Постанова Київський апеляційний суд № 359/8818/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи 359/8818/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11317/2021Головуючий у суді першої інстанції - Журавський В.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В., секретар Ющенко Я.М., за участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Оксамитного М.М. , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські Електромережі" про стягнення витрат на придбання санаторно-курортних путівок, медичних досліджень та стягнення моральної шкоди, В С Т АНОВИВ: У листопаді ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі", згідно з яким просив: - стягнути з відповідача на його користь понесені додаткові витрати на придбання санаторно-курортних путівок, спеціальних медичних досліджень, ліків у. загальній сумі 141 671 грн. 00 коп.; - стягнути з відповідача на його користь заподіяну моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. 00 коп. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що у 1968 році ОСОБА_1 у віці 6 років було завдано тяжких тілесних ушкоджень у трансформаторному пункті №1298, внаслідок чого останній став інвалідом 2 групи з дитинства довічно. Рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 23.09.1969 року винним у завданні шкоди було визнано відповідача, а за ОСОБА_1 визнано право на відшкодування шкоди у зв`язку з втратою працездатності до досягнення ним 15 років. Крім того, відповідно до рішення Залізничного районного народного суду м. Києва від 09.07.2001 року за позивачем було визнано право на санаторно-курортне лікування, а відповідача було зобов`язано довічно сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень. Разом з тим, позивач вказував, що оскільки відповідач постійно ігнорує та несумлінно виконує покладені на нього судовим рішенням обов`язки, він змушений самостійно вирішувати питання організації свого лікування у санаторно-курортних закладах на період, встановлений рішенням, шляхом придбання за власні кошти санаторно-курортних путівок для отримання та проходження відповідно санаторно-курортного лікування. За вказаних обставин, позивач звернувся до суду з цим позовом, який просив задовольнити у повному обсязі. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.05.2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" витрати, понесені ним на придбання санаторно-курортних путівок, проведення медичних досліджень в сумі 141 671 грн. 00 коп. та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. 00 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі" на користь держави судовий збір у розмірі 1 916 грн. 71 коп. (а.с. 184-190). В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неправильного застосування норм процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Так, в обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що жодних вимог чи листів з приводу відшкодування вартості придбаних позивачем санаторно-курортних путівок па адресу ПрАТ "Київські Електромережі" не надходили і жодних доказів направлення таких вимог матеріали справи також не містять. При цьому, зазначає про неправильне обрахування судом першої інстанції сум, належних до сплати позивачу, адже спірні правовідносини врегульовані Порядком виплати деяким категоріям осіб з інвалідністю грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно- курортного лікування, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2007 року за №

150. Також, апелянт не погоджується з сумою моральної шкоди, яка стягнута з нього на користь позивача, оскільки позивачем не доведено у чому саме полягає завдана йому моральна шкода, а також необгрунтовано її розмір (а.с. 191-198). Ухвалою Київського апеляційного суду від 09.07.2021 року відкрито апеляційне провадження та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 207, 208). Ухвалою Київського апеляційного суду від 09.07.2021 року справу призначено до розгляду (а.с. 209). Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Позивач у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є інвалідом II групи з дитинства довічно, що підтверджується копією посвідчення, серії НОМЕР_1 , виданого на його ім`я (а.с.4). Рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 23.09.1969 року винним у заподіяні шкоди ОСОБА_1 було визнано відповідача, а також за ОСОБА_1 було визнано право на відшкодування шкоди згідно правил ст.462 ЦК УРСР (а.с.5-6). У подальшому, рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 09.07.2001 року за ОСОБА_1 визнано право на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень. Зобов`язано відповідача сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень (а.с.7-8). Також, судом першої інстанції встановлено, що протягом 2019-2020 років ОСОБА_1 перебував на санаторно-курортному лікуванні в наступних санаторно-курортних закладах: - в період з 28 липня по 12 серпня 2019 року у державному санаторії Південної залізниці «Санаторій ім. Гоголя», курорт Миргород. Вказана обставина підтверджується копією санаторно-курортної путівки №192509 (а.с.16), копією санаторно-курортної книжки (а.с. 17), довідкою головного бухгалтера санаторію ім. Гоголя (а.с. 1 8). Вартість санаторно-курортного лікування, яка оплачена позивачем становить 40752 гривні, згідно фіскального чека (а.с. 19); - в період з 15 по 25 серпня 2019 року у санаторно-оздоровчому комплексі «Термал-Стар», курорт Нижнє Солотвино, що підтверджується копією путівки (а.с.20), копією гостьової карти (а.с.21), довідкою, виданою директором ТОВ«Термал-Стар» (а.с.39). Вартість санаторно-курортного лікування становить 13500 гривень, згідно квитанцій про оплату (а)с.23); - в період з 04 по 15 липня 2020 року у державному санаторії «Клінічний санаторій ім. Горького», курорт Одеса, що підтверджується копією санаторно- курортної путівки №010027 (а.с.28), копією санаторно-курортного листа (а.с.29), довідкою, виданою адміністратором ДП «Клінічний санаторій ім. Горького» ПрАТ Укрпрофоздоровниця (а.с.30). Вартість санаторно-курортного лікування становить 31720 гривень, згідно копії фіскального чека (а.с.31); - в період з 17 липня по 05 серпня 2020 року у державному санаторії Південної залізниці «Санаторій ім. Гоголя», курорт Миргород, що підтверджується копією санаторно-курортної путівки №201177 (а.с.24), копією санаторно-курортної книжки (а.с.25), довідкою головного бухгалтера санаторію ім. Гоголя (а.с.26). Вартість санаторно-курортного лікування становить 53600 гривень, згідно квитанцій (а.с.27). - При цьому, в період проходження санаторно-курортного лікування у державному санаторії Південної залізниці «Санаторій ім. Гоголя» за направленням лікуючого лікаря Ревуцької О.Б. позивачу були проведені спеціальні медичні дослідження та призначені додаткові ліки. Загальна вартість яких становить 2099 гривень (335,50 + 1498,42 + 155 +110) згідно копії рецепта №398312 від 17.07.2020 року, квитанцій про оплату (а.с.33), копії направлення від 21.07. 2020 року та квитанції про оплату (а.с.34). Також, з листа директора структурного підрозділу «Санаторій ім. Миколи Гоголя» регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» від 04.02.2021 року вбачається, що в вартість санаторно- курортної путівки входять послуги: проживання у номері з усіма зручностями, покращене трьох разове харчування, розширений обсяг надання лікувальних процедур та діагностичних досліджень, користування зовнішнім басейном, користування залом тренажерів, саунним комплексом (а.с.135). Згідно з листом директора ТОВ «Термал-Стар» від 22.02.2021 року у відповідності до затвердженого прейскуранту у вартість санаторної путівки входить проживання в номері відповідної категорії, трьох разове харчування та лікування. Окремого прейскуранта цін на проживання, харчування та лікування при придбанні санаторної путівки не передбачено (а.с.140). З прейскуранта цін в санаторії «Термал-Стар» вбачається, що в період з 01.06.2019 року по 25.12.2019 року вартість путівки при проживанні в категорії номера - двомісний стандарт становила 1350 гривень (а.с. 169). У гой же час, з прейскуранта ціп в державному санаторії Південної залізниці «Санаторій ім. Гоголя» вбачається, що з 01.01.2019 року вартість путівки за умови проживання в люкс покращений становить 2547 гривень. Вказані у прейскурантах ціни вартості путівок відповідають тій вартості путівок, які сплатив позивач. Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався па те, що оскільки відповідач постійно ігнорує та несумлінно виконує покладені на нього судовим рішенням обов`язки, він змушений самостійно вирішувати питання організації свого лікування у санаторно-курортних закладах на період, встановлений рішенням, шляхом придбання за власні кошти санаторно-курортних путівок для отримання та проходження відповідно санаторно-курортного лікування. Так, ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частина друга цієї статгі визначає, що збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим иемайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Ця норма збігається із правилом частини третьої статті 22 ЦК України, яка також передбачає, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. З аналізу вищенаведених цивільно-правових норм можна зробити висновок, що особа, якій заподіяно шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, має право вимагати від фізичної або юридичної особи, яка завдала такої шкоди, відшкодування витрат, у тому числі й на санаторно-курортне лікування, в межах витрат, які вона понесла (реальні збитки). Згідно з пунктом 1 Порядку цей Порядок визначає механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, передбачених Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань» та «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні». Ці закони визначають правовий статус таких категорій громадян, як ветерани війни, праці, громадяни похилого віку (пенсіонери) та жертви нацистських переслідувань, спрямовані на захист цих категорій громадян, у тому числі й шляхом створення належних умов для підтримки здоров`я та активного довголіття. Зокрема, цими законами передбачено, що громадяни зазначених категорій мають право на безоплатне першочергове забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування (ст.ст. 12 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.ст. 6, 6-5 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», ст.ст. 23, 33 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»). Також, за положеннями цих норм законів порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок медичного відбору і направлення на санаторно-курортне лікування встановлюється центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики \ сферах охорони здоров`я, зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту населення, а також колективними договорами та угодами. Фінансування витрат, пов`язаних з наданням особам пільг, визначених цими законами, у тому числі й на санаторно-курортне лікування, здійснюється за рахунок коштів державного га/або місцевого бюджетів (ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статгя 6 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», ст. 23 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»). Оскільки Порядок був прийнятий саме на виконання законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» та «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», то його дія, зокрема в частині визначення розміру компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування відповідно до пункту 7 цього Порядку, поширюється лише на осіб, яких стосується дія цих Законів. Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 09.07.2001 року зобов`язано саме відповідача як особу, яка визнана винною у завданні позивачеві шкоди, сплачувати позивачу необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік. При цьому, за змістом вказаного судового рішення не встановлено, що позивач відноситься до категорії осіб, на яких поширюється дія вищевказаних законів та положення Порядку, а також не визначено конкретного закладу, в якому позивач повинен проходите санаторно-курортне лікування, суми платежу за лікування за лікування та категорію номера, в якому під час проходження санаторно-курортного лікування повинен проживати позивач. За вказаних обставин, оскільки при визначенні розміру сум на санаторно- курортне лікування, на які позивачу має право на підставі судового рішення Залізничного районного суду м. Києва від 09.07.2001 року, суд першої інстанції, стягуючи з відповідача на користь позивача грошові кошти, понесені ним на санаторно-курортне лікування у період з 2019 - 2020 роки на загальну суму 141 671 грн. 00 коп., правильно виходив із загальних засад цивільного права щодо відшкодування реальних збитків (документально підтверджених позивачем витрат), у порядку, передбаченому нормами ст.ст. 22, 1166, 1195 ЦК України. Також, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції, керуючись при цьому ст. 23 ЦК України, врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яка зазнав позивач через обмеження та невизнання відповідачем його права на відшкодування витрат, понесених на санаторно-курортне лікування, та прийшов до цілком правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди саме у розмірі 50 000 грн. 00 коп. Посилання апелянта на те, що позивач свідомо ігнорує його добровільні пропозиції щодо виплати коштів на щорічну організацію санаторно-курортного лікування, колегія суддів вважає безпідставними, адже, як правильно встановлено судом першої інстанції зі змісту листів від 15.10.2020 року, від 19.10.2020 року та від 09.11.2020 року, останні стосувалися грошових виплат по судовим рішенням, які набрали законної сили. З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення. Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його запереченнями щодо позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закон і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися. Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Крім того, слід зазначити, що з урахуванням положень п. 3 ч. 6 ст. 19 та п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" - залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські Електромережі" про стягнення витрат на придбання санаторно-курортних путівок, медичних досліджень та стягнення моральної шкоди - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 16 вересня 2021 року. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва Г.В. Крижанівська