Постанова Київський апеляційний суд № 377/685/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2021 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 377/685/20 номер провадження: 22-ц/824/5712/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Славутицького міського суду Київської області від 03 лютого 2021 рокуу складі судді Теремецької Н.Ф., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулась до АТ КБ «ПриватБанк», де заповнила і підписала анкету-заяву від 11 січня 2011 року, на підставі якої отримала кредитну картку із встановленим кредитним лімітом. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Позивач вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мала своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконує цих обов`язків, внаслідок чого станом на 15 жовтня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 54 233 грн 46 коп., яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 32 284 грн 31 коп., заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України у розмірі 11 281 грн 60 коп., пені у розмірі 10 667 грн 55 коп. З урахуванням наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 11 січня 2011 року у розмірі 54 233 грн 46 коп. та судовий збір у розмірі 2 102 грн 00 коп. Заочним рішенням Славутицького міського суду Київської області від 03 лютого 2021 рокупозовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 11 січня 2011 року у розмірі 663 грн 76 коп. та витрати по оплаті судового збору у розмірі 25 грн 64 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Крилова О.Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити повністю, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків, що надані банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг і Тарифи банку, не є складовою кредитного договору, оскільки судом не враховано, що спірні правовідносини виникли на підставі договору приєднанняі регулюються ст.634 ЦК України, згідно з яким сторона може лише приєднатися до такого договору і не може запропонувати свої умови договору. Тому вважає, що відсутність підпису боржника в Умовах та правилах надання банківських послуг і Тарифах банку у даному випадку не свідчить про неукладеність договору, що підтверджується судовою практикою у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 624/5533/15-ц, постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, а також у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18. Зазначає, що відповідачка активувала кредитну карту, користувалась кредитним рахунком, частково погашала заборгованість, а також звернулась до банку з метою перевипуску картки, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору та погодження відповідних умов. Представник позивача в апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи і дослідити додаткові докази, а саме, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Вказує, що відповідачкою особисто підписано вказану довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій зазначено про базову відсоткову ставку за користування кредитом (2,5 %), порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж 30 днів. Зазначає, що даний доказ не було подано позивачем до суду першої інстанції, однак він спростовує висновки суду першої інстанції та має значення для повного та всебічного встановлення обставин справи. Зауважує, що суд першої інстанції не пропонував позивачу надати додаткові докази, для підтвердження частини заявлених вимог з метою повного та всебічного встановлення обставин справи, а тому дійшов передчасних висновків про наявність підстав для відмови у задоволенні частини позовних вимог. Посилається на те, що суд безпідставно зменшив заборгованість за тілом кредиту, а також без законних підстав відмовив у стягненні відсотків за ст.625 ЦК України та пені. Зазначає, що відповідачка належним чином повідомлена про умови щодо сплати процентів та пені, що вбачається із підписаної нею довідки про умови кредитування, а тому банк правомірно направляв кошти, що вносились на погашення заборгованості, на погашення нарахованих процентів та пені, що не враховано судом. Відповідачка ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 54 233 грн 46 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що у анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку відсутні умови сплати та розмір процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України. Тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України, який становить 84 % від простроченої суми заборгованості згідно розрахунку заборгованості. Крім того, судом зазначено, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 11 січня 2011 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). З огляду на відсутність в анкеті-заяві строку кредитування (строку повернення ОСОБА_1 кредиту) та ненадання суду доказів пред`явлення банком в порядку ст.530 ЦК України відповідної вимоги щодо виконання позичальником обов`язку із повернення кредиту до подання цього позову, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України, у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за визначений банком у позові період. Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачкою ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. При цьому, суд зазначив, що з розрахунку заборгованості вбачається, що з 16 вересня 2014 року по 15 жовтня 2020 року відповідачкою фактично було отримано та використано кредитних коштів на загальну суму 155 047 грн 99 коп., та за цей же період відповідачкою було повернуто кошти на погашення заборгованості у розмірі 154 384 грн 23 коп. Відповідно до виписки з карткового рахунку та розрахунку заборгованості, позивач списував з рахунку відповідачки проценти за використання кредитного ліміту за ставкою 32,40%, 42%, пеню, тобто кошти, внесені відповідачкою на погашення кредиту, які позивач в першу чергу зараховував на погашення процентів та неустойки, а в останню чергу - на погашення основної суми боргу. Оскільки між сторонами не узгоджено розмір процентів за користування кредитом та пені, то суд дійшов висновку про зарахування внесених відповідачкою коштів на погашення кредиту та стягнення з неї на користь позивача боргу за тілом кредиту в сумі 663 грн 76 коп. (155 047 грн 99 коп. - 154 384 грн 23 коп.). Такі висновки суду є правильними й такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у анкеті - заяві позичальника від 11 січня 2011 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, а також неустойки (пені), з огляду на наступне. Судом першої інстанції вірно вказано, що згідно з ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Зі змісту ст.ст. 626, 628 ЦК України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У ч.1 ст.638 ЦК України зазначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У статті 1055 ЦК України чітко встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Виходячи зі змісту ст.634 ЦК України - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» від 11 січня 2011 року процентна ставка не зазначена. Також у цій заяві відсутні умови договору щодо строку виконання зобов`язань з повернення кредиту, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. АТ КБ «ПриватБанк», пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, просило, у тому числі, крім тіла кредиту (суми, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути, зокрема, заборгованість за процентами за користування простроченим кредитом згідно ст.625 ЦК України, а також неустойку (пеню). Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі, розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, АТ КБ «ПриватБанк» посилалось на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачкою кредитних коштів містив умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами відповідно до вимог ст.625 ЦК України та неустойки у зазначеному банком розмірі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин (11 січня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (24 листопада 2020 року). Тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами та визначеної відповідальності позичальника за порушення виконання взятих на себе зобов`язань, наданий банком витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс19). У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому, згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки витяг з Тарифів по обслуговуванню кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідачки, то їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 січня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати заборгованості, а також відповідальність у вигляді сплати процентів за користування кредитними коштами. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомилась, погодилась і мала на увазі відповідачка, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Аналогічна позиція викладена у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, в частині права банку здійснювати нарахування процентів. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11 січня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та відповідачкою, шляхом підписання останньою анкети-заявки про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого позивач надав відповідачці грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказані обставини підтверджуються копією анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.19), копією паспорта відповідачки (а.с.46), розрахунком заборгованості (а.с.6-16), випискою про рух коштів по рахунку відповідача (а.с.53-83), довідкою про зміну умов кредитування (а.с.17). Отже, між сторонами виникли права і обов`язки, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит». Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині стягнення тіла кредиту, прийшов до вірних висновків, що відповідачка не повернула у повному обсязі отримані нею кредитні кошти, що у свою чергу свідчить про порушення прав АТ КБ «ПриватБанк» як кредитора і необхідність їх захисту шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту. З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що з 16 вересня 2014 року по 15 жовтня 2020 року відповідачкою фактично було отримано та використано кредитних коштів на загальну суму 155 047 грн 99 коп., та за цей же період відповідачкою було повернуто кошти на погашення заборгованості у розмірі 154 384 грн 23 коп. Відповідно до виписки з карткового рахунку та розрахунку заборгованості, позивач списував з рахунку відповідачки проценти за використання кредитного ліміту за ставкою 32,40%, 42% та пеню, тобто кошти, внесені відповідачкою на погашення кредиту, які позивач в першу чергу зараховував на погашення процентів та неустойки, а в останню чергу - на погашення основної суми боргу. Оскільки між сторонами не узгоджено розмір процентів за користування кредитом та пені, то суд дійшов правильного висновку про зарахування внесених відповідачкою коштів на погашення кредиту та стягнення з неї на користь позивача боргу за тілом кредиту в сумі 663 грн 76 коп., як різницю між розміром фактично отриманих відповідачкою грошових коштів в сумі 155 047 грн 99 коп. та розміром повернутих нею коштів в сумі 154 384 грн 23 коп. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 663 грн 76 коп. Тому доводи апеляційної скарги про безпідставність зменшення заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів відхиляє з викладених вище підстав. Доводи апеляційної скарги про необхідність врахування висновків Верховного Суду, згідно яких не підписання позичальником Умов та правил надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин, є безпідставними, оскільки: - справа № 923/760/18 господарська і в ній інші фактичні обставини, зокрема кредит отримано юридичною особою, на яку не розповсюджується законодавство про захист прав споживачів; - справа № 642/5533/15-ц, як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом взагалі не розглядалася, а наведений у скарзі витяг із судового рішення міститься у постанові апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2016 року; - у справі 375/250/18 судові рішення скасовані Верховним Судом у зв`язку із виходом апеляційного суду за межі доводів апеляційної скарги надалі в цій справі апеляційна скарга залишена без задоволення. Як вище вказувалося, додана до позову анкета-заява позичальника не містить розміру процентів, а довідка про умови кредитування до позовної заяви не додана. По-друге, наведені доводи суперечать положенням закону з таких міркувань. З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не позиція, що міститься у наведених скаржником постановах колегії суддів чи судової палати КЦС, а саме висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований судом першої інстанції при вирішенні даного спору. Окрім того, такий висновок відповідає принципу юридичної визначеності, бо якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачка користувалась коштами і періодично погашала кредит, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для стягнення зазначених у розрахунку процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, а також неустойки (пені) з огляду на відсутність визначених сторонами у заяві-анкеті їх розміру, умов та порядку застосування. Колегія суддів не приймає до уваги додану представником позивача до апеляційної скарги довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с.130), оскільки ця довідка подана з порушенням процесуальних строків подання доказів. Згідно зі ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З матеріалів справи вбачається, що надана представником позивача апеляційному суду вказана вище довідка не була подана до суду першої інстанції та вона не була предметом розгляду у суді першої інстанції. Представник АТ КБ «ПриватБанк» не надала апеляційному суду доказів неможливості подання цієї довідки про умови кредитування до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а відтак ця довідка не може бути прийнята апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни - залишити без задоволення. Рішення Славутицького міського суду Київської області від 03 лютого 2021 рокузалишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: