Постанова 4818 № 641/9063/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 16 вересня 2021 року м. Харків справа № 641/9063/20 провадження № 22-ц/818/1520/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря Гришиної А.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , представник ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2020 року в складі судді Чайки І.В., у с т а н о в и в : 18 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо транспортної пригоди (далі - ДТП), в якому просила стягнути з відповідача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 65 404,34 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн та судові витрати. Разом з позовом ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на ј частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 . Заява мотивована тим, що 18 листопада 2017 року відбулося ДТП за участю автомобіля «ГАЗ 33022», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля «ВМW 735i», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , внаслідок якої належний позивачу автомобіль зазнав пошкодженнь. У зв`язку з цим позивачем до суду був поданий позов. Зазначає, що відповідачу на праві власності належить ј частина квартири АДРЕСА_1 , однак невідомо, чи має відповідач достатні кошти чи рухоме майно, обсягу якого буде достатньо для добровільного відшкодування шкоди у разі задоволення судом позову, а також у разі виконання рішення в примусовому порядку. Крім того, позивач вважає , що існує реальна можливість, що під час підготовчого провадження та під час розгляду справи по суті, ОСОБА_2 може передати право власності на належне йому майно іншій особі і таким чином уникнути відшкодування шкоди. Це може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 - відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач звернувшись із заявою про забезпечення позову, не надав суду належних доказів на обґрунтування доцільності вжиття заходів забезпечення позову, а лише висловлене припущення про подальшу неможливість виконання рішення суду. При цьому, судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. 08 грудня 2020 року ОСОБА_3 представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити клопотання про забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що в даному випадку загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду полягає, насамперед, у реальній, можливості у відповідача в ході розгляду справи розпорядитися належним йому майном шляхом його відчуження на користь третіх осіб і тим самим унеможливити звернення стягнення на майно в процесі примусового виконання рішення суду. ОСОБА_2 ухвалу суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно зі статтею 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Відповідно до пунктів 4, 5, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. У заяві про забезпечення позову позивач просить накласти арешт на ј частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 . При цьому, заявник не наводить доводів про те, що накладення арешту на ј квартиру є необхідним заходом для забезпечення фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Також із заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду відповідачем з огляду на категорію спору та характер заявлених позовних вимог. Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вживаючи заходи забезпечення позову, суд повинен перевірити аргументованість заяви про забезпечення позову і застосовувати такі заходи у разі, коли є реальна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, в тому числі, якщо внаслідок цього заявнику може бути завдано шкоди. Крім того, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18). Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції, оцінивши подані до суду докази у їх сукупності, та проаналізувавши можливість утруднення виконання майбутнього рішення суду у випадку задоволення вимог позивача, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що виконання рішення у майбутньому може бути утруднене чи відповідач буде ухилятись від виконання такого рішення Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текс постанови складено 20 вересня 2021 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді І.В. Бурлака О.М. Хорошевський