LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова КЦС ВС367/4970/13-ц

від 14.07.2020 · Цивільна
Резолютивна:Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар», задовольнити.

Постанова Іменем України 14 липня 2020 року м. Київ справа № 367/4970/13-ц провадження № 61-19992 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар»; представник позивача - Коваленко Світлана Олександрівна; відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; представники ОСОБА_1 : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кулішенка Ю. М., Поліщука М. А., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовна заява мотивована тим, що 10 травня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен банк Аваль», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким позичальнику надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 81 638 доларів США зі сплатою 12% річних строком на 240 місяців з 10 травня 2006 року по 10 травня 2026 року. У той же день для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 10 травня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - земельну ділянку № АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3210945300:01:079:0087, заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами в сумі 637 184 грн. 24 листопада 2006 року між позичальником та банком було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 10 травня 2006 року, за якою банк надав позичальнику кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії з лімітом у розмірі 100 тис. доларів США. 26 квітня 2007 року між позичальником та банком було укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору від 10 травня 2006 року, за якою суму кредиту збільшено до 210 тис. доларів США з процентною ставкою у розмірі 12,85 % річних. З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України кредитор та позичальник досягли згоди про зміну умов погашення кредиту шляхом укладення додаткової угоди від 27 березня 2009 року № 4 до кредитного договору, за якою сторони домовилися тимчасово, на період з 28 квітня 2009 року до 28 березня 2010 року, зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру фактичного нарахованих процентів. За умовами пункту 2 додаткової угоди № 4 було збільшено розмір кредиту шляхом видачі додаткового траншу за кредитом в розмірі та в наступні строки: 27 березня 2009 року - 12 632 доларів 91 цент США у зв`язку з видачею зазначеного траншу, сума кредиту складає 222 632 доларів 91 цент США. Позичальник належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 08 квітня 2014 року утворилась заборгованість в розмірі 9 580 520 грн 74 коп., з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 183 931 доларів 72 центи США, заборгованість по відсоткам у розмірі 101 914 доларів 23 центи США, пеня за прострочення кредиту та відсотків в сумі 6 250 138 грн 44 коп. Ураховуючи викладене, ПАТ «Райффайзен банк Аваль», уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь вказану суму кредитної заборгованості та у рахунок погашення боргу за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку № АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3210945300:01:079:0087, шляхом проведення прилюдних торгів; та стягнути з відповідачів на його користь понесені банком судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 грудня 2014 року у складі судді Линника В. Я. позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 830 382 грн 30 коп. У задоволенні решти позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, унаслідок чого банк набув право вимагати дострокового погашення кредитної заборгованості, розмір якої визначено згідно з умовами договору та вимогами закону, а розмір пені, визначений банком, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, зменшено до 500 тис. грн, оскільки він значно перевищує розмір збитків. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 грудня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 830 382 грн 30 коп. та судових витрат скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення. У задоволені позову ПАТ «Райффайзен банк Аваль» відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконувала, унаслідок чого банк набув право вимагати дострокового погашення кредитної заборгованості. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову банку суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не вірно взяв до уваги виписки по рахунках, як підтвердження отримання коштів та розрахунок заборгованості, оскільки вони є неповними, також не є первинними фінансовими документами, які б свідчили та були доказом отримання коштів відповідачем зазначених у розрахунку заборгованості, а у висновку судово-економічної експертизи, призначеної судом апеляційної інстанції, від 29 вересня 2015 року зазначено, що у зв`язку з ненаданням ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» всіх документів, в експертизі неможливо визначити, яка фактично сума була отримана відповідачем, скільки коштів було сплачено відповідачем та визначити суму заборгованості. Відтак, підстави для задоволення позову банку відсутні. Короткий зміст вимог касаційної скарги У травні 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 367/4970/13-ц з Ірпінського міського суду Київської області. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М. У травні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (далі - ТОВ «ФК «Авістар») подало до Верховного Суду заяву про заміну позивача у цій справі на нього як правонаступника. Заява мотивована тим, що 31 липня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та публічним акціонерним товариством «Комерційний індустріальний банк» (далі - ПАТ «Комерційний індустріальний банк») було укладено договір про відступлення права вимоги за договором про видачу споживчого кредиту та договір про відступлення прав за договором іпотеки, за умовами якого первісний кредитор (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») передає (відступає) новому кредитору (ПАТ «Комерційний індустріальний банк»») право вимоги за договором про видачу споживчого кредиту від 10 травня 2006 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , та договором іпотеки від 10 травня 2006 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 . Також 31 липня 2017 року між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» ТОВ «ФК «Авістар» було укладено договір про відступлення права вимоги за договором про видачу споживчого кредиту та договір про відступлення прав за договором іпотеки, за умовами якого первісний кредитор (ПАТ «Комерційний індустріальний банк») передає (відступає) новому кредитору (ТОВ «ФК «Авістар») право вимоги за договором про видачу споживчого кредиту від 10 травня 2006 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , та договором іпотеки від 10 травня 2006 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 . Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року ТОВ «ФК «Авістар» залучено у справі правонаступником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що необхідні для проведення судово-економічної експертизи документи не могли бути передані на експертизу, так як оригінал заяви на видачу готівки було знищено відповідно до пункту 303 постанови Правління Національного банку України, якою затверджено «Перелік документів, що утворюються в діяльності Національного Банку України та банків України із зазначенням строків зберігання» від 08 грудня 2004 року № 601 (касові документи підлягають знищенню після спливу 5 років від дати здійснення відповідної операції). Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було відкрито позичковий рахунок № 221381730 на ім`я ОСОБА_1 , на який було зараховано кошти, що підтверджується випискою. В подальшому відповідні кошти було знято (отримано) особисто ОСОБА_1 , що підтверджується копіями заяв на видачу готівки, які власноручно підписані ОСОБА_1 . Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції щодо неможливості визначити суму заборгованості за кредитом, на думку банку, не відповідають фактичним обставинам справи. Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу У липні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали заперечення на касаційну скаргу, які є ідентичними, в яких зазначали, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. Вказували, що копії заяв на видачу готівки, які містяться в матеріалах справи не можуть бути, на їх думку, належним доказом у справі, оскільки: не містять дату здійснення операції; неможливо у повній мірі розпізнати прізвище отримувача; не містять дебет рахунку, по якому пройшла операція; в призначенні платежу відсутня ідентифікація кредитного договору по даті, до якого відноситься документ, що є порушенням пункту 3 Постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України» . В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються. Фактичні обставини справи, встановлені судами 10 травня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен банк Аваль», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким позичальнику надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 81 638 доларів США зі сплатою 12% річних строком на 240 місяців з 10 травня 2006 року по 10 травня 2026 року. У той же день для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 10 травня 2006 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - земельну ділянку АДРЕСА_3 , кадастровий номер 3210945300:01:079:0087, заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами в сумі 637 184 грн. 24 листопада 2006 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 10 травня 2006 року, за якою банк надав позичальнику кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії з лімітом у розмірі 100 тис. доларів США. 26 квітня 2007 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору від 10 травня 2006 року, за якою суму кредиту збільшено до 210 тис. доларів США з процентною ставкою у розмірі 12,85 % річних. 27 березня 2009 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 4 до кредитного договору, за якою сторони домовилися тимчасово, на період з 28 квітня 2009 року до 28 березня 2010 року, зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру фактичного нарахованих процентів. За умовами пункту 2 додаткової угоди № 4 було збільшено розмір кредиту шляхом видачі додаткового траншу за кредитом в розмірі та в наступні строки: 27 березня 2009 року - 12 632 доларів 91 цент США у зв`язку з видачею зазначеного траншу, сума кредиту складає 222 632 доларів 91 цент США. ОСОБА_1 банком була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитними договором від 31 липня 2009 року, в якій зазначено, що дострокове погашення кредиту у повному обсязі вона має здійснити до 30 серпня 2009 року, яка залишились без виконання (а.с. 58, т. 1). Відомості про отримання вимоги відсутні. Позичальник належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 08 квітня 2014 року утворилась заборгованість, яка за розрахунком банку, становила 9 580 520 грн 74 коп., з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 183 931 доларів 72 центи США, заборгованість по відсоткам у розмірі 101 914 доларів 23 центи США, пеня за прострочення кредиту та відсотків в сумі 6 250 138 грн 44 коп. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позичальник зобов?язання за кредитним договором належним чином не виконувала, унаслідок чого виникла заборгованість. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову банку суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не вірно взяв до уваги виписки по рахунках, як підтвердження отримання коштів та розрахунок заборгованості, є неповними, також не є первинними фінансовими документами, які б свідчили та були доказом отримання коштів відповідачем зазначених у розрахунку заборгованості, а у висновку судово-економічної експертизи, призначеної судом апеляційної інстанції, від 29 вересня 2015 року зазначено, що у зв`язку з ненаданням ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» всіх документів неможливо визначити, яка фактично сума була отримана відповідачем, скільки коштів було сплачено відповідачем та визначити суму заборгованості. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, ОСОБА_1 докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором (зі змінами), так і розмір боргу, не надала, що є її процесуальним обов`язком (стаття 60 ЦПК України 2004 року). Разом з тим в матеріалах справи наявні заяви на видачу готівки (а.с. 24-35, т. 1) та виписки по рахункам ОСОБА_1 (а.с. 179-239, т. 2), що підтверджують факт надання банком та отримання позичальником кредитних коштів, на які суд апеляційної інстанції уваги не звернув. Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення статті 382 ЦПК України на зазначені обставини справи уваги не звернув, а посилаючись на висновок судово-економічної експертизи від 29 вересня 2015 рок про те, що неможливо визначити суму кредитної заборгованості, не врахував положень частини шостої статті 147 ЦПК України 2004 року, згідно з якими висновок експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу. Відтак, наданий банком розрахунок заборгованості (а.с. 12-18, т. 2), позичальник не спростувала належними та достовірними доказами, своїх розрахунків по кредиту не надала. Отже, задовольняючи частково позов банку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, унаслідок чого банк набув право вимагати дострокового погашення кредитної заборгованості, розмір якої визначено згідно з умовами договору та вимогами закону, а розмір пені, визначений банком, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, зменшено до 500 тис. грн, оскільки він значно перевищує розмір збитків. Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону. Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар», задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року скасувати, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 грудня 2014 року залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»