Постанова Київський апеляційний суд № 759/1310/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 вересня 2021 року м. Київ Справа №759/1310/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11143/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Ул`яновської О.В. 16 квітня 2021 року, повний текст рішення складений 21 квітня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук Ірина Ігорівна, ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору та додаткової угоди недійсним, В С Т А Н О В И В У січні 2021 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати кредитний договір №2203494605 від 26 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» Дніпровського районного відділення Київської регіональної дирекції (філії АППБ «Аваль») (правонаступник АТ «Райффайзен Банк Аваль») та договорів іпотеки №3848 від 26 червня 2008 року, додаткової угоди №1 до іпотечного договору від 26 серпня 2008 року укладеної між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 від 08 квітня 2009 року недійсними, та покласти на відповідача судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в листопаді 2019 року позивач звернувся до суду із позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності майном за адресою: АДРЕСА_1 через визнання недійсним кредитного договору, що тягне за собою визнання недійсним також іпотечного договору, оскільки позивач вважає, що кредитний договір був укладений з порушенням норм чинного законодавства, а саме метою отримання кредиту було зазначено споживчі цілі, що не відповідало умовам та порядку надання споживчого кредиту, також при ознайомленні із відзивом банку та доказами доданими до нього, позивач виявив, що у договорах іпотеки №3848 від 26 червня 2008 року та додаткової угоди №1 до іпотечного договору від 26 червня 2008 року укладених між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 від 08 квітня 2009 року підпис який не належить позивачу, внаслідок чого договір потрібно визнати недійсним, оскільки він укладений з невідомою особою, яка не має повноважень на його укладення, а отже під час його укладення було відсутнє майно та волевиявлення на укладення даного правочину. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук Ірина Ігорівна, ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору та додаткової угоди недійсним - відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір та іпотечний договір укладені у червні 2008 року, а позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами у січні 2021 року, тобто через 13 років з моменту укладення зазначених правочинів, а тому вважав, що застосуванню підлягає строк позовної давності (три роки) який у даній справі сплив. Не погодився із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 , ним подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення у зв`язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, та за неповного з`ясування обставини, що мають значення для справи. Вказує на те, що про додаткові угоди від 07 квітня 2009 року до договору іпотеки він дізнався в листопаді 2019 року, про додаткову угоду від 02 вересня 2009 року дізнався при отриманні повного тексту рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року. Таким чином висновки суду першої інстанції про застосування строків позовної давності є безпідставними та передчасними. На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу представник Банку вказує на те, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року преюдиційно встановлено факт отримання позивачем кредитних коштів в сумі 100000,00 дол. США, повідомлення та обізнаність позивача про наявність претензійно-позовної роботи та наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також встановлено факт укладення між Банком та ОСОБА_1 06 червня 2008 року іпотечного договору в рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. Також з позову ОСОБА_1 про усунення перешкод, справа №759/2241/19, вбачається, що ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог стверджував, що 26 червня 2008 року між ним та Банком було укладено кредитний договір №2203494605, одночасно 26 червня 2008 року між Банком та позивачем було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, отже позивач в рамках іншої судової справи підтвердив, що між ним та Банком було укладено, як кредитний договір так і договір іпотеки. Вказані обставини в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні представник позивача адвокат Вареник А.М. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ними вимог. Відповідач та третя особа свого представника в судове засідання не направили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Тому, керуючись ч.2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що 26 червня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договорі №2203494605 згідно якого позичальнику надається кредит у розмірі 100000 доларів США 00 центів, цільове використання: споживчі цілі, який забезпечується договором іпотеки нерухомості - житловий будинок загальною площею 41,30 кв.м та земельна ділянка загальною площею 51,00 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.71-77). Також 26 червня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір відповідно до якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В п.9.6 цього договору зазначено, що він укладений в трьох оригінальних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін, а третій залишається у справах нотаріуса. 08 квітня 2009 року та 02 вересня 2009 року сторонами укладені додаткові угоди до цього іпотечного договору. В п.6 додаткової угоди № 1 та в п. 5 додаткової угоди №2 зазначено, що вони укладені в чотирьох оригінальних примірниках, що мають однакову юридичну силу (а.с.78-82). Позивач заявляє вимоги про визнання недійсним іпотечного договору та додаткових угод до нього, з підстав неналежності йому підпису і, відповідно, відсутності його волевиявлення на укладення таких договорів. При звернення до суду з позовом позивачем був наданий висновок спеціаліста від 28 грудня 2020 року №38 щодо неможливості проведення почеркознавчої експертизи (а.с.23-30). Також при зверненні до суду у позові позивачем заявлено клопотання про витребовування у відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» оригіналу договору. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року витребувано у АТ «Райффайзен Банк Аваль» Дніпровського районного відділення Київської регіональної дирекції філії АППБ «Аваль» оригінали документів, а саме: договір іпотеки № 3848 від 26 червня 2008 року та додаткову угоду № 1 до іпотечного договору від 26 червня 2008 року укладену між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 від 08 квітня 2009 року (а.с.66). На виконання ухвали суду та на спростування заявлених позовних вимог відповідачем були надані засвідчені банком та адвокатом копії: кредитного договору №2203494605 від 26 червня 2008 року з додатками № 2 та № 3, іпотечного договору від 26 червня 2008 року з додатковими угодами № 1 від 08 квітня 2009 року та № 2 від 02 вересня 2010 року (а.с.71-82). У відзиві на позовну заяву відповідачем здійснено заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. В обґрунтування цієї заяви позивач посилається: на дату укладення оспорюваних договорів; на судове рішення, яким встановлені обставини укладення кредитного договору та договору іпотеки, вирішено вимоги про стягнення суми заборгованості по кредиту; на звернення позивача з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності де він посилався на укладений іпотечний договір, на підтвердження чого були надані копії відповідних документів (а.с.67-87). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В порядку ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Положеннями ч.ч. 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України визначено наступне: Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу положень ч.ч.1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. В порядку визначеному ч.ч.1,5,6,7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1,2,4,8 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Частиною 1 ст.84 ЦПК України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, та на підставі доказів наявних в матеріалах справи, поданих сторонами в порядку визначеному процесуальним законом. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З наведених обставин справи вбачається, що позивачем заявлені позовні вимоги про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та додаткових угод до нього. Підставами недійсності позивач вказує відсутність його волевиявлення на укладення договору іпотеки, так як підпис у договорі йому не належить. При зверненні до суду з позовом позивачем був наданий висновок спеціаліста про неможливість проведення експертизи по копіям документів та заявлено лише клопотання про витребовування у відповідача оригіналу іпотечного договору з додатком №

1. Таким чином, позивачем не додержані вимоги процесуального закону щодо порядку подання доказів. Саме лише клопотання про витребовування у відповідача оригіналу оспорюваного договору не забезпечить доказів на підтвердження обставин неналежності позивачу підпису у цьому договорі. Посилання позивача на наявність оригіналу лише у відповідача є безпідставними, так як з умов іпотечного договору вбачається, що він був укладений у трьох примірниках, один з яких для зберігання у справах нотаріуса, інші два для сторін договору. При цьому ці посилання висловлені в судовому засіданні апеляційного суду. А обставини наявності одного з оригінальних примірників договору у нотаріуса і відсутність клопотання позивача про його витребовування, свідчать про те, що позивачем не були здійсненні всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання доказів, що є необхідним для вирішення справи. Отже при зверненні до суду позивачем не було подано і не було заявлено в письмовій формі про неможливість подання із зазначенням об`єктивних причин належних доказів, не було заявлено про забезпечення доказів у вигляді призначення судової експертизи, на підтвердження обставин неналежності позивачу підпису в оспорюваному договорі. Тобто позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, що є підставою для відмови у їх задоволення. Згідно з приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Таким чином, застосування судом першої інстанції строків позовної давності не є обґрунтованим, що дає підстави для скасування ухваленого судом рішення. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції але частково, так я підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог з інших правових підстав, а саме з підстав їх недоведеності. Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України та враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог, підстави для компенсації позивачу понесених судових витрат, в тому числі на стадії апеляційного перегляду справи - відсутні. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук Ірина Ігорівна, ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору та додаткової угоди недійсним - залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 15 вересня 2021 року.