліміту кредитування, обрав відповідні умови кредитування, які чітко і однозначно визначені в підписаних ним Тарифах. За такого висновки суду щодо неможливості усвідомлення споживачем умов договору кредиту не ґрунтуються на наявних письмових доказах у справі. При цьому районний суд безпідставно зазначив про узгодженість такого висновку з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного суду від 09 січня 2020 року у справі № 761/25573/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 320/4977/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 320/3891/17, оскільки вказані постанови ухвалені не в тотожних справах, так як виконання зобов`язання в цих справах відбувалося на підставі Закону України «Про виконавче провадження» та встановлено відповідними постановами державного виконавця. Відповідно до виписки по картковому рахунку позивач ОСОБА_1 активно використовував грошові кошти з 14 листопада 2018 року ( а.с.54-59). Пред`являючи позовні вимоги про припинення зобов`язань за кредитним договором, в зв`язку з їх повним виконанням, ОСОБА_1 вказував на те, що він використав кошти в розмірі встановленого ліміту, проте сплатив банку 231 757 грн. 40 коп. В той же час, такий розрахунок щодо погашення заборгованості не може бути прийнятним, оскільки він не містить розрахунку погашення кредиту у відповідності до виписки по рахунку з урахуванням сплати процентів за користування кредитними коштами відповідно до тарифів, які підписанні боржником, а в разі невизнання вказаних тарифів, на що наголошує позивач, розрахунок має містити проценти в розмірі встановленому законом, тобто за ставкою НБУ, відповідно до правил ст. 1048 ЦК України. З розрахунком наданим Банком позивач не погодився, проте, не надав натомість свого розрахунку у відповідності до вимог закону узгоджених сторонами умов надання кредитних коштів. Відповідно до ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно пункту 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; Враховуючи, що позивачем не надано належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів на переконливого підтвердження відсутності заборгованості за кредитним зобов`язанням, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. За такого, оскаржуване рішення районного суду, як таке, що ґрунтується на висновках невідповідних обставинам справи підлягає скасуванню, з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» задовольнити. Рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 14 липня 2021 року скасувати у справі ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про припинення кредитного договору в порядку захисту прав споживачів відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту, 20 вересня 2021 року. Судді: Т.З. Бондаренко Т.В. Крамаренко В.І. Темнікова