Постанова 4873 № 910/21682/15 (910/15096/20)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" вересня 2021 р. Справа№ 910/21682/15 (910/15096/20) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Отрюха Б.В. суддів: Остапенка О.М. Скрипки І.М. секретар судового засідання: Гудько А.В., за участю представників відповідно до протоколу судового засідання від 08.09.2021, розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 (далі - скаржник) на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі № 910/21682/15 (910/15096/20) (суддя Чеберяк П.П.) за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Конярство України" (ДП "Конярство України") про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 392 467,75 грн. в межах справи № 910/21682/15 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" (ТОВ "Астарта-Київ") до ДП "Конярство України" про банкрутство, ВСТАНОВИВ: У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою ТОВ "Астарта-Київ" про банкрутство ДП "Конярство України" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015. 02.10.2020 до Господарського суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до ДП "Конярство України" про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 260 311,75 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 132 108,48 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 позов задоволено частково, а саме: стягнуто з ДП "Конярство України" на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 260 311,75 грн. та середній заробіток за затримку розрахунків при звільненні в розмірі 8 387,13 грн.; з ДП "Конярство України" також стягнуто в дохід Державного бюджету України 1 439,87 грн. судового збору; в іншій частині позовну заяву залишено без задоволення. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі № 910/21682/15 (910/15096/20) в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні в розмірі 8 387,13 грн. та прийняти нове рішення у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні в розмірі 641 737, 08 грн. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2021 справа №910/21682/15 (910/15096/20) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поляков Б.М., судді Сотніков С.В., Отрюх Б.В. Головуючий суддя Поляков Б.М. подав заяву про самовідвід у вказаній справі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 року заяву головуючого судді Північного апеляційного господарського суду Полякова Б.М. про самовідвід від участі у розгляді справи №910/21682/15 (910/15096/20) задоволено. Відведено головуючого суддю Полякова Б.М. від участі у розгляді справи №910/21682/15 (910/15096/20). Матеріали справи №910/21682/15 (910/15096/20) передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу. Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів, апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів: Коробенка Г.П., Скрипки І.М. 14.07.2021 ухвалою суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 призначено на 08.09.2021. 04.08.2021 ДП "Конярство України" подало до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу в якому просив у її задоволенні відмовити з підстав, вказаних у відзиві. Розпорядженням Керівника апарату суду № 09.1-08/4102/21 від 06.09.2021 у зв`язку з перебуванням судді Коробенка Г.П., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/21682/15 (910/15096/20). У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2021 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя: Отрюх Б.В., судді: Остапенко О.М., Скрипка І.М. У судовому засіданні 08.09.2021представник апелянта підтримав подану апеляційну скаргу. Представник ДП "Конярство України" заперечив на апеляційну скаргу та просив залишити без змін рішення суду від 26.05.2021. Колегією суддів на підставі частини сьомої статті 270 ГПК України надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке ними реалізовано. Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників ОСОБА_1 та ДП "Конярство України", обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступних підстав. Фактично суть апеляційної скарги зводиться до того, що на думку апелянта, суд першої інстанції при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неправомірно зменшив суму з 641 737,08 грн. до 8 387,13 грн. Отже, наразі, перед колегією суддів постало питання перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції щодо частково задоволеної судом суми середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні в розмірі 8 387,13 грн. Заслухавши пояснення апелянта та відповідача, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав. Загальні підстави для нарахування суми середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні визначені Кодексом законів про працю України. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, апелянт працював у Державному підприємстві "Конярство України" на посаді радника директора та був звільнений з посади 31.07.2020 на підставі наказу №-к від 31.07.2020. Відповідно до довідки Державного підприємства "Конярство України" №КУ000000027 від 11.09.2020, заборгованість відповідача перед позивачем із виплати заробітної плати за період з лютого 2020 по липень 2020 року становить 260 311,75 грн. ОСОБА_1 заявив про стягнення з Державного підприємства "Конярство України" заборгованості із заробітної плати в розмірі 260 311,75 грн. Зважаючи на те, що відповідачем не здійснено повний розрахунок з позивачем при звільненні, останнім було також заявлено вимоги, які складають середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який станом на 02.10.2020 становить 132 156, 00 грн. За змістом ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частина 1 ст. 117 вказаного кодексу встановлює, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За твердженням позивача, він працював весь заявлений період проте, відповідач з ним не розрахувався, чим порушив положення ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України. Заперечуючи на рішення суду апелянт зауважив, що суд першої інстанції неправомірно зменшив сумму середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні. Як вбачається, приймаючи оскаржуване рішення, Господарський суд міста Києва виходив з приписів, наведених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019, у справа № 761/9584/15-ц. Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Водночас, Великої Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц вказала, що для оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку про звільненні на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя. Дослідивши доводи, що наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що Господарський суд міста Києва обґрунтовано керувався правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, і, враховуючи неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості по заробітній платі, суд обґрунтовано дійшов висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 8 387,13 грн. Відповідно до інформації яка міститься на офіційному сайті Національного банку України розмір середньозваженої ставки за кредитами станом на травень 2020 року становить 7,6 % та станом на червень 2020 року становить 6,4 %. Так провівши власний розрахунок, (7,6 % х 44 607,50 грн : 100% = 3 390,17 грн. та 6,4 % х 78 077,50 грн : 100% = 4 996,96 грн.), 3 390,17 грн. + 4 996,96 = 8 387,13 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню. Щодо посилань апелянта на те, що наведений розрахунок сум середнього заробітку в постанові Верховного Суду відрізняється від запровадженого розрахунку, визначеного ст.117 КЗпП України та п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, то апеляційний суд вбачає за можливе зазначити таке. Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи наведене, право на подачу заяви про збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, має диспозитивний характер, відображає волевиявлення позивача. Відповідно до частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі. Окрім того, згідно частини 3 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд із відповідною заявою. За змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16). З огляду на викладене, суд першої інстанцій правомірно розглянув цей позов саме в межах заявлених вимог, оскільки розгляд судом позовної заяви поза такими межами (з урахуванням відсутності заяви про збільшення розміру позовних вимог, відсутності доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи та доказів доплати судового збору) міг мати наслідком порушення засад господарського судочинства, що поставило б позивача у більш вигідне становище порівняно з відповідачем щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство. Як вже зазначалося, звертаючись з позовом до суду першої інстанції ОСОБА_1 , просив стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який станом на 02.10.2020 року становив 132 156,00 грн., в той час як, в апеляційній скарзі скаржник просить стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунків при звільненні по день прийняття рішення суду, а саме по 26.05.2021 року, яка складає 641 737,08 грн. Однак, слід зауважити, що вищевказані вимоги не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а в матеріалах справи відсутня заява про збільшення позовних вимог. З огляду на викладене, доводи скаржника визнаються колегією суддів безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке. Колегія суддів зауважує, що поза увагою скаржника залишилось друге речення наведеного ним пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, в якому зазначено, що на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Водночас, із змісту оскаржуваного судового рішення не вбачається про зазначення сторонами про підвищення посадових окладів і тарифних ставок у відповідача, відповідно і про необхідність коригування на коефіцієнт їх підвищення. Згідно частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Близька за змістом правова позиція, викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.11.2020 року у справі №910/24323/16. Змістом статей 8, 129 та 147 Конституції України гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав. Частиною 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики. Саме завдяки цьому реалізуються засадничі принципи правової держави - верховенство права, правова визначеність, законність, рівність усіх перед законом і судом та ін. Дотримання принципу єдності судової практики необхідно розуміти як початок, ідею, що забезпечує судам у судочинстві одноманітне застосування нормативних правових актів та їх тлумачення, здійснене вищими судовими органами при вирішенні судових справ. Принцип єдності судової практики, який підтримується вищими судовими органами, знижує ризики у тлумаченні та застосуванні норм права, забезпечує єдність судової практики, напрацьованої вищими судовими органами, знімає невизначеність і створює послідовність у застосуванні норм права судами нижчої інстанції у судочинстві. Так, за змістом статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду, зокрема: у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, дотримуючись приписів, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду, суди дотримуються принципу єдності судової практики. Крім того, апелянт в апеляційній скарзі збільшує заявлену суму середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні та період нарахування, що протирічить вимогам Господарського процесуального кодексу України. За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі № 910/21682/15 (910/15096/20) залишити без змін.

3. Справу № 910/21682/15 (910/15096/20) направити до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 16.09.2021 року. Головуючий суддя Б.В. Отрюх Судді О.М. Остапенко І.М. Скрипка