Постанова Київський апеляційний суд № 369/1599/18-ц

справа № 369/1599/18 провадження № 22-ц/824/11449/2021 головуючий у суді І інстанції Остапчук Т.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 9 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки, В С Т А Н О В И В: В лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 9 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 13 000 000 грн на строк до 31 грудня 2017 року. На забезпечення якого було укладено договір іпотеки на житловий будинок по АДРЕСА_1 , житловою площею 111 кв.м, загальною площею 490,3 кв.м, ринковою вартістю 4 525 460 грн, земельну ділянку площею 0,0405 га по АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 2 923 150 грн, земельну ділянку площею 0,0414 га по АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 2 988110 грн. Зазначала, що в договорі іпотеки вказано недостовірні відомості щодо площі будинку переданого в іпотеку, в той час як реальна площа будинку становить 779,3 кв.м, в тому числі 312,4 кв.м житлової, що є істотною умовою при укладенні договору іпотеки. Всупереч п.3 ч.1 ст.18 ЗУ «Про іпотеку» така істотна умова, як цільове призначення земельних ділянок не була дотримана, договір іпотеки не містить таких відомостей. ОСОБА_2 під час укладання договору іпотеки, ввів її в оману стосовно реальної площі та вартості переданого в іпотеку житлового будинку, вартість якого значно перевищує вартість позики. На підставі ст. 203, 215, 230 ЦК України просила визнати недійсним договір іпотеки від 9 грудня 2015 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року відмовлено в задоволені позову. Скасовано заходи забезпечення позову відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 3 серпня 2018 року. Не погоджуючись із указаним рішенням суду ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що обставини справи не були повною мірою з`ясовані судом, а докази не належним чином досліджені і оцінені судом першої інстанції - в оскаржуваному рішенні не вказано про наявність висновку почеркознавчого дослідження, не надано йому оцінку і не вказано з яких підстав даний доказ судом відхиляється, або який інший доказ має над ним перевагу, що є порушенням ст. 89, 263 ЦПК України і є підставою для скасування рішення суду згідно ст. 376 ЦПК України. Вказує, що обґрунтовуючи відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на встановлення Окружним адміністративним судом м. Києва в рішенні від 27 серпня 2020 року у справі № 640/15872/19 факту подання позивачем до державного реєстратора заяви для здійснення державної реєстрації права власності на вищезазначений житловий будинок. Разом з тим, зазначене твердження суду не відповідає дійсності, оскільки в рамках адміністративного позову зазначений факт не встановлювався, а саме по собі визначення суб`єкта подання заяви про державну реєстрацію не спростовує факту невідповідності реальної площі будинку внесених у спірному договорі даних. Зазначає, що при розгляді справи судом було неправильно застосовано норму матеріального права - ст. 18 ЗУ «Про іпотеку», яка передбачає визнання недійсним договору при порушенні його істотних умов. Також зазначає, що посилання судом першої інстанції на положення ст. 627 ЦК України свідчить про неповноту судового розгляду та неналежну перевірку доводів і заперечень сторін, одночасно вказуючи про неправильне застосування приписів ст.ст. 203 і 627 ЦК України. Звертає увагу суду на те, що в ході розгляду даної справи позивачем було заявлено клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні у зв`язку зі зверненням до органів державної реєстрації та архітектурно-будівельного контролю із заявами про внесення виправлень до правовстановлюючих документів на будинок, відповідно до викладених висновків суду у справі № 640/15872/19, однак 13 квітня 2021 року дане клопотання було відхилено, що також позбавило процес додаткових доказів та призвело до неправильних і передчасних висновків суду першої інстанції. 16 липня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сапалової О.В., в якому представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що доводи та вимоги апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки жодних порушень матеріальних та/або процесуальних норм при ухваленні рішення від 13 квітня 2021 року судом першої інстанції допущено не було. Зазначає, що заявляючи вимоги про визнання договору іпотеки недійсним як такого, що був укладений під впливом обману позивач та її представник не надали суду достатніх доказів того, що в момент вчинення вказаного правочину відповідач ввів її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину чи що останній мав умисел на вчинення таких дій. Як убачається із договору іпотеки сторони досягли згоди, щодо усіх обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину, останній був посвідчений у передбачений законодавством спосіб приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований в реєстрі за № 5439. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сапалова О.В. просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_3 належно повідомлені про час розгляду справи, що підтверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на електронну адресу судовою повісткою і повідомленням про її доставлення, а також розпискою, до суду не з`явились. 9 вересня 2021 року, представник третьої особи адвокат Лаптєв О.С. електронною поштою подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на його зайнятість в іншій справі. Також, 9 вересня 2021 року представник позивача Шипов К.Ю. електронною поштою подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на його зайнятість в іншій справі. Відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними. Апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин неявки представників позивача та третьої особи з таких міркувань. Європейський суд з прав людини у справі «Бартая проти Грузії» (заява № 10978/06), дійшов висновку, що відмова суду перенести засідання за клопотанням адвоката, що брав участь в іншому процесі, та розгляд справи без захисника є порушенням ст. 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Однак перевіряючи доведеність обставин для відкладення розгляду справи, на які посилається адвокат у цій справі, колегією суду встановлено, що у підтвердження зайнятості адвоката в іншій справі, представники позивача та третьої особи не додали жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували їх участь у розгляді іншої справи, зокрема ордер чи судову повістку про виклик тощо. Так, до клопотання адвокатом Шиповим К.Ю. подано лише витяг з сайту Національної асоціації адвокатів України, згідно з яким формою його адвокатської діяльності є адвокатське об`єднання «Міжнародний адвокатський альянс», та договір про надання правової допомоги ОСОБА_4 , що укладений не з ним, а з адвокатським об`єднанням «Міжнародний адвокатський альянс», предметом якого є правова допомога, що представляє собою представництво інтересів клієнта у статусі свідка, підозрюваного, обвинуваченого, цивільного відповідача, цивільного позивача на досудовому слідстві, судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, інших органах державної влади, а також надання йому інших видів правової допомоги, передбачених ст. 2 цього Договору при провадженні у кримінальному провадженні будь-якій його стадії. Проте наведені докази свідчать лише про наявність у адвокатського об`єднання і ОСОБА_4 договірних правовідносин. Доказів у підтвердження наявності у Шипова К.Ю. зобов`язань з надання правової допомоги ОСОБА_4 при проведені її допиту в ГСУ Національної поліції України 09 вересня 2021 року до клопотання не надано. Позивач ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 та їх представники адвокат Лаптєв О.С. та адвокат Шипов К.Ю. були повідомлені про день розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Доказів про наявність непередбачуваних чи виняткових обставин, пов`язаних із необхідністю участі у розгляді іншої справи саме у момент розгляду даної справи, які б свідчили про поважність причин неявки, суду не надали. Також, відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Дана справа не знаходить свого вирішення близько трьох років, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам. Також, відхиляючи клопотання представника позивача про відкладення справи суд враховує, що позивач в особі представника адвоката Шипова К.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій ґрунтовно і змістовно виклала свою позицію, а саме її думку щодо незаконності і необґрунтованості судового рішення та наявності підстав для його скасування і ухвалення нового рішення про задоволення позову. З огляду на викладене та з метою дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача та представника третьої особи, а вказані у їх заяві про відкладення розгляду причини неявки визнати неповажними. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при укладанні договору іпотеки від 9 грудня 2015 року відповідач ввів позивача в оману з метою набуття права власності на нерухоме майно-предмети іпотеки. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода. Відповідно до ст.18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Отже, конструкція норми частини 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» передбачає не нікчемність, а оспорюваність такого договору з підстав, передбачених у частині 1 указаної статті та необхідності доведення в суді порушених прав позивача. У відповідності до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України особа має право звернутися до цивільного суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Таким чином підставою для судового захисту особи є встановлення порушення, невизнання чи оспорювання її прав, свобод та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України. Згідно вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зважаючи на наведені норми, оспорювати правочин може особа, чиї права та інтереси на час розгляду справи судом порушуються таким правочином. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Отже, за змістом статей 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено. Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом за результатами розгляду справи № 910/14255/18. Таким чином, правом на оскарження оспорюваного правочину володіє або його сторона, або інша особа, чиї права чи інтереси порушує такий правочин. Позивач є стороною спірного договору іпотеки, відтак основоположним для даної справи є вирішення питання, чи порушує законні існуючі права позивача вказаний правочин. Як слідує із змісту позову, позивачем, як підставу для визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки зазначено статтю 230 ЦК України з одночасним посиланням на ст. 18 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Відповідно до п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Незмінною є практика стосовно розгляду таких позовів і на час розгляду цього спору, оскільки аналіз вказаної норми дає підстави для висновку про те, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2021 року у справі №638/20120/16. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Судом встановлено, що 9 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 13 000 000 грн на строк до 31 грудня 2017 року, на забезпечення якого було укладено договір іпотеки на житловий будинок по АДРЕСА_1 і, житловою площею 111 кв.м, загальною площею 490,3 кв.м, ринковою вартістю 4 525 460 грн, земельну ділянку площею 0,0405 га по АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 2 923 150грн, земельну ділянку площею 0,0414 га по АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 2 988110 грн. За домовленості сторін вартість предмету іпотеки становила 13 000 000 грн, що еквівалентно 342 000 фунтів стерлінгів Великобританії (а.с.8-10). Судом встановлено та з наявних матеріалів справи вбачається, що з 4 червня 2007 року ОСОБА_1 є власником земельних ділянок АДРЕСА_1 . Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 листопада 2015 року та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію їх обтяжень, ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 490,3 кв.м, житловою площею 111 кв.м. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 26505067 від 26 листопада 2015 року щодо вказаного вище нерухомого майна прийнято Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в місті Києві. Як стверджувала позивач, після проведення технічної інвентаризації і виготовлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Риман Бюро» технічного паспорту на будинок по АДРЕСА_1 , згідно даних технічного паспорту від 10 листопада 2017 року загальна площа даного будинку становить 779,3 кв.м, в тому числі 312,4 кв.м житлової площі. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року відмовлено в позові ОСОБА_1 про визнання неправомірним та скасування рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Тарнавської С.В. про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №26505067 від 26 листопада 2015 року щодо об`єкту нерухомого майна - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням було встановлено, що саме ОСОБА_1 подавала до державного реєстратора відповідну заяву та необхідний пакет документів для здійснення державної реєстрації права власності на вищезазначений житловий будинок. Нормами чинного на момент вчинення спірного рішення про державну реєстрацію законодавства на державного реєстратора не покладався обов`язок здійснення перевірки достовірності наявних на поданих документах підписів, оскільки державний реєстратор при здійсненні державної реєстрації встановлює факт відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень. ОСОБА_1 встановлені судом обставини заперечує та звертає увагу на встановлені адміністративним судом обставини невідповідності площі будинку, який є предметом іпотечного договору. Крім того, посилається на отриманий в ході досудового розслідування ЄРДР №42018101060000023 від 31 січня 2018 року та наявний в матеріалах справи висновок почеркознавчої експертизи від 01 квітня 2019 року №8-4/243, яким підтверджено, що на поданих для державної реєстрації права власності на вищевказаний будинок документах підписи від імені ОСОБА_1 їй не належать. Позивач вважає, що суд першої інстанції оцінку вказаному висновку та іншим наведеним нею доказам не надав та розглянув справу без встановлення усіх обставин у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Тому не будь-які докази, а лише ті, які дають можливість суду встановити обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, можуть бути враховані судом. В силу ст. ст. 12, 81 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що при укладанні договору іпотеки від 9 грудня 2015 року саме відповідач ввів її в оману з метою набуття права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Так, сам договір іпотеки не є договором, предметом якого є перехід права власності, такі права може набути іпотекодержатель лише за умови не виконання зобов`язання, у забезпечення якого укладено договір. Встановлення у висновку почеркознавчої експертизи від 01 квітня 2019 року №8-4/243 обставин непідписання позивачем документів, поданих для державної реєстрації права власності на будинок, що є предметом іпотеки, не підтверджує одночасно факту, що документи на реєстрацію були подані, складені чи підписані відповідачем. Колегія суддів не приймає, також, до уваги доводи апеляційної скарги про те, що всіма питаннями з будівництва та оформлення документів на житловий будинок займався ОСОБА_2 , оскільки матеріали справи не містять жодних доказів у підтвердження указаних обставин, окрім письмових пояснень самої ОСОБА_1 , які ОСОБА_2 не визнає. Як убачається із договору іпотеки сторони досягли згоди, щодо усіх обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину, останній був посвідчений у передбачений законодавством спосіб приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований в реєстрі за № 5439. Позивачем також не доведено, яким чином відповідач ввів її в оману щодо площі та вартості предмета іпотеки, а саме будинку, який належить їй а не відповідачеві. Таким чином, слід зазначити, що суд першої інстанції дотримався встановленого законом принципу оцінки доказів, відповідно до якого, на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду обставин справи проаналізував і оцінив докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, ця оцінка спрямована на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку. Відповідно ж до 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права висновків судді першої інстанції не спростовують і не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 вересня 2021 року. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба