Ухвала КАС ВС № 200/9085/20-а

УХВАЛА 16 вересня 2021 року м. Київ справа № 200/9085/20-а адміністративне провадження № К/9901/32980/21 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2021 року у справі № 200/9085/20-а за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Запорізького районного суду Запорізької області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації Українию, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Запорізького районного суд Запорізької області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в частині невиплати щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28 квітня 2015 року до 17 жовтня 2016 року включно; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28 квітня 2015 року до 17 жовтня 2016 року включно з урахуванням індексації; - визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити її недоотриману частину. 25 січня 2021 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду, залишим без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в частині невиплати ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28 квітня 2015 року до 17 жовтня 2016 року включно. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 28 квітня 2015 року до 17 жовтня 2016 року включно. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести ОСОБА_1 перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виплатити недоотриману частину. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 03 вересня 2021 року. У касаційній скарзі Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області посилається на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), як на підстави касаційного оскарження судових рішень. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі № 801/3790/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 814/1274/17 в частині застосування частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», що полягає у застосуванні до спірних правовідносин рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2024 року по справі №10-р/2020, яке з урахуванням вищезазначених висновків Верховного Суду не підлягало застосуванню. Проте, відповідач у касаційній скарзі посилаючись на зазначені постанови Верховного Суду не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справах №820/2462/17, № 801/3790/17, № 814/1274/17 є подібними. Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм. Суд установив, що правовідносини у справах № 20/2462/17, № 01/3790/17, №814/1274/17 та у цій справі не є тотожними (подібними), оскільки предметом спору у цій справі є виплата позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування з квітня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установленим Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Натомість предметом спору у справах № 820/2462/17, № 801/3790/17, № 814/1274/17 є виплата суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік". Крім того, у касаційній скарзі відповідач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду адміністративної справи №200/9085/20-а не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/90 в частині необхідності застосування до спірних правовідносин статті 23 Бюджетного кодексу України, визначення суб`єктного складу такого судового спору, обставин, які підлягають встановленню та доказуванню, а також правомірності обрання такого чи іншого способу захисту інтересів позивача в аналогічних справах, внаслідок чого судами без повного з`ясування обставин у праві та вивчення доказів у справі прийнято незаконні та необґрунтовані судові рішення. Вказані доводи відповідача свідчать про довільне та вибіркове тлумачення Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області постанови Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 та не підтверджує, що викладені ним висновки не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови. Доводи заявника касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, а саме не дотримаю вимоги статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус судді» в частині врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 січня 2019 року у справі №820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі №804/3790/17, від 23 грудня 2019 року у справі №814/1274/17 щодо ретроактивності рішень Конституційного Суду України, що, на думку відповідача, є підставою касаційного оскарження на підставі пункту 4 статті 246 КАС України, є безпідставними, оскільки підстави касаційного оскарження судових рішень визначені виключно частиною четвертою статті 328 КАС України. Також в касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. В обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження судових рішень відповідач вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини справи. При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставини справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Крім того, ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року (К/9901/28245/21) відповідачу було надано вичерпні роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Подаючи касаційну скаргу вдруге, скаржником не доведено наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з чим така касаційна скарга підлягає поверненню. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права. Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням заявником касаційної скарги у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2021 року у справі № 200/9085/20-а за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Запорізького районного суду Запорізької області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Шевцова