Постанова Херсонський апеляційний суд № 766/20608/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2021 року м. Херсон справа № 766/20608/19 провадження № 22-ц/819/1581/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач)Пузанової Л.В., суддів:Склярської І.В.., Чорної Т.Г., секретарАвтонагова Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Майдан С.І. від 08 квітня 2021 року, в справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, встановив: У жовтні 2019 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 як власник квартири АДРЕСА_1 , є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які надає позивач на підставі договору приєднання, укладеного на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води. На письмове прохання відповідача, на його адресу реєстрації, Концерном «МТМ» було направлено для підписання та повернення на адресу виконавця послуг примірник типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідач в порушення вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не уклав договору з виконавцем послуг в особі Концерну «МТМ». Посилаючись на фактичне існування між сторонами правовідносин з надання та отримання послуг з централізованого опалення та невиконання відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати вартості наданих послуг у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року, та з жовтня 2017 року по квітень 2018 року, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з централізованого опалення в сумі 13 174,11 грн та судовий збір у розмірі 1 921 грн. Рішенням суду від 08 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено та стягнуто з Концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 13 663 грн. В апеляційній скарзі Концерн «Міські теплові мережі» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, зазначаючи, що висновки суду щодо відсутності у відповідача зобов`язань перед позивачем не відповідають обставинам справи та наданим доказам, зокрема, щодо належності відповідачу на праві власності об`єкта постачання централізованого опалення у спірний період. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Старюк В.А. викладені в ній доводи не визнав, висновки суду у спірних правовідносинах вважає правильними та обґрунтованими. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Рішення суду мотивовано тим, що діючим в Україні законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не обумовлено в договорі купівлі-продажу. Суд вважав, що позивачем не підтверджено конкретний обсяг наданих ним послуг з централізованого опалення та їх оплату попереднім власником квартири станом на жовтень 2016 року та конкретний обсяг послуг, наданих відповідачеві, після набуття ним прав власника на цю квартиру. В процесі розгляду справи суд встановив, що згідно із договором купівлі-продажу від 04.10.2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Годованим О.В. 04 жовтня 2016 року, реєстраційний номер №549, ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру зареєстровано в установленому законом порядку в день укладення та нотаріального посвідчення наведеного вище договору. Пунктом 4.1 договору купівлі продажу сторони передбачили, що продавець зобов`язаний: а) передати покупцю у власність нерухоме майно відповідно до умов цього договору; б) розрахуватися за комунальними платежами та заборгованості; в) зняти з реєстрації себе та всіх інших осіб, зареєстрованих (прописаних) в нерухомому майні, що є предметом цього договору, та звільнити майно для безперешкодного користування з боку покупця на протязі десяти днів з моменту підписання договору. Матеріалами справи підтверджено, що продавець ОСОБА_2 у визначений в договорі термін квартиру не звільнив, на вимогу покупця про добровільне звільнення квартири не реагував, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 22.06.2017 року до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстрації та виселенням. За його позовом Ленінським районним судом м. Запоріжжя 13.07.2017 року відкрито провадження у цивільній справі. В свою чергу ОСОБА_2 оспорив дійсність договору купівлі-продажу, звернувшись 27.09.2017 року до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі - продажу удаваним правочином та визнання за ним права власності на квартиру (справа №334/6309/17, яка в послідуючому була об`єднана в одне провадження з іншою справою із присвоєнням номера 334/4026/17). До апеляційної скарги позивач додав копію судового рішення, ухваленого 22 квітня 2020 року у справі №334/4026/17 Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, яким залишено в силі рішення суду першої інстанції, постановлене у цій справі 06 липня 2018 року, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу зазначеної квартири недійсним та визнання за ним права власності на неї. ОСОБА_1 доводив, що спірна квартира була звільнена попереднім власником ( ОСОБА_2 ) 25 квітня 2018 року та на підтвердження наведеної обставини надав суду акт від 25.06.2018 року, складений та підписаний мешканцями квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Факт звільнення квартири первісним власником у зазначену в акті та відповідачем дату позивач не спростував. 30.06.2018 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою, в якій виклав обставини, що були зазначені вище та, обґрунтовуючи свої вимоги, просив виключити суму заборгованості попереднього власника (наймача) за фактично отримані ним послуги з теплопостачання, не включати цей борг до суми заборгованості по даній квартирі у майбутньому, надавши довідку про відсутність такої заборгованості. У серпні 2018 року відповідач отримав відповідь позивача, в якій зазначено, що він повинен сплатити суму заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 04.10.2016 року по 01.08.2018 року у сумі 13 174,11 грн. у зв`язку з тим, що саме 04.10.2016 року було зареєстровано право власності на його ім`я на квартиру. Також було зазначено, що відсутність укладеного договору не звільняє мешканців від оплати за фактично отримані та спожиті послуги. Концерн «Міські теплові мережі» включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та є юридичною особою, яка надає послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, в тому числі у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 . Із довідки, складеної філією Концерну «Міські теплові мережі» Дніпровського району щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води без номера та дати, яку надав суду позивач у підтвердження своїх доводів, слідує, що квартира АДРЕСА_1 , приватизована. До 04.10.2016 року її власником був ОСОБА_2 , а з 04.10.2016 року- власником є ОСОБА_1 . Особовий рахунок відкрито на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Будинок має загальнобудинковий засіб обліку теплової енергії, який взято на облік з 10.01.2008 року. Заборгованість з оплати послуг, які надає концерн, за період з 01.10.2014 року по 31.10.2018 року становить 18 052,91 грн. Заборгованість за власником ОСОБА_2 за період з 01.10.2014 року по 03.10.2016 року становить 4 878,80 грн, а заборгованість за власником ОСОБА_1 за період з 04.10.2016 року по 31.10.2018 року становить 13 174,11 грн (а. с. 21). Долучений до справи текст договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, датований 01 листопада 2018 року, щодо спірної квартири ОСОБА_1 не підписаний (а. с. 18-19). ОСОБА_1 не визнає наявність у нього обов`язку сплачувати заборгованість за послугу з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період, коли цими послугами користувався не він, а первісний власник, обґрунтовуючи свою позицію відсутністю письмово укладеного з позивачем договору та фактичним неотриманням цих послуг. Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові від 01.09.2020 року, справа №686/6276/19, та відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України підлягає врахуванню судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. При цьому за приписами статті першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 29 наведеного вище Закону договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг. Процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін. За ознаками, визначеними статтею 633 ЦК України, договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води є публічним договором, умови якого встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. При цьому договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або договором (стаття 907 ЦК України). Пунктами 28 та 29, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630 з послідуючими змінами, типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення передбачено, що зазначений договір набирає чинності з дня його укладення та вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду. Договір може бути розірваний достроково у разі: зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугами виконавця; переходу права власності (користування) на квартиру (будинок садибного типу) до іншої особи; невиконання умов договору сторонами договору. Аналіз наведених вище норм матеріального права, що регулюють порушені сторонами питання, дає підстави зробити висновок про те, що перехід права власності (користування), зокрема на квартиру до іншої особи не тягне за собою автоматичного припинення договору про надання житлово-комунальної послуги, в тому числі послуги з централізованого опалення, а обов`язок нового власника оплачувати ці послуги виникає лише у разі фактичного користування ними. Враховуючи наведене та те, що доводи відповідача щодо перешкод, які об`єктивно існували у спірний період та виключали можливість користування ним придбаною квартирою, а отже,- і фактичне користування послугами із її централізованого опалення, підтверджені належними і достатніми доказами та не спростовані позивачем, колегія суддів дійшла висновку, що у ОСОБА_1 , незважаючи на виникнення у нього права власності на квартиру в жовтні 2016 року, обов`язок оплачувати послуги, які надає позивач із централізованого опалення цього житлового приміщення, виникли лише з моменту звільнення її первісним власником, яке відбулося 25.04.2018 року. З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення із відповідача заборгованості за послугу з централізованого опалення в сумі 13 174,11 грн, яка утворилася у період з жовтня 2016 року по квітень 2018 року, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Оскільки суд першої інстанції помилково посилався як на підставу для відмови у задоволенні позову на статті 322 та 382 ЦК України та врахував при вирішенні спору висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 01.09.2020 року у справі №686/6276/19, вважаючи витребувані позивачем грошові кошти боргами попереднього власника за отримані ним раніше, тобто до відчуження житлового приміщення, житлово-комунальні послуги, що не відповідає встановленим обставинам справи, однак дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, колегія суддів вважає, що ухвалене судом рішення підлягає зміні у мотивувальній частині із викладенням її у редакції цієї постанови. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що позивач не реалізував своє процесуальне право, а суд в порушення норм частини п`ятої статті 12 ЦПК України йому цього права не роз`яснив, щодо необхідності залучення до участі в справі первісного власника квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, зважаючи на те, що рішення в цій справі може вплинути на його права та обов`язки щодо однієї із сторін в спорі. Разом з тим зазначене порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки суд не приймав рішення про права чи обов`язки первісного власника у спірних правовідносинах, а відповідно до частини другої статті 54 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою стороною до такої сторони. Враховуючи, що в результаті зміни апеляційним судом мотивувальної частини ухваленого судом першої інстанції рішення не змінився результат вирішення спору, яким є відмова в позові, відсутні передбачені частиною 13 статті 141 ЦПК України підстави для зміни розподілу судових витрат. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375, 376 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» частково задовольнити. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 08 квітня 2021 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В решті частині це ж рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Л. В. Пузанова Судді: І. В. Склярська Т. Г. Чорна Повний текст постанови складено 16 вересня 2021 року Суддя Л. В. Пузанова