Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/672/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" вересня 2021 р. Справа№ 911/672/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Михальської Ю.Б. Тищенко А.І. при секретарі судового засідання Линник А.М. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 09.09.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2019 (повний текст складено 26.07.2019) у справі №911/672/19 (суддя Заєць Д.Г.) за позовом Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Миронівської міської ради (відповідач 1) Селянського (фермерського) господарства Мальованого Василя Володимировича (відповідач 2) про визнання недійсним рішення сесії та договору емфітевзису земельної ділянки В судовому засіданні 09.09.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Київської області від 16.07.2019 у справі № 911/672/19 відмовлено у позові Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Прокуратура Київської області звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2019 року у справі №911/672/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області в повному обсязі. Короткий зміст позовних вимог У березні 2019 року Заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області (далі - відповідач-1), Селянського (фермерського) господарства Мальованого Василя Володимировича» (далі - СГ Мальованого В.В., відповідач-2), в якому просив: - визнати поважними причини пропуску строків позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити строки, захистивши право; - визнати недійсними рішення сесії Потіцької сільської ради Миронівського району від 02.04.2004 № 87-12-24 в частині надання селянському (фермерському) господарству Мальованого Василя Володимировича в оренду земельну ділянку площею 19,7 га та рішення сесії Потіцької сільської ради Миронівського району від 25.12.2015 № 29-03-VІІ в частині продовження терміну дії договору емфітевзису земельних ділянок з кадастровими номерами 3222985900:03:001:0170, 3222985901:01:001:0620, 3222985900:03:001:0162 селянському (фермерському) господарству Мальваного Василя Володимировича; - визнати недійсним договір емфітевзису земельних ділянок з кадастровими номерами 3222985900:03:001:0170, 3222985901:01:001:0620, 3222985900:03:001:0162 площею 18,7 га, укладеного 01.02.2016 між Потіцькою сільською радою Миронівського району та селянським (фермерським) господарством Мальованого Василя Володимировича. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду Київської області від 16.07.2019 у справі № 911/672/19 відмовлено у позові Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області. Під час розгляду справи, суд першої інстанції прийшов до висновків, що рішення сесії Потіцької сільської ради від 02.04.2004 року №87-12-24 в частині надання СФГ Мальованого земельної ділянки в оренду та №29-03-УІІ від 25.12.2015 року в частині продовження терміну дії Договору емфітевзису від 01.02.2016 року земельних ділянок підлягають визнанню судом недійсними, оскільки такі рішення прийняті з порушенням порядку передачі земельних ділянок, визначеного Земельним кодексом України, зокрема, ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції від 01.01.2004 року ), ст. 20 Закону України «Про землеустрій», ст. 15 Закону України «Про оренду землі». У зв`язку із визнанням недійсним рішення Потіцької сільської ради №29-03-УІІ від 25.12.2015 року, укладений на підставі такого рішення Договір емфітевзису від 01.02.2016 року також підлягає визнанню недійсним. Відсутність правових підстав для задоволення позову у оскаржуваному рішенні обґрунтована пропуском строків давності для звернення із заявленими на розгляд суду вимогами при обґрунтованості доводів позовної заяви по суті. В частині представництва прокурором інтересів держави при зверненні до суду з позовом суд дійшов наступних висновків: - повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками, які належать до категорії земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, належать до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, у цьому випадку до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Київській області; - прокурор фактично звернувся у цій справі із позовом щодо захисту прав та інтересів Головного управління Держгеокадастру у Київській області, яке наділено повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку; - прокурором при зверненні з даним позовом в інтересах держави безпідставно не зазначено орган (органи), уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої (яких) подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу. - посилання прокурора на те, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, проте у зазначеного органу немає повноважень щодо звернення до суду із вимогами, заявленими у цьому позові, суд відхиляє з огляду на те, що таке твердження суперечить приписам наведених вище нормативно-правових актів. При цьому, прокурор не враховує того, що положення таких нормативно-правових актів не можуть визначати конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що у порушення ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 236, 237 ГПК України, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, неправильно застосувавши положення матеріального права про позовну давність, та норм процесуального права в частині наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, у зв`язку з чим судове рішення підлягає скасуванню на підставі ст.ст. 275, 277 ГПК України. Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного: - судом першої інстанції абсолютно безпідставно зроблено висновок про необхідність визначення у позові в якості позивача Головного управління Держгеокадастру у Київській області, зважаючи на наявність, на думку суду, у вказаного органу повноважень на розпорядження землями сільськогосподарського призначення, оскільки у даній справі оспорюється право територіальної громади на землі, які відносяться до земель житлової та громадської забудови, а не на землі сільськогосподарського призначення; - суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності, оскільки прокуратурою належними та допустимими доказами доведено, що про дані порушення вимог земельного законодавства останній стало відомо лише в лютому 2019. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 07.11.2019. Склад суду по розгляду апеляційної скарги змінювався, розгляд справи призначався зміненим складом суду ухвалами від 05.11.2019; 13.10.2020. 27.02.2020 зупинено апеляційне провадження у справі № 911/672/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 та справи № 922/989/18 та опублікування повного тексту судового рішення. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2020 поновлено провадження у справі № 911/672/19; розгляд справи призначено на 15.10.2020. 26.11.2020, 01.04.2021 розгляд справи № 911/672/19 не відбувся, справа призначалась до розгляду ухвалами суду від 30.11.2020, від 12.04.2021 Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2019, від 30.01.2020, від 01.07.2021 у справі оголошувалась перерва; ухвалами від 21.01.2021, від 25.02.2021, від 27.05.2021, від 22.07.2021 розгляд апеляційної скарги у справі відкладався. 01.07.2021 судом здійснено заміну відповідача-1 у справі № 911/672/19 з Потіцької сільської ради на його правонаступника - Миронівську міську раду, у справі оголошено перерву. Під час розгляду апеляційної скарги від представника СФГ Мальованого В.В. отримано відзив на апеляційну скаргу прокурора; 03.03.2021 представником відповідача-1 (Потіцькою сільською радою) подані письмові пояснення щодо апеляційної скарги; 22.07.2021 представником Миронівської міської ради долучені до справи письмові пояснення. Явка представників сторін Прокурором у справі в судових засіданнях апеляційної інстанції підтримано доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, оскаржуване рішення прокурор просив скасувати повністю і прийняти нове про задоволення позову. Представники відповідачів в судових засіданнях апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвал в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України). Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції При прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції виходив з обставин, про які зазначено прокурором у позовній заяві. Відхиляючи посилання відповідачів на те, що відсутні порушення земельного законодавства при прийнятті Потіцькою сільською радою рішення №87-12-24 від 02.04.2004 року, зокрема ст. 124 ЗК України та ст. 20 ЗУ «Про землеустрій», суд першої інстанції зазначив, що згідно з п. 2 Договору оренди №4 від 11.05.2004 року, в оренду СФГ Мальованого В.В. передається земельна ділянка площею 19,7 га із земель, призначених під забудову села, про що також зазначено у відповідних рішеннях Потіцької сільської ради від 02.04.2004 року №87-12-24, від 10.07.2006 року №16-02-У, від 24.10.2007 року №99-13-У, зазначене, на думку суду, підтверджує, що спірні земельні ділянки є землями під забудову, в той час, як передавались вони для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідних доказів зміни цільового призначення зазначених земельних ділянок суду не було надано. Також, суд погодився з прокурором у тому, що при наданні в оренду СФГ Мальованого В.В. земельних ділянок не дотримано вимог ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції від 01.01.2004 року), у відповідності до яких невід`ємною частиною договору оренди землі є, зокрема, план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Оцінюючи зазначені доводи, суд зазначив, що письмових пояснень та відповідних доказів стосовно наявності плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) суду не надано. Відповідачем-1 зазначений факт не спростовано, а лише у запереченнях зазначено, що додатки до договору оренди не збереглись та йому не відомо чи вони взагалі долучались до договору оренди. В подальшому, рішенням сесії Потіцької сільської ради Миронівського району №29-03-УІІ від 25.12.2015 року СФГ Мальованого В.В. продовжено термін дії договору емфітевзису земельних ділянок загальною площею 18,7 га в межах населеного пункту із земель, призначених для розширення меж населеного пункту для вирощування сільськогосподарських культур. Також, відповідно до встановлених судом згідно доводів прокурора, обставин: на підставі рішення сесії Потіцької сільської ради №29-03-УII від 25.12.2015 року 01.02.2016 року укладено договір про встановлення права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) загальною площею 18,7 га, що розташовані на території Потіцької сільської ради в межах населеного пункту с. Потік Миронівського району Київської області із зазначеними кадастровими номерами. В подальшому, рішенням сесії Потіцької сільської ради №193-21-УІІ від 12.01.2018 року у зв`язку із закінченням строку договору емфітевзису земельних ділянок СФГ Мальованого В.В. продовжено строк дії договору емфітевзису земельних ділянок загальною площею 18,7 га на 15 років. Врахувавши положення ст. 407 ЦК України, ч. 1 ст.102-1 Земельного кодексу України судом відхилені посилання відповідача-1 на наявність переважного права на укладення договору емфітевзису у СФГ Мальованого В.В. на підставі ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України , оскільки укладався саме Договір емфітевзису, а не продовжувався договір оренди. Згідно інформації Потіцької сільської ради Миронівського району від 22.02.2018 року №02-42/133 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222985900:03:001:0170, 3222985901:01:001:0620, 3222985900:03:001:0162 передані СФГ Мальованого В.В. без проведення аукціону (земельних торгів). При прийнятті оспорюваних рішень Потіцька сільська рада Миронівського району керувалась лише положеннями ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та глави 33 Цивільного кодексу України, якими, зокрема, врегульовано перелік повноважень сільської ради та загальні положення Цивільного кодексу України щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Однак, у спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування положень ч.ч. 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України щодо продажу права на спірні земельні ділянки без проведення земельних торгів. За висновками суду: - рішення сесії Потіцької сільської ради №29-03-УІІ від 25.12.2015 року, на підставі якого укладено Договір емфітевзису та передано СФГ Мальованого В.В. земельні ділянки з кадастровими номерами 3222985900:03:001:0170, 3222985901:01:001:0620, 3222985900:03:001:0162 прийнято всупереч вимог ст. 19 Конституції України, ст. ст. 102-1, 116, 134 Земельного кодексу України, без проведення обов`язкового продажу права емфітевзису на земельну ділянку на конкурентних засадах (земельних торгах); - рішення Потіцької сільської ради Миронівського району №29-03-VІІ від 25.12.2015 року про надання на підставі глави 33 ЦК України в користування СФГ Мальованого В.В. земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва прийнято в порушення ст. 19 Конституції України, ст. ст. 102-1, 116, 134 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим воно підлягає визнанню недійсним в порядку, визначеному п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України. Позовні вимоги суд першої інстанції визнав обгрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню. За розглядом заявлених відповідачами клопотань про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про те, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом 12.03.2019 року, а провадження у справі №911/672/19 за цим позовом відкрито 25.03.2019 року, тобто після спливу строку позовної давності, у зв`язку з чим позовні вимоги заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області хоча і є обґрунтованими та доведеними, проте не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Також, суд звернув увагу, що прокурором у позовній заяві не зазначено органу державної влади, інтереси якого він захищає. В цій частині суд, посилаючись на завдання Держгеокадастру, визначені у Положенні про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15, встановив, що повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками, які належать до категорії земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, належать до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, у цьому випадку до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Київській області. Відповідно, суд першої інстанції вважав, що прокурор фактично звернувся у цій справі із позовом щодо захисту прав та інтересів Головного управління Держгеокадастру у Київській області, яке наділено повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку. Прокурором при зверненні з даним позовом в інтересах держави безпідставно не зазначено орган (органи), уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої (яких) подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу. Посилання прокурора на те, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, проте у зазначеного органу немає повноважень щодо звернення до суду із вимогами, заявленими у цьому позові, суд відхилив з посиланням на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 23.10.2018 у справі №926/03/18, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 23.10.2018 у справі №906/166/18, зазначивши, що прокурор не врахував того, що положення нормативно-правових актів не можуть визначати конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що у даній справі немає передбачених законом виключних підстав, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави, адже безпідставно не зазначаючи орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, прокурор не підтвердив правових підстав для представництва та відповідно, не набув процесуального статусу органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (спеціальної процесуальної правоздатності). Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду підлягає зміні, виходячи з наступного. У рішенні суду від 16.07.2019 суд першої інстанції посилався на обставини, зазначені у позові прокурора, не надавши таким оцінки з огляду на матеріали справи та пояснення відповідачів, зокрема, щодо площі земельних ділянок, які орендувались відповідачем-2: Як, те вказувалось у позові прокурора, поясненнях наданих суду першої інстанції 22.03.2019 (арк. спр. 76-78), дослівно: «…рішенням сесії Потіцької сільської ради Миронівського району №87-12-24 від 02.04.2004 року надано в оренду селянському (фермерському) господарству Мальованого В.В. земельну ділянку в розмірі 19,7 га із земель, призначених під забудову для товарного сільськогосподарського виробництва строком на 1 рік. … «В подальшому, всупереч вказаним вимогам, без розроблення проекту землеустрою на земельні ділянки, що передавалися в оренду, рішенням сесії Потіцької сільської ради Миронівського району №16-02-V від 10.07.2006 року СФГ Мальованого В.В. надано в оренду земельну ділянку площею 13,7 га із земель, призначених під забудову села для товарного сільськогосподарського виробництва строком на 1 рік. Крім того, на підставі рішень сесії Потіцької сільської ради №99-13-У від 24.10.2007 року, №15-02-VI від 10.12.2010 року, №69-11-VI від 15.12.2011 року, №29-03-VII від 25.12.2015 року продовжено відповідачу 2 термін дії договорів оренди земельної ділянки площею 13,7 га та 19,7 га в межах населеного пункту із земель, призначених для розширення меж населеного пункту для вирощування сільськогосподарських культур.» Натомість, як те вбачається з наданих до справи документів, в оренду СФГ Мальованого В.В. передавались земельні ділянки, які складають загальну площу 18,7 га (підтверджується відомостями Державного земельного кадастру щодо ділянок з кадастровими номерами - 3222985900:03:001:0170, 3222985901:01:001:0620, 3222985900:03:001:0162 та відомостями з Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно). Вказані документи, які апеляційний господарський суд визнає належними доказами фактичної площі орендованих земельних ділянок, підтверджують пояснення відповідачів, що зазначення у рішеннях сільської ради площі земель 19,7 га та 13, 7 га є технічною помилкою, яка була допущена в результаті арифметичних помилок при вирахуванні площі земельної ділянки по факту заміру без застосування топогеодезичного обладнання, натомість усі рішення сільради стосуються однієї площі земель, що передавались в оренду - 18, 7 га. Щодо недійсності рішення сесії Потіцької сільської ради Миронівського району від 02.04.2004 № 87-12-24 в частині надання селянському (фермерському) господарству Мальованого Василя Володимировича в оренду земельної ділянки площею 19, 7 га. колегія суддів зазначає наступне. В обґрунтування підстав вказаної вимоги прокурор посилається на те, що вказане рішення прийнято з порушенням ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції від 01.01.2004 року) та ст. 20 Закону України «Про землеустрій», зокрема, без проведення в обов`язковому порядку землеустрою та без розроблення відповідного проекту відведення земельної ділянки. Згідно приписів ч.ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції від 01.01.2004 року), - передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; - передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу. Згідно ст.20 Закону України «Про землеустрій», землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Таким чином, у разі зміни цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, така передається в оренду громадянам і юридичним особам за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу. Апеляційний господарський суд критично ставиться до висновків суду першої інстанції, що спірні земельні ділянки є землями під забудову, оскільки такі не ґрунтуються на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, з урахуванням наступного. Факт належності земельної ділянки, переданої в оренду відповідачу-2 у 2004 році оскаржуваним рішенням сесії Потіцької сільської ради Миронівського району від 02.04.2004 № 87-12-24 до земель під забудову, суд першої інстанції обґрунтовує п. 2 договору оренди № 4 від 11.05.2004, за яким в оренду СФГ Мальованого В.В. передається земельна ділянка площею 19,7 га із земель, призначених під забудову села, про що також зазначено у відповідних рішеннях Потіцької сільської ради від 02.04.2004 року №87-12-24, від 10.07.2006 року №16-02-У, від 24.10.2007 року №99-13-У. Частиною першою статті 19 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік земель України за основним цільовим призначенням та поділ їх на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (частина друга вказаної статті). Статтею 20 Земельного кодексу України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які уповноважені розпоряджатися земельними ділянками. В свою чергу, матеріали справи не містять і таких прокурором не надано, як не надано і документів, підтверджуючих належність земельних ділянок, що передавались в оренду відповідачу-2, до категорії земель «землі житлової та громадської забудови». Рішенням сільської ради від 02.04.2004 № 87-12-24 вирішено надати в оренду фермерському господарству Мальованого В.В. земельну ділянку в розмірі 19, 7 га із земель призначених під забудову для товарного сільськогосподарського виробництва строком на один рік. Аналогічні формулювання «із земель призначених під забудову села для товарного сільськогосподарського виробництва» містяться у рішеннях Потіцької сільської ради від 10.07.2006 № 16-02-У; від 24.10.2007 № 99-13-У. У рішеннях Потіцької сільської ради від 24.10.2008 № 167-22-У, від 14.12.2012 № 115-19-УІ, від 12.12.2013 № 167-28-УІ, від 14.11.2014 № 214-38-УІ формулювання вже наступне: «… надати… із земель, які знаходяться в межах населеного пункту, призначені під розширення села для вирощування сільськогосподарських культур». У рішенні від 25.12.2015 міститься формулювання щодо земельних ділянок в межах населеного пункту: « із земель призначених для розширення меж населеного пункту для вирощування сільськогосподарських культур». На дату укладення спірного договору оренди від 11.05.2004 організаціями, що мають ліцензії на здійснення землевпорядних робіт, при складанні документації із землеустрою використовувався Український класифікатор цільового використання землі (УКЦВЗ), що визначений у листі Держкомзему України від 24.04.98 №14-1-7/1205. Згідно вказаного класифікатора у п.1 значаться «Землі населених пунктів», де визначені види функціонального призначення 21 підпункт, у п.2 «Землі сільськогосподарського призначення» (7 підпунктів - види функціонального призначення); у п. 3 - «Землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення»; п. 4 - «Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення»… У статті 19 Земельного кодексу України не вказується, що до категорії «землі житлової та громадської забудови» відносяться землі, призначені під забудову села чи землі в межах населеного пункту, призначені під розширення села; не містить категорій використаних Потіцькою сільською радою у рішеннях, що стосуються земельних ділянок і Український класифікатор цільового використання землі (УКЦВЗ) (затверджений листом Держкомзему України від 24.04.98 № 14-1-7/1205). Про те, що такі формулювання не є рішеннями про встановлення цільового призначення земельної ділянки в розумінні положень ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України до категорії земель «землі житлової та громадської забудови», свідчать і рішення сільради від 27.01.2017 № 103-12-VІІ, від 12.01.2018 № 193-21- VІІ, в яких взагалі вміщено дві категорії цільового призначення, і зазначено: «із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності призначених для збільшення житлової та громадської забудови населеного пункту села Потік…». На законодавчому рівні, визначення земель житлової та громадської забудови регламентовано ст. 38 Земельного кодексу України, якою, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. У п. 1 договору оренди №4 від 11.05.2004 зазначено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку с/г призначення, яка знаходиться с. Потік Миронівського району; У п. 2 договору оренди вказано, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 19,7 га, у тому числі рілля - 19, 7 га із земель призначених під забудову села. Згідно з п.15 договору оренди, земельна ділянка передається в оренду для сільськогосподарського використання; у п. 16 зазначено цільове призначення земельної ділянки - с/г призначення. У статті 22 Земельного кодексу України наведено визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання, зокрема: - землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей (ч. 1 ст. 22); - до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги)… На рівні закону, у ст. 23 Земельного кодексу України визначена пріоритетність земель сільськогосподарського призначення, що полягає в наступному: - землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання; - визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру; - для будівництва промислових підприємств, об`єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов`язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Земельна ділянка, що передавалась в оренду відповідачу-2 у 2004 році як земельна ділянка с/г призначеннярілля - 19, 7 га із земель призначених під забудову села, у розумінні положень Земельного кодексу України є сільськогосподарськими угіддями (рілля), що належить до категорії «землі сільськогосподарського призначення». У витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29.01.2016, який використовувався у договорі емфітевзису (поновленні договору) від 01.02.2016, містяться відомості, що земельна ділянка площею 187 000 м кв, віднесена до земель сільськогосподарського призначення - рілля. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»). У витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку міститься інформація про застосування того чи іншого коефіцієнту до відповідної земельної ділянки, які формують нормативно грошову оцінку такої земельної ділянки. Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306 (додаток 1). Відповідно до рішення Потіцької сільської ради від 10.12.2010 № 15-02-УІ вирішено надати земельні ділянки в користування: - Фермерському господарству «Мальованого В.В.» в розмірі 13,7 га із земель, які знаходяться в межах населеного пункту, призначені під розширення села для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 1 рік (п.1.1 рішення). У п. 3 вказаного рішення зазначено про заключення договору емфітевзису. На виконання рішення Потіцької сільської ради від 10.12.2010 № 15-02-УІ між відповідачами укладено договір емфітевзису № 12 від 15.12.2010; згідно з п. 2.1 договору в користування передається земельна ділянка (землі комунальної власності) площею 13,7 га (землі під розширення меж населеного пункту, рілля); мета використання: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У п. 5.2 договору емфітевзису вказано цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення. За даними інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації права користування (емфітевзис) земельними ділянками з кадастровими номерами 3222985900:03:001:0170, 3222985901:01:001:0620, 3222985900:03:001:0162 у розділі «актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна» зазначено цільове призначення: для іншого сільськогосподарського призначення, землі сільськогосподарського призначення. Загальні положення про емфітевзис містяться в главі 33 Цивільного кодексу України та главі 16-1 Земельного кодексу України, підставою виникнення емфітевзису закон називає договір між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (ч. 1 ст. 407 ЦКУ та ч. 1 ст. 102-1 ЗКУ). Об`єктом договору емфітевзису, як слідує із його назви, є виключно землі сільськогосподарського призначення, до яких землі категорії «землі житлової та громадської забудови» не відносяться. Згідно інформації Публічної кадастрової карти України (офіційна сторінка в мережі Інтернет https://map.land.gov.ua/?cc) по земельних ділянках з кадастровими номерами 3222985900:03:001:0170, 3222985901:01:001:0620, 3222985900:03:001:0162 вказується: Тип власності: Комунальна власність Цільове призначення:.01.13 для іншого сільськогосподарського призначення Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 у секції А розділ 01 вказуються «Землі сільськогосподарського призначення»; у підрозділі 01.13 - «для іншого сільськогосподарського призначення» Належних доказів, що відбувалась зміна цільового призначення земельних ділянок, які орендувались СФГ Мальованого В.В. починаючи з 2004 року, із земель «землі житлової та громадської забудови» на «землі сільськогосподарського призначення» матеріали справи не містять, прокурором про наявність таких не зазначено, у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції, що спірні земельні ділянки є землями під забудову, не відповідають встановленим обставинам справи. Враховуючи наведене, підлягають відхиленню доводи прокурора про порушення вимог ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції від 01.01.2004) та ст. 20 Закону України «Про землеустрій» при прийнятті рішення сесії Потіцької сільської ради Миронівського району від 02.04.2004 № 87-12-24 в частині надання селянському (фермерському) господарству Мальованого Василя Володимировича в оренду земельної ділянки площею 19, 7 га. Висновки суду першої інстанції про те, що при наданні в оренду СФГ Мальованого В.В. земельних ділянок не дотримано вимог ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції від 01.01.2004 року), у відповідності до яких невід`ємною частиною договору оренди землі є, зокрема, план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), обґрунтовані наступним: - до Договору оренди землі №4 від 11.05.2004 року, яка надавалась СФГ Мальованого В.В. долучено лише акт приймання-передачі об`єкта оренди; план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Договору не долучались; - письмових пояснень та відповідних доказів стосовно наявності плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) суду не надано. Відповідачем 1 зазначений факт не спростовано, а лише у запереченнях зазначено, що додатки до договору оренди не збереглись та йому не відомо чи вони взагалі долучались до договору оренди. Таким чином, виходячи з ненадання до матеріалів справи відповідних додатків до договору оренди та пояснень відповідача-1, що такі додатки не збереглись, суд прийшов до висновку про наявність порушення вимог закону в частині дотримання положень ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Натомість, вказаний висновок суду ґрунтується не на встановленні факту порушення, а на недоведеності, неможливості доведення дійсних обставин справи через значний сплив часу, незбереження документів та відсутність відповідної інформації. В даному випадку, твердження прокурора про відсутність додатків до договору не означає, що такі сторонами у 2004 році не складалися, а підтверджує неможливість встановлення дійсних обставин справи у 2019 році з огляду на час, що минув (15 років). Окрім того, такі обставини, жодним чином не можуть слугувати підставами для недійсності рішення сесії Потіцької сільської ради Миронівського району від 02.04.2004 № 87-12-24 в частині надання селянському (фермерському) господарству Мальованого Василя Володимировича в оренду земельну ділянку площею 19,7 га; оскільки: - укладання договору є наслідком виконання вказаного рішення, а про необхідність укладання договору оренди з порушеннями вимог ст. 15 Закону України «Про оренду землі» у вказаному рішенні сесії від 02.04.2004 № 87-12-24 не йдеться. Доречними, та такими, що могли бути застосованими у даній справі, є тези викладені Європейським Судом з прав людини у п.137 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява No 21722/11, зокрема: «Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.» Натомість, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (Велика Палата Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц). В даному випадку, з огляду на відсутність належних доказів порушення вимог ст. 124 Земельного кодексу України, ст. 20 Закону України «Про землеустрій» при укладенні договору оренди у 2004 році, по заявленій вимозі про недійсність рішення сесії Потіцької сільської ради Миронівського району від 02.04.2004 № 87-12-24 в частині надання селянському (фермерському) господарству Мальованого Василя Володимировича в оренду земельної ділянки площею 19, 7 га, право за захистом якого прокурор звернувся до суду, не є порушеним, не підлягає судовому захисту через необґрунтованість по суті, у зв`язку з чим підстав для застосування строку позовної давності немає. Щодо вимог про визнання недійсним рішення сесії Потіцької сільської ради Миронівського району від 25.12.2015 № 29-03-VІІ в частині продовження терміну дії договору емфітевзису земельних ділянок з кадастровими номерами 3222985900:03:001:0170, 3222985901:01:001:0620, 3222985900:03:001:0162 селянському (фермерському) господарству Мальованого Василя Володимировича та визнання недійсним договору емфітевзису земельних ділянок з кадастровими номерами 3222985900:03:001:0170, 3222985901:01:001:0620, 3222985900:03:001:0162 площею 18, 7 га, укладеного 01.02.2016 між Потіцькою сільською радою Миронівського району та селянським (фермерським) господарством Мальованого Василя Володимировича судом встановлено наступне. Обгрунтовуючи підстави недійсності зазначеного рішення та договору прокурор посилається на порушення вимог ст.ст. 102-1, 116, 134 Земельного кодексу України, стверджуючи, що рішення та договір емфітевзису прийнято без обов`язкового продажу права емфітевзису на земельну ділянку на конкурентних засадах (земельних торгах). Оскаржуваним рішенням сільради від 25.12.2015 № 29-03-VІІ вирішено: 1. продовжити термін дії договорів емфітевзису земельних ділянок в межах населеного пункту із земель призначених для розширення меж населеного пункту для вирощування сільськогосподарських культур СФГ Мальованого В.В. , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Спасо-Преображенському храму з метою недопущення втрат дохідної частини місцевого бюджету та погіршення стану земельних ділянок (засмічення та забур`янення); 2. уточнення розміру земельних ділянок провести технічною документацією із землеустрою. Договір емфітевзису від 01.02.2016, укладений між Потіцькою сільською радою Миронівського району та селянським (фермерським) господарством Мальованого Василя Володимировича на підставі рішення сесії від 25.12.2015 № 29-03-УІІ (п.1.1 договору), фактично є договором про поновлення первісного договору емфітевзису, а не окремим самостійним договором. У даному випадку спірні земельні ділянки передані в користування із заключенням договору емфітевзису відповідно до рішення Потіцької сільської ради від 10.12.2010 № 15-02-УІ, яким, згідно п. 1.1 вирішено надати земельні ділянки в користування: - Фермерському господарству «Мальованого В.В.» в розмірі 13,7 га із земель, які знаходяться в межах населеного пункту, призначені під розширення села для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 1 рік. У п. 3 вказаного рішення зазначено про заключення договору емфітевзису. На виконання рішення Потіцької сільської ради від 10.12.2010 № 15-02-УІ між відповідачами укладено договір емфітевзису № 12 від 15.12.2010; в подальшому, щороку сільрадою приймались рішення про продовження терміну дії договорів емфітевзису земельних ділянок в межах населеного пункту від 15.12.2011 № 69-11-УІ, від 14.12.2012 № 115-19-УІ, від 12.12.2013 № 167-28-УІ, від 14.11.2014 № 214-38-УІ. Оскільки зазначені рішення Потіцької сільської ради від 10.12.2010 № 15-02-УІ, укладений договір емфітевзису від 15.12.2010 в судовому порядку недійсними не визнавалися, вирішення питання органом місцевого самоврядування про продовження терміну дії договору емфітевзису рішенням сесії від 25.12.2015 № 29-03-УІІ не свідчить про продаж прав на земельну ділянку комунальної власності та виключає застосування у спірних правовідносинах положень ст. 134 Земельного кодексу України. Щодо звернення прокурора з вимогами на захист інтересів держави у даній справі колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 76)). Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). А відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 70)). ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35). Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, в частині відсутності повноважень прокурора самостійно заявляти даний позов в інтересах держави, прийшов до наступних висновків: - повноваження на розпорядження спірними земельними ділянками, які належать до категорії земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, належать до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, у цьому випадку до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Київській області; - прокурор фактично звернувся у цій справі із позовом щодо захисту прав та інтересів Головного управління Держгеокадастру у Київській області, яке наділено повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку; - прокурором при зверненні з даним позовом в інтересах держави безпідставно не зазначено орган (органи), уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої (яких) подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу. Натомість, встановлення судом обставин належності спірних земельних ділянок до категорії земель сільськогосподарського призначення державної форми власності суперечить матеріалам справи та не підтверджено жодними належними доказами, оскільки у всіх документах, наявних у справі, значиться, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах населеного пункту та є комунальною власністю. Відповідно до положень ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки. Самоврядний контроль, за використанням та охороною земель, у розумінні статті 189 Земельного кодексу України, здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Аналіз норм Конституції України, Земельного кодексу України свідчить, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у земельних правовідносинах діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи ці повноваження, вказані органи вступають у цивільні правовідносини та господарські правовідносини з юридичними та фізичними особами. Відповідно до ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, зазначені Конституцією України, цим та іншими законами. Таким чином, Потіцька сільська рада (наразі його процесуальний правонаступник - Миронівська міська рада) є органом, який уповноважений територіальною громадою на здійснення функцій щодо надання земельних ділянок комунальної форми власності в користування на умовах оренди, емфітевзису тощо… Первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади (згідно обґрунтувань позову) відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. Прокурором правомірно не визначено в якості органу, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, Потіцьку сільську раду, за умови оскарження рішень вказаного органу та договорів, укладених за його участю, що фактично створило би ситуацію, за умов якої позивачем та одним із відповідачів у справі була одна і та ж особа - Потіцька сільська рада. За таких обставин, захист інтересів держави має здійснювати Потіцька сільська рада (на даний час процесуальний правонаступник - Миронівська міська рада), проте, саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішень та укладення договору, які згідно доводів прокурора порушують інтереси держави. При цьому, у справі підлягає застосуванню сформульований у пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц правовий висновок про те, що у разі якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту . За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що прокурор у апеляційній скарзі навів підстави для представництва інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом за відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах та відповідно наявності передбачених законом виключних підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави, у зв`язку з чим в цій частині доводи апеляційної скарги визнаються обґрунтованими. Щодо розгляду заяв відповідачів про застосування строків давності колегією суддів встановлено наступне. Оскаржуване у даній справі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог мотивоване як пропуском позовної давності, так і відсутністю повноважень прокурора самостійно заявляти даний позов в інтересах держави. За розглядом заяв відповідачів про застосування строку давності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої відповідачами заявлено до прийняття рішення у справі, і останнім не доведено поважності причин пропуску позовної давності. За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Частинами 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини порушення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц). За встановлених судом обставин відсутності порушеного права, на захист якого пред`явлено позов у даній справі, вимоги прокурора задоволенню не підлягають через їх необґрунтованість, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Ураховуючи наведене, позовні вимоги заявлені прокурором у даній справі задоволенню не підлягають, резолютивну частину рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2019 слід залишити без змін, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (п. 3, 4 ч. 1, ч. 4 ст. 277 ГПК України). Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора, однак з підстав, наведених у мотивувальній частині даної постанови. Таким чином, на підставі ст. ст.2, 4, 126, 129, 269, 270, ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги прокурора, що не тягне за собою скасування резолютивної частини рішення про відмову в позові, проте

мотивувальна частина рішення підлягає зміні з її викладенням в редакції даної постанови. З урахуванням викладеного, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2019 у справі №911/672/19 задовольнити частково.

2. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2019 у справі №911/672/19, виклавши її в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду.

3. В решті рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2019 у справі №911/672/19 залишити без змін.

4. Матеріали справи № 911/672/19 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено 20.09.2021 після виходу суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б. з відпустки. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді Ю.Б. Михальська А.І. Тищенко