Постанова 4801 № 147/1154/20

Справа № 147/1154/20 Провадження № 22-ц/801/1744/2021 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Мудрак А. М. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2021 рокуСправа № 147/1154/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Ковальчука О. В., Якименко М. М., розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області у складі судді Мудрака А. М. від 04 червня 2021 року, встановив: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, за яким просила стягнути з ОСОБА_2 додаткові витрати на малолітнього сина ОСОБА_3 , що викликані особливими обставинами (інвалідністю) в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення сином повноліття. В обґрунтовування вимог позову зазначала, що 25 листопада 2006 року між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 28 травня 2020 року їхнього сина було визнано особою з інвалідністю та розроблено індивідуальну програму реабілітації. ОСОБА_3 потребує систематичного та постійного лікування, на що потрібні значні кошти. Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2021 року у позові відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували необхідність стягнення додаткових витрат в розмірі 1/4 частини щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, а також про те, що відповідач умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на ті ж обставини, що і в позовній заяві. ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених обставин справи та норм матеріального права, якими регулюються правовідносини сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частинами першою третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Малолітній ОСОБА_3 проживає з матір`ю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 сплачує аліменти на її користь в розмірі 1/5 частки усіх видів заробітку (доходів). Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 2246, ОСОБА_3 , з 19 лютого 2020 року по 10 березня 2020 року перебував на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради» з діагнозом двобічний диспластичний коксартроз, сколіотична постава, плоско-вальгусна деформація стоп. Згідно з медичним висновком про дитину-інваліда віком до 18 років від 28 травня 2020 року №18, виданим Тростянецькою лікарською амбулаторією загальної практики сімейної медицини Вінницької області, ОСОБА_3 хворіє на двобічний диспластичний коксартроз, сколіотичну поставу, плоско-вальгусну деформацію стоп. Наявне захворювання (паталогічний стан) відповідає розділу VI, пункту 2, підпункту 2,25 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років. Відповідно до вимог статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з статтею 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів, передбачені статтею 16 ЦК України. Так під способами захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Підставами позову згідно з статтею 175 ЦПК України, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів. За обставинами даної справи позивачка звернулась до суду з позовом, за яким просила стягнути з ОСОБА_2 додаткові витрати на малолітнього сина ОСОБА_3 , що викликані особливими обставинами (інвалідністю) в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення сином повноліття. Згідно з статтею 141 Сімейного кодексу України (далі СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частинами першою третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов`язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому закладі, при цьому якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198). СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17. Натомість зі змісту позовної заяви видно, що ОСОБА_1 вважає недостатнім розмір аліментів, стягуваних з ОСОБА_2 , що становить 1/5 частку його заробітку (доходів) щомісячно, для забезпечення потреб дитини, зокрема тих, що пов`язані з її інвалідністю. Згідно з частиною першою статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тобто, фактично зміст позовної заяви вказує на те, що предметом спору у цій справі є розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_3 . Таким чином, оскільки доказів про фактично зазнані або передбачувані витрати, пов`язані з лікуванням дитини та її потребами, обумовленими інвалідністю, зокрема квитанцій, чеків, накладних тощо на придбання ліків, спеціальних технічних засобів, особливого одягу, взуття, харчування, проходження лікування, підтримувальних та реабілітаційних заходів позивачка не надала, то суд першої інстанції прийшов до правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. В. Ковальчук М. М. Якименко