Постанова 4811 № 460/488/19

Справа № 460/488/19 Головуючий у 1 інстанції: Кондратьєва Н.А. Провадження № 22-ц/811/1808/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія: 68 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретаря - Жукровська Х.І., з участю апелянта ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2021 року, ухвалене в складі головуючого судді Кондратьєвої Н.А., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Яворівської районної державної адміністрації Львівської області та орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся в суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив усунути перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення графіку зустрічей для його батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступним чином: перші три місяці у формі зустрічей в першу та третю суботу місяця з 11:00 год. до 18:00 год. за місцем проживання дитини у присутності матері дитини ОСОБА_1 ; у подальшому: в першу та третю суботу місяця з 11: 00 год. до 18:00 год.; після закінчення трьох місячного строку кожні шкільні канікули у літній та зимовий період не менше п`яти діб для відпочинку та оздоровлення ОСОБА_3 на території України. В обґрунтування позову зазначав, що він перебував у шлюбі із відповідачкою. В період шлюбу у них народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне сімейне життя у сторін не склалося, шлюб між ними було розірвано та визначено розмір сплати аліментів у сумі 3 000,00 грн. щомісячно. Взятий на себе обов`язок зі сплати аліментів він виконує вчасно та в повному розмірі. З часу розірвання шлюбу ОСОБА_1 переїхала проживати в інше місто разом з їхнім сином, з цього часу відвідування ОСОБА_2 дитини стали нерегулярними, а пізніше взагалі припинились. Причиною цьому стало те, що відповідачка з невідомих причин не дає дозволу позивачу на зустрічі із дитиною. На прохання позивача дозволити йому побачитись із сином, вона категорично відмовляє йому у цьому, не пояснюючи причину відмови. Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2021 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у його зустрічах та участі у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього ОСОБА_3 шляхом встановлення наступного графіку зустрічей: щонеділі з 12 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. В решті позовні вимоги залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 768 грн. 40 коп. сплаченого судового збору. Рішення суду оскаржила відповідачка - ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що рішення прийняте з порушенням вимог матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішення суду, не відповідають дійсним обставинам справи. В обґрунтування вимог покликається на те, що під час розгляду справи судом було проігноровано вимогу про виклик та допит свідків, а інші докази на підтвердження того, що позивач застосовує насильство та існує реальна загроза викрадення неповнолітнього сина, судом не досліджувались та, відповідно, не було взято до уваги те, що у зв`язку з ганебною поведінкою позивача, погрозою щодо застосування насильства та викрадення дитини, до ЄДРДР було внесено відомості та розпочато кримінальне провадження. Зазначає, що заперечуючи проти позовних вимог позивача, повністю їх спростувала та неодноразово повідомляла суд про те, що зі своєї сторони жодного разу не перешкоджала батькові спілкуватись із сином та брати участь у його вихованні, однак батько не завжди адекватно себе поводить у присутності дитини, чим ставить під загрозу нормальний розвиток дитини. Позивачем не надано доказів на підтвердження фактів чинення йому зі сторони відповідачки перешкод у спілкуванні та вихованні дитини. Вважає, що батько дитини не виявляє інтересу щодо долі свого сина. Тому просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2021 року та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні його позову. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначив, що обставини, викладені в апеляційній скарзі є надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а саме апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Звертає увагу на те, що відповідачка не надала суду належних та допустимих доказів того, що позивач застосував насильство щодо неї та сина. Саме по собі звернення відповідачки до правоохоронних органів із заявами про неправомірні дії позивача, проведення перевірки за цими зверненнями не є підтвердженням винної поведінки останнього по відношенню до дитини, негативного впливу на сина і, як наслідок, усунення його від участі у її вихованні. Вважає, що визначений спосіб участі позивача у вихованні сина та у їх спілкуванні не зашкодить останньому, а навпаки дозволить максимально повно урахувати інтереси сина, повністю відповідатиме можливості дитини у повній мірі сприймати піклування кожного з батьків про їх здоров`я, фізичний та духовний розвиток і дасть змогу урівноважити його психоемоційний стан. Тому просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2021 року відмовити повністю, рішення залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно із частинами першою - п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Пленум Верховного Суд України у пункті 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався. За приписами частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.08.2010 року, від якого ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 18.08.2011 року. Рішенням Рівненського міського суду від 23.03.2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20 серпня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис №1090 - розірвано. Визначено місце проживання неповнолітнього сина сторін ОСОБА_3 з матір`ю. Вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі в розмірі по 3 000, 00 гривень щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду - 12 липня 2017 року і до досягнення сином повноліття. Відповідно до акту обстеження умов проживання від 23.12.2020 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані зокрема ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , для виховання та розвитку дитини оформлена одна кімната, де є спальне місце, робочий стіл, достатньо розвиваючих книг та ігор, тобто створені належні умови для дитини. Відповідно до висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації № 109/04/40-1429 від 01.03.2021 року щодо визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісія вважає, що зустрічі батька з сином ОСОБА_3 повинні відбуватись за наступним графіком: щонеділі з 12.00 год. до 18.00 год. За приписами частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Аналогічна норма міститься в частині четвертій статті 10 ЦПК України. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд. Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). Отже, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини. Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17 (провадження № 61-17718св18). Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України). Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року у справі № 754/15406/18 (провадження № 61-18348св19). За змістом частин четвертої - шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши, що права ОСОБА_2 як батька дитини порушуються матір`ю дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визначення способу участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення графіка його систематичних побачень із сином. При цьому судом першої інстанції надано належну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення рішення у даній справі, зокрема, враховано, у першу чергу, інтереси дитини, її вік, стан здоров`я та психоемоційний стан, а також визнано висновок органу опіки та піклування достатньо обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дитини, з урахуванням встановлених обставин та відносин між батьками дитини. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Посилання в апеляційній скарзі на можливість надання свідками показань щодо підтвердження заперечень відповідача, яких остання просить викликати та допитати в суді апеляційної інстанції, колегія суддів відхиляє, з огляду на достатню перевірку вказаних обставин судом першої інстанції. Підстави для їх переоцінки, апеляційний суд не знаходить. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 16 вересня 2021 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.