Постанова 4855 № 320/5097/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5097/19 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: О.Є.Пилипенко Я.М.Собків за участю секретаря: Зуєнка Д.П., за участю: представника третьої особи Сингаївський С.С., представника третьої особи Парчевський Ю.М., розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу Автокооперативу «Локомотив» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа - Автокооператив «Локомотив», про скасування рішення, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив скасувати рішення Вишневої міської ради VII скликання «Про надання дозволу Автокооперативу «Локомотив» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для колективного гаражного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 » №1-01/XXXVII7-31 від 04.04.2019. Позов обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення порушує права позивача, як власника гаража за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці, яка входить до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, на розробку якого третій особі надано дозвіл. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року позов задоволено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що ненадання третьою особою до заяви про надання дозволу для виготовлення проекту землеустрою графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування земельних ділянок свідчить про не відповідність поданих документів вимогам чинного законодавства України, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач як власник нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , наділений правом на земельну ділянку, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомого майна. Однак реалізація зазначеного права на земельну ділянку є неможливою за обставин наданого третій особі дозволу на дозволу на складання проекту землеустрою щодо на відведення земельної ділянки у власність для колективного гаражного будівництва, яка таким правом не володіє, а наданий відповідачем дозвіл є таким, що порушує гарантоване позивачу статтею 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право, отже є протиправним. Третя особа, не погоджуючись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції в порушення предметної юрисдикції розглянув спір, який за своєю суттю є приватно-правовим, правовідносини та вимоги в якому ґрунтуються на рівності сторін та порушенні суб`єктивного права позивача. Отже, суд в порядку адміністративного судочинства вирішив спір, який належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Також зазначає про необґрунтоване посилання суду на необхідність надання третьою особою графічних матеріалів відповідно до положень ст. 118 ЗК України, оскільки таке посилання базуються на неправильному застосуванні та тлумаченні норм кодексу. В цьому випадку, необхідно було застосувати ст. 41 Земельного кодексу України, яка є спеціальною нормою стосовно кооперативу і не передбачає надання будь-яких документів, визначених ст. 118 ЗК України. Крім того, застосовуючи норми ст. 118 ЗК України, суд першої інстанції не врахував, що за положеннями норми частини 7 цієї статті Кодексу у редакції, чинній на момент прийняття Вишневою радою рішення, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Скаржник зазначає, що прийняттям відповідачем оскаржуваного рішення не відбулось порушення прав, свобод і законних інтересів позивача, адже ухвалене рішення на користь третьої особи, є лише одним із етапів до набуття права власності на земельну ділянку шляхом безоплатної її передачі органом місцевого самоврядування, а отже воно не вплинуло на гарантоване позивачу право на обов`язкову частку за нормами ЗК України. Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що до суду звернулась особа, якої права, свободи та законні інтереси оскаржуваним рішенням не порушені. Сторони відзиви на апеляційну скаргу не подали, копії ухвал про відкриття апеляційного провадження отримали 24.07.2021 та 14.07.2021 відповідно. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, 07.10.1998 виконавчим комітетом Вишневої міської ради позивачу видано свідоцтво про право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_1 . 14.06.2018 голова правління ГК «АК «Локомотив» звернувся до Вишневої міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для колективного гаражного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням №1-01/XXXVII7-31 від 04.04.2019 Вишневою міською радою надано дозвіл Автокооперативу «Локомотив» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для колективного гаражного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 . 11.07.2019 позивач звернувся до Вишневої міської ради із заявою про надання у власність земельної ділянки для обслуговування гаражу площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням від 29.08.2019 Вишневої міської ради відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за адресою: АДРЕСА_1 . Вважаючи, що рішення про надання дозволу Автокооперативу «Локомотив» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є протиправним та порушує його права, позивач звернувся до суду із цим позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів дійшла висновку, що, розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Разом з цим обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Отже, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача. За наведеного, публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. З матеріалів справи вбачається, що виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішенням відповідача щодо надання третій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для колективного гаражного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки на цій земельній ділянці розміщений гараж, що належать позивачу на праві власності та відповідно до статей 120 ЗУ України та 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) він має право на приватизацію земельної ділянки, в тому числі шляхом безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності, де розташований гараж. Суд першої інстанції, вирішуючи справу, зокрема, дійшов висновку, що позивач як власник нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , наділений правом на земельну ділянку, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомого майна. Однак реалізація зазначеного права на земельну ділянку є неможливою за обставин наданого третій особі дозволу на дозволу на складання проекту землеустрою щодо на відведення земельної ділянки у власність для колективного гаражного будівництва, яка таким правом не володіє, а наданий відповідачем дозвіл є таким, що порушує гарантоване позивачу статтею 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право, отже є протиправним. Отже, метою звернення до суду з даним адміністративним позовом був захист цивільних прав позивача, який наділений правом на земельну ділянку, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомого майна, яка входить до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, на розробку якого третій особі надано дозвіл. Таким чином, між сторонами виник спір про цивільне право, і оспорювання рішення відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей встановлювати (визнавати) факти щодо існування перешкод у користуванні власністю сторонами даного приватно-правового спору. Стаття 15 Цивільного кодексу України надає кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У свою чергу, відповідно до частини 4 статті 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать і органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 16 ЦК України, до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті). Частина 1 статті 21 ЦК України передбачає, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. За наведеного, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою третій особі щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею у власність у цьому випадку має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням третьою особою цивільних прав позивача, який наділений правом на земельну ділянку, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомого майна. Участь органу місцевого самоврядування в якості відповідача у такому спорі не змінюватиме його цивільно-правового характеру. За приписами ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати суду правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Тому, зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі колегія суддів доходить висновку, що розгляд даного спору має здійснюватися в порядку цивільного судочинства. Правові висновки аналогічного змісту щодо подібних правовідносин викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №809/1946/15, від 23.06.2020 у справі №689/1220/17 та в постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі №806/699/16, від 15 червня 2021 року в справі № 30/13472/16-а. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. За практикою Європейського Суду з прав людини "<…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (пункт 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/04, №29465/04). За наведеного доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження частково. Пункт 1 частини 1 статті 238 КАС України передбачає, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Згідно з п. 3 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Враховуючи викладене, не обговорюючи питання правомірності дій відповідачів, суд апеляційної інстанції доходить висновку про скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі. Роз`яснити позивачеві, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 310, 315, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Автокооперативу «Локомотив» задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року в адміністративній справі № 320/5097/19 скасувати. Провадження в адміністративній справі № 320/5097/19 закрити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 15 вересня 2021 року. Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: О.Є. Пилипенко Я.М. Собків